Місто за хлором та іпритом

Життя завжди триває, хоч міняються дійові особи на його сцені. Це важливо пам'ятати як у мирний час, коли легко забути про відведені тобі строки, так і на війні (тоді, навпаки, все здається більш тьмяним та безперспективним). Життя продовжиться і після нас.

У зв'язку із цим мені давно хотілося написати щось про страшне минуле місцевості, яка сьогодні дуже комфортно себе почуває. Якийсь регіон, який давно мав вимерти від кількості випробувань, що випали на його долю. Чи місто, яке в мирному контексті і згадувати незручно, аж настільки його побило життям.

Гарно, правда? Це Іпр. На світлині ви бачите черговий етап Ardeca Ypres, чудового професійного ралі. Що окремо потішило, так це плани щодо повернення перегонів на вже реліктових автомобілях. Як на мене, це шанс для міста з багатою історією залучити ще більше туристів, при цьому не перетворюючись на «Діснейленд».

Крім розваг, є така нудна річ як економіка. Тут місто має не лише історичні споруди (точніше, відбудовані) та інші принади для гостей. Працює офісний планктон, поряд розташовані промислові зони. Їздить потяг до Кортрейка (місцеві божаться, що він щогодини ходить, але сам я не перевіряв із секундоміром).

На півдні Іпра розміщена компанія Picanol. Це радше промислова група, що спеціалізується на кількох галузях – від машинобудування до сільського господарства та харчової промисловості. На жаль, у рамках тотальної деіндустріалізації Європи основні потужності Picanol було перенесено до Азії. Добре, що хоч керівну ланку лишили в межах міста, бо раптом у Бангкоку було б на три євроценти дешевше зняти офіс.

Згадуйте початок 2022-го, ми ілюстрації принесли.

У квітні цього року Picanol відкрила в Іпрі нову штаб-квартиру компанії. Заради цієї події місто відвідав бельгійський прем'єр Барт де Вевер. Бетон почали заливати ще у вересні 2022 року. Що цікаво, для опалення обіцяють застосувати геотермальні джерела (як це спрацює, ще подивимось). Виглядатиме будівля ось так.

Хоч я і дозволяю собі певне буркотіння з приводу трендів, місто живе своє найкраще життя. Можна було б і ліпше, хто ж сперечається. Завжди є що вдосконалити. Але Іпр на пальцях може пояснити будь-якому ревізіоністу просту річ: жити гірше йому вже точно доводилось, тому зараз – цілком непогані для нього часи.

А що ще казати місту, яке найбільше відоме газовими атаками, вихарканими легенями солдатів, що помирали, та шквальними обстрілами. Зараз там усе в порядку. Зруйноване відбудували, вулицями ралі-перегони ганяють, іще й на знак пам'яті до Середньовіччя там котячі паради час від часу влаштовують. Як на мене, це чи не найкращий приклад становлення життя, навіть якщо йому дістались руїни.

Іпр знає, що таке горе. Коли це місто вперше грабували стародавні римляни, у нас іще й Київської держави (Русі-України) не було. Коли Київ узяли штурмом монголо-татари, Іпр за рік накрила велика пожежа та майже знищила його вщент. 1383 року Іпр посидів у облозі, коли у Європі тривала гонитва за релігійним статусом нового Папи.

Згодом, уже 1678-го, його штурмували французи, щоб Людовік XIV не виглядав дурником у перуці. 1709 рік міг принести ще одну облогу, але суперники подивились на невдалі рельєфні особливості в сумі з поганою аграркою, та якось так і передумали. Навіщо це вам? Я лише хочу показати, що і до Першої світової війни проблем там вистачало.

Під час Першої світової всі старі згадки про штурми й облоги стали дещо недоречними. Важко скаржитись на стару кампанію французів та кепський іспанський гарнізон, коли тебе обстрілюють артилерією з двох, а подекуди із трьох сторін. Кожному горю свій час, і щоразу на велике горе знайдеться ще більш масштабне.

1915 рік двічі зробив Іпр декораціями для застосування хімічної зброї. 1917-й тими ж методами додав ще одну сумнівну сторінку до історії міста. Тим паче, поки на полі бою летіли хімічні снаряди, сам Іпр уже був розбитий артилерією майже до фундаменту.

Лише після Другої світової місто було всерйоз відбудовано. І вже після цього почались ті речі, якими я заманював вас на початку. Можна краще, але точно бувало й гірше. Повторюсь, якби мені доручили придумати девіз для Іпра та його жителів, я б наполягав саме на цій фразі.

Що ж пішло не так, та чому це треба виправляти строком на вчора?

Ми ніколи не можемо знати, яке місто буде зруйноване під час наступної війни. Тут варто тримати голову холодною й урахувати: бойові дії здатні випалити будь-що. Україна ще досі не усвідомила на повну котушку той шок, що гарантувало їй знищення Маріуполя. У Європі вистачає міст, яким довелось вести історію від незапам'ятних часів, та на землі будувати все з нуля.

Я не хочу, щоб вас убивав шок із будь-якого приводу. Змиріться, що на нашу долю випала епоха, коли може трапитись будь-що погане. Головне – не забувати, що життя продовжиться і після нас, а будь-яке місто здатне повстати з попелу. Шкода, що того ж я не можу сказати про людей, яких уже не повернути.

Живіть із миром у серці, але з воєнним цинізмом у голові. Тільки так удасться пережити будь-що. І, мабуть, інших порад давати вже немає сенсу. А тим часом у місті, яке руйнували ще римські легіонери й навколо якого літали хмари отруйного хлору, пройде ще один етап ралі та відкриється ще пара офісів. Життя триває, хоч би що йому не робили.