Трамп вступає у "ядерну" війну: відповіді на головні питання про атаку США на Іран

Неочікуване для багатьох (і насамперед для самого Ірану) рішення президента США Дональда Трампа розпочати атаку по іранських ядерних об'єктах повністю змінює розклад сил на Близькому Сході.

Від Тегерану тепер очікують вже не повернення до ядерної угоди, а повної відмови від ядерної програми.

А крім того – все більше лунають розмови про можливість зміни влади в Ірані.

Які зміни на Близькому Сході вже відбулися, і які варто очікувати? Чому в Тегерані недооцінили рішучість президента США? Чи "підставили" Іран російські союзники?.

І зрештою – які наслідки ця війна матиме для України?.

На ці питання "Євро.

Правди" відповідає заступник директора Центру близькосхідних досліджень Сергій Данилов.

Чи знищено ядерну програму Ірану?.

Оптимістична оцінка, проте якій можна довіряти, полягає у тому, що ядерна програма Ірану відкинута назад років на п’ять.

Більш песимістична оцінка – 2-3 роки.

Майже напевно можна стверджувати, що зруйновано багато ланцюжків ядерної програми.

Наразі неможливо оцінити, в якому стані зараз компоненти, необхідні для створення ядерної зброї.

Точно у Ірану навіть зараз немає проблеми з ракетними носіями.

У них було від двох до трьох тисяч балістичних ракет, які можна використати для доставки ядерного заряду.

Навіть за найгіршого для себе сценарію Іран зданий заховати хоча б п'ять штук таких ракет.

А найголовніше, за певними оцінками, в них вже є збагачений уран, якого вистачить десь на дев'ять ядерних зарядів.

І залишається відкритим питання, де він.

Росія підвела Іран.

Одна з причин війни – іранці неправильно оцінили ситуацію.

Зокрема, через поради з боку РФ.

Існують достатньо достовірні повідомлення про те, що Росія та Іран дуже предметно та конкретно обговорювали свої перемовини з американцями.

Міністр закордонних справ Ірану Аббас Арагчі літав в Москву, де російський колега Сергєй Лавров його детально знайомив зі стилем ведення переговорів американською делегацією.

І з іранцями це зіграло злий жарт.

Вони подумали, що якщо у росіян виходить дурити американців, значить, і у них вдасться.

Раз росіяни не йдуть на поступки, то й їм не треба.

І що їм просто потрібно, як і Росії, втягнути США у переговори та максимально затягувати час.

Плюс, перебіг перемовин із США не давав підстав очікувати такої ескалації.

Американський перемовник Стів Віткофф багато розмовляв з іранцями про потенційну участь компаній США в іранських нафтових проєктах.

Складалося враження, що у Трампа зацікавлені не у війні, а лише у грошах.

Але коли Трамп зрозумів, що ніяких грошей від Ірану не буде, і що це все просто затягування часу, він прийняв рішення про атаку на ядерні об’єкти Ірану.

Можлива відповідь Ірану.

Насамперед треба дивитися на іранські офіційні заяви.

Перше, на що варто звернути увагу, вони применшують шкоду американських ударів.

Це означає, що є принаймні частина істеблішменту, яка готова піти лише на символічну відповідь, щоб закрити цю главу.

Згадаймо, як було із знищенням у 2020 році генерала Касема Сулеймані.

Тоді Корпус вартових ісламської революції по своїх каналах попередив американців про удар.

Згодом про ці плани майже випадково дізнався президент, він доручив по гарячій лінії терміново зв'язатися з американцями, на що отримав відповідь: "Дякую, нас вже попередили".

Тут, можливо, попереджати не будуть.

Але є ймовірність, що буде завдано удар, який не зашкодить США, але дозволить всім зберегти обличчя.

Також в Ірані лунають заклики перекрити Ормузьку протоку, щоб створити кризу на світовому енергетичному ринку.

Проте це буде постріл собі в коліно – Іран сам втратить експорт та підставиться під незадоволення Китаю.

Мета війни проти Ірану.

Ця війна від самого початку не була спрямована виключно на ядерну програму.

Вона була спрямована на суттєве зменшення будь-якого військового потенціалу Ірану.

Значною мірою, ця мета вже досягнута.

Іран вже сприймається як слабкий.

Змінилися оцінки його впливу, до його голосу прислуховуються набагато менше.

А на додачу – вже всі прораховують варіанти хаосу, тобто – громадянської війни та подальшої дестабілізації Ірану.

Проте не вірю, що метою війни від самого початку було повалення режиму.

Так, цього дуже хотілося, але навіть якщо станеться, це буде лише гарним додатковим бонусом.

Мирні переговори чи капітуляція?.

Під час ядерних перемовин із Іраном Сполучені Штати різко змінили свої вимоги до Тегерану.

Якщо на першому раунді в Омані від них вимагали просто повернутися до ядерної угоди, що діяла раніше, тобто – до збагачення до невійськового рівня під дуже щільним контролем, то потім позиція змінилася.

Нова позиція США – Іран має погодитися на міжнародний консорціум, який повністю виведе ядерну програму з-під контролю влади Ірану.

Не буде жодних центрифуг по збагачуванню урану у Ірані, не буде жодних шансів отримати уран, збагачений до рівня, необхідного для військового використання.

Для Тегерана це – капітуляція.

Хіба що залишається можливість спробувати зберегти обличчя.

Мовляв, ми маємо частку у цьому консорціумі, а тому не відмовились від ядерних амбіцій.

Влада Ірану піде на реальні переговори і підпише капітуляцію, лише якщо будуть відчувати, що режим може впасти.

Тільки в цьому випадку.

Якщо командири перестануть брати слухавку, вірні частини будуть розбігатися чи навіть переходити на бік повстанців – от тоді між капітуляцією і падінням режиму вони точно виберуть капітуляцію.

Але лише для того, щоб зберегти свою владу і з часом знову відновити свої програми.

Два сценарії війни.

Існує два принципово протилежні сценарії подальшого розвитку подій.

Перший – затягування конфлікту, при якому Іран раз в тиждень, раз в два тижні може відстріляти по декілька ракет.

За такого сценарію Іран буде сподіватися, що США не підуть на нові атаки.

У них є досвід гри в довгу – пересидіти, перечекати, а там знов потихеньку почати відновлюватися.

Думаю, зараз саме такий план є головною стратегією Ірану.

Важливий момент – Тегеран вступив у війну зовсім без союзників.

Але що довше триває ця війна, то більше шансів, що ці союзники у них з'являться.

Всі бачать – пройшов тиждень війни, а Іран тримається, продовжує ракетні атаки, навіть збив перший БПЛА ізраїльський.

А це сигнал "осі зла", що в них можна інвестувати, хоча би для того, щоб підтримувати температуру на Близькому Сході і відволікати американські ресурси.

Другий – вихід на переговорний трек.

Проте очевидно, тепер позиція США стане ще більш жорсткою.

Окрім повного закриття ядерної програми, вона включатиме і ракетну програму, і регіональну експансію Ірану, а можливо – і права людини.

Для Ірану це буде капітуляція.

І мені здається, що наскільки зараз видається неймовірним повалення режиму, настільки шанси на масові протести після такої угоди зростають.

Фрагментація Ірану.

Соціологічні заміри 2022 року показували, що 70% громадян Ірану негативно ставляться до Ісламської республіки і до режиму.

Зверну увагу – не проти конкретного президента, не проти конкретного верховного лідера, а саме до режиму.

З 2022 року ми бачили дуже потужні протести, які довелося розганяти застосуванням вогнепальної зброї і масовими репресіями.

Але протести продовжувалися.

Після 13-го червня жодних протестів немає.

Були побоювання, що буде єднання навколо прапора.

Проте, за багатьма опосередкованими знаками, можна сказати, що такого єднання не відбулося.

Замість цього опозиційна більшість стала більш фрагментованою.

До 13 червня пересічний іранець не мав ніяких почуттів до Ізраїлю, ні поганих, ні добрих.

Зараз зрозуміло, що з'являються антиізраїльські та антиамериканські настрої.

Але одночасно – посилюються і антиросійські настрої.

Позицію Росії в іранському суспільстві сприймають як зраду.

До того моменту, коли Дональд Трамп не відмовив Росії бути посередником, російська позиція була дуже обережною – і в Ірані це багатьма трактувалося як те, що Росія хоче торгувати Іраном, продати його американцям, щоб отримати Україну.

І це дуже принизлива ситуація для Ірану.

Плюс всі згадують, що Росія не дала паливо, яке просили, Росія не дала винищувачів, як було домовлено, багато ще чого не дала.

А разом з тим – нещодавню заяву Путіна, що в Ізраїлі живе багато російськомовних, і що це близька до Росії країна.

Шанс на зміну влади.

Буквально 14 червня до мене надійшов запит з Азербайджану прокоментувати, як впорається Європейський Союз з біженцями з Ірану, і чи не дестабілізує це ЄС.

Такий сценарій можливий лише у випадку, якщо почнеться хаос та буде втрачена керованість процесами.

Проте цього поки немає.

Влада Ірану зберігає керованість.

І те, що вони зараз масово арештовують, як вони стверджують, агентів Моссаду (а скоріш за все – переважно незадоволених іранців), означає збереження й апарату насильства.

Натомість навіть у провладної меншості виникають питання до керівництва країни.

Іранська влада весь час казала, що необхідність витрачати 60% бюджету на оборону виправдана.

І що це дозволить знищити Ізраїль.

Така брехня дуже сильно підірвала позиції влади навіть серед провладної меншості.

І ця бребзя лише посилюється – іранська пропаганда стала тупішою після 13 червня.

Преса забита повідомленнями про те, що Іран вже переміг.

І ця прірва між реальністю і пропагандою додатково зменшує шанси режиму.

Наслідки для України.

Наразі, для нас ця війна – суцільні мінуси.

Ми вже не отримали частину зброї, яка поїхала на Близький Схід.

Ще в більшому дефіциті тепер будуть ракети до Patriot.

Зростання ціни на нафту теж грає на користь Росії, а не нам.

А на додачу – тепер Росія буде намагатися продавати для Трампа Україну як Іран.

Не як погану, а як слабку сторону.

Проте у новому світі поганий той, хто слабкий.

І застосування сили до нього є легітимним.

Проте цікаве спостереження – найактивніше проти американської участі в війні виступає найбільш проросійська частина оточення Трампа.

А відповідно, для нас можуть бути і плюси від цієї ситуації, не лише мінуси.

Росія втрачає образ сильної держави на Близькому Сході.

Араби дуже часто порівнюють її неспроможність захистити Асада і нинішню неспроможність врятувати режим в Ірані.

Крім того, як мені здається, Росія проєктує цю ситуацію на себе.

Тобто, що буде, якщо В-2 і Ф-22 полетять на Росію? І що з ними буде, якщо американські ракети полетять по російських об'єктах?.

І це порівняння, цілком можливо, їх злякало.

Спілкувався Юрій Панченко,.

редактор "Європейської правди".