Чого досяг ворог за літній наступ? Огляд фронту
Огляд. Сьогодні він буде не зовсім звичайним, присвячений змінам обстановки на Добропільскому і частково Костянтинівському напрямках. Адже, наскільки я розумію, це питання становить значний інтерес для нашої аудиторії, у зв'язку з останніми повідомленнями про масове перегрупування сил і засобів противника на цих напрямках.
Ми побудуємо його також, не зовсім звично. Спочатку розглянемо загальний оперативний фон, на якому відбуваються події на цих напрямках, а вже потім розглянемо крайні зміни в їх оперативно-тактичній зоні.
• 1 •
Особисто я не сумніваюся, що російське командування мало певний задум (план) проведення так званого Великого Літнього наступу, або, якщо хочете, оперативно-стратегічного наступу в усій Східній операційній зоні, важливим елементом і складовою якої, безсумнівно, є план так званої «Покровсько-Мирноградської наступальної операції».
Судячи з дій і подій, що розгорталися на Покровському і тодішньому Торецькому, а зараз Костянтинівському напрямках протягом цьогорічного літа, а також на південь – в операційній зоні угруповання військ (УВ) «Восток», цей план був і продовжує реалізовуватись. При цьому він досить послідовний і структурований у своїх деталях та елементах.
Звичайно, я не претендую на те, щоб досконало знати і розуміти всі його частини і їх значення. Я не телепат і зрозуміло, що я не маю доступу до інформації зі штабів російського командування. Але, через певний час, починаючи приблизно з весни поточного року, будь-яка людина, знайома з основами і мінімальними знаннями з теорії оперативного мистецтва, цілком могла скласти певну думку з цього приводу. Ну, власне, я в цьому сенсі не виняток. Тому вважаю за необхідне поділитися нею зі своєю аудиторією.
Так, судячи з усього, російське командування при плануванні свого літнього стратегічного наступу в Східній операційній зоні явно передбачило організацію і проведення ряду наступальних оперативно-тактичних операцій, які за його планом повинні були являти собою певний «комплекс заходів», об'єднаних єдиною стратегічною метою і прагненням, так би мовити, в рамках єдиного оперативно-стратегічного плану. Захоплення Покровсько-Мирноградської агломерації, яка знаходиться в зоні відповідальності УВ «Центр», в цьому сенсі, однозначно було одним з найважливіших його елементів.
Зараз можна довго і з захопленням сперечатися, якою саме була мета всього цього стратегічного наступу – Слов'яно-Краматорська агломерація, Куп'янськ, захоплення Сум чи Запоріжжя або прорив, хоча б оперативного значення, на прилеглих флангах Південної та Східної операційних зон до північної частини Запорізької області. Для сьогоднішнього огляду суть не в цьому...
Що стосується мене, то я все ще вважав і продовжую вірити в те, що головною ціллю була і залишається остання велика міська агломерація Донбасу, яка знаходиться під контролем України. Тобто ворог явно збирався захопити міста Слов'янськ та Краматорськ під час свого «Великого Літнього наступу» у першу чергу.
Чому я так вважаю? Тому що про це свідчить весь перебіг подій протягом нинішнього літа. Зокрема:
- Очевидно, що для досягнення мети свого стратегічного наступу у 2025-му році російському командуванню довелося б «попутно» вирішити кілька оперативно-тактичних завдань, які воно почало вперто виконувати в реальності (тобто на практиці), починаючи вже з кінця весни поточного року.
А саме, прорватися, як мінімум, до рубежу Дробишеве – Ямпіль (що само по собі також передбачає захоплення Лиману), як максимум – дотягнутися по широкому фронту безпосередньо до Сіверського Дінця в районі від Пришибу до Закітного, зробити «щось» з Сіверським виступом (плацдармом) ЗСУ, а головне – захопити фланговий район на півдні (Дружківка – Костянтинівка).
У більш широкому сенсі (оперативно-стратегічному) для створення реальних передумов для захоплення всієї Слов'яно-Краматорської агломерації необхідно було, як то кажуть, «углубить и расширить» ці охоплюючі дії, а саме – прорватися до Осколу у смузі дії 20-ї загальновійськової армії (ЗВА) УВ «Запад» і вийти на Добропілля на суміжних флангах УВ «Центр» і «Юг», що, звичайно, передбачало необхідність «завершити з Покровськом».
Ну і, власне, всього цього російське командування почало досягати, проводячи низку оперативно-тактичних наступальних операцій на відповідних напрямках від початку літа. Від наступу його 20-ї та 25-ї ЗВА на Лиманському напрямку та до Осколу, впертих боїв за Торецьк та Часовий Яр силами 51-ї, 3-ї ЗВА та 3-го АК, до «оточення» Покровська силами загальновійськових армій УВ «Центр» та їх прориву на Добропільському напрямку.
Тепер давайте трохи опустимося до оперативно-тактичного рівня і розглянемо лише один «епізод» цього грандіозного оперативно-стратегічного плану противника, а саме «блокування» Покровсько-Мирноградської агломерації та її подальше захоплення противником одночасним «штурмом» з півночі та півдня, який в подальшому, очевидно, передбачав і прорив частини сил УВ «Центр» на Добропільському напрямку.
Ймовірно, всього цього планувалося досягти поетапно – спочатку захопити Торецьк і прорватися з півдня до ближніх підступів Костянтинівки, і, очевидно, планувалося захопити саму Костянтинівку досить швидко, головним чином завдяки сприянню російських військ, які наступали би через Часів Яр, потім, очевидно, планувався прорив в райони на північ від Покровська і Мирнограда, після чого явно послідував би «концентричний» одночасний штурм цих населених пунктів з трьох напрямків.
Це якщо коротко. Насправді все це відбувалося і продовжує відбуватися з дуже суттєвими «змінами» та «корективами», які ЗСУ внесли у всі ці гармонійні, з оперативної точки зору, плани російського командування і які взагалі поставили під великий знак запитання можливість досягнення поставлених російським командуванням перед собою цілей на Добропільському та частково Константинівському напрямках. Що, своєю чергою, означає... і сумнівну можливість реалізації всього плану російського, так званого Великого Наступу протягом 2025-го року.
Для тих, хто забув, нагадаю основну канву подій у цій царині. Все почалося навесні. Російське командування, перш ніж активізуватися на тодішньому Торецькому та Покровському напрямках, здійснювало процес оперативного розгортання своїх ударних оперативно-тактичних угруповань та перерозподілу сил і засобів між ними. Саме:
- З ліквідованого Курахівського напрямку до Торецького (в смугу 51-ї ЗВА) «майже повністю» перегрупувалася вся 8-ма ЗВА (20-та 150-та мотострілецькі дивізії/мсд). Її з'єднання та частини були розгорнуті на двох основних напрямках (орієнтовно) – Воздвиженка – Нова Полтавка (20-а мсд) і Пантелеймонівка – Щербинівка (150-а мсд). Крім того, ряд її частин і підрозділів були безпосередньо задіяні в смузі 51-ї ЗВА, яка, на той момент, активно «билася об Торецьк», в якості підсилення.
- «Набирати вагу» почала і сама 51-ша ЗВА – з півдня її бригади, які раніше діяли в зоні відповідальності УВ «Центр», на південний захід від Покровська, поступово потягнулися у бік Торецька. Відповідно, оперативна побудова самої 51-ї ЗВА було ущільнена.
- Далі були три події – «загальний штурм Торецька», ліквідація виступу ЗСУ на південний захід від нього та «прорив» оборони ЗСУ на північ від Воздвиженки. Тобто 8-ма та 51-ша ЗВА перейшли в активний та більш-менш масштабний наступ.
І дуже швидко з'ясувалося, що навіть найвдаліший з цих заходів – «прорив» на північ від Воздвиженки, скажімо так, не зовсім відповідає «запланованим темпам» наступу. 8-а ЗВА, діючи на незалежних ділянках і напрямках, не змогла забезпечити необхідну швидкість та темп виходу на відповідні планові рубежі.
Відтак до російського командування швидко дійшло, що 8-а ЗВА не може самостійно і одночасно діяти у двох напрямках, що розходяться у сторони, а саме – прорватися на Костянтинівку з боку Торецька і Воздвиженки, при цьому, одночасно «завернути фланг» в бік Покровська.
Рішення, у цьому сенсі, знайшлося досить швидко. Для 8-ї ЗВА російське командування залишило лише одне завдання – прорватися на Костянтинівку з півдня, обійшовши Клебан-Бикське водосховище з його західного і східного кінців, при цьому скоротивши її смугу наступу (за рахунок «відрізання» її частини на Торецькому напрямку «на користь» частин і підрозділів 3-го АК і 3-ї ЗВА).
Крім того, сама 51-а ЗВА, приблизно в той же час, була перетягнута з Торецького напрямку в прорив на північ від Воздвиженки і націлена на подальший наступ в район на північ від Покровська і подальшу блокаду міста, що, імовірно, було передбачено планом всієї Покровсько-Мирноградської наступальної операції.
Введення в бій на Покровському напрямку майже всієї 51-ї ЗВА досить «вигідно» позначилося на результативності російських військ. Бригади 51-ї ЗВА порівняно швидко захопили Малинівку, просунулися до Новоекономічного та Миролюбовки, а головне, почали досить швидко просуватися на північ, східніше Добропілля та в бік Родинського.
Однак, очевидно, саме в цей момент, її командування, скажімо так, дещо переоцінило власні сили та можливості. Вони чомусь вирішили, що можуть одночасно прорватися, як в район на північ від Покровська, так і вийти на Добропілля зі сходу.
Його навіть не збентежив той факт, що сусідня 8-ма ЗВА, діюча, на той момент, в напрямку на Полтавку і в проміжку між Попів Яр і Яблунівка, не могла з адекватною швидкістю просунутися на північ і таким чином забезпечити флангове прикриття 51-ї ЗВА (принаймні, зі сходу) на всьому Добропільському напрямку.
Результат не змусив на себе довго чекати. Українське командування, на відміну від попередніх випадків, досить швидко відреагувало на ці прориви 51-ї ЗВА у бік дороги Добропілля-Краматорськ. Розгорнувши на його флангах власні боєздатні тактичні групи, воно розпочало планомірне «вичавлювання» сам прорив 51-ї ЗВА (підрозділи 114-ї та 132-ї мотострілецьких бригад), а особливо її «горловину».
Реакція командування 51-ї ЗВА противника на ці дії ЗСУ була очевидною – воно пересунуло у місце свого прориву підрозділи 1-ї омсбр, які раніше діяли в південній частині її смуги, а можливо і частину сил 39-ї омсбр (приданої цій армії зі складу 68-го армійського корпусу). І все ж, незважаючи на ці заходи, командування 51-ї ЗВА не змогло повністю вирішити проблему утримання прориву на Добропільському напрямку самостійно.
• 2 •
На даний момент частина сил 51-ї ЗВА (на її правому фланзі) явно знаходиться в досить складному становищі, а саме – під загрозою повного оточення. Більше того, її командування, вочевидь, не вважає ситуацію загрозливою для себе і продовжує намагатися проводити атакуючі/штурмові дії, як на Покровському, так і на Добропільському напрямках, в рамках свого основного завдання – вийти в район Шевченко – Білецьке – Родинське – Гришине, на північ від Покровська та заблокувати його. Про причини такої самовпевненості командування 51-ї ЗВА противника йтиметься нижче...
Судячи з усього, за останній тиждень Збройним силам України вдалося дуже суттєво «ускладнити життя» колишньому «1-му армійському корпусу народної міліції ДНР» (зараз це й є 51-ша ЗВА). Саме:
Українські передові підрозділи, очевидно, спромоглися просунутися в напрямку Володимирівка – Новоторецьке (ймовірно, вони зараз намагаються закріпитися у Паньківці і ведуть бої за Маяк і, можливо, за саме Новоторецьке).
Також, ймовірно, ЗСУ мали певне просування у напрямку Мирноград – Разіне. Є інформація, що ЗСУ вже зав’язали бої за саме Разіне. Відстань між Разіне і Новоторецьким не перевищує 3 км.
Крім того, очевидно, були якісь атакуючі дії з боку ЗСУ у напрямку Никанорівка – Бойківка. Про їх результати поки що інформація досить фрагментарна і суперечлива (є інформація, що ЗСУ нібито вдалося дійти до Бойківки, це село, сусіднє з Новоторецьким і Федорівкою, але об’єктивного підтвердження цьому я поки не знайшов).
Однак, що найцікавіше, 51-ша ЗВА одночасно з цими всіма подіями, що відбуваються в її смузі, вперто продовжує свої спроби прорватися на Родинське і розташований трохи південніше від нього Червоний Лиман, а саме – з боку Затишка (колишнє Суворове) і тієї ж Федорівки (тут діють підрозділи 110-ї омсбр, 39-ї омсбр і частково 1-ї омсбр). Очевидно, що вони роблять це в рамках «базового плану» всієї 51-ї ЗВА. І їх взагалі «не бентежить», що ЗСУ можуть прорватися на Разіне та Новоторецьке на їхньому фланзі та просто оточити їх.
Більше того, є інформація, що на самій «верхівці» залишків «Добропільського прориву» деяким штурмовим групам зі складу 114-ї та 132-ї омсбр 51-ї ЗВА вдалося, навіть, знову зачепитися за Кучерів Яр.
У зв'язку з усім цим слід зазначити, що для цих, м'яко кажучи, «екстраординарних» дій командування 51-ї ЗВА противника, насправді, є цілком зрозумілі причини. Річ у тім, що противник кілька тижнів тому розпочав й пару діб, як закінчив, на лівому фланзі сусідньої з 51-ю ЗВА 8-ї ЗВА, тобто практично в оперативному тилу 51-ї ОА, зосередження частин та з'єднань його імпровізованого «корпусу морської піхоти». Зокрема, тут були зафіксовані підрозділи 155-ї окремої бригади морської піхоти (обр мп), низка підрозділів зі складу 40-ї та 336-ї обр мп, 177-го окремого полку морської піхоти (оп мп). Є інформація, що також там були помічені підрозділи 61-ї обр мп.
Нічого незвичайного в самому факті розгортання противником частин і з'єднань морської піхоти на цьому напрямку (хіба що відсутня 810-та бригада морської піхоти) немає. Набагато цікавіше – навіщо саме в районі Нової Полтавки і Малинівки вони зосередились?
Цілком логічно припустити, що заради «кидка» на Костянтинівку (адже, йдеться про лівий фланг смуги 8-ї ЗВА, яка має саме таке своє основне завдання). Ба більше, є інформація, що вже зафіксовані якісь «підрозділи морської піхоти РФ» в атаках та штурмах у напрямку Полтавка – Русин Яр та Новооленівка – Степанівка.
Однак я цілком допускаю, що частина цих сил і засобів буде використана противником не для наступу, по суті, на Костянтинівку, тобто в смузі 8-ї ЗВА, а для «стабілізації обстановки» саме в смузі сусідньої з нею 51-ї ЗВА. Думаю, на це сподівається саме командування 51-ї ЗВА, і звідси його така позамежна самовпевненість у своїх рішеннях.
На цю думку наштовхує і той факт, що, судячи з усього, на Костянтинівському напрямку значна частина сил і засобів зі складу морської піхоти ще не введена у бій, а основні райони їх зосередження та розгортання цілком допускають їх використання, як у смузі 8-й ЗВА, так й у смузі сусідньої з нею 51-й ЗВА.
Тим більше, що російські «планувальники» завжди полюбляли таки нестандартні ходи (для введення противника в оману й його дезінформації), як зосередження частин й з’єднань у смузі «не тієї» армії, для якої вони призначені. Цей трюк із «боковим» зосередженням вони засвоїли ще за часів Другої світової війни…

