Три роки після теракту в Оленівці. Медик, що був у полоні, поділився спогадами про звірства росіян

Три роки тому, в ніч з 28 на 29 липня, росіяни підірвали в таборі «Оленівка» барак з військовополоненими бригади «Азов». Лікар-анестезіолог і реаніматолог Дніпровського військового госпіталя Юрік Мкртчян, який потрапив у полон разом з оборонцями Маріуполя розповів хронологію подій того дня. Частиною інтерв’ю поділилась журналістка Євгенія Моторевська, передає «Главком».

Мкртчян перебуваючи в полоні, надавав першу допомогу важкопораненим захисникам. Спочатку чоловік добровільно погодився дислокуватися на гвинтокрилі в оточений Маріуполь на початку повномасштабного вторгнення. У квітні 2022 року потрапив в полон.

«Приблизно об 11 годині, ближче до опівночі, ми почули вибух, посипалося скло в нашому бараку, потім було полумʼя яскраве на все небо. Ми вийшли на вулицю і через кілька хвилин почули дикий рев на весь той Донецьк нещасний. Люди кричали й стогнали. Росіяни почали панікувати, всі охоронці повтікали з тих місць, де ми знаходилися. Ось так продовжувалося до години часу. Потім прибіг один зі співробітників адміністрації, сказав, щоб ми брали все що є і надавати допомогу», – розповів він.

Чоловік каже, що там було стільки поранених, що жоден лікар за життя не стикався з такою кількістю постраждалих одночасно.

«Ті, хто вижив, виповзли на дорогу. І на цій дорозі вони лежали. Ми переступаємо поріг паркана, бачило кілька хлопців, одного з пробитою головою, другого – з рваною раною на кінцівці, з кровотечею. Я не можу сказати, що я злякався, але був ступор якийсь. Підіймаю голову, бачу своїх старших командирів, що вони вже починають сортувати важких хворих, надавати їм допомогу. Я кажу росіянину: «дай ліхтарик». Він не дає. І при цьому проводить тим ліхтариком і я бачу, що до кінця того, як він світить, все всіяно тілами», – додав медик.

Далі, за словами медика, військових, які були у тому байраці, почали сортувати: тяжкі хворі, зупинка кровотечі та ті, хто вже не дихав. Багато чоловіків були з черепно-мозковими травмами, яких почали евакуйовувати в першу чергу.

«Ми їх (постраждалих – «Главком») завантажили і я почав виносити за паркан, їх навіть росіяни перших забрали, але через кілька хвилин повернули назад. І до мене мій старший командир підійшов, каже: «що будемо робити?». Я кажу, що якщо вони його не забирають, то вони його тим самим вбили. Ми вже нічим не могли допомогти. Ми просто відклали всіх таких в кут, вкрили й почали займатися іншими», – додав він.

Чоловік каже, що вже світало, а окупанти все ще не спішили забирати поранених і «важкі» почали помирати.

«Вони починають вмирати. Один за одним. Ми їх зібрали під паркан, росіяни налаштували собі ліхтарики й дивилися, як ми працюємо. У мене склалося враження, що люди дивляться блокбастер. Вони дивляться, як я проводжу серцево-легеневу операцію, коментують, сміються. Розумієте? Вони йшли один за одним. Я цьому проводжу реанімацію, чую, як Дімон (полонений нейхірург) кричить, що ще один «підходить». Я розумію, що я цьому вже нічим не допоможу. Його лишаю, йду до наступного, в сподіванні, що я щось з ним зроблю. Теж саме. Мінус», – додав він.

За пару днів до цього, до підготовленого тюремного барака, були переведені 198 бійців ОЗСП «Азов». Ввечері 28 липня наглядачі змусили всіх зайти всередину, натякали, що на полонених очікує смерть. Згодом поруч почала працювати ворожа артилерія, а приблизно о 23:45 у бараку пролунали два вибухи, які спричинили пожежу. 47 людей загинули відразу. Шестеро згодом стекли кров'ю. Понад 100 військовополонених отримали поранення. Кілька годин до них не допускали ні медиків з інших бараків, ні карети «швидкої». Тільки близько п’ятої ранку керівництво колонії дозволило евакуацію поранених.

Росіяни звинуватили в обстрілі Україну, але ні незалежних, ні українських експертів на територію колонії не допустили. Місія ООН з пошуку фактів стосовно подій в Оленівці, на чолі з генералом Карлосом дос Сантуш Крузом проіснувала до січня 2023 року, після чого була розпущена. Україна наполягає на продовженні розслідування.