/https%3A%2F%2Fs3.eu-central-1.amazonaws.com%2Fmedia.my.ua%2Ffeed%2F52%2Fa2f1b20320a67fec81c9a45379a77bec.jpg)
"Я ридала по 2 – 3 години": інтерв'ю з Катериною Соляр про смерть батька, розлучення і гроші
Ведуча 24 Каналу Катерина Соляр, яку українці знають з емоційних та іноді гострих ефірів, до 26 років працювала у продуктовому магазині та секретаркою, але потім змінила сферу на радіо й телебачення.
Катерина Соляр пройшла через кілька критичних моментів, таких як смерть батька і розлучення через 12 років шлюбу. Про це вона розповіла у відвертому інтерв'ю. Більше деталей про сім'ю, розлучення і роботу на телебаченні – читайте далі у матеріалі.
"Думала, ніколи не піду до психолога": про смерть батька
Перед тим як записувати це інтерв'ю ти розповідала, що не любиш про себе говорити. Чому?
Не люблю, бо це ж про себе, особисте, щось таке прямо потаємне. Загалом я тому й пішла працювати на телебачення, тому що люблю говорити про інших більше, ніж про себе. Інакше, я пішла б якимось спікером, була б політологом чи істориком, тобто була б по той бік екрана.
Однак ти ж медійна персона і звикла до уваги.
Як сказати звикла. Наприклад, мене кличуть на презентацію якогось фільму, а я приходжу і розумію, що нікого не знаю. От тобі й звикла до уваги. І коли мені підходять і кажуть: "Це ви! Ми вас бачили!", то я кажу: "Дякую, дуже приємно!".
Але ж коли ти приходиш, наприклад, на презентацію фільмів, ти ж гуглиш, хто там грає, щоб потім тобі з цими людьми стояти після презентації та посміхатися.
Дивись, у нас в цьому з тобою велика різниця, тому що мені для того, щоб дивитися фільм не обов'язково знати, хто його написав, хто його зняв, змонтував і хто в ньому грав. Я просто дивлюсь фільм, відпочиваю. У мене мозок вимикається в цей момент. Я просто дивлюся фільм, а ти людина допитлива, тому вивчаєш все від першого до останнього дубля.
Давай так, презентація фільму, на який я не потрапила. Мене запросили на "Дюну", але я переплутала кіношні зали та приїхала не туди.
Ти все ж подивилась "Дюну"? Сподобалося?
Так, у Львові. Мені сподобалася і перша, і друга частини. Я сподіваюся, буде ще й третя. Я читала "Дюну" перед тим, як сходити на фільми, і вона для мене – дуже особлива книжка, тому що потрапила мені в руки в той самий момент, коли була найбільш необхідна.
Повне інтерв'ю з Катериною Соляр: дивіться відео
Це який момент?
Це критичний момент в моєму житті, коли я дізналася про хворобу батька, коли мені сказали про те, що його треба відпустити, і прозвучала фраза: "Дайте батьку спокійно померти". У цей момент мені в руки попала книжка "Дюна" – про прощання з батьком, і про те, що страх вбиває тебе, але там, де страх пройде, залишишся тільки ти.
Вже відпустила батька?
Сподіваюся на це. Принаймні я зараз майже не плачу, коли про це говорю. Однак це був один з моментів, який привів мене до психолога. Хоча я думала, що ніколи не піду до психолога, бо я дуже доросла, самостійна, розумна, мудра та можу собі допомогти. Однак це до моменту, поки ти просто не починаєш ридати в рандомні моменти свого життя.
У тебе був нервовий зрив?
Не знаю, чи називається це нервовим зривом, але для мене було дуже незвично, коли ти просто ведеш ефір на радіо чи на телебаченні, а потім в один момент розумієш, що в тебе ком в горлі, і ти не можеш нічого говорити. Тому я не впевнена, що це був нервовий зрив. Просто в якийсь момент ти згадуєш, що батька немає, або думаєш, що зараз би він тобою дуже пишався б, бо він дуже пишався і мною, і братом…
Я жартую, що ми йому купили планшет і він завжди всюди ходив з ним, показував наші фотографії всім. Мені здається, всі Жовті Води дістав нашими фотографіями. Не знаю, чи вірив він в те, що я можу опинитися на телебаченні, чи вірив він в мою телевізійну кар'єру, але він був моєю ходячою рекламою, який ходив і казав: "Подивіться на мою доньку".
"Х*лі я тут роблю?": про брата, який служить на фронті
Твій брат воює і захищає Незалежність України, як він?
По-різному. Він не дуже публічна людина, він – людина в тіні. Він більше про робити, ніж говорити. Ми поділилися: я – говорю, він – робить. Так в нашій сім'ї було заведено. Я пішла в маму, яка говорить, він пішов в батька, який робить.
Він пішов захищати країну 3 березня 2022 року. Ми разом приїхали до Львова, де він побув тиждень і сказав: "Х*лі я тут роблю?". Я його попросила дочекатися одного з наших колег і він повернувся назад до Києва. І от з Києва вони, відповідно, були на різних напрямках – в Миколаєві, Херсоні, на Запоріжжі, в Сумах, в Харкові.
Вони змінюють бригади, тому що пов'язані з безпілотниками. Але за три роки масштабної війни менталка дає величезний збій, і це дуже лякає насправді.
Катерина Соляр з братом / Фото з Інстаграму
Менталочка – ти маєш на увазі про себе чи про брата?
Про брата. Наприклад, йому не дуже комфортно перебувати в Києві, якщо вони приїжджають міняти бригаду або на навчання. Йому потрібен час для того, щоб звикнути та змінити цю картинку. Він не дуже багато говорить зараз телефоном, бо раніше ми все одно частіше зідзвонювалися. І коли ти просто отримуєш якийсь "плюс-плюс" або "прийняв", або він просто надсилає якийсь жарт, то ти знаєш, що сьогодні все ок.
"Це була величезна мрія": про роботу в продуктовому і секретаркою
Ти багато працюєш, звідки в тебе з'явився цей трудоголізм? Це страх залишитись з порожнім холодильником чи через відсутність любові, бо ти хочеш визнання?
Тут багато моментів склалися воєдино. По-перше, звісно, це гроші та доволі бідне дитинство: 90-ті, зміна грошей, однокімнатна квартира, батько працює, мама вдома доглядає за дітьми. Дуже багато всього хотілося, на що тоді грошей не було, тому це один із факторів і він величезний.
По-друге, фактор мами, яка була домогосподаркою. Вона дивилася за дітьми, за домом. Неймовірна, прекрасна людина, але в деяких моментах я думала про те, що я хочу заробляти гроші, щоб ніхто і ніколи не сказав мені про те, що він мене годує і вирішує за мене.
Тому я багато працювала. Я пізно прийшла в професію – прийшла на радіо і телебачення у 26 років. Тобто люди вже мали по 10 років стажу, а я тільки прийшла, намагалася десь зачепитися. Тому мені здавалося, що я не встигаю.
А де ти працювала до цього часу?
Де я тільки не працювала, де Катя тільки не була. Я працювала в продуктовому магазині, але не на касі, а оператором. Тобто я займалася тим, що приймала на склад товар, вносила його в систему і зі складу видавала – з системи. Працювала приватним підприємцем, продавала металопластикові вікна. Працювала адміністратором в приватній клініці.
Працювала секретарем генерального директора підприємства в Жовтих Водах, це була просто якась величезна мрія. Ми випускали щось пов'язане з металопрокатом, я вже не пам'ятаю точно, що це було. Це був просто верх моїх мрій на той момент.
Не було харасменту з боку директора?
Ні, абсолютно. І мене дуже бісило завжди, що кожен раз біля назви твоєї професії секретаря ставили "- секретутка". Це було дуже образливо. Так само як на телебаченні, коли кажуть, що попала через ліжко, а ти того ліжка не бачила. Тому так, чого не було – того не було.
Тому дивись – грошей нема, пізно прийшла в професію, треба було встигнути й не хотілося йти по головах, але хотілося себе зарекомендувати. Я дуже боялась втратити цей шанс, тому що це зміна професії. Ти розумієш, що якщо ти зараз тут не залишишся, де тобі подобається, то тобі доведеться повернутися туди, де тобі не подобалося і звідки ти з таким задоволенням пішла.
Крім того, я не можу сказати, що я втікала від сімейних обов'язків або ховалася на роботі від родини. У нас колись з чоловіком була історія, коли він змінював роботу, і він дуже переживав щодо цього, і я казала, що завжди здавалось, що робота неважлива. Робота – це ти прийшов з 8 до 18, попрацював і вийшов звідти.
Однак виходить, що ми проводимо там дуже велику кількість часу. Тож тобі має бути комфортно там. Тому радила йому обирати професію або обирати те місце роботи, де зручно, комфортно і де ти готовий проводити більшу частину часу. Тож я була готова жити на роботі. А потім, може, трохи і ховалася, але то вже інша історія.
Чому розлучилася з чоловіком після 12 років шлюбу?
Щодо ексчоловіка? Чому ви розлучилися, чи вплинула на це війна? Я бачу, скільки ти працюєш – відверто, часу на щось особисте бракує.
Я розлучена з вересня. З того часу сходила на плюс-мінус одне побачення. Напевно, все-таки забагато працюю. Можливо, просто пропозиція не надходила, не знаю.
Війна точно не вплинула, якісь внутрішні моменти були ще до війни. Можливо, вплинула хвороба батька, бо я дуже закрилася. Я не вважала, що мені найбільше болить, але думала, що мені неправильно допомагають та неправильно підтримують.
Коли я про дізналася про хворобу батька, то в мене був автомобіль Smart – маленька машинка, на якій я могла возити його по лікарнях. Ми всюди були з ним удвох. Я намагалася розв'язати ці питання, зациклила їх на собі. Хоча тут наближаємося до того, що, можливо, й робота вплинула. Я відправила брата допомагати мамі доглядати за батьком. Сама влаштувалася на другу роботу, щоб вона покривала і мою, і його зарплату, щоб мати можливість допомагати з грошима.
Ми не знали, скільки це триватиме. Нам сказали, що місяць-два, він прожив пів року. Цей період я мусила забезпечувати себе, брата, маму, батька. Допомагати ліками, памперсами тощо. Це все потрібно було звідкись фінансувати. Можливо, дві роботи й вплинули на стосунки. Але це певно про момент, коли я замкнулася. Не люблю цю тему.
Ексчоловік мало зі мною говорив. Я ж – жінка, мені треба це все проговорити, а я проговорювала у своїй голові. Мені не вистачило чогось такого: "Ми все подолаємо!", "Ми все зможемо".
Стосунки – як щоденник твого дня. Ти приходиш, розповідаєш, що відбувалося упродовж дня та виливаєш душу. Партнер робить те саме. Ви один одного вислуховуєте. Не було такого, чи він просто не підтримував?
Він не знав, як це правильно робити. Я не хотіла, певно, про це говорити, не знаю. Я собі тихенько ридала в машині та включала гучну музику.
А де чоловік був в той час?
Удома. Наприклад, відвожу кудись батька, повертаюся і коли їду назад, то ридаю в машині. Замикаюся в собі. Або дуже швидко їду на машині, щоб все це випустити.
Приходжу додому, лягаю і тебе виключає. Або не виключає і ти лежиш всю ніч і дивишся в стелю. На той момент не думала, що можу звернутися до психолога, бо я ж сильна, мудра, усе витримаю. на мене це не впливає.
Терапія допомогла тобі?
Напевно, так. Принаймні я рада, що зробила цей вибір. Не можу сказати, що ходжу на терапію кожного тижня чи місяця. Якщо є потреба, то повертаюся. Якщо немає – то проживаю сама чи проговорюю з друзями.
Кожна моя терапія розпочиналася з того, що я 2 – 3 години просто сиділа і ридала. Я виплакала стільки сліз болю – усього того, чого не дозволяла собі робити, напевно, від початку повномасштабки. Тоді теж виходила в ефір і казала, ми це все обов'язково відплачемо, але потім, зараз не можна розслаблятися. І ось це "зараз не можна розслаблятися" дуже довго в мені сиділо.
Терапія допомогла Катерині Соляр пережити смерть батька / Фото з Інстаграму
Про перше побачення після розлучення
Ти згадала про побачення – коли це трапилося, з ким?
Я гучно сказала про побачення. Напевно, такими вони мали б бути. Я 12 років була у шлюбі, і забула, що таке побачення у нормальних людей. Не знаю, як вони мають виглядати. Може, та людина, яка зі мною ходила на вечерю, не вважає це побаченням. Ми просто пішли поїли, трохи поговорили про життя і познайомилися.
Як ви познайомилися? Tinder?
Ні, я ще не дійшла до застосунків. Не було в мене ще такого досвіду.
Ми ще говорили про гроші – чого я боюся залишитися без грошей? Квартира в Києві, яку потрібно знімати. Машина, яку потрібно заправляти та ремонтувати. Дороге життя в Києві. Хтось просто гарний народився, а хтось мусить, щоб бути в тонусі, ходити на спорт, танці, до косметолога, перукаря, на брови, вії, на масажі. Усе це потребує грошей за київськими мірками.
Ти калькулюєш, скільки все це коштує? Чи в тебе є табличка, скільки ти витрачаєш на вії-брови, косметолога і так далі?
Я – дорога жінка. Я намагалася це робити, потім я побачила ці цифри. І подумала, що не треба більше рахувати. Десь беруться гроші і все.
"Ким мене тільки не називали": про порівняння зі Скабєєвою
Щодо професійної діяльності. Через рік після початку повномасштабного вторгнення тебе почали називати "українською Скабєєвою". Чи тебе це дратує?
Якщо мені кажуть, мовляв, я – пропагандистка... Якщо під настрій попадають, то я можу пояснити людям, що пропаганда не має кольору, забарвлення їй надає та чи інша людина. Вона може бути в чорному вигляді, як зі Скабєєвою, так і світлою, бо я пропагую не ненависть, а любов до України. З великою любов'ю до України я це роблю.
Зараз, певно, вже менше на це реагую. Раніше мене це дратувало, звикла якось. Але, знаєш, як тільки мене не називали. В якийсь момент хтось вирішив, що я акторка з російського серіалу "Саша і Таня". Вони всі приходили до мене в тікток і писали про це. Я казала, що вона по-іншому виглядає. Мені намагалися нав'язати те, що я маю відповідати за зйомку в російських серіалах. Потім мене називали Скабєєвою.
"Я – жінка не дешева": про найбільші витрати
Цікавить твій ідеал чоловіка. До запису ми говорили про це й останнім із критеріїв був "багатий чоловік".
Я ж тобі казала, що Катерина Соляр – дуже недешева жінка.
Будь-яка жінка недешева.
Я розумію, просто все залежить від того, як ти себе любиш, як ти за собою доглядаєш, що тобі потрібно. У мене є квартира, яку треба знімати, за яку треба платити комуналку, і це, відповідно, оплачую я. У мене є машина, яку треба заправляти, ремонтувати. Останній раз перед тим, як приїхати до Львова, на ремонт автомобіля пішло 30 тисяч. Це те, що заплатила теж я. Я маю ці гроші десь заробити.
У мене є 2 види спорту, які я люблю і які теж треба оплачувати. Це зал і танці. Ще йога, але вона лише у Львові. Тут немає спортзалу і танців, тому я швидко перемкнула увагу на неї та додала її замість днів, які випали. Тобто це ж знову таки про оплату. Косметолог 3 – 4 рази на місяць. Я пояснюю, чому багатий.
Катерина Соляр розповіла про свої витрати / Фото з Інстаграму
Яким має бути ідеальний чоловік?
Які в мене критерії до чоловіка? Красивий, розумний, вміє жартувати. Почуття гумору – це дуже важливо. Це трійка лідерів, тут навіть не про гроші. І – неодружений або розлучений. Чоловік має бути таким, щоб я не вмикала мозок. Я не хочу думати, я хочу відчувати. Я так багато думаю, розписую, планую у своєму житті, що це має відбутися якось так.
Хочеться бути дівчинкою, а мені це важко вдається. Я періодично намагаюся це робити, грати цю роль, але мені насправді дуже важко. Можливо, не ті чоловіки, тому що поруч з ними я граю дівчинку, а не відчуваю себе такою.
Ти розумієш, що багато чоловіків бояться сильних і розумних жінок?
Тому я періодично граю цю дівчинку, але в мене дуже погано виходить. Я не закінчувала акторський, тому в мене дуже погано виходить. Однак в ефірах по-іншому. Наприклад, беремо просто останній тиждень ефірів до приїзду у Львів – кожен ефір, якщо відкриєш, ти побачиш історію з життя.
Кожного разу я беру історію з життя і розказую про те, як мене вчили, наприклад, бачити очі в камері, аж поки я не наважилася бути собою. Або я розказую історію про те, що коли нам з подружкою важко, то ми один одному присилаємо фотографію руки з підписом "Я поруч". І я про це говорю з людьми.
Або я кажу про те, що інша подружка мене спитала, звідки в мене її вираз обличчя, тобто, що я виглядаю такою ж втомленою, змученою. Вона впізнає себе в мені. Тому тут грати простіше, бо ти береш конкретну історію і приносиш її в ефір. А грати дівчинку мені важко, бо мені немає звідки взяти цю інформацію і перенести її сюди.
Як щодо зовнішнього вигляду чоловіка? Можемо якогось актора в приклад навести? Тут мовиться і про поведінку, і манеру, і харизму.
Чомусь мені зараз саме акторки спадають на думку, а чоловіків згадати не можу. Тут простої відповіді не буде. Напевно Андрій Хливнюк (лідер гурту "Бумбокс" – 24 Канал). Це прямо, мені здається, якась така любов з юності, ще зі студентських років. Мені він ще тоді здавався дуже гарним. Зараз нічого не помінялося.
Ні для кого не секрет, що жінки орієнтуються на батьків. Однак питання в тому, що коли я говорю про батька, то кажу про вітчима. І це мій батько, який зі мною з трьох років. Я його дуже люблю, він – найкращий батько. А якщо я говорю про батька-батька, то він блондин з голубими очима. Тоді ми орієнтуємося на цей образ.
Тобто Бред Пітт або Леонардо Ді Капріо?
Не зовсім. Нічого особистого, не мій типаж. За харизмою – це Ед Ширан. Можливо ще Патрік Свейзі з "Брудних танців" і актор, який загинув, з "Беверлі-Гіллз" (Люк Перрі – 24 Канал). Це було шалене захоплення, ще коли я в дитинстві дивилась ці фільми.
Про хтиві повідомлення від глядачів
У тебе в Instagram та YouTube по 100 тисяч підписників. Чи часто чоловіки пишуть тобі в дірект?
Пишуть, може, і часто, але це просто "привіт" або "ти красива". Все, далі розмова не заходить, а що я можу на це відповісти? Треба мене зацікавити, я маю хотіти поруч з ним вимкнути мозок. Може бути якась комунікація, якесь продовження розмови. Я абсолютно відкрита до спілкування.
У мене за час повномасштабної війни з'явилося багато друзів, з якими я познайомилася в цей час, які писали мені просто, як люди, які дивилися мене по телевізору і написали мені щось в особисті повідомлення. У мене з'явилися ті, з ким я продовжую дружити, спілкуватися. Однак вони мене зацікавили в той момент, що я захотіла відкрити це повідомлення. А тут просто "привіт".
А "вогники" ставлять?
Сто тисяч підписників – думаєш я всі вогники переглядаю? Було дві хтивки.
Серйозно? Нюдси відправляли?
Так. Одна хтивка була від якогось чоловіка після моєї участі в стендапі, у мене був один такий епізод в житті. Друга хтивка була від пари, що прислали мені свою спільну фотографію і сказали, що їм дуже мене не вистачає там.
Причому це було у Фейсбуці, де я могла перейти (на профіль – 24 Канал). Це не просто був якийсь закодований профіль або новостворений. Це була сторінка живої людини, куди можна було перейти і, відповідно, продовжити з ними спілкування в разі, якби мені сподобалось. Не сподобалось.
А якби хтивка насправді була естетично красивою – як тобі такий метод знайомства?
Якби це був такий закид на мистецтво з обробкою, фільтрами й так далі, то можливо. Не було такого. Що ж я можу вигадувати? Якщо буде така історія, то я тобі розкажу потім, у наступному інтерв'ю.
Чи піде в політику?
З такою кількістю підписників не думала перебратися в політику?
Я колись казала, що не знаю, що має статися з людиною, щоб вона перейшла з журналістики в політику. Тому що ти фактично переходиш в інший табір. Крім того, ти з людини, яку дивляться, можливо, поважають, дослухаються, переходиш в політику, яку автоматично всі ненавидять.
І це те питання, яке я ставила свого часу Василю Вірастюку, адже він – стронгмен, ним пишалася Україна. Однак в момент, коли він переступив поріг Верховної Ради, а– втоматично став "шахраєм, крадієм і депутатушкою". Усе, що було пов'язано з "секретутством" – тепер пов'язане з депутатством. Тобто на той момент, коли мене це питали, я казала, що не уявляю цього.
З іншої сторони, думаю, що, напевно, це може колись відбутися – як продовження якоїсь кар'єри.
А є кінцева точка у медійній кар'єрі? Чи це просто процес?
Це питання, на яке в мене немає відповіді. Напевно, це – процес. Тому що коли мене питають, про що я мрію на екрані, то я не знаю. Для мене, наприклад, напевно, верх – це Савік Шустер і проєкт, який ти ведеш сам, а в тебе 10 гостей, опитування, включки з різних місць. Напевно це є найвищою категорією, але я про це ніколи не мріяла. Тому, напевно, це – процес.
