/https%3A%2F%2Fs3.eu-central-1.amazonaws.com%2Fmedia.my.ua%2Ffeed%2F53%2Fb54ae3ba4492216a04f3239119552f70.jpg)
Чи буде вторгнення в Нарву: Балтійська стратегія Володимира Путіна
Що думають західні аналітики про плани російського президента Володимира Путіна щодо держав Балтії? Чи можливо прорахувати рішення очільника Кремля і які шанси на вторгнення Російської Федерації в Естонію, Литву та Латвію?
З початку 2000-х років Росія дедалі частіше діє і сприймається як агресивна і ревізіоністська сила на світовій арені. Військова інтервенція Кремля в Грузію у 2008 році, анексія Криму у 2014 році й вторгнення в Україну викликали серйозну стурбованість майбутніми амбіціями Москви.
Фокус переклав велику статтю науковців, фахівців з питань оборони та безпеки Хольґер Мьольдер (Естонія) й Еріка Шираєва (США), опубліковану на порталі National Interest. Стаття вийде у трьох частинах. Сьогодні — частина 1, у якій ідеться про стратегічне прогнозування дій РФ та історичний екскурс у відносини народів Балтії та росіян.
Серед найчастіше згадуваних потенційних цілей РФ — країни Балтії: Естонія, Латвія і Литва. Ці країни, колись силою анексовані Радянським Союзом, відновили свою незалежність і швидко інтегрувалися в західну систему безпеки, економіки та політики, у 2004 році вступивши до НАТО і Європейського союзу.
Важливо Ні армії, ні флоту: чому Путін мріє бути схожим на імператора Олександра ІІІ, але невдало його копіюєОднак їхня географічна близькість та історичні зв'язки з Росією роблять їх особливо вразливими не тільки для конвенційних військових загроз, але й для підступніших тактик інформаційної війни. Кремль постійно оскаржує історичні наративи, що стосуються суверенітету країн Балтії, і намагається використовувати їхні внутрішні суперечності, ефективно ставлячи під питання легітимність цих держав у російському дискурсі.
Хоча ці тактики далекі від прямої військової агресії, вони відображають ширшу стратегію, засновану на дестабілізації та примусі, а не на дипломатії. Для політиків у регіоні та за його межами ключовим запитанням є не те, чи буде Росія діяти, а те, як вона буде діяти. Які старі та нові інструменти може застосувати Путін, і як на них відреагують країни Балтії та їхні західні союзники?
Для відповіді на ці запитання ми використовуємо стратегічну уяву — метод прогнозування, який ми застосовуємо в наших аналітичних роботах і викладанні і який виходить за межі традиційної оцінки ризиків, творчо передбачаючи можливі сценарії, зокрема ті, які звичайній людині можуть здатися малоймовірними. Спираючись на знання в галузі політології, історії та політичної психології, ми об'єднуємо історичні аналогії, поведінкові моделі та психологічний профайлінг, аби пролити світло на безпрецедентні ризики, з якими стикаються Естонія та її балтійські сусіди в тіні Москви.
Три підходи до стратегічного прогнозування Росії
Щоб передбачити подальші дії Путіна — або інших авторитарних лідерів, — експерти найчастіше застосовують три основні підходи, залежно від своєї освіти та поглядів: вивчення історичних прикладів для виявлення закономірностей, розгляд лідерів як раціональних осіб, що приймають рішення, або аналіз їхніх психологічних мотивів. Кожен з цих методів передбачає свій підхід до розуміння способу мислення і дій правителів з урахуванням того, що їхні режими, як правило, закриті й жорстко контрольовані.
- Метод історичної аналогії проводить паралелі між лідерами, конфліктами або стратегічними виборами минулого і сучасності. Він може виявити стійкі закономірності, такі як постійне прагнення Росії до розширення свого впливу або її стратегічна фіксація на втраченому імперському статусі, незалежно від ціни. Однак історичні аналогії можуть вводити в оману так само легко, як і прояснювати ситуацію: геополітична арена 2020-х років сильно відрізняється від 1940-х років та інших періодів.
- Підхід "витрат і вигод" розглядає лідерів як раціональних і стратегічних гравців — поміркованих керівників, які зважують потенційні ризики і очікувані вигоди для досягнення своїх цілей. Обмеження цього підходу полягає в припущеннях: ми часто не маємо доступу до всієї інформації, якою володіють самі лідери. В результаті модель дає невірну оцінку непрозорим або авторитарним системам, де рішення приймаються за закритими дверима.
- Психологічне профілювання фокусується на внутрішніх і суб'єктивних аспектах лідерства — чинниках, які часто випускають з уваги в стратегічних моделях. До них відносяться емоційні мотиви, когнітивні спотворення, глибоко вкорінені переконання чи індивідуальні особливості. В цьому психологічному контексті рішення можуть прийматися не тільки на основі раціональних розрахунків, але і під впливом особистої впертості, страху втратити владу або глибоко вкоріненої потреби зберігати контроль.
Замість того щоб віддавати перевагу одній з моделей, ми виступаємо за їхній синтез, який враховує відоме і невідоме, раціональне і емоційне, історичне і минуще. Такий підхід дає змогу політикам підготуватися не тільки до ймовірних, але й до раптових сценаріїв, які можуть заскочити зненацька будь-якого аналітика.
Історичні аналогії та балтійський прецедент
Історія часто формує майбутнє за знайомими шаблонами. Після того як цар Петро I завоював сучасні Естонію та Латвію під час Великої Північної війни (1700–1721), ці території були включені до складу Російської імперії, але центр надав їм певну автономію в межах так званого Особливого балтійського порядку — системи, яка зберігала привілеї балтійської німецької знаті, підтримувала лютеранство і німецьку мову. Литва увійшла до складу імперії пізніше, в 1795 році, внаслідок третього поділу Польщі.
Ця імперська спадщина важлива для розуміння сучасної риторики й поведінки Росії. Балтійські держави проголосили незалежність в 1918 році, після розпаду Російської імперії, і їхній суверенітет згодом визнала радянська Росія. Пакт Молотова-Ріббентропа 1939 року призвів до анексії Естонії, Латвії та Литви Радянським Союзом у 1940 році. Хоча незалежність була знову відновлена і визнана в 1991 році, відносини Москви з цим регіоном залишаються напруженими.
Важливо Один Мюнхен вже закінчився дуже погано: уроки для України з 1938 рокуУ резонансній статті 2020 року для The National Interest президент Володимир Путін стверджував, що включення балтійських держав до складу СРСР було законним і добровільним — ця точка зору цілковито суперечить науковому консенсусу і може служити інтелектуальним шаблоном для виправдання майбутніх претензій. Хоча Російська Федерація офіційно не заперечує суверенітет балтійських держав, постійне переосмислення історії передбачає, що вона вважає балтійські держави не рівноправними суверенними державами, а непокірними провінціями, які відійшли Заходу.
Ці аналогії мають не лише академічний характер: вони дають уявлення про те, як Москва може обґрунтувати свої майбутні дії під прикриттям історичної тяглості, переосмислення законодавства або "відновлення справедливості". Спираючись на цей історичний контекст, сучасні стратегії адміністрації Путіна відображають аналогічні експансіоністські тенденції. Зокрема анексія Криму в 2014 році і вторгнення в Україну в 2022 році дозволяють припустити, що Путін, як і раніше, розглядає країни Балтії як частину сфери впливу Росії.
Про авторiв
Хольґер Мьольдер — доктор наук, професор і керівник дослідницької групи з міжнародних відносин, безпеки, права та технологій у Талліннському технологічному університеті (Естонія). Раніше він працював у Міністерстві оборони Естонії.
Ерік Шираєв — доктор наук, професор Університету Джорджа Мейсона та директор Лабораторії із захисту репутації і протидії наклепу (CARP). Його праці публікувалися в журналі The National Interest та інших провідних виданнях. Мьольдер і Шираєв є співавторами кількох праць, зокрема статей для Oxford UP та The Cypher Brief.

