Румыния делает шаг от пропасти: как победа над ультраправыми меняет соседку Украины
Румыния делает шаг от пропасти: как победа над ультраправыми меняет соседку Украины

Румыния делает шаг от пропасти: как победа над ультраправыми меняет соседку Украины

Румунія поступово виходить із потужної політичної кризи.

Президентські вибори країна провела, не маючи повноцінних ані президента, ані прем’єра – на обох посадах працювали виконувачі обов’язків.

А спроба переформатувати коаліцію та призначити нового главу уряду ледь не закінчилася достроковими парламентськими виборами.

Втім, від такого сценарію проєвропейські сили все ж утрималися.

Не в останню чергу через розуміння, що такі вибори зараз призведуть лише до посилення антизахідних радикалів.

Тож завдяки численним компромісам Румунія все ж зможе отримати нового прем’єра.

Успіх його роботи має зупинити тривожну тенденцію зростання рейтингу ультраправих.

Румунія без президента та прем’єра.

Румунська політична криза розпочалася вже між турами президентських перегонів.

5 травня, тобто вже наступного дня після першого туру, прем’єр-міністр Марчел Чолаку заявив про свою відставку.

Цей крок був реакцією на результат кандидата від владної коаліції: висуванець від проурядових партій Крін Антонеску посів лише третє місце і не вийшов до другого туру.

Чолаку, який одночасно був лідером керівної Соціал-демократичної партії (PSD), заявив, що такий вердикт виборців позбавляє чинну коаліцію легітимності.

"Ця коаліція більше не є легітимною", –.

підкреслив він, оголошуючи про вихід PSD зі складу уряду.

Таким чином, між першим і другим турами президентських виборів коаліція фактично розпалася, залишивши країну з урядом у відставці в критичний момент політичної боротьби.

Розпад коаліції означав втрату парламентської більшості напередодні вирішального етапу виборів і створив вакуум влади.

Сам Чолаку визнав, що у разі перемоги нового президента його б усе одно усунули з посади.

Політична відповідальність за керівництво країною в критичні тижні між турами лягла на двох тимчасово виконуючих обов’язки.

Останній як виконувач обов'язків прем'єра мав лише обмежені повноваження.

Після завершення президентських виборів та інавгурації Нікушора Дана перед Румунією постало нагальне питання – формування нової коаліції та уряду.

При цьому результати грудневих парламентських виборів 2024 року залишалися чинними.

Хоча вони відобразили тривожну картину: хоча соціал-демократи здобули найбільше місць, ультраправі партії на чолі з AUR отримали понад третину мандатів, ставши значною силою в парламенті.

За крок до дострокових виборів.

Новообраний президент Румунії від самого початку заявив, що прагнутиме об’єднати чотири проєвропейські партії для формування уряду і недопущення популістів до влади.

До цих політичних сил належали: Національна ліберальна партія (PNL), Соціал-демократична партія (PSD), альянс "Союз порятунку Румунії" (USR) та Демократичний союз угорців Румунії (UDMR).

Проте об’єднати таких різних партнерів виявилося нелегко.

Між провідними партіями накопичився суттєвий вантаж токсичності, суперечностей та взаємної недовіри.

Після численних раундів переговорів прозахідні партії погодилися забути старі чвари заради вищої мети – протидії збільшенню рейтингів ультраправих лідерів та партій, коригування бюджетної політики та збереження відносної стабільності.

Президент Дан, користуючись мандатом довіри від виборців, виступив у ролі посередника і гаранта домовленостей між цими силами, і тим самим допоміг зшити нову парламентську більшість.

Однак залишалося ключове питання: хто очолить уряд?.

Після президентських виборів Румунія стикнулася з кризою лідерства – жодна партія не мала очевидної переваги, щоб самостійно нав’язати свою кандидатуру на посаду прем’єра.

Спочатку розглядалося кілька можливих сценаріїв.

Деякі політики натякали на варіант технократичного уряду на чолі з нейтральною фігурою, аби уникнути міжпартійних суперечок.

Проте все ж така ідея не здобула достатньої підтримки – партії воліли мати на чолі уряду свого представника.

PNL, як друга за чисельністю фракція і головна опора новообраного президента, наполягала на праві висунути прем’єра-ліберала.

Водночас PSD, повертаючись у коаліцію, також претендувала на першу скрипку: соціал-демократи не хотіли погоджуватися на уряд, де всі ключові пости дістануться суперникам.

USR, маючи менший вагомий голос, все ж висувала принципові умови до програми уряду – зокрема, пріоритет боротьби з корупцією та реформування юстиції – і могла не підтримати кандидатуру, яка не відповідала б цим критеріям.

За таких умов "прем’єріада" кілька тижнів заходила у глухий кут.

Президент Дан збирав лідерів партій на консультації знову і знову, закликаючи їх до конструктивності заради країни.

Партії розуміли, що у разі продовження переговорів та відсутності консенсусу ситуація призведе до позачергових виборів, які однозначно посилили б позиції ультраправих партій.

Зрештою був знайдений компромісний план: повторити модель ротаційного прем’єрства, яка вже застосовувалася раніше.

За цією домовленістю, якщо коаліція складатиметься з PNL та PSD (та за підтримки інших), то прем’єр-міністр від однієї партії очолить уряд на початковий період, а приблизно в середині мандата поступиться місцем представнику іншої партії.

Такий підхід дозволяє задовольнити амбіції і лібералів, і соціал-демократів.

Адже обидві сили отримують шанс очолити уряд по черзі.

Щоправда, черговість теж була предметом запеклих торгів.

Адже тому, хто врядуватиме першим, доведеться запроваджувати непопулярні реформи, а той, хто прийде другим, зможе зібрати електоральні вершки.

Зрештою, компромісною фігурою, здатною очолити новий уряд, став колишній в.

президента Іліє Боложан.

20 червня президент Нікушор Дан призначив 56-річного Боложана на посаду прем’єр-міністра.

Варто зазначити, що це призначення теж далося нелегко.

Наприклад, однією з ключових передвиборчих обіцянок Дана була відмова від підвищення податків, а Боложан заявив, що в наявній економічній ситуації це є неминучим.

Все ж новообраному президенту довелося відійти від свого принципу та піти на компроміс, щоб уникнути поглиблення урядової кризи.

Іліє Боложан – не новачок у великій політиці: колишній багаторічний мер міста Орадя, він здобув славу реформатора, що перетворив місто на модель ефективного самоврядування.

З 2020 року Боложан очолював повітову раду, а після парламентських виборів 2024 року став сенатором і був обраний головою Сенату.

Саме як спікер верхньої палати парламенту у лютому 2025 року автоматично перебрав на себе обов’язки президента Румунії, коли Клаус Йоганніс достроково пішов у відставку на тлі виборчих потрясінь.

Фактично до червня 2025 року.

Іліє Боложан мав унікальний досвід – він тимчасово виконував функції глави держави в розпал кризи.

А тепер отримав можливість очолити виконавчу владу на постійній основі.

Вибір ротаційного прем’єрства має свій прецедент: у листопаді 2021 року непримиренні суперники – PNL і PSD – сформували "велику коаліцію", домовившись чергувати прем’єрів: першим був ліберал Ніколае Чуке, якого за півтора року змінив соціал-демократ Марчел Чолаку.

Метою було досягти стабільності, адже з моменту вступу до ЄС у 2007 році Румунія змінила аж 11 прем’єрів, що свідчить про хронічну нестабільність.

Втім, цей експеримент мав неоднозначні результати: внутрішні суперечки коаліції заблокували важливі реформи, як-от податкові зміни, і загальмували освоєння коштів ЄС.

Як наслідок, до 2024 року Румунія не скоротила дефіцит бюджету до 3% ВВП, що було однією з умов для переходу на євро.

Попри змішаний досвід, румунські політики все ж знову звернулися до цієї моделі у 2025 році.

За новою домовленістю, прем’єрство від PNL триватиме до 2027 року, після чого посаду отримає кандидат від PSD.

Для Румунії така політична ініціатива все ще залишається новинкою, але поступово закріплюється як компромісна альтернатива політичній нестабільності.

* * * * *.

Факт тривалої урядової кризи та складність, з якою формувалася нова більшість, виявили уразливі місця Румунії.

Півтора місяця політичного вакууму означали застій у проведенні необхідних реформ.

Наприклад, через політичні чвари було відкладено реалізацію заходів у сфері фіскальної політики, тоді як бюджетний дефіцит Румунії перевищив встановлені Євросоюзом межі.

Політична нестабільність також загрожувала затримкою у виконанні Румунією Національного плану відновлення та стійкості, за яким країна має отримати значні кошти з фондів ЄС.

Новий уряд Боложана мусить надолужувати згаяне: скоротити дефіцит, провести податкову реформу, оптимізувати витрати – усе це для того, щоб Румунія відповідала Маастрихтським критеріям і могла в перспективі говорити про приєднання до єврозони.

Європейський Союз, попри підтримку Бухареста, очікує від нього реальних кроків.

Насамперед – скорочення дефіциту, боротьби з корупцією, зміцнення інститутів.

Якщо нова влада виправдає сподівання, Румунія може вже в найближчі роки досягти давніх цілей: наблизитися до вступу в єврозону та стати повноправним гравцем європейської політики.

А це своєю чергою має стати "щепленням" від зростання популярності праворадикалів.

Сергій Герасимчук, заступник виконавчого директора Ради зовнішньої політики "Українська призма",.

Ростислав Клімов, позаштатний експерт Ради зовнішньої політики "Українська призма".

Источник материала
loader
loader