ЕС смотрит на Север: почему Исландия и Норвегия меняют свое отношение к членству

Хоча північне розширення не відбудеться швидко, лідери ЄС мають почати готувати ґрунт для цього вже зараз.

"Є 12 країн у списку очікування на вступ до Європейського Союзу", – заявила у квітні президентка Єврокомісії Урсула фон дер Ляєн.

Співробітники Комісії швидко звернулися до її кабінету з уточненням – чи не помилилася фон дер Ляєн.

Адже кандидатів у члени ЄС є лише вісім.

Плюс Косово, яке прагне вступу, але не має цього статусу.

Однак команда фон дер Ляєн відповіла, що помилки немає, адже в цьому списку також згадані Ісландія та Норвегія.

Ця історія показує, що ідея вступу північних країн Європи до ЄС стає дедалі привабливішою.

Причому для обох сторін.

Переоцінка ризиків.

Ідея північного розширення ЄС аж ніяк не є радикальною.

Північні європейські країни вже глибоко інтегровані з ЄС через Європейську економічну зону та Шенген.

Проте дотепер вони уникали членства в Союзі.

Ісландія відкрила переговори про вступ у 2010 році, але зупинила їх через п’ять років.

Норвегія проводила два референдуми щодо вступу, однак обидва рази перемагало "ні" з невеликою перевагою.

На додачу варто згадати й Гренландію, яка має статус самоврядування в складі Данії і яка була частиною Європейських співтовариств до 1985 року, коли проголосувала за вихід через суперечку щодо прав на риболовлю.

Але нові геополітичні реалії докорінно змінили логіку розширення.

Ісландія, Норвегія та особливо Гренландія стикаються з дедалі більшими викликами безпеці – від війни Росії проти України до антагонізму Трампа до НАТО.

А тому стаття 42.7 Договору про ЄС – яка встановлює зобов’язання щодо взаємної оборони і яка юридично є навіть сильнішою за статтю 5 НАТО – набула значної привабливості.

В сучасному світі, де "сильний пожирає слабкого", членство в політичному союзі на кшталт ЄС є не кайданами, а щитом.

Окрім питань безпеки, північні країни дедалі гостріше відчувають наслідки своєї відсутності за столом ухвалення рішень у Євросоюзі.

У січні уряд Норвегії впав через імплементацію енергетичних політик ЄС, на які він не мав жодного формального впливу.

Віднедавна Норвегія потерпає від наслідків торговельних напружень між ЄС та США – конфлікту, до розв’язання якого вона не може долучитися.

Це спонукало відправити до Брюсселя велику норвезьку делегацію, аби голос країни був почутий.

Тож зараз триває переоцінка позицій.

Уряд Ісландії вже планує референдум щодо відновлення переговорів про вступ, а в Норвегії дискусії на цю тему знову активізувалися.

В обох країнах підтримка членства в ЄС сягнула рекордних показників.

Так само опитування свідчать, що і в Гренландії більшість виборців також підтримали б вступ до ЄС, якби автономні інституції території ініціювали таку дискусію.

Час для першого кроку.

З точки зору ЄС, північне розширення було б стратегічним здобутком для всієї європейської спільноти.

Кожна з цих країн має чим посилити Євросоюз.

Ісландія додала б експертизи у сфері відновлюваної енергетики та морські можливості; Норвегія – енергетичну безпеку й арктичну присутність; Гренландія – доступ до критичних мінералів та нових морських шляхів.

Їхній вступ посилив би глобальну вагу ЄС, інституційну довіру, економічну й енергетичну стійкість.

До того ж усі три є демократіями, які поділяють правила, цінності та стратегічні інтереси ЄС.

Звичайно, процес розширення потребує часу, і шлях кожного нового члена різниться.

Ісландія могла б рухатися швидко, якщо очікуваний референдум завершиться успіхом, адже вже брала участь у переговорах.

Для Норвегії процес буде значно довшим – вступ до ЄС вимагатиме глибоких політичних зрушень, і попри зростання підтримки, наразі він малоймовірний.

У Гренландії ж ініціатива має йти від народу й уряду території.

Наразі ЄС має усвідомити потенціал північного розширення й дати зрозуміти, що він відкритий до діалогу на цю тему.

Єврокомісія під керівництвом фон дер Ляєн уже зробила кроки в цьому напрямі: у березні 2024 року вона відкрила офіс у столиці Гренландії Нууку, а в липні відвідала Ісландію.

Тепер має діяти Рада ЄС.

Данське головування є ідеальною нагодою розпочати цей процес.

Данія у своєму порядку денному для головування стверджує, що розширення є "геополітичною необхідністю".

Ба більше, саме Данія має унікальні можливості для підтримки й організації діалогу з Північчю.

Наприклад, вона могла б провести там неформальну зустріч Ради закордонних справ чи Ради з питань рибальства (якщо цього забажає уряд Гренландії).

Візит прем’єрки Данії Метте Фредеріксен до Ісландії також міг би стати сигналом, що ЄС хоче будувати відносини з північними сусідами на їхніх умовах.

Важливо, що ці зусилля не конкурують зі східним розширенням.

Навпаки, вони підтверджують порядок денний ЄС у сфері розширення, що перебуває на паузі з 2013 року (коли приєдналася Хорватія).

Адже для того, щоб вдихнути нову енергію в цей процес, ЄС має дивитися в усіх напрямках.

Родерік Кефферпютц, директор брюссельського офісу Фонду Генріха Бьолля, старший науковий співробітник Атлантичної ради;.

Віллі Сьовндал, колишній міністр закордонних справ Данії, депутат Європейського парламенту.

Стаття початково вийшла на сайті Project Syndicate і публікується з дозволу правовласника.