Дозволяють утримувати фронт, – аналітик розібрав три типи ударів ЗСУ по Росії

Керівник безпекових програм Центру глобалістики "Стратегія XXI" Павло Лакійчук в ефірі 24 Каналу зазначив, що зокрема йдеться про удари по військових об'єктах. Зокрема на складах боєприпасів, паливо-мастильних матеріалів, пунктах управління та місцях постійного розташування російських військових частин – у Криму, на окупованих територіях і безпосередньо в Росії.

Удари по військовим об'єктам

Такі удари дають майже миттєвий результат. Під час підготовки кожної операції – наступу чи оборони – на складах заздалегідь накопичуються ресурси, які призначені для конкретних бригад, дивізій або армійських підрозділів.

Якщо знищують склад з паливом, боєприпасами або артилерійський арсенал, туди вже можуть прямувати вантажівки чи ешелони, які мали б забрати снаряди, щоб продовжити наступ, наприклад, у напрямку Покровська.

"Приїжджають вони на склад, де їм кажуть: "Ну, ваших боєприпасів немає. Вони вже полетіли – у повітря. Чекайте далі". Тобто зривається конкретний план бойових дій. І це дає змогу нашим оборонцям утримувати лінію фронту біля Часового Яру, Покровська, Лимана, Куп'янська", – сказав Павло Лакійчук.

Удари по російській логістиці

Він додав, що друга складова – це логістика. У росіян військова логістика традиційно прив'язана до залізниці. Наприклад, навіть північнокорейські боєприпаси спершу доставляють до Владивостока чи Хабаровська, а звідти – контейнерами Транссибірською магістраллю до Воронежа або Ростова-на-Дону, де їх розпаковують і передають на військові склади.

Удари по залізничній інфраструктурі спрямовані на ключові елементи. Оскільки більшість колій електрифіковані, ціллю стають електричні підстанції. Там є багато технічних деталей і слабких місць, які добре знають і враховують українські розвідники та фахівці, що займаються плануванням таких операцій.

Удари по військовому виробництву

Третя складова – це удари по російському виробництву.

Тут я не поділяю на складові: і "ніфтянку" російську, і виробництво тих самих "Шахедів", радіоелектроніки. Бо коли кажуть: "От ми б'ємо по російських НПЗ, щоб росіяни менше заробляли на війну" – ну, можливо, й так. Але треба розуміти, що кожен нафтопереробний завод – унікальний. Їх десятки в Росії, але кожен виробляє різні види пального. Майже кожен має свою "родзинку",
– пояснив Лакійчук.

Він уточнив, що, наприклад, Туапсинский нафтопереробний завод (НПЗ) постачає мазут для Чорноморського флоту. Якщо туди прилітає ракета – це означає, що мазуту більше немає.

Або інший приклад – специфічні види пального для окремих типів двигунів. Скажімо, в Самарській області розташований Новокуйбишевський НПЗ – монополіст із виробництва пального для винищувачів МіГ-31, які зараз злітають і завдають ударів ракетами типу "Кинджал". Менше пального – менше таких ударів.

Так, там є певна затримка, бо частина пального зберігається на аеродромних складах. Але туди теж треба бити. Удари по Криму, по Бельбеку – це ж не тільки про літаки. Це про паливо-мастильні матеріали, паливо для літаків, це про боєприпаси для літаків,
– додав Лакійчук.

Він наголосив, що "Шахеди", ракети, ворожі літаки й інша бойова техніка потребують комплектуючих. Нещодавно розвідка знайшла цікаву інформацію: ремонт двигуна для стратегічного бомбардувальника Ту-95 залучає не менше десяти підрядників. Окрім основного заводу-виробника, ще десять підприємств постачають необхідні деталі.

Якщо хоча б одне з них буде виведене з ладу й не зможе поставити навіть найменшу запчастину, ремонт, який зазвичай триває близько десяти місяців, може розтягнутися на півтора року або й більше. Тож це – також важливі цілі.

Саме тому удари по об'єктах у глибокому тилу Росії – не випадкові. Перед ними проводиться серйозна розвідка й планування. Адже Росія має великий запас ракет і "Шахедів", якими продовжує тероризувати мирне населення. В України ж обмежена кількість засобів для ударів по ворожому тилу. Кожна ракета чи дрон – це одиничний ресурс, тоді як цілей багато. Тож слід обирати ті, які завдадуть ворогу найбільшого болю.