Український агросектор може втратити до половини виробництва без системного вирішення проблеми забезпечення водою
Український агросектор може втратити до половини виробництва без системного вирішення проблеми забезпечення водою

Український агросектор може втратити до половини виробництва без системного вирішення проблеми забезпечення водою

Скорочення площі зрошуваних земель, руйнування меліоративної інфраструктури та кліматичні зміни ставлять під загрозу майбутнє аграрного виробництва в Україні.

Про це під час виступу на дискусійному майданчику «Стратегія водної стійкості ЄС: як це стосується українських аграріїв?» заявив заступник голови ВАР Михайло Соколов.

Ситуація із водозабезпеченням аграрного виробництва критична, при цьому зрошення фактично нема. 

«Перше, що треба розуміти, — не можна напряму перекладати європейський досвід на українські умови. У нас не має проблеми з тим, що ми забагато зрошуємо - ми зрошуємо замало. Якщо дивитися на статистику, то за радянських часів ми мали 2,3 мільйона гектарів зрошуваних земель. До війни — лише 540 тисяч. А зараз залишилося 134 тисячі гектарів. Порівняйте це з 30–34 мільйонами гектарів оброблюваної землі — і зрозуміло, що зрошення у нас майже відсутнє», — зазначив Михайло Соколов.

Проблема українського агросектору не в надмірному використанні води, а в її нестачі, що вже  зараз негативно позначається на врожайності.

«За деякими кліматичними прогнозами, до 2050 року без зрошення буде неможливо вирощувати сільгосппродукцію на приблизно 50% українських площ, або 14 млн га. Вже зараз ми бачимо наслідки в Бессарабії, у Миколаївській області, цьогоріч на Херсонщині загинуло близько 400 тисяч гектарів посівів, ще півтора мільйона гектарів пошкоджені. Що робити в умовах того, що клімат продовжує змінюватись і потреба в зрошенні зростає, чи є в нас достатні водні ресурси? Це питання не лише бізнесу, а й продовольчої безпеки світу, адже Україна є провідним експортером їжі», — наголосив заступник голови ВАР.

Українські аграрії вже самостійно переходять на ощадливі технології без тиску з боку держави.

«Існують ідеї про запровадження адміністративного регулювання сівозміни за прикладом Узбекистану та Казахстану. Але регулювання сівозміни державою — це найгірше, що може бути. Українські аграрії використовують сівозміну, бо без неї не буде врожаю. У посушливих регіонах фермери самі впроваджують технології обробітку грунту strip-till, no-till, щоб зберегти вологу. Ринок вже рухає агровиробництво до ощадливих практик», — підкреслив Михайло Соколов.

Україні необхідна національна стратегія водозабезпечення, що включатиме не лише відновлення зрошення, а й акумулювання та рівномірний розподіл водних ресурсів протягом року.

«Через кліматичні зміни ми можемо втратити половину аграрного виробництва. Щоб цього не сталося, потрібна державна політика — з відновлення зрошення, накопичення води та її розподілу по сезонах. Бо питання не лише в обсягах води, а в тому, як вона розподілена впродовж року. Ситуація, коли на початку року води забагато, а потім —посуха так само унеможливлює сільське господарство та погіршує життя людини. Без стратегічного підходу на рівні держави кожен аграрій сам з цим не впорається. Потрібні системні рішення», — резюмував заступник голови ВАР.

Источник материала
loader
loader