/https%3A%2F%2Fs3.eu-central-1.amazonaws.com%2Fmedia.my.ua%2Ffeed%2F52%2F80e3d58aa58e55cd73370093e928ce72.jpg)
Камбоджа і Таїланд на межі війни: кого підтримує Китай і чому спалахнув ще один конфлікт в Азії
Конфлікт, якому понад сто років, знову заговорив мовою артилерії. На кордоні між Таїландом і Камбоджею розгорілися наймасштабніші за останнє десятиліття бойові дії. Із авіаударами, обстрілами цивільних і дипломатичними демаршами.
Формально це зіткнення за спірну ділянку біля стародавнього храму. Але за цим стоїть значно більше – від розподілу територій колоніальними метрополіями до участі великих гравців та сучасної політичної кризи.
24 Канал проаналізував, як саме розгортається конфлікт, чому він почався саме зараз, яку роль відіграє Китай – і чи може цей спалах перетворитися на ще одну гарячу точку в Азії.
Що відбувається між Камбоджею і Таїландом?
24 липня між Камбоджею та Таїландом розгорілися найсерйозніші за останнє десятиліття бойові дії. Сутички спалахнули вранці на спірній ділянці кордону біля стародавнього храму Та Моан Том, а вже через кілька годин переросли в повноцінний обмін артилерійським вогнем, ударами з безпілотників і авіацією.
За офіційною версією Таїланду, все почалося з того, що камбоджійські солдати наблизилися до тайського блокпоста, прикриваючись безпілотником, і відкрили вогонь першими. Водночас Камбоджа звинувачення відкидає – в міністерстві оборони заявили, що "всі дії були відповіддю на неспровоковане вторгнення таїландських військових".
Обидві сторони в один голос запевняють, що саме їхні війська діяли в межах самооборони.
Бангкок публікує кадри, як стверджується, наслідків ударів по цивільних об'єктах на своїй території / Фото Армії Таїланду
Протягом кількох годин обстріли поширилися на шість точок уздовж кордону, зокрема на райони провінцій Сурін, Сісакет і Убонратчатхані в Таїланді та Оддар Менчей і Преах Віхеа в Камбоджі. На відео, що ширяться в соцмережах, видно залпові удари з реактивних систем, чорні клуби диму, пошкоджені будівлі.
Тайські лікарні поблизу лінії вогню розпочали евакуацію пацієнтів, а мешканців закликали ховатися або залишати зону конфлікту.
Наслідки конфлікту дивіться на відео:
- За попередніми даними, в Таїланді загинули щонайменше 12 людей, зокрема 11 цивільних та один військовий, ще понад 30 отримали поранення.
- Серед загиблих – діти, включно з двома хлопчиками п'яти та восьми років.
Камбоджа, на момент написання матеріалу, поки не опублікувала власну статистику втрат.
Тайська армія звинуватила Камбоджу в ударі по лікарні в провінції Сурін і закликала міжнародну спільноту засудити "ці варварські та нелюдські дії, що становлять порушення гуманітарного права". З боку Пномпеня лунають дзеркальні звинувачення. Мовляв, Таїланд застосував винищувачі F-16, які скинули бомби на територію Камбоджі, включно з дорогами до релігійних об’єктів – зокрема пагоди Ват Кау Сікха Кірі Сварак. Камбоджа назвала дії сусідів "збройною агресією" та звернулася до Ради Безпеки ООН з вимогою негайного скликання засідання.
Камбоджа завжди дотримувалася позиції мирного розв'язання проблем, але в цьому випадку у нас немає іншого вибору, як відповісти збройною силою на збройну агресію,
– заявив прем’єр-міністр Хун Манет.
У Бангкоку ситуація теж нестабільна. Тимчасово усунена прем'єрка Паетонґтарн Шінаватра, попри власні скандали, виступила зі заявою про підтримку дій армії:
Ми вжили всіх дипломатичних заходів, щоб уникнути ескалації, однак будемо захищати наш суверенітет і громадян усіма законними методами. Закликаю дотримуватись безпекових протоколів та зберігати спокій,
– заявила Шінаватра.
Група з розмінування Таїланду в прикордонній зоні / Фото AP
Паралельно з бойовими діями розгортається й дипломатична війна. Таїланд відкликав посла з Пномпеня та вислав камбоджійського, звинувативши сусідів у мінуванні своєї території.
Камбоджа звинувачення відкидає, нагадуючи, що її землі досі усіяні мільйонами мін з часів громадянської війни – і саме вона, а не Таїланд, десятиліттями потерпає від цих залишків конфліктів минулого.
Посольство Таїланду в Пномпені тим часом рекомендувало громадянам залишити Камбоджу, попередивши, що конфлікт може "бути тривалим і розширюватися".
Історичні передумови конфлікту: від колоніального періоду до сучасного націоналізму
Сучасні бої між Таїландом і Камбоджею – це не лише сутички за кілька кілометрів прикордонного лісу. У центрі конфлікту – храм Преахвіхеа, перлина кхмерської архітектури 11 століття, що стала політичною бомбою сповільненою дії. Головна проблема – географічне положення храму. Він розміщений на самому кордоні, й саме це перетворило його на символ суперечки між Бангкоком і Пномпенем, що тягнеться вже десятки років.
Зона територіальних суперечок між Камбоджею і Таїландом, храм Преахвіхеа поблизу спірних територій / BBC
У 1962 році Міжнародний суд ООН ухвалив рішення, що храм Преахвіхеа належить Камбоджі. Аргументом стала карта 1907 року, створена за французького колоніального панування. Вона мала визначити межу по "вододілу", однак була настільки нечіткою, що кожна зі сторін трактувала її на свою користь.
Суд визнав, що Таїланд "неявно погодився" з картою, не оскарживши її впродовж десятиліть, і зобов’язав Бангкок вивести війська та повернути артефакти, вивезені з храму ще в 1950-их. Таїланд це рішення прийняв, але з застереженням. Мовляв, довколишні кілька квадратних кілометрів території залишаються спірними. Саме за цю ділянку тривають сутички й досі.
Вже в 2008 році Камбоджа домоглася включення храму до списку Світової спадщини ЮНЕСКО. У Бангкоку це спровокувало бурю націоналістичних протестів, адже, на їхню думку, Камбоджа таким чином "легалізує" спірну територію. Почалися військові зіткнення, що вибухнули з новою силою у 2011-му – тоді загинули щонайменше 15 осіб, а десятки тисяч були змушені тікати.
Поранений цивільний під час загострення конфлікту в 2011 році / Фото AP
Міжнародний суд у 2013 році ще раз підтвердив рішення на користь Камбоджі, визнавши, що земля довкола храму також належить їй. Але в Таїланді це рішення досі вважають несправедливим і сприймають як приниження національного суверенітету.
Глибинною причиною конфлікту вважається історична пам’ять з часів імперій та колоніалізму. У середньовіччі Кхмерська імперія контролювала більшість території сучасного Таїланду, В'єтнаму та Лаосу.
Таїланд (тоді Сіам) у 15 – 19 століттях неодноразово воював із Камбоджею, відсуваючи її кордони все далі на схід. Урешті, в 1907 році Франція – як колоніальна метрополія Камбоджі – змусила Сіам віддати низку провінцій, зокрема Сієм Ріп і Баттамбанг. Саме тоді й була створена та сама спірна мапа, яка дотепер є основою територіальних претензій Камбоджі.
Для Таїланду ці поступки залишаються символом національного приниження. Для Камбоджі – символом колоніального відновлення справедливості. Отже це не просто суперечка за кілометри – це глибока суперечка про історію, ідентичність та міжнародне право.
У такій напрузі навіть дрібні епізоди часом перетворюються на широкі політичні скандали.
- Зокрема, в лютому 2025 року група камбоджійських цивільних у супроводі військових заспівала гімн біля іншого спірного храму – Та Моан Том. Тайські солдати втрутилися, й зрештою Камбоджа заявила про провокацію, а Таїланд – про демонстрацію сили.
- Ще раніше в Бангкоку звучали побоювання, що енергетична співпраця з Камбоджею в морській зоні навколо острова Кох Куд може "підважити національний суверенітет". Мовиться про район, де досі немає чітко демаркованого морського кордону – і саме там обговорювалась можливість спільної розвідки нафти та газу.
Зона потенційно можливої співпраці між обома країнами у видобутку природних ресурсів / Bangkok Post
У тайських консервативних колах це викликало хвилю критики: мовляв, будь-яке спільне рішення може фактично легалізувати камбоджійські претензії на спірні води. Особливо чутливою є тема острова Кох Куд – популярного туристичного регіону поблизу лінії, яку Камбоджа на картах іноді зображає інакше, ніж Таїланд.
Отже, нинішній конфлікт – не лише про давні храми чи мапи 1907 року. Це також про сучасну геополітику, контроль над ресурсами, енергетичні амбіції та інформаційні війни, де кожен жест, кожен меморандум або заява можуть бути витлумачені як зрада національних інтересів.
Між нейтралітетом і підтримкою: як Китай впливає на розвиток подій?
У регіональних конфліктах у Південно-Східній Азії є один постійний зовнішній гравець – Китай. І хоча в ситуації на кордоні між Камбоджею та Таїландом Пекін публічно займає нейтральну позицію, його вплив очевидний і навіть односторонній.
Протягом останніх двох десятиліть Китай став головним економічним і політичним покровителем Камбоджі. Згідно з даними Світового банку, Пекін профінансував сотні інфраструктурних проєктів у Камбоджі – від доріг і мостів до гідроелектростанцій і портів.
У військовій сфері співпраця включає спільні навчання, поставки озброєння та розширення військової бази на узбережжі Сіануквіля.
Саміт АСЕАН – Китай в Індонезії, 2023 рік / Фото уряду Індонезії
Подібні зв'язки формують стійкий союз, коли Камбоджа активно підтримує Китай на міжнародній арені, зокрема в АСЕАН (Асоціації держав Південно-Східної Азії), блокуючи спільні антикитайські заяви щодо Південно-Китайського моря. Натомість Пекін традиційно захищає Камбоджу від тиску Заходу.
У конфлікті з Таїландом Пекін висловив "глибоку стурбованість", закликав до діалогу та пообіцяв "конструктивну роль" у деескалації. Але жодної критики дій Пномпеня у заявах китайського МЗС не прозвучало.
Китай і надалі виступатиме за мир, добросусідство та вирішення конфліктів шляхом діалогу,
– заявив речник МЗС Го Цзякун.
Це обережна, вивірена дипломатія, характерна для Пекіна: зробити заяву про "стурбованість", закликати до діалогу, але водночас не засуджувати союзника і не ставати відкрито на чийсь бік. Такий підхід дозволяє Китаю зберегти лояльність Камбоджі, з якою його пов’язує стратегічне партнерство, і водночас не загострювати відносин із Таїландом, який для Пекіна залишається важливим економічним партнером і частиною регіонального балансу в Азії.
Водночас Таїланд має складніші зовнішньополітичні орієнтири. З одного боку – економічна співпраця з Китаєм, особливо в межах ініціативи "Один пояс – один шлях", а з іншого – стратегічне партнерство зі США, що включає щорічні військові навчання, обмін розвідданими та спільну логістику.
Таїланд намагається не допустити втрати балансу, водночас не маючи такого політичного "покровителя", як Камбоджа. І хоча Пекін офіційно виступає нейтральним посередником, на практиці його мовчання грає на руку Пномпеню.
Спільні військові навчання між арміями Таїланду та США / Фото AFP
Реакція АСЕАН обмежується дипломатичними формулами. Єдиний активний голос – Малайзія, що нині головує в організації. Прем'єр Анвар Ібрагім пообіцяв переговорити з обома сторонами, але жодних форматів або ініціатив поки не запропоновано. АСЕАН традиційно уникає втручання у конфлікти між членами, посилаючись на принцип невтручання у внутрішні справи.
Що відбувається в Таїланді
Водночас, конфлікт на кордоні розгортається на тлі внутрішньої політичної кризи в Таїланді. Прем’єрка Паетонґтарн Шінаватра – донька колишнього прем’єра Таксина Шінаватри, була усунена з посади в розпал прикордонної кризи.
Причиною став скандал після публікації її приватної розмови з колишнім лідером Камбоджі Хун Сеном. У злитій розмові вона критикувала військове керівництво власної країни, що в Таїланді, де армія має суттєву вагу в суспільстві, виявилося справжнім політичним самогубством.
Усунута від влади колишня прем'єр-міністерка Таїланду Паетонґтарн Шінаватра / Фото AFP
Однієї цієї розмови було достатньо, щоб у Таїланді вибухнула політична буря. Опозиція, армія, навіть її власні союзники – усі звинуватили прем’єрку в приниженні національного суверенітету. Її риторика здалася надто м’якою, надто особистою, надто... камбоджійською. На її захист не став ніхто і вже 1 липня Конституційний суд Таїланду усунув її з посади, прийнявши петицію сенаторів про порушення етичних норм.
Роль армії в політичному ландшафті Таїланду посилилася ще більше, і сталося це саме в той момент, коли країна поступово входила в збройний конфлікт з Камбоджею.
Регіональна порохова діжка: чому Південно-Східна Азія входить у фазу турбулентності?
Конфлікт між Таїландом і Камбоджею може мати тривале продовження. Сторони вже вийшли за межі прикордонного інциденту та застосували авіацію, завдали ударів по цивільних об'єктах, відкликали послів і фактично припинили дипломатичні канали. І хоча офіційно обидві держави заявляють про бажання уникнути повномасштабної війни, поточна динаміка нагадує повзучу ескалацію, яка живиться старими образами, внутрішньою нестабільністю та зовнішньою пасивністю.
Чинний прем'єр Камбоджі Хун Манет під час військового параду / Фото Getty Images
У Бангкоку протікає політична криза після усунення прем’єрки, що зруйнувала довіру до уряду на тлі зовнішньої загрози. Натомість у Пномпені при владі перебуває прем'єр-міністр та генерал армії Камбоджі Хун Манет, який фактично успадкував владу від свого батька експрем'єра Камбоджі Хун Сена. Міжнародні спостерігачі розкритикували такий політичний маневр та поставили під сумнів демократичність процесу.
Західні аналітики також вбачають у правлінні Манета авторитарні елементи, та попри доволі високий рівень підтримки, за сьогоднішніх умов він банально не може дозволити собі виглядати слабким, інакше ризикує підірвати власну легітимність. При цьому націоналістичні настрої з обох боків лише підвищують ціну компромісу, коли будь-який поступ противнику сприйматиметься як зрада національних інтересів.
Регіональні структури, які мали б відігравати посередницьку роль, демонструють пасивність.
- АСЕАН дотримується звичного принципу невтручання, який парадоксально дозволяє конфліктам розростатися — допоки вони не стануть загрозою для всього регіону.
- Китай, головний зовнішній гравець, висловлює стурбованість, але фактично підтримує статус-кво. Надає мовчазну підтримку Камбоджі без публічного втручання.
Водночас Вашингтон також зберігає стриманість. Хоча Таїланд формально має статус союзника США поза межами НАТО, Білий Дім поки не робив публічних заяв на підтримку Бангкока. Держдепартамент обмежився попередженням для громадян США уникати прикордонних регіонів, що вказує на обережну позицію – з фокусом на безпеку, стабільність у регіоні та уникнення прямого втручання у конфлікт, що може ускладнити відносини з обома країнами.
На цьому тлі навіть обмежене прикордонне загострення може мати довготривалі наслідки – не стільки через масштаб боїв, скільки через глибоку політичну недовіру між сторонами. Храм Преа Віхеа став лише приводом. Насправді ж мова про століття нерозв’язаних претензій, взаємних образ і відсутності стабільного механізму для діалогу.
У ситуації, коли офіційні канали заморожені, а внутрішні політичні кризи штовхають уряди до жорсткої риторики, навіть локальні інциденти ризикують надовго отруїти двосторонні відносини – якщо вже цього не зробили.

