Нові правила гри на Кавказі: як мирна угода між Азербайджаном і Вірменією принизила Росію
Нові правила гри на Кавказі: як мирна угода між Азербайджаном і Вірменією принизила Росію

Нові правила гри на Кавказі: як мирна угода між Азербайджаном і Вірменією принизила Росію

8 серпня 2025 року у Білому домі за посередництвом президента США Дональда Трампа відбулося підписання мирного договору між Вірменією та Азербайджаном. Ця подія має не лише потенціал завершити конфлікт, який тривав десятиліттями, але й суттєво підірвати вплив Росії на Південному Кавказі.

24 Канал розповідає про довгий мирний процес і його можливі наслідки.

Про що домовились Вірменія, Азербайджан та США?

Зміст угоди, підписаної в Білому домі, доволі простий:

  • Вірменія визнає територіальну цілісність Азербайджану та відмовляється від територіальних претензій, насамперед – на Нагірний Карабах. Ця територія, власне, й була причиною конфлікту.
  • Визнає територіальну цілісність Вірменії й Азербайжан, крім того, Азербайджан відмовляється від сили як засобу розв'язання питань, країни встановлюють дипломатичні відносини.
  • Крім того, Баку отримує прохід до свого анклаву – в Нахічевані, з'єднавшись з ним логістичним коридором (це в угоді прямо не прописане, а потребувало окремого договору).

Довідково! Цей шлях відомий як Сюнікська дорога (вірменський варіант) або Зангезурський коридор (азербайджанська версія), а тепер стане просто TRIPP, тобто Trump Route for International Peace and Prosperity ("Шлях Трампа заради міжнародного миру та процвітання" – 24 Канал).

США візьмуть цю артерію в оренду на 99 років і забезпечать логістику та митні процедури для азербайджанських товарів на території Вірменії.

Ім'я президента США при цьому не лише підтвердження зіркової хвороби та нарцисизму найвідомішого в світі мрійника про Нобелівську премію миру, але й гарантія безпеки.

  • Крім того, США знімають з Азербайджану статус агресора та санкції, накладені ще 23 роки тому завдяки вірменському лобі. Отже, Баку остаточно виходить з політичної ізоляції та отримує великого друга в особі президента Трампа.

Зазначимо, що дана угода наразі не ратифікована та не набрала чинності, маючи вигляд рамкової декларації. Далі має бути узгодження на рівні парламентів, а у випадку Вірменії – ще й референдуму, адже передбачає зміни до Конституції (референдум може пройти не раніше 2026 року), утім угода від 8 серпня – це пряма дорожня карта до майбутнього мир. І дуже важливо, що США фактично взяли на себе роль його гаранта.

Чому для миру знадобилися десятки років переговорів?

Перша Карабаська війна завершилась 1994 року перемогою Вірменії, у наступні 25 років Єреван цілком влаштовувало статус-кво.

Увесь цей час за спиною Вірменії стояла Росія, яка відігравала роль вищої сили та верховного арбітра, що зверхньо "давав розклади" геополітичним карликам та інколи являв милість, продаючи зброю обом.

А ще Росія фактично узурпувала мирний процес, контролюючи роботу так званої Мінської групи ОБСЄ. До неї також входили Франція та США, але Америка доволі швидко "злилася" з цього формату, а Франція обмежувалася здебільшого лише заявами.

  • Ситуація почала змінюватись у другій половині 2010-их, коли Азербайджан достатньо зміцнів на продажі нафти й відчув у собі сили повернути втрачене.
  • Паралельно в сусідній Вірменії, якою керували маріонетки Путіна з-поміж представників так званого Карабаського клану, зростало невдоволення політикою влади.
  • У 2018 у Вірменії вибухнула революція, де до влади прийшов колишній журналіст Нікол Пашинян. Він почав переслідування попередніх правителів країни, чим викликав на себе гнів Путіна. Той у вигляді покарання фактично дав "добро" Азербайджану на "силовий варіант".

Баку, не без допомоги ще одного свого союзника – Туреччини, шансом скористався й за дві спроби (2020 і 2023) повернув собі всі окуповані Вірменією території. При цьому воєнний блок ОДКБ, членом якого залишається Вірменія, просто не побачив дві війни поспіль на Південному Кавказі – у Вірменії це справедливо розцінили як зраду, а також втрату Росією авторитету в регіоні.

Новий мирний процес і протидія Росії

У 2023 році гаряча фаза конфлікту на Південному Кавказі завершилася, але продовжувалася на папері, адже мирну угоду так і не було підписано. Роботи над нею дві кавказькі країни спершу вели під кураторством Росії, але доволі швидко стало очевидно, що Росія тут веде себе як спойлер і працює чи то за методичкою Троцького – "Ні війни, ні миру", чи то за римським – "Розділяй і володарюй".

Вторгнення росіян в Україну побоювання Єревана та Баку підтвердило і недовіру до Москви посилило. В обох державах справедливо розсудили, що наступними можуть бути й вони.

Нагадаємо, що формальною підставою для вторгнення росіян стало проголошення Україною курсу на євроінтеграцію і це рівно те ж, що офіційно робить Вірменія. Але нині ситуація інша – Росія не має сил на відкриття нових фронтів, а тому намагається діяти гібридно.

І якщо в Грузії ця тактика спрацювала, то влада Вірменії виявилась мудрішою та почала діяти превентивно, завдавши удари по проросійській опозиції (насправді – "п'ятій колоні") ще до того, як та почала б діяти активно та кричати "Путін, введи війська".

Каталізатором конфлікту Азербайджану з Росією став збитий росіянами цивільний азербайджанський літак наприкінці 2024 року. Росія відмовилась брати відповідальність за катастрофу та спробувала діяти з позиції "старшого брата", але азербайджанський лідер Ільхам Алієв коритися відмовився і зажадав офіційних вибачень від Путіна. Той просити вибачення відмовився, вважаючи це не обов'язковим для себе.

Після цього Вірменія та Азербайджан все швидше стали дистанціюватися від Москви та пришвидшили мирний процес, наважившись нарешті діяти без посередників. Проривом стало узгодження тексту майбутнього мирного договору в березні 2025 року, візит Пашиняна до Туреччини в червні та прямі переговори Алієва та Пашиняна без посередників в Абу-Дабі. Вони наблизили укладення мирної угоди, а також викликали справжню істерику в Кремлі, Росія активізувала свої мережі ботів, а також власну "п’яту колону" у Вірменії, але в Єревані до такого сценарію готувалися та ефектно "погасили" проросійські сили в країні.

"Прилетіло" від Москви також і Азербайджану – росіяни спробували натиснути на Алієва через репресії проти азербайджанської діаспори в Росії та вбили двох людей, але це мало зворотний ефект. Алієв не лише не "зрозумів сигналу", але навпаки – почав діяти більш рішуче, вже прямо звинувачуючи Росію в злочинах. Росія ж почала вустами своїх пропагандистів говорити про війну проти Азербайджану.

Також Азербайджан і Вірменія активізували свої відносини з Україною та продемонстрували солідарність з жертвою російської агресії. Першим це почав робити Єреван, а з кінця 2024 року активно "почав дружити" з Києвом і Баку.

Україна в цій ситуації показала себе мудро, закріпивши співпрацю на дипломатичному та гуманітарному рівнях, щоразу підкреслюючи негативну роль Росії. Та ж нічого так і не зрозуміла й продовжила діяти грубо і безвідповідально. Черговим проявом цього стала російська атака на енергетичний об'єкт азербайджанської нафтової компанії SOCAR в Україні в серпні 2025 року.

У Баку цей обстріл справедливо розцінили як ще один "привіт" від Москви, але коритися знову не стали. Натомість президенти Зеленський і Алієв домовились про збільшення гуманітарної допомоги та можливе скасування ембарго не постачання Україні зброї.

Сподіваємось, що дружба між нашими країнами посилиться і Баку як жест доброї волі нарешті перестане допомагати Росії обходити санкції та припинить брати участь у схемах з "тіньовим флотом".

Зазначимо, що це сталося вже після зустрічі в Білому Домі, де Алієв просто причарував Трампа і став його великим другом, особливо коли той дізнався, що можна залишатися при владі 22 роки. Великим другом для всього Південного Кавказу став і Трамп, отримавши логістичний коридор імені себе та опорний пункт в регіоні, де раніше США фактично не було.

Нові правила гри на Кавказі

Цікаво, що Росія цього разу промовчала, хоча явно була невдоволена примиренням Вірменії та Азербайджану, а значить – витісненням себе з регіону. Натомість не змовчав Іран, там місцеві діячі пригрозили знищити "Маршрут Трампа", прямо заявивши, що "піс діл" (англійською – peace deal) Трампа їм не до душі.

Причина паніки в Тегерані зрозуміла – поки не було домовленостей про "вірменський транзит" для Баку, більшість вантажів до Нахічевані йшла в обхід Вірменії по території Ірану (як і через Росію, але для неї це не так критично).

Нині ж Тегеран фактично втрачає від появи "Шляху Трампа" мільярди доларів, які для обкладеної санкціями з усіх боків країни ще більше поглиблює кризу та прискорює неминучу катастрофу. Фактично підписання декларації в Білому домі потенційно шкодить Ірану більше, ніж нещодавні бомбардування.

Щоправда, не зрозуміло як, адже нещодавні події 12-денної війни показали, що режим релігійних фанатиків деградував і не здатний вирішити навіть внутрішні проблеми, а спроба агресії проти сусідів має всі шанси перетворитись на чергове побиття, адже за спиною Азербайджану нині стоять США, Ізраїль та Туреччина (нагадаємо, 2 з 3 держав – представники НАТО).

Крім того, спроба атаки аятол може переконати лідера Азербайджану, що його історична місія не обмежується суто Карабахом, а на звільнення чекають ще й мільйони азербайджанців в Ірані. Це, до речі, дійсно так, азербайджанці в Ірані є найбільшою етнічною меншиною і багато з них з радістю поміняли жебрацьке життя під владою релігійних фундаменталістів на заможне (за мірками регіону) існування в успішній країні без великих (знову ж – за мірками регіону) перегинів і з великими шансами на світле майбутнє.

Мирна угода з Азербайджаном для Вірменії ті самі шанси також дає. Тривалий час економіка Вірменії стагнувала саме через неможливість запустити повноцінні відносини з Баку та його союзницею Анкарою (вірмено-турецький кордон заблоковано з 90-х років через солідарність Стамбула з Баку), через що Єреван втрачав мільярди та перетворився на найбіднішу країну Кавказу.

Через регіональну ізоляцію залежність вірменського бізнесу та ширше – всієї економіки – від Росії перетворилася на загрозу для держави (доказом є "троянський кінь" – російські військові на території Вірменії). Вирішення багаторічного конфлікту ці перешкоди руйнує і дає шанс Вірменії. Нагадаємо, що в цьому полягає прямий інтерес України, адже Вірменія нині один з головних хабів для Росії по обходу санкційних бар'єрів, зокрема, шляхом незаконного реекспорту.

Росії мир на Кавказі подобатись не може, але нині Путін змушений мовчати та посміхатися. Принаймні до зустрічі на Алясці. Він неодмінно спробує пред'явити Трампу мир між Баку і Єреваном як свою свідому поступку, в обмін на яку може попросити поступок щодо України.

У цій ситуації нам нічого не залишається як сподіватися на те, що такий варіант образить Трампа, адже під сумнів ставиться його авторитет миротворця, а значить – омріяної премії, нехай і за війну, яка вже завершилася і за участю країн, про існування яких він, цілком ймовірно, дізнався лише кілька днів тому.

Сподіваємось, президент США нарешті зрозуміє, що "російський король – голий" і не буде робити дурниць, адже на кону дещо більше за Нобелівську премію миру.

Теги за темою
Дональд Трамп
Джерело матеріала
loader
loader