Михайло Пінкевич: "Українська авіація формує сприйняття України в очах світу, і ми зобов’язані її зберегти та розвивати"

Українська авіація − не просто галузь, а репутаційна опора держави. Вона формує образ країни в очах світу й заслуговує на стратегічну підтримку − особливо у час війни, коли небо стало одним із символів національної стійкості. Про це УНН вів розмову з Михайлом Пінкевичем − ветераном російсько-української війни, кавалером ордена Данила Галицького. До повномасштабного вторгнення Михайло був військовим пенсіонером, капітаном 1 рангу ВМС ЗС України в запасі, до виходу на пенсію був заступником начальника штабу Командування ВМС ЗСУ. Повернувся в стрій у квітні 2022. Два роки командував стрілецьким батальйоном. По завершенні служби у 2024 році вийшов у відставку в званні полковника з посади у Головної інспекції МОУ. Нині − радник "Авіакомпанії Константа" та член наглядової ради Української авіатранспортної асоціації.

У першій частині інтерв’ю з паном Михайлом УНН запитав про службу в радянській палубній авіації, створення Військово-Морських Сил Збройних Сил України, перший досвід співпраці з НАТО та виклики адаптації до стандартів Альянсу.

У продовженні розмови йтиметься про роботу в "Авіакомпанії Константа", яка стала одним із лідерів української авіації сьогодення, участь в російсько-українській війні, повернення до цивільного життя та перспективи авіаційної галузі в найближчому майбутньому.

ЦИВІЛЬНА АВІАЦІЯ НА ЗЛЕТІ: КОМПАНІЇ, ЩО БУДУЮТЬ МАЙБУТНЄ ГАЛУЗІ

Як складалося ваше життя після служби − до початку великої війни?

Після звільнення в запас у мене з’явився час займатися улюбленою справою. Я доєднався до роботи в цивільній авіації. За цей період було реалізовано багато цікавих напрямків та проєктів. На момент повномасштабного вторгнення рф працював директором ПрАТ "Авіакомпанія Константа".

Розкажіть детальніше про роботу в "Авіакомпанії Константа". Що зробило цей досвід для Вас особливим?

У 2019 році я прийняв пропозицію очолити "Авіакомпанію Константа" та занурився в роботу. Це була можливість реалізувати на практиці набутий досвід і плани керівництва. Хоча ПрАТ "Авіакомпанія Константа" мала давню історію − була заснована ще у 1998 році в Запоріжжі, − на момент мого приєднання втілювався новий етап розвитку. На початку роботи ми провели аналіз, визначили перспективні напрямки та поставили перед собою амбітну мету − не просто функціонувати, а побудувати структуру, яка відповідатиме найвищим стандартам.

Створився сильний колектив, де кожен чітко розумів свою зону відповідальності та виконував завдання з повною віддачею. Усіх нас об’єднувала спільна мета. Працювали з натхненням, подекуди без вихідних, жили ідеями та задумами. Це був справжній творчий процес: ділилися досвідом, втілювали нове, дискутували, але завжди підтримували один одного. Хотіли якнайшвидше побачити результат і відчути, що справді готові вийти на новий рівень.

За підтримки керівництва компанії була розбудована інфраструктура та створена матеріально-технічна база в Запоріжжі, проведена заміна парку машин на Ан-26 і Ан-26-100. У 2019 році була отримана реєстрація в ООН як авіаперевізника та в EASA TCO як уповноваженого оператора, чим значно розширили спектр авіаційних послуг на підтримку програм Організації Об’єднаних Націй, Всесвітньої продовольчої програми, а також різних державних і комерційних організацій.

Місії на контрактах ООН вимагали чіткої організації роботи, належної підготовки льотного та технічного складу, модернізації, зміни підходів, психології та ставлення до виконання завдань.

Найголовніше, на мою думку, − це те, що вдалося змінити філософію мислення персоналу та відношення до справи. Особисто мені близький підхід, який я називаю "натівським": децентралізація, довіра, ініціатива, аналіз та зворотний зв’язок. Раз на тиждень підсумовували, окреслював завдання − і кожен рухався у своєму напрямку на шляху до спільної мети. Все трималося не на контролі, а на довірі.

Така модель дала результат: компанія почала не просто виконувати проєкти, досягати позитивних результатів, а також формувати новий підхід у галузі. Наша сила була в людях, яких об’єднала спільна мета, професійне відношення до справи, принципи. Все, що було досягнуто та напрацьовано, − було зроблено командою "Авіакомпанії Константа" − одним з найкращих, з якими мені довелося працювати. Наші можливості та досягнення в першу чергу демонстрували можливості України як авіаційної держави на міжнародній арені.

Процес становлення "Авіакомпанії Константа" був легким − чи не обходилося без труднощів?

Відверто кажучи, організовувати роботу динамічної компанії в межах системи, яка давно потребувала змін, − непросте завдання, особливо в авіації. Це галузь, де все підпорядковується визначеним вимогам та процедурам, і щоб закласти основу, необхідні час та терпіння. Безпека польотів, контроль кожного етапу підготовки, технічне обслуговування, сертифікація − усе суворо регламентоване й взаємопов’язане. Відповідальність колосальна. Тут не можна працювати без душі − це щоденна, кропітка праця, де немає дрібниць, де кожна деталь має значення та впливає на кінцевий результат.

Найбільше відчувався тиск бюрократичної машини: спротив будь-яким новаціям, недовіра до змін, гальмування ініціатив − це була реальність. Ми існували в рамках системи, яка більше стримувала, ніж сприяла розвитку. Однак, щоб працювати ефективно на міжнародному рівні, систему необхідно змінювати, додавати гнучкості та постійно розвиватися.

Ми мали спеціалістів, які отримали досвід роботи в західних компаніях, молодь, яка мислила прогресивно, тому завжди дотримувались визначених принципів, бо добре знали, що таке честь, служіння справі, відповідальність за людей. Для нас важливо було досягнути мети, тому впевнено йшли вибраним шляхом і робили це щиро − з повагою до персоналу та справи, вірою в результат і майбутнє.

Результати зрештою надихали вас рухатися вперед?

Однозначно. Планування, критичне мислення, реалізація задуманого завжди були сильною стороною колективу. Встигли зробити багато − і не просто у внутрішньому вимірі компанії, а для всієї галузі. Провели реконструкцію матеріально-технічної бази у Запоріжжі, відновили головний офіс, налагодили повноцінне технічне обслуговування авіаційної техніки, побудували модульний комплекс для інженерно-технічного складу, працевлаштували більше ніж 300 спеціалістів, відновили та ввели в стрій понад десять літаків Ан-26.

Були створені умови для стажування молодих спеціалістів, також організували вивчення англійської мови та термінології персоналом. Якщо дивитись ширше − була напрацьована інфраструктура, яка давала змогу забезпечувати надійний тил для фронту ще до початку великої війни. Це був результат багаторічної роботи. Час показав, що ми йшли вірним шляхом: отримали визнання на міжнародному рівні, зробили свій внесок у національну економіку, а також надавали підтримку соціальним ініціативам у рідному регіоні.

Компанія інвестувала в проведення соціальних заходів та розвиток молоді. Було засновано авіамодельний гурток для дітей, створено STEM‑лаби з 3D‑принтерами та тренажерами, проводились заходи щодо залучення молоді до авіації.

Повторюсь, усі результати досягалися командною роботою на всіх рівнях − від керівництва до техніка літака. Ми робили свою справу якісно, по-справжньому, з усвідомленням, що за цим стоять нові можливості не лише для компанії, а й для людей, які в ній працюють, і для країни та галузі загалом. Навіть якщо це звучить гучно − ми в це щиро вірили і продовжуємо.

БІЛЬ, ЯКИЙ НЕ ЗГАСАЄ: ДОСВІД РОСІЙСЬКО-УКРАЇНСЬКОЇ ВІЙНИ

Як ви зустріли 24 лютого 2022 року?

У той день, 24 лютого, ПрАТ "Константа" працювала в штатному режимі: чергова служба на робочих місцях, частина техніки була на обслуговуванні, один Ан-26 готувався на контракт. Щодо мене − саме збирався піти у першу відпустку за три останні роки.

Розгубленості не було − ситуація вимагала швидких рішень. Оперативно викликали необхідний персонал, скоординували дії з військовими, створили робочу групу, провели планування та почали діяти. У короткий термін вивели всі робочі літаки в західну частину країни, перевезли документацію, критичне обладнання, законсервували об’єкти.

Події в той час розвивалися динамічно: зустріч із військовою адміністрацією, визначення першочергових задач. Пам’ятаю, 26 лютого на нашу територію прилетів вертоліт Мі-14 ВМС України − без запиту, просто сів на нашу стоянку. Ми зустріли, розмістили екіпаж, надали всю необхідну допомогу, забезпечили виліт.

Після спілкування з військовими з’ясувалась реальна обстановка та масштаби загроз. Я доповів керівництву про стан справ, передав управління компанією та вибув до військкомату за місцем прописки, де отримав припис прибути до військової частини в Києві. Так розпочався черговий новий етап у моєму житті.

Як для вас розпочалась участь у бойових діях, на яких напрямках воювали?

Бойові дії розпочав під Києвом у березні 2022 року. У той час виконували завдання на ділянці Романівка − Ірпінь та проводили формування окремого стрілецького батальйону, який підпорядковувався Командувачу Сухопутних військ ЗСУ. Батальйон створювався на базі добровольчого формування. Там, разом із десантно-штурмовою бригадою, тримали оборону під щільними обстрілами ворога.

30 березня, коли орду відкинули від Києва, отримали розпорядження Головнокомандувача ЗСУ оперативно висунутись на Ізюмський напрямок − в підпорядкування командувача Оперативно-стратегічного угруповання військ "Слобода". Час був обмежений. Очолив передову групу, завантажили боєкомплекти та все найнеобхідніше, вирушили в дорогу.

Задачу отримував безпосередньо від командувача оперативного угруповання військ "Слобода" − ситуація складна: необхідно зайняти оборону в районі населеного пункту Вірнопілля та зупинити прорив ворога, який просувався на Барвінкове. Уже з 4 квітня почались важкі бої за Харківщину. Ворог атакував великими силами: постійні танкові атаки та обстріли, перші втрати... Нам доручили складну ділянку. Попри те, що вступили в бій "з коліс", на непідготовлених позиціях, ми зупинили ворога, не втратили жодної позиції та виконали бойове завдання.

У червні 2022 року я вже був призначений командиром окремого стрілецького батальйону Сухопутних військ ЗСУ, у складі якого продовжив бойові дії на Харківщині.

Далі було звільнення Ізюма, бойові дії на Донеччині, наступ на Кремінну, Бахмут − довгий період запеклої боротьби за рідну Україну.

Наскільки складно було звикнути до нової реальності та подій війни, як переживали втрати бойових друзів?

Початок війни був складним. Більшість людей батальйону − цивільні, навчалися та отримували досвід у ході бойових дій. Рівень мотивації був високим, підтримка відчувалась скрізь. Усі працювали як одне ціле, допомагали один одному, усі усвідомлювали, що робимо важливу справу.

Маючи досвід служби, планування, досвід Афганістану, я прагнув організувати роботу з людьми та воювати нестандартно − випереджати противника, нав’язувати йому свої дії, не давати спуску та відповідати силою на силу. Ніхто не думав про труднощі − головне було стримувати та нищити ворога.

Найскладніше − це відповідальність за підлеглих, яка лежить на плечах командира. З першого дня ти приймаєш рішення, від яких залежить їхнє життя. Дехто не розумів процесів, називали це "воєнщиною" − доводилося пояснювати: це не тиск, це планування, управління, дисципліна − те, що відрізняє бойовий підрозділ і є основою успіху. Часу на все не вистачало, часто доводилося діяти жорстко.

Це була виснажлива бойова робота, подекуди емоційна, але люди відчували ставлення, бачили, що я поруч і виходжу разом із ними на завдання. Підтримували, довіряли. Хто пам’ятає перший рік війни, розуміє, про що йдеться. Згадуючи ті дні, усвідомлюєш − шансів вижити майже не було. Але про це не думали − необхідно було виконувати поставлену бойову задачу.

Кожна доповідь про втрати особового складу − це біль на душі. Де не допрацював, не допланував, чому так сталося… Особливо боляче, коли гинуть молоді хлопці: ще годину тому ставив йому завдання − і тут людини не стає. Емоцій немає − є тупий біль та спротив прийняти втрату. Прощаєшся з полеглим героєм − і йдеш далі. Це важкі моменти реалій війни. Ми повинні завжди шанувати та пам’ятати тих, хто віддав життя за рідну землю. Лиця загиблих побратимів завжди з тобою − вони перед очима, поруч, як запам’ятались у житті, та водночас десь там далеко, на місцях боїв...

Один із найтяжчих днів на початку бойових дій був 10 квітня − коли понесли перші важкі втрати при штурмі Дмитрівки. Група на підході до населеного пункту на дамбі потрапила під танковий вогонь противника. Тоді всіх сколихнув крик батька на очах у якого загинув син. Добу під обстрілом тривала евакуація поранених та загиблих побратимів − відкрилося реальне обличчя війни. Той крик і той біль важко забути. Напевно, війна − це не про героїзм, а про бруд, кров, біль і смерть, якої не боїшся, але її подих відчувається скрізь.

Які події особливо запам’ятались?

Запам’ятались важкі бої на Ізюмському напрямку, наступ на Кремінну, штурм Тернів та бойові дії на Донеччині. Ми завжди діяли активно − нав’язували ворогу свою тактику, відповідали на кожен їхній випад. З набуттям досвіду налагодили бойовий ритм роботи штабу: планування, аналіз ситуації та розбір подій − це дозволяло швидше адаптуватися на полі бою, володіти ініціативою та, головне, знижувати втрати людей.

Під Ізюмом ми провели дві успішні операції на рівні батальйону, які дозволили покращити тактичну обстановку. Перший вихід був у серпні, напередодні Дня Незалежності − вже тоді планували визволення Ізюму та покращували позиції. Провели дорозвідку, і 23 серпня після обіду приховано трьома тактичними групами зайняли дві посадки та вийшли на висоти, які дозволяли нам контролювати пересування та логістику противника. Орки не очікували таких дій у денний час − ми взяли полонених, захопили боєкомплект, зброю та два робочих БМП.

Реакція була моментальною: з Малої Камишувахи ворог підтягнув танковий резерв, групи опинилися під щільним обстрілом, тримали позиції майже добу, проте були змушені відійти у другу посадку. Як результат − батальйон просунувся більш ніж на кілометр, зайняв вигідні позиції, закріпився.

Успішним було також використання створених можливостей 10 вересня − під час наступу на Ізюм, відомого як Слобожанський контрнаступ. Ми володіли обстановкою, вирішили скористатися тим, що ворог перегруповувався, захопити ключові висоти й заскочити на позиції перед Малою Камишувахою. Після ранкових доповідей стало зрозуміло − ситуація на передовій змінилась. Оперативно провели уточнення плану, поставив задачу підрозділам, змінили план дій.

Того дня Бог війни був на нашій стороні − за день ми пройшли 25 км, зачистили населені пункти Копанки, Мала Камишуваха, Топольське, Донецьке. Уже вечоріло, коли оцінили ситуацію та прийняли рішення заходити в Ізюм. Команда "на Ізюм" додала сили. На підступах був контакт із ворогом − відпрацював наш трофейний БТР. Того ж вечора підняли наш прапор на висотах Сім вітрів, взяли під контроль переправу через річку Сіверський Донець, виставили пости.

Чому ці моменти важливі? Бо ми їх чекали, готувались і здобували. Це були миті справжнього піднесення − перші перемоги, відчуття єдності й гордості за ЗСУ. Успіхи додавали впевненості, сили та досягалися виключно завдяки людям, які показували неймовірну хоробрість та відвагу, націлену на одне − бити ворога та звільнити рідну землю. Це був час, коли боролись і жили з Україною в серці.

Коли ви пішли у відставку?

У листопаді 2024 року я пішов у відставку за віком та станом здоров’я − діагнозів стало надто багато. Війна не проходить безслідно − далися взнаки поранення, важкі контузії. Викладався на повну, віддав усе, що міг, працював стільки, скільки давали можливість і вистачало сил.

Коли звільнився, з’явився час перевести подих, відновитись і відчути сили. Життя продовжується…

ГОЛОС АВІАЦІЇ: ЧОМУ МУСИМО БУТИ ЇЇ ПІДТРИМКОЮ

У чому себе знову віднайшли себе в цивільному житті? Які маєте плани надалі?

Після відставки повернувся до авіації − сфери, яка мені зрозуміла і де можу бути корисним. Зараз працюю радником ПрАТ "Авіакомпанія Константа", входжу до Наглядової ради Громадської спілки "Українська авіатранспортна асоціація".

Громадська спілка − це важливий інструмент, який дозволяє публічно озвучувати нагальні проблеми та шляхи їх подолання, надавати пропозиції, обговорювати та впливати на ухвалення рішень в авіаційній галузі. Ведеться планова робота: проводимо зустрічі представників авіакомпаній − членів Асоціації, визначаємо напрямки та першочергові задачі, обговорюємо проблеми авіакомпаній і шляхи їх вирішення.

Війна колись завершиться, тому вже зараз потрібно закладати фундамент для післявоєнного перезапуску процесів.

Хто сьогодні реально представляє інтереси української авіації, і що ви намагаєтесь змінити?

Ми регулярно спілкуємось із представниками авіаційних компаній, обговорюємо нагальні виклики, питання подальшої експлуатації авіаційної техніки, що розроблена та виготовлена в Україні. Брали участь в обговоренні імплементації регламентів ЄС у рамках Угоди про Спільний авіаційний простір (САП). Україна поступово приводить своє авіаційне законодавство у відповідність до правил ЄС у таких сферах, як безпека польотів, авіаційна безпека, управління повітряним рухом. Це потребує обговорення та підтримки інтересів національних експлуатантів.

Також на зборах Асоціації ми напрацювали та подали пропозиції до проєкту Стратегії розвитку цивільної авіації та використання повітряного простору на період до 2030 року.

На жаль, правда в тому, що сьогодні інтереси авіаційних компаній фактично нікому відстоювати. На вищому рівні майже немає розуміння, чим живуть компанії в сучасних реаліях, з якими викликами стикаються. Тому змушені ініціювати та налагоджувати процеси знизу − власними силами.

Українська авіація − це більше, ніж просто окрема галузь. Вона уособлює технічний потенціал країни й важлива для нашої присутності у світі як сучасної й технологічної держави. Тому підтримка авіабудування − це не лише про економіку, а й про збереження стратегічної спроможності України.

Упродовж 2010-2025 років завдяки системі податкових преференцій галузь продемонструвала потужні результати, зросли бюджетні надходження від підприємств авіаційної промисловості, підтверджуючи тим самим ефективність стимулювання через податкові інструменти. Це дозволило спрямовувати ресурси на нові розробки: було створено три типи серійних літаків – Ан-140, Ан-148 та Ан-178, які стали візитівкою України на міжнародному ринку. "Мотор Січ" розробила п’ять нових авіаційних двигунів, що користуються стійким попитом у світі, а АТ "Антонов" здійснило глибоку модернізацію важкого транспортного літака Ан-124-100, повернувши йому конкурентоспроможність на глобальному ринку вантажних перевезень. Усі ці продукти й технології – результат стабільного фінансування, довгострокових програм і науково-виробничої кооперації, яку вдалося утримати саме завдяки податковим преференціям.

Крім того, на підприємствах авіаційної галузі працює понад 50 тисяч висококваліфікованих фахівців. Це конструктори, інженери, технологи, льотчики-випробувачі, електронщики, зварювальники, програмісти – люди, які володіють унікальними компетенціями, здатними забезпечити повний цикл виробництва авіаційної техніки. Зберегти ці кадри означає зберегти потенціал України як технологічної держави.

В умовах війни також особливо яскраво проявилася синергія цивільної та військової авіації. Інфраструктура цивільного авіабудування – цехи, лабораторії, стенди, інжинірингові бюро – стала основою для оперативного переоснащення, ремонту й адаптації техніки для потреб фронту й армійської авіації. Цей взаємозв’язок − не тимчасове рішення, а приклад стійкої моделі оборонної мобілізації, яка базується на збереженні сильного цивільного ядра.

Авіаційна галузь буде критично важливою і в повоєнній відбудові для швидкої логістики, внутрішнього й міжнародного сполучення, перевезення гуманітарних вантажів, підтримку регіонів, що постраждали. Це не просто індустрія, а один із фундаментів економіки, технологій і міжнародної присутності України. У нас є все, щоб зберегти сильну авіаційну сферу – головне вчасно скористатися цією можливістю.

Тому сьогодні держава має не просто підтримати авіацію, а надолужити втрачений час через конкретні рішення, державну політику та об’єднання зусиль тих, хто ще здатен тримати галузь на висоті.

Як вважаєте, які зміни зараз є нагальними для розвитку авіаційної галузі?

Виходячи з ситуації, що склалася, умовно поділив би виклики, які постають перед авіаційною галуззю України, на кілька основних напрямів.

По-перше, − втрата податкових преференцій. Нестабільна економічна ситуація та чинні фінансові обмеження ускладнюють роботу підприємств. Щоб підтримати галузь, необхідно звільнити авіаційні та літакобудівні компанії від податку на прибуток, ПДВ та земельного податку.

По-друге, − імпортні обмеження. Сьогодні існує мито на ввезення агрегатів і комплектуючих, що негативно впливає як на цивільну, так і на військову авіацію.

По-третє, − модернізація авіаційної техніки. Значна її частина застаріла й потребує модернізації, адаптації до сучасних умов та інтеграції із західними зразками озброєння. Водночас виробничі потужності залишаються обмеженими − потрібно їх нарощувати й проводити масштабне оновлення.

Також важливою є підтримка державою експлуатації вітчизняної авіаційної техніки, яка залучається до гуманітарних місій ООН та виконує критично важливі завдання у сфері надзвичайних ситуацій. Авіакомпанії, що здійснюють такі операції, повинні визнаватись як надзвичайно важливі для економіки країни − з особливою увагою до використання літаків типу "Антонов" та розвитку виробництва комплектуючих в Україні.

Своєю чергою, затримка з ухваленням рішень несе не лише економічні, а й стратегічні ризики. Скасування податкових преференцій призводить до зростання вартості продукції, втрати конкурентних позицій та неможливості інвестувати в розвиток і модернізацію. Найбільше це вдаряє по великих підприємствах, які до цього спрямовували збережені кошти на оновлення виробництва. Як наслідок – ризик зриву контрактів, згортання потужностей і втрата критичних технологій. В умовах повномасштабної війни це безпосередньо загрожує національній безпеці. Зупинка галузі означає втрату висококваліфікованих фахівців, руйнування експорту, знецінення багаторічного досвіду та глибокі економічні втрати. Відновити зруйновані авіаційні компетенції буде надзвичайно складно – це потребуватиме десятиліть і масштабних інвестицій, а в окремих випадках стане просто неможливим.

Авіаційна галузь − це стратегічно важливий і високотехнологічний сектор, який потребує системної підтримки та відповідного державного фінансування вже сьогодні.