Іноземці бажають нам перемоги, – інтерв'ю з Анною Старушкевич про музику, боротьбу та Британію
Іноземці бажають нам перемоги, – інтерв'ю з Анною Старушкевич про музику, боротьбу та Британію

Іноземці бажають нам перемоги, – інтерв'ю з Анною Старушкевич про музику, боротьбу та Британію

Цього серпня Анна привозить в Україну світову прем'єру опери "Пенелопа. Сім способів чекати". Твір віддзеркалює сучасне суспільство через призму жіночих історій Пенелоп(и). 24 Канал поспілкувався з Анною про прем'єру, а також – про українську культуру, боротьбу з російською пропагандою, реальне ставлення іноземців до війни в Україні та життя у Великій Британії.

Іноземці щиро підтримують Україну і бажають нам перемоги

Минулого разу, коли ми з вами спілкувалися, ви анонсували фільм "Маґура", присвячений темі зниклих безвісти, у якому візуалізували перемогу України. Зараз прем'єри відбулися в Україні та світі. Розкажіть, будь ласка, як це було? І як іноземці реагували на таку важливу та щемливу історію?

"Маґура" триває всього лише 12 хвилин. Це – не мало і не багато, цього часу якраз достатньо, щоб зробити емоційний хук та зачепити людей, особливо іноземців. Українців, звичайно, також. Але з "Маґурою" ми намагаємося працювати особливо на іноземну аудиторію, щоб продовжувати говорити про Україну.

Ми завжди стараємося заходити через музику. Зокрема, з нашими проєктами від Music Will Save The World. Зачіпати людей емоційно. Підсвічувати соціально важливу тематику (з "Маґурою" – це зниклі безвісти люди). Збирати кошти на важливі речі, наприклад, на допомогу пошуковій групі "Плацдарм", щоб вже якось практично допомагати. Тому ми працюємо у форматі панельних дискусій та форматі концертів. Коли іноземці бачать "Маґуру", їх це дійсно дуже торкає.

Серед іноземців є емоційність у бік України. Звичайно, не без своїх нюансів, оскільки повномасштабна війна триває вже понад три роки. Проте іноземці дуже підтримують Україну. І коли ми заходимо до них у цю тему через музику, через візуальні речі, через вимальовану сцену майбутнього, де Україна перемогла, це дуже зачіпає. Іноземці щиро бажають нам перемоги у цій війні.

Фільм "Маґура" візуалізує перемогу України: дивіться відео

Історія української дівчини, яка чекає батька, – назавжди вплетена у світову музичну літературу

У серпні ви презентуєте в Україні оперу "Пенелопа. Сім способів чекати". Розкажіть, будь ласка, як виникла ідея, та до чого готуватися глядачам? Як історія пов'язана з війною в Україні? І коли та де українці зможуть побачити прем'єру?

В Івано-Франківській обласній філармонії відбудеться світова прем'єра вже тепер повної прооркестрованої версії нового твору. Зараз ми більше називаємо його як оперний пісенний цикл "Пенелопа. Сім способів чекання". Ідея виникла під час пандемії COVID-19.

З композиторкою Крістіною Аракелян ми познайомилися багато років тому на конкурсі композиторів. Я була однією з вокалісток, які виконували нові твори молодих композиторів, а їх оцінювали журі. Зокрема, "Пенелопу" Крістіни Аракелян, яка й здобула перемогу.

Тривалий час ми переписувалися, однак не співпрацювали. Одного разу я переглядала свій старий репертуар і побачила знову "Пенелопу". Переспівавши її, я зрозуміла, що масштаб цієї пісні є набагато більшим. Для конкурсу завданням було написати пісню для лютні (такий старовинний інструмент, схожий на гітару) та для голосу. Однак "Пенелопа" несла у собі набагато потужнішу енергетику.

Тоді я імпульсивно зателефонувала Крістіні. На той момент ми не були близькими колегами, а зараз дружимо. Я сказала, що дуже рада мати "Пенелопу", яку Крістіна присвятила мені, у своєму репертуарі. І я сказала, що відчуваю настільки більшу енергетику твору, що варто розвинути пісню й створити оперу. Лібертистка, яку ми долучили до процесу, допомогла нам відшукати винятковий шлях. У результаті ми написали оперу не лише про Пенелопу (дружину Одіссея). Лібертистка порадила зробити сім різних історій про різних "Пенелоп": з різних часів, різних епох, різних історичних моментів.

Пісенний цикл ми відкриваємо історією про Пенелопу – дружину Одіссея, а потім переносимося у різні епохи. Наприклад, в Англію XVI століття при дворі Єлизавети І. Також ми розповідаємо історію суфражисток з початку ХХ століття, як вони боролися за жіночі права.

Є у циклі й новітня історія про Україну: написання опери відбувалося у час повномасштабного вторгнення Росії. У мережі опублікували відео зі скролом екрану. Дівчина (я не знаю її імені) показала, скільки повідомлень вона надіслала своєму батькові, однак відповіді не було. Згодом з'ясувалося, що її батько загинув у перший день повномасштабного вторгнення.

На той момент дівчина не знала про це, вона писала татові сотні повідомлень. Зокрема, розповідала про побутові деталі. Наприклад: "У нас світить сонце. Сподіваюся, у вас також світить сонце"; "Я хотіла вигуляти собаку, але мама сказала, що це – небезпечно"; "Ми хотіли сьогодні виїхати з міста, але потяги знову скасували". Далі йде повідомлення: "Дзвонив твій командир, сказав, що ти був хоробрим. А я не хочу, щоб ти був хоробрим, я хочу, щоб ти був тут".

Я переклала всі повідомлення, надіслала їх лібертистці, і ця частина створена з повних цитат з цих переписок, лише англійською мовою. Для мене це – дуже важливо. Історія української дівчини ніколи не буде забутою, вона назавжди вплетена у світову музичну літературу. Я не знаю, хто ця дівчина. Я не хочу порушувати її приватність. Однак, якщо колись вона дізнається про цей музичний твір, я сподіваюся, що вона не буде проти.

"Пенелопа" увіковічує історію української дівчини та її батька-воїна: дивіться відео

Де у світі ви вже презентували оперу? Якою була реакція іноземців?

Наразі Пенелопу презентували лише один раз – у фортепіанній версії 2022 році у Лондоні. Тоді чітко розповідалося про українську частину, чому її взагалі створили. На той час це була ще дуже гаряча тема: повномасштабне вторгнення Росії лише розпочалося, і люди дуже реагували на цю історію.

Реакція на наші історії не надто змінилася й до 2025 року. Просто у світі додалося ще більше важких моментів, страждань людських, увага іноземців розсіюється.

В оркестрову версію додані дві частини. Одна – з середини свідомості майстрині гри у шахи. Інша – коли лаборантка очікує на результат аналізів своєї пацієнтки, щоб дізнатися, чи є у неї онкологічне захворювання. З додаванням цих частин твір набув іншої форми, наповнився. Тому в Україні відбудеться саме світова прем'єра фінального варіанту цієї опери.

Ви підтримуєте організацію "Плацдарм", яка займається пошуком тіл загиблих захисників та захисниць. Розкажіть, будь ласка, про цю співпрацю.

Я тісно спілкуюся з пошуковою групою "Плацдарм" і прихиляю свою голову перед ними як перед людьми. Мала честь познайомитися з керівником Олексієм Юковим і поспілкуватися особисто. Це – особлива людина, з особливою енергетикою. Він на мільйон відсотків відданий цій справі, навіть на духовному рівні.

Ця співпраця триває. Щоразу, коли відбуваються покази "Маґури", ми збираємо кошти для "Плацдарму". Буквально минулого місяця передали знову.

Наразі я працюю над організацією панельної дискусії на ширшому рівні, у Лондоні. Раніше такі дискусії вже відбулися у Кембриджі та Львові.

Іноземці бажають нам перемоги, – інтерв'ю з Анною Старушкевич про музику, боротьбу та Британію - Фото 1

"Маґура" розповідає світові про війну в Україні / Фото Даші Тендітної

У Королівську Оперу повертають путіністку Нетребко, але є протести

До Львова на прем'єру "Маґури" з вами приїжджав німецький оперний співак Філіп Матман, який допомагає Україні. Розкажіть, будь ласка, як, на вашу думку, європейські митці реагують на війну в Україні? Чи змінилося їхнє ставлення до трагедії за ці понад 3 роки?

Філіп Матман досі з великим запалом підтримує Україну. Повномасштабне вторгнення стало для нього тригером розпочати політичну кар'єру. У Німеччині він – дуже активний член партії "Зелених". Рівень його підтримки лише зростає.

Загалом митці також підтримують Україну, однак є нюанси. Наприклад, у Королівській опері у Великій Британії повертають на сцену Анну Нетребко, яка є абсолютно пропутінською маріонеткою і навіть рупором Кремля. Це підтверджено багатьма діями, багатьма публікаціями та навіть її доволі близькими відносинами з Володимиром Путіним.

У Королівській опері змінився директор, він, попри протести, спокійно повертає путіністку Нетребко. Однак більшість митців проти цього. Навіть такий дуже відомий журналіст у класичній музиці Норман Лебрехт на своїй платформі (з мільйоном читачів) відверто висловлюється проти повернення Нетребко та їй подібних.

Фокус від України відійшов, але українці постійно нагадують про війну

Яке загалом зараз ставлення до теми війни в Україні у Великій Британії? Про що говорять місцеві медіа?

Скажу відверто: британські медіа пишуть про Україну не так часто. Особливо після того, як загострилася ситуація між Сектором Гази та Ізраїлем. Там дуже складне відношення серед британців до цієї теми. Фокус від України відійшов.

Ми, українці, які живемо у Європі постійно нагадуємо про війну через різні заходи, зокрема, мистецькі, марші, протести. Однак медіа – не такі насичені Україною, як нам би хотілося. Хоча, звичайно, коли відбуваються якісь такі ключові речі, як-от спілкування Трампа з Путіним (воно є абсолютно неприпустимим, на мій погляд, Путіна мають повністю ізолювати), пробиваються у медіа. Шкода, що це не є постійно на перших шпальтах.

У Великій Британії просто сказали б, що люди не витримують постійної трагедії. Українці ж показують, що можна витримати і жити у цьому.

Як ви оцінюєте вплив російської пропаганди у Великій Британії? Зокрема, у мистецькому середовищі? Чи зменшився її рівень за останні роки?

Російська пропаганда своє робить. Вона – не надто зменшилася у Великій Британії. Є британці, загалом європейці, які стали свідоміші, однак їм потрібно розжовувати, як ця пропаганда проникає у їхні думки через мистецтво. Я демонстративно виходила з зали, коли виконували твори російського композитора. Це був мій стейтмент, що я не буду присутня при виконанні цього твору. Тоді у людей виникають запитання: "Чому вона так зробила?". І можна пояснити.

На жаль, російська культура залишається популярною у Європі. Я вирішила, що моя ціль – показувати українське. Робити нашу культуру більш присутньою.

Британці переплітаються з українцями

Як на вашу думку: британці зараз знають про українців – набагато більше, аніж до 24 лютого 2022 року? Як ви загалом оцінюєте українську культурну дипломатію у Великій Британії?

Британці зараз набагато більше знають про Україну. Навіть тому, що багато українців живуть у Великій Британії. Британці просто переплітаються з українцями. Багато українців живуть при британцях, адже від держави йде допомога. Щонайменше 6 місяців українці можуть жити в оселях британців, а, коли стають на ноги, надалі рухаються самостійно. І через таке ближче спілкування британці дізнаються про українців, нашу культуру, набагато більше.

Українська культурна дипломатія у Великій Британії – присутня (включно зі мною). Є багато різних угрупувань. Є благодійні організації, які реалізовують різноманітні проєкти. Всього достатньо.

Нам також важливо не перенаситити. Не робити заходи заради заходів, потрібні цікаві наповнені події. У мене є проєкт "Музика на допомогу", де я заманюю іноземців на концерт класичної музики, але у паузах між творами розповідаю короткі факти з історії України. Крім того, останні твори – завжди українські. Це зроблено, щоб іноземці почули, що українська музика слухається і сприймається на рівні з шедеврами світової музики.

І після події люди кажуть:

  • "А ми не знали, що першу у світі Конституцію написали в Україні!";
  • "А ми не знали, що опера "Мадам Баттерфляй" провалилася у Пуччіні, і її врятувала Соломія Крушельницька".

Я також розповідаю про Голодомор, про Шевченка, зачитую англійською "Заповіт", згадую про Володимира Великого, Ярослава Мудрого, Анну Київську, яка стала бабусею всіх королів. Звичайно, я не розкажу всю історію України за концерт. Однак зерно цікавості посаджу.

Чи є у великих містах сформовані українські ком'юніті? Куди біженці можуть звернутися до своїх, поспілкуватися, провести якусь культурну подію?

Ком'юніті українські є, і не лише у великих містах. Українці самі між собою це організовують, але й британці також долучаються. У Кембриджі, наприклад, поляки дуже залучені до цього. Є жінка на ім'я Аґнєшка, яка дуже допомагає українцям. Поляки достукуються до українців, розповідають, як їм можуть допомогти. Мережа підтримки українців існує.

Велика Британія – це світ

Як відчувається жити у Великій Британії, звідки пішло так багато міфів, легенд, казок, історій? Чи є там якась особлива енергія? Чи мистецтво подарувало нам надмірну романтизацію Туманного Альбіону?

Насправді я ніколи не планувала жити у Великій Британії. Я приїхала на навчання на два роки. Потім мене прийняли на інший курс навчання, потім на ще один, і ще. Життя закрутилося. Так я залишилася на достатньо багато років.

Велика Британія мені дуже імпонує. Коли я порівнюю життя в Україні й життя у Великій Британії, Україна завжди для мене буде, як мама, це коріння, цей зв'язок лише загострюється, коли я представляю українців. А Велика Британія для мене – прийомна мама. Вона мені дуже комфортна, ми розуміємося, мені подобається менталітет, я дуже люблю британське почуття гумору. Але як для себе я відчуваю: я вже не є середньостатистичною українкою у плані менталітету. Хоча тут, звичайно, я узагальнюю, адже кожна людина є унікальною і має свій мікроменталітет.

Але загалом український менталітет у мене вже трішки розбавлений британським. Однак вочевидь на 100% британського менталітету у мене теж не буде. В Україні мене іноді називають занадто делікатною, у Великій Британії – занадто прямолінійною. Але я на цьому не зациклююся. Кожна людина має свій характер.

Жити у Великій Британії для мене – цікаво. Країна має зовсім іншу історію. Я навіть тут не порівнюватиму. Історія України – дуже насичена, дуже драматична. Україна виживала, боролася, наш корінь українства – у генах настільки сильно. Ми його не втратили крізь століття. Це українство у мені йтиме зі мною все життя, я відчуваю його енергію, його силу. А британська історія – багато у чому історія колонізаторів. Вона увібрала в себе інші культури. Мені подобається це різноманіття, відчуття того, що ти – частина світу. Британія – вже давно не імперія, але досі вважає себе Великою. Це присутнє тут далі.

Коли я повертаюся у Велику Британію, ще в аеропорту з'являється відчуття: мені тут комфортно, якось так приємно, адже навколо мене різні люди, різні культури, цілий світ. Мені подобається відчуватися людиною світу з українським стрижнем.

Найбільше я знайома власне з британцями. Це – дуже цікаві, дуже стримані, дуже глибоко толерантні люди. Все, що мені подобається, природно стає частиною моєї свідомості. Однак все нашаровується на український фундамент. Такий от мікс.

А загалом Британія справді має багато міфів, легенд. Проте наразі я не можу сказати, що там відчувається британський стрижень. Королівство їх збирає, але й тут є свої нюанси, не всі згодні, щоб це було. А переважно: Британія – це світ.

Теги по теме
Великобритания
Источник материала
Упоминаемые персоны
loader
loader