/https%3A%2F%2Fs3.eu-central-1.amazonaws.com%2Fmedia.my.ua%2Ffeed%2F35%2F7e921b39a1c4660501775537404cd83c.jpg)
Израиль под защитой Орбана. Как Европа меняет политику в регионе на фоне катастрофы в Газе
Протягом останніх тижнів стосунки між Ізраїлем та Європейським Союзом різко охололи.
На тлі загострення гуманітарної кризи у секторі Гази лунає дедалі гучніша критика уряду Беньяміна Нетаньягу з боку європейських лідерів.
Підтримка та симпатія до Ізраїлю у суспільствах держав Західної Європи досягли найнижчого рівня за багато років опитувань.
Ізраїль втратив підтримку навіть тих європейських держав, які вважалися його твердими, непохитними союзниками і які зберігали підтримку навіть тоді, коли інші коливалися.
Навіть Німеччина відмовилася від безумовної підтримки та запровадила перші санкції, що впливають на спроможність ізраїльської армії воювати.
А низка європейських столиць пішли набагато далі та оголосили про визнання незалежності Палестини, ігноруючи протести не лише самого Ізраїлю, а й США.
Причина таких змін очевидна.
Це відбулося на тлі посилення ударів Ізраїлю по сектору Гази.
Голод, що сягнув рівня гуманітарної катастрофи; обстріли місць, де цивільні намагалися отримати їжу; удар по єдиній католицькій церкві в секторі Гази, під час якого був поранений парафіяльний священник (той, якому за життя телефонував Папа Франциск); а днями ще й навмисний, як багато хто вважає, удар по журналістах...
Усе це спричинило зміни, які видаються незворотними.
Втім, одностайності щодо Ізраїлю та Гази у ЄС немає і досі.
Лишається тільки одна столиця, яка не поступилася у підтримці Нетаньягу та абсолютно утримується від його критики.
І це саме та країна, яку в Україні знають як головного руйнівника європейської єдності.
Незалежність Палестини всупереч думці США.
У Євросоюзі зовнішня політика лишається серед виключних повноважень держав-членів.
Утім, Брюссель теж має свої важелі, які щонайменше мали би дати сигнал, що ситуація котиться у прірву.
Ще в червні Європейська комісія попередила про загрозу голоду в Газі та запропонувала заморозити частину Угоди про асоціацію між ЄС та Ізраїлем, що стосується співпраці у сфері досліджень і розвитку.
ЄК пояснила, що Ізраїль порушив закріплені в угоді зобов’язання щодо дотримання прав людини.
Однак ініціатива тоді застопорилася через позицію Німеччини, яка на той час не була готова підтримати санкційний тиск на Ізраїль.
Хоча у тому, що проблеми реальні, сумнівів не було.
За даними Управління ООН з прав людини, лише з кінця травня до початку липня 2025 року під час пошуку їжі в пунктах розподілу, які управляються Гуманітарним фондом Гази (GHF; проєкт, який підтримують США та Ізраїлем) та іншими гуманітарними конвоями, загинули щонайменше 798 людей.
На додаток GHF, запропонована Ізраїлем як альтернатива системі допомоги ООН у Газі, була майже одностайно засуджена правозахисними організаціями за порушення принципів гуманітарної неупередженості та за можливу співучасть у воєнних злочинах.
Перша країна, яка відреагувала на ситуацію в анклаві не просто засудженням, а рішучими діями, стала Словенія, яка ще в червні 2024 року, тобто за рік до початку нинішньої кризи, долучилася до тих країн, що визнають Палестинську державу.
Тепер, у липні 2025-го, країна пішла далі та першою у ЄС запровадила персональні санкції проти двох міністрів ізраїльського уряду: Ітамара Бен-Гвіра та Бецалеля Смотрича.
Словенія звинуватила їх у підбурюванні до геноциду в секторі Гази.
Згодом до цієї ініціативи приєдналися й Нідерланди, що теж наклали санкції на ультраправих ізраїльських міністрів.
Протистояння між Європою та Ізраїлем сягнуло нового виміру наприкінці липня – після заяви президента Франції Емманюеля Макрона, який 24 липня оголосив, що Париж визнає Палестину у вересні на Генасамблеї ООН.
Франція стала першою країною G7, яка оголосила про такий намір.
"Ми повинні побудувати Державу Палестина, забезпечити її життєздатність та забезпечити, щоб вона, погодившись на демілітаризацію та повністю визнавши Ізраїль, сприяла безпеці всіх на Близькому Сході", – сказав Макрон.
Вашингтон, для якого Ізраїль – одна із головних країн-союзників, відреагував очікувано різко.
Держсекретар США Марко Рубіо назвав план французького лідера "безвідповідальним", а президент Дональд Трамп – "таким, що не має жодної ваги".
Попри різку критику з боку США, Франція отримала помітну підтримку.
До кола прихильників визнання Палестинської держави увійшли кілька європейських країн, а також Канада, Австралія та Нова Зеландія, які спільною заявою закликали міжнародну спільноту наслідувати цей крок.
У передостанній день липня міністри закордонних справ 15 країн ЄС підписали спільну декларацію із закликом визнати Палестину у вересні на Генасамблеї ООН.
Утім, ця підтримка не стала тотальною.
Наприклад, Лондон обрав м’якші формулювання.
Його позиція залишилася жорстко прив’язаною до мирного процесу: прем’єр-міністр Кір Стармер заявив, що Британія визнає Палестину лише в межах досягнутої шляхом переговорів угоди (утім, і ця заява викликала обурення в Ізраїлі).
Аналогічно висловилася й Чехія.
А от Італія, ще одна держава G7, відмовилася повторювати крок Франції, але публічно засудила гуманітарну катастрофу в Газі.
ЄС посилює риторику і дії.
Дипломатичний тиск – заяви з вимогою покращити гуманітарну ситуацію в секторі Гази та повернутися до дотримання норм міжнародного гуманітарного права – став звичним тлом для дій ізраїльських сил оборони.
Та попри численні заклики, статистика залишається невтішною.
Наприкінці липня, за даними Всесвітньої продовольчої програми ООН (ВПП), третина населення анклаву "не їла протягом доби".
"Майже кожна третя людина не споживає їжу впродовж кількох днів.
Недоїдання різко зростає, а 90 тисяч жінок і дітей потребують термінового лікування", – заявили у ВПП, яка й раніше попереджала про "критичний ризик голоду" в Газі.
За оцінками організації, з травня по вересень цього року 470 тисяч людей можуть зіштовхнутися з "катастрофічним голодом" – найвищою, п’ятою, категорією за класифікацією ООН.
Щоб не лишити цей розвиток без реакції, Європейська комісія наприкінці липня запропонувала частково призупинити участь Ізраїлю у програмі "Горизонт Європа".
Словенія знову стала першопрохідцем у тиску на тамтешній уряд та запровадила нові санкції – щодо торгівлі зброєю.
Словенці заборонили імпорт, експорт та транзит зброї до й з Ізраїлю.
"Кожна відповідальна держава зобов'язана вживати заходів, навіть якщо це означає зробити крок раніше за інших", – заявив тоді прем’єр-міністр Словенії Роберт Голоб, який неодноразово закликав до конкретних заходів проти Ізраїлю на рівні ЄС.
Хоча цей крок має переважно символічний характер, адже Словенія не видавала Ізраїлю дозволів на експорт військової техніки ще з жовтня 2023 року, – він вкотре засвідчив, що Любляна є одним із найжорсткіших критиків Ізраїлю в Європі.
Зіштовхнувшись зі все більшою міжнародною критикою своїх військових операцій у Газі, Ізраїль дозволив більшій кількості вантажівок з гуманітарною допомогою перетнути кордон, а деяким іноземним державам – здійснити повітряні десанти з продовольством і ліками.
Німеччина, Франція, Італія та Нідерланди здійснили авіадесантну доставку гуманітарної допомоги в сектор Гази.
Однак міжнародні агентства заявляють, що обсяг допомоги, яка надходить до Гази, все ще є небезпечно низьким.
Причому це викликає опір не лише урядів, а й суспільств.
Незалежні опитування кількох аналітичних засвідчили, що підтримка дій Ізраїлю провалилася до найнижчого рівня за тривалий період.
Британська You.
Gov, що проводить дослідження у різних країнах світу, повідомила, що в усіх європейських країнах, де вона досліджує громадську думку стосовно ізраїльсько-палестинського конфлікту, Ізраїль у травні мав найбільш негативний імідж за весь період спостережень.
Згодом, у липні, з’явилися дані цієї компанії за британською вибіркою – і вони показали, що падіння продовжилося.
Дані Pew Research Center.
А одночасно дослідження Pew Research Center підтвердило, що негативне та дуже негативне ставлення до Ізраїлю збирає більшість населення в усіх європейських країнах.
Відмінність між країнами зберігається.
У Нідерландах та Іспанії "дуже негативне" сприйняття Ізраїлі збирає підтримку майже половини опитаних, а разом із "до певної міри негативним" воно формує майже національний консенсус.
У Польщі негативу менше, але також виявилося найменше тих, хто сприймає Ізраїль позитивно (натомість є висока частка невизначених).
А найбільша підтримка Ізраїлю зберігається в Угорщині, але й там це – однозначна меншість.
До цих даних ми ще повернемося.
Німецький розворот.
Відносини між Німеччиною та Ізраїлем здебільшого формуються на поєднанні історичної відповідальності, активної співпраці та періодичних напружень, що загострюються під час близькосхідних конфліктів.
Утім, загалом Берлін завжди лишався захисником Ізраїлю на європейській арені.
Обережність Берліна у критиці дій ізраїльської влади значною мірою пояснюється спадком Голокосту та нацистських злочинів.
Після Другої світової війни ФРН взяла на себе особливі зобов’язання перед єврейським народом і державою Ізраїль, що відобразилося в репараціях за Люксембурзькою угодою 1952 року та закріпилося як елемент державної політики.
Через це чинний уряд Німеччини на чолі з канцлером Фрідріхом Мерцом, хоч і прийшов до влади в особливий період, під час активної військової операції у Газі – не поспішав вводити санкції проти Ізраїлю чи жорстко критикувати його.
Проте після чергового загострення ситуації наприкінці липня Берлін також почав помітно змінювати акценти.
І у риториці, і у діях.
Зокрема, під час візиту глави Міністерства закордонних справ Йоганна Вадефуля до Ізраїлю пролунало попередження про ризик міжнародної ізоляції та натяк на можливе прискорення процесу визнання Палестини.
Мерц пізніше підтвердив, що Берлін перейшов до розгляду питання санкцій, яке може бути вирішене найближчим часом.
Але поспіху з діями з боку Берліна також не було.
Зміна політики стосовно Ізраїлю – надто відповідальний крок для Німеччини.
Примітно, що навіть цього тижня, коли 26 країн, у тому числі 19 держав-членів ЄС, спільно закликали Ізраїль надати дозвіл на вільне постачання гуманітарної допомоги до сектора Гази та розблокувати діяльність гуманітарних організацій – Німеччина цей документ не підписала.
Однак, схоже, що терпець Берліна на межі.
Зокрема, після того як 8 серпня військово-політичний кабінет Ізраїлю ухвалив план взяти під контроль сектор Гази – це викликало критику навіть з боку зазвичай обережної Німеччини, яка оголосила про призупинення експорту зброї, здатної бути використаною у війні в Газі.
Таке рішення сильно обурило Нетаньягу, який заявив, що Німеччина "винагороджує тероризм ХАМАС".
Адже це, по суті, стало першим застосуванням санкцій проти Ізраїлю з боку Німеччини.
Це рішення – болюче для Ізраїлю, для якого Німеччина є другим (після США) постачальником зброї.
Відомо, що з початку війни проти ХАМАС у Газі в жовтні 2023 року Берлін експортував до Ізраїлю зброї на 485 млн євро.
Черговий сплеск обурення у Європі, у тому числі у Німеччині спричинив авіаудар 10 серпня по намету журналістів Al Jazeera, внаслідок якого загинув відомий кореспондент Анас аль-Шаріф і ще шестеро людей.
Ізраїль заявив, що аль-Шаріф був командиром підрозділу ХАМАС, але телеканал та його колеги категорично заперечили ці звинувачення.
Подія викликала широкий міжнародний резонанс: Берлін вимагає пояснень від уряду, а британський прем’єр наголосив на повторюваних нападах на журналістів у Газі.
Ізраїль своєю чергою наполягає, що не цілить у медійників навмисно, хоча цього разу там не заперечували, що ціллю удару був саме аль-Шаріф.
Загалом можна стверджувати, що європейсько-ізраїльські відносини перебувають у найглибшій кризі за останні десятиліття.
Понад те, вони продовжують нестися у прірву.
Кілька держав ЄС уже перейшли до санкцій та символічних кроків на підтримку Палестини, а дискусія про її визнання вийшла на найвищий міжнародний рівень.
Мовчазний спротив Угорщини.
Позиція Німеччини, яка досі була головним гравцем у ЄС, що стримував блок від різких дій, демонструє зміни, які стрімко відбуваються зараз та можуть призвести до формування у ЄС більш жорсткої лінії щодо Ізраїлю.
Утім, лишається один принциповий гравець, який і надалі готовий блокувати загальноєвропейські рішення, що є критичними до Ізраїлю.
Це – Угорщина під керівництвом Віктора Орбана.
Відносини між Угорщиною та Ізраїлем заслуговують на окрему увагу, і їхній опис не буде повним, якщо не згадати різку позицію Будапешта (всупереч більшості європейських столиць) стосовно Міжнародного кримінального суду (МКС), який видав ордер на арешт прем’єра Беньяміна Нетаньягу.
Нещодавно колегія суддів МКС заявила, що Будапешт порушив вимогу про арешт Нетаньягу під час його квітневого візиту.
Міністр закордонних справ Угорщини Петер Сійярто різко розкритикував МКС, заявивши, що той "повністю втратив авторитет".
(Детальніше про цю історію читайте у статті "Євро.
Правди" Чому вихід Угорщини з МКС матиме наслідки для ЄС та України.).
Але якою є позиція Угорщини щодо останніх дій Ізраїлю у Газі?.
На це питання не так просто відповісти, як це видається.
Попри те, що формально Угорщина визнає незалежність Палестини ще з 1988 року (тоді під впливом СРСР це рішення ухвалили всі держави так званого "Варшавського блоку"), сучасна угорська політика – принципово інша.
Отже, уряд Орбана не долучився до жодних міжнародних дій та заходів впливу, санкцій проти Ізраїлю тощо.
Але привертає увагу те, що під час нинішнього загострення на Близькому сході підтримки Ізраїлю також не звучить.
Угорське керівництво утримувалося від коментарів ситуації навколо сектора Гази.
Раніше, втім, Угорщина не соромилася виступати проти європейського мейнстриму – рік тому вона стала єдиною державою ЄС, яка наклала вето на заяву із засудженням резолюції ізраїльського парламенту проти створення Палестинської держави.
Показово, що Орбан перейшов у "режим мовчання" ще у червні, на тлі ударів Ізраїлю по Ірану.
Тоді аналітики пов’язували це з тим, що угорський прем’єр шукав можливість співпраці з Тегераном і не хотів руйнувати напрацювання через проізраїльські заяви.
Але зараз це пояснення вже не є релевантним.
Одна з імовірних причин мовчанки – громадська думка, до якої Орбан змушений дослухатися.
Особливо зараз, коли до виборів лишається 8 місяців.
Особливо – у ситуації, коли його партія стикнулася з рейтинговими проблемами і може програти вибори уперше з 2010 року.
Пам’ятаєте дослідження громадської думки європейських країн від Pew Research Center, оприлюднене на початку літа? Ці дані підтвердили, що Угорщина лишається найбільш проізраїльською державою Європи.
Хоча за цих показників коректніше казати "найменш пропалестинською".
53% опитаних угорців ставляться негативно до Ізраїлю, зважаючи на його дії, і лише 36% – позитивно.
Це – не та громадська думка, яка дозволяє Орбану активно виступати на підтримку дій Нетаньягу, хай якими є їхні особисті стосунки.
Але й про покарання чи про санкції проти Ізраїлю ітися не може.
На це в Угорщині немає ані урядового, ані суспільного запиту.
І так само не зазнала змін жорстка позиція уряду Орбана щодо переслідування Нетаньягу в МКС.
На тлі загального провалу в ізраїльсько-європейських відносинах Будапешт наразі залишається практично єдиним партнером країни серед держав-членів ЄС, демонструючи готовність ігнорувати вимоги Міжнародного кримінального суду та блокувати жорсткі загальноєвропейські рішення щодо Ізраїлю.
Зважаючи на те, що Німеччина вже почала змінювати позицію з цього приводу, угорська мовчазна підтримка набуває для Ізраїлю особливої ваги.
Уляна Кричковська, Сергій Сидоренко,.
"Європейська правда".

