Чому правда і моральний підхід у професійній журналістиці є обов'язковими

Видання The Kyiv Independent проаналізовувала польовий репортаж The New York Times з Курської області і я хочу окремо написати про це, бо це дуже важливий прецедент для медіа середовища.

Репортаж німецько-російської фотографки Нанни Гантман має назву "Пейзаж смерті: що залишилося там, де Україна вторглася в Росію" (саме так: Україна вторглася).

Частина людей тут це обговорювали минулого тижня, але я нагадую, раптом хто пропустив.

Його репортерка зробила за супроводу і співпраці з батальйоном "Ахмат" (особистою армією Кадирова, без жодної згадки, хто це і що це).

Публікація в The Kyiv Independent складається з двох частин: власне аналізу статті в The New York Times і колонки військового репортера The Kyiv Independent Френсіса Фаррела.

Чому ці публікації дуже важливі?

- бо вони дають західній аудиторії контекст, яким знехтувала Нанна Гантман.

- бо вони показують, що правда і моральний підхід у професійній журналістиці є обов'язковими.

- бо вони показують і для багатьох інших сфер, що цехова дискусія може вестися фахово і сміття з хати можна виносити і робити це в дуже доказовій манері.

- і також вони є застереженням щодо бездумного перекладу всього, що продукують наші західні колеги, чим ми часто хибуємо в українських медіа.

І дуже важливо - ці публікації розкривають перекручений наратив щодо цієї війни, показують, які фактори, що призвели до Курської операції, замовчано, та пояснюють, чому не можна жерву ставити на один рівень з агресором.

Відсилаю до лінків на публікації, але зафіксую тут основні моменти, на які вказує у своєму аналізі Френсіс Фаррелл.

1. Хоча Курськ описується як "місце спустошення та смерті", в статті взагалі не згадано про зростання кількості жертв серед цивільного населення в Україні.

Не згадано ні про мільйони переміщених осіб, ні, наприклад, про облогу Маріуполя і тодішні масові вбивства, ні про нинішнє посилення Росією ракетних і дронових обстрілів українських міст (особливо в останні 5 місяців).

2. У статті розказано, як тяжко страждає на війні батальйон "Ахмат", при цьому не вказано, що це терористична організація, яка здійснює воєнні злочини в Україні (катування, страти цивільних людей, мародерства на окупованих територіях. Тортури, кастрація та вбивство українського військовополоненого, зняті на відео у 2022 році - це відкриті дані з розслідування Bellingcat).

3. У статті повторюється російська пропаганда, яка звинувачує Україну у тому, що вона сама винна у вторгненні Росії.

Зокрема, репортерка цитує жителя Суджі, який каже, що однією з головних причин війни було "розширення НАТО".

Але ж є просто купа доступних для авторки репортажу матеріалів - від статей на зразок Сєргєйцева про “остаточне вирішення українського питання" до щоденних заяв путіна і камарильї на цю тему.

4. Заголовок стверджує: "Україна вторглася в Росію", але в статті не згадано, що це Росія розпочала тотальну широкомасштабну війну в Україні і не сказано, чому виникла Курська операція.

5. Авторка оперує імперським наративом "однієї родини", цитуючи жителя Курська, який описує цю війну як "сімейну війну", сімейний конфлікт, тоді як Україна та Росія – це окремі країни з істотними мовними, культурними та політичними відмінностями і т.д..

І окремо Френсіс Фаррелл у своїй колонці пише, що цей текст, який на перший погляд написаний добре, емоційно, зі свідченнями і зображеннями, можна взяти, перевернути і опублікувати те саме про знищені українські міста і села. І це означає, що авторка сплутала жертву і агресора.

"Що я точно знаю, - пише Френсіс Фаррелл, - так це те, що такий тип репортажів є за своєю суттю аморальним. І в час, коли американці — від пересічних виборців до лідерів думок і аж до самого президента — найвразливіші до "обох" наративів щодо цієї війни, ніж будь-коли, такий підхід може мати реальні наслідки для майбутнього існування України".

Джерело: фейсбук-сторінка Тетяни Трощинської