Хто замість Точицького? Кого розглядають на посаду очільника мінкульту

Як би вашій Антоніні не впеклося товкти цю воду у ступі, але доводиться. Тим паче, вже не зовсім воду, бо надійшла інформація про нових кандидатів. 

Отже, наприкінці минулого місяця нардеп Ярослав Железняк виклав на ютуб відео з прогнозами по оновленню кабміну. Мовляв, чекайте, 15 липня все буде. Нас там цікавив Микола Точицький. Железняк був упевнений, що міністр культури, нарешті, звільниться від цього ярма і поїде послом у США.

І ось, дочекалися. Міністром Точицький таки не буде. Це нам підтвердило кілька джерел. З чим ми пана Миколу радісно вітаємо! І тут – жодного сарказму, бо він сам не був радий цій посаді. Та й на Банковій також розуміли, що він не на своєму місці. Тому Точицький, найімовірніше, їде у Страсбург працювати постійним представником України при Раді Європи.

Ну а поки ми чекаємо на офіційне повідомлення, давайте подумаємо про можливих кандидатів на вакантне місце цього стражденного міністерства. Є несподівані та дуже обнадійливі варіанти. Тому поїхали. 

Найперше – багато людей (зокрема у міністерстві), вважають, що ставитимуть першу заступницю міністра Галину Григоренко. Ми про це вже багато писали, але значна частина наших співрозмовників, думці яких Антоніна довіряє, скептично ставляться до цих припущень. Реалістичним вважають хіба варіант статусу для пані Галини тимчасової виконувачки обов'язків, поки не знайдуть якийсь варіант. 

Железняк пише про Оксану Бруй, але підкреслює, що це – не точно. Пані Оксана – спеціалістка з бібліотечної справи, президентка Української бібліотечної асоціації. Минулого року вона отримала нагороду Енрікети та Джона Райлендів у номінації «За видатний професійний внесок». Мої співрозмовники твердять, що ліпше хай Бруй лишається на своєму місці. 

Також людоньки говорять про директорку Національного центру «Український дім» Ольгу Вієру. Бачите, яка у нас виходить категорична відсутність гендерного балансу. Але ваша авторка приєднується до думки, що і пані Ользі теж варто лишатися там, де вона є. 

Знаєте, у мене є особистий тригер, пов'язаний з Українським домом. Думаю, багато хто його розділить. На моїй пам'яті там постійно кидаються із одного концепту в інший. Їх є усього два: проєкти візуального мистецтва, які збирають велику аудиторію, і ярмарки шуб, трусів та прикрас, які теж збирають велику аудиторію. Перший варіант мені подобається значно більше, ніж другий. 

Сподіваюся, Господь більше такого не допустить. 

Ну і останній варіант, про який дізналася наша редакція. Й тут, шановна спільното, не зле буде оживитися. Бо пташечка нам принесла інформацію, що нова прем'єрка Юлія Свириденко лобіює кандидатуру своєї подруги Вероніки Селеги. І абсолютно всі мої співрозмовники сказали, що це – гарна новина. Ну, точніше, гарне лобіювання. 

Вероніка Селега – директорка креативної агенції Bickerstaff.157, засновниця школи риторики «Аристотель», учасниця ансамблю української автентичної музики «Божичі» та колишня генеральна директорка директорату гуманітарної політики Офісу Президента. 

Що про неї кажуть? Однаково добре орієнтується у комунікаціях, інформаційних політиках і культурі. Має управлінський досвід. І я ще довго буду це підкреслювати, коли мова йтиме про культурні інституції, аби стало вже геть зрозуміло, що ними повинні управляти не митці, а менеджери, які на мистецтві розуміються. Лесь Подерв'янський як головний кандидат на очільника Мінкульту – це давнішній і досі популярний народний варіант і ми у редакції ніжно любимо Митця. Але ні. Будь ласка. 

Також наші співрозмовники кажуть, що Селега вміє організовувати ребрендинг культурних інституцій. Але чи покатить це вміння для Мінкульту теперішніх часів – ху ноуз. Хоча, ребрендинг йому б не завадив. Щодо політичних з'вязків і підтримки, то погляди різні. Хтось каже, що політичної підтримки вона не має, інші твердять про її непогані стосунки з командою Олени Зеленської. 

Характеризують як людину, здатну грамотно комунікувати, гнучку. І додають, що Вероніка не те щоб палала бажанням кидатися на амбразуру. І ми її розуміємо. Втім, подейкують, якщо вона таки зможе домовитися про адекватні умови, то може і погодиться. Можливо, на нас чекає чергова зміна назви міністерства. Усе ж, ідею об'єднати інформаційну політику або стратегічні комунікації з культурою далеко не усі вважають вдалою. 

Ну і наостанок нагадаю, що проблема із призначенням очільника Міністерства культури впродовж останніх років – одна й та самеа. Класні культурні менеджери у нас, безумовно, є. Проте, або їх не хочуть бачити на цій посаді, або вони самі відхрещуються від такої радості. 

Сподіваємося невдовзі почути якісь новини. 

Фото: Port of Culture, Олена Струк