Сіверськ. Історія пілота

Звичайна зміна пілота-розвідника проходила рутинно. Очі уважно сканували територію, над якою зависав дрон, періодично рука відривалася від пульта, аби перегорнути карту, уточнити координати та оновити сторінку на смартфоні, що показував переміни в погоді та поривах вітру. Пошук орків серед густо зелених дерев – справа, що потребує максимальної уваги та зосередженості. Десь прозвучало два прильота, від яких зашеруділа легка дріж по стінах бліндажа. “Досить далеко, щоби доповідати про черговий обстріл позиції”, – подумав пілот, не відриваючи очі від екрану на пульті, і продовжив роздивлятися окуповану орками посадку. Та за пару хвилин, як це часто буває на фронті, все різко змінилося.

В бліндаж несподівано забіг переляканий боєць, весь вкритий пилюкою. Незнайомець з порогу розгублено крикнув: “Пацани, там людину засипало в бліндажі, допоможіть!”

Наступні кілька секунд промайнули на різких інстинктивних діях: побратим, який спав після зміни, підірвався з нар і підхопив пульт, розвернувши дрон на базу, пілот схопив лопату, на бігу кинув у кишеню ліхтарик і стрімко вибіг вздовж посадки за незнайомцем, який, важко дихаючи, щось нерозбірливо бурмотів про прямий прильот по бліндажу.

За більш ніж сотню метрів зелена посадка змінилася на лунний ландашт, вкритий пошматованими деревами. Посеред цього апокаліптичного пейзажу з землі стирчали покручені стовбури бліндажного накриття, що нагадували проломлені ребра випотрошеної тварини. Зсередини цієї неживої туші доносилися якісь звуки і одинока лопата випльовувала жменьки землі.

Під рештками накриття ніби тільки що попрацював якийсь пекельний міксер, що перемішав усе в одну нерозбірливу масу: з купи землі стирчала частина ноутбука, рюкзак, іконка і решта випадкових речей. На всьому цьому гармидері напівзігнутий боєць намагався копати, однак – контужений і обезсилений після прильоту – він ледь-ледь сточував тонку поверхню великого шару землі з-під якого доносився стогін засипаного чоловіка.

Біля самої стіни того, що колись було бліндажем, з землі стирчала маленька зморшка утеплювача, яким оббили стіни і стелю. Через цю вузьку щілину поступало трохи кисню, завдяки якому намагався дихати засипаний.

Пірнувши під розтрощені ребра розбитого бліндажа, пілот почав інтенсивно копати, паралельно приймаючи теплий душ із пилюки, яка монотонно сипалася йому прямо на голову. З ями почали активніше вилітати жмені землі та матюки, а голос чоловіка під завалами став енергійнішим і почав підбадьорувати своїх рятівників: “Хлопчики, рідненькі, відкопайте ноги. Ноги! Ніг не відчуваю”.

“Молись дід, або матюкайся – пофіг”, – рявкнув пілот, невпинно працюючи лопатою. Він мав постійно чути засипаного чоловіка, щоби розуміти, що він при свідомості і по звуках орієнтуватися, де саме під завалами знаходиться тіло.

Знявши пару штиків землі навколо місця, звідки доносився голос, хлопці на пару сантиметрів розширили щілину, через яку чоловіку пішло більше кисню. Ще за кілька хвилин через неї показалася частина долоні та маківка голови. На подив усіх, у засипаного чоловіка на голові були надіті окуляри, тонку оправу яких навіть не погнуло під час вибуху.

Приблизно за 20 хвилин, коли пілот вчергове глибоко встромив лопату в землю, дід різко крикнув від болю: “Ай! Там моя жопа!” Всі розреготалися і атмосфера трохи розрядилася. Проте не від спонтанного жарту, а від того, що зявилася впевненість, що більшу частину землі з тіла хлопці вже прибрали і зовсім скоро хлопці витягнуть діда на поверхню.

В цей момент над розбитим бліндажем завис “Мавік”. Хлопці з острахом зиркнули на нього і почали копати ще активніше – їм здалося, що це дорозвідка противника. А значить – зовсім скоро міг відбутися повторний прильот. Та хтось із пацанів, що тільки-но підійшов, уточнив, що це наш дрон, який показує командиру стан справ. І після цієї фрази з-під розбитого бліндажа почало фонтанувати ще більше матюків на адресу допитливого командира. Адже через гудіння “Мавіка” над головою пацани з лопатами не чули небо. А ворожа дорозвідка могла прилетіти в будь-який момент.

Хвилин за десять пілот вже розрізав плівку, яка раніше покривала стелю бліндажа, а тепер покривала ноги діда. Обережно розсікаючи шар утеплювача, пілот паралельно іншою рукою промацував ногу діду на предмет переломів та порізів. На щастя, дід залишився без єдиної подряпини. А те, що він з самого початку жалівся на біль у ногах – так це тільки через те, що їх притисло метровим шаром землі і вони затерпли. Більш того: дід в результаті виявився найчистішим з усіх, хто його викопував. Сам же пілот, прибігши назад у свій бліндаж, відчув як адреналін поступово відступив, а замість нього накотив важкий біль утоми в руках, які тільки що на швидкість перелопатили кілька кубів землі. З голови пілота продовжувала сипатися земля, а вся форма була у глині. Якщо взяти старий подертий віник, вимазати його в багні, позбирати павутиння по кутах і потім поставити його поруч із пілотом, то зовнішній вигляд у цих двох був би ідентичний.

Згодом, прокручуючи ці півгодини рятувальної операції, згадалося, що дід під час прильоту відпочивав у себе на нарах і дивився російський серіал про бандюків. Напевне, він такі серіали тепер ніколи в житті не буде вмикати. Та головне, що врятувало старого – це те, що він лежав головою до стіни, а стіни й стеля, в свою чергу, були оббиті міцною плівкою утеплювача. А пілоту пригадався меседж одного з інструкторів, який під час навчань сказав, що головний інструмент оператора БпЛА – це не сам дрон і пульт, а лопата.