Пам’яті Радни Сахалтуєва

У неділю 31 серпня я був на київському стадіоні «Динамо», дивився матч господарів поля — біло-синіх — із житомирським «Поліссям». Самі розумієте, що моя душа, мої почуття, врешті решт, мої нерви були саме на футбольному полі поруч із гравцями. Несподівано задзвонив телефон — до мене звернулася одна з найцікавіших для мене українських режисерок анімаційного кіно Наталя Марченкова. Її слова буквально вибили мене з футбольного світосприйняття: «Сьогодні вночі не стало Радни Сахалтуєва»...

Кілька років тому я — сценарист — разом із режисером Романом Ширманом, продюсерами Геннадієм Кофманом, Олею Безхмельнициною, оператором Олексієм Степановим та іншими класними кінематографістами зняли повнометражний фільм «Базиль» про складну, часом трагічну долю видатного українського футболіста і тренера Олега Базилевича. Від прізвища героя і походить і назва нашої картини.

Ця стрічка має комплексне жанрове навантаження, вона і документальна, і фрагментами ігрова, і, що дуже важливо, цілими епізодами — анімаційна. Коли ще «Базиль» нами, авторами, замислювався, то про створення саме анімаційних фрагментів ми домовилися з класиком вітчизняного мульткіно Давидом Черкаським.

Але геній української анімації Давид Янович, на жаль, покинув нас. Естафету від нього саме в нашому фільмі перехопили Наталя Марченкова — сама дуже сильна режисерка та дружина Черкаського — і його багаторічний партнер у творчості, художник-постановник анімаційного кіно Радна Сахалтуєв. Про Радну Пилиповича кілька років тому я написав окремий розділ у своїй книзі. Цей розділ тепер пропоную до вашої уваги.

Геній. Просто геній!

Знайомі ми з Радною давним-давно, ще з першого Міжнародного кінофестивалю «Крок» у 1989 році. Тоді президент цього кінофоруму, світлої пам’яті Давид Янович Черкаський запросив мене попрацювати керівником пресцентру.

З Давидом нас доля звела раніше в колись знатному та благословенному, а нині начебто знищеному абхазькою війною Будинку творчості кінематографістів у Піцунді. Ох і славні хуліганські часи були тоді й там...

Дод завжди звертався до постійного художника-постановника своїх унікальних анімаційних серіалів ніжно і ласкаво — «Раднуша». Мене завжди цікавило, що зближує цих двох.

Обидва буквально генії, але такі різні. Один — сонячний, дзвінкий, магніт будь-якої компанії. Другий — мовчазний, більше перебуває в тіні, плюс одна цікава деталь: коли він з тобою розмовляє, то завжди в цей час малює: дві хвилини — і новий образ.

Давним-давно я запитав Черкаського: що їх так зблизило по роботі? Він відбувся приголомшливою байкою:

«Колись я з мамою жив у комуналці в центрі Києва. А Раднуша тільки приїхав після закінчення ВДІКу до нас на студію за розподілом. Я пам’ятаю, ще сплю після бурхливо проведеної вечірки, а мама кричить із коридора: “Додику, прокидайся, до тебе знову прийшов цей величезний нацмен!”.

Сусіди по комуналці зі страхом дивилися на майже двометрового, як їм здавалося, спадкоємця Чингісхана, хоча за легендами той ніби не був велетнем... Мамі — сміявся Давид — на думку не спадало, що вона така сама нацменка».

Поясню для молодих: цим ідіотським скороченням сталінська «нова мова» назвала представників національних меншин...

Зрозуміло, таке зближує, але цього недостатньо до створення таких потужних шедеврів як «Врунгель», «Лікар Айболить», «Острів скарбів». Потрібно ще дві «дрібниці»: щоб кожен зі співавторів був геній і щоб у цих геніїв була повна творча співдружність. А остання серед геніїв скоріше виняток.

Тоді я ще не був соратником цих творців у мультфільмах, хоча в тій творчій банді кожен багнет міг запросто вирішити результат битви за глядачів, як і ті, кого я люблю, з багатьма приємно було спілкуватися за хорошим столом: актори — дядько Зяма Гердт, Армен Джигарханян, Женя Паперний, Валерочка Чигляєв, композитор Володя Бистряков, поет-пісняр Алік Гарцман.

Але я дуже хотів зробити із Радною спільний кінопроєкт. І це відбулося. Наш повнометражний фільм «Базиль» про драматичну долю великого нашого футболіста та тренера Олега Базилевича прикрасила шикарна анімація, в якій художником був Радна, а режисером-аніматором — удова Давида Наташа Марченкова.

Не дивуйтеся, адже в кожен сюжет про складну долю, а у Базиля вона точно була складною, можна органічно вплести усмішку, надію. Радні та Наташі це геніально вдалося.

Якщо не брешуть, то Наполеон нам заповідав: «Успіх будь-якої справи залежить на одну третину від таланту, праці та розрахунку, а на дві третини — від удачі!».

Радна, бажаю фарту у всьому!

***

Тепер я бажаю Радні землю пухом...