Справі Гонгадзе – 25. Довічник генерал Пукач вимагає випустити його на волю

Колишній керівник підрозділу зовнішнього спостереження МВС України, генерал-лейтенанту міліції Олексій Пукач, засуджений за вбивство журналіста Георгія Гонгадзе, не полишає спроб вийти на волю. Про це йдеться у статті «Главкома «Справі Гонгадзе – 25. Генерал Пукач, засуджений за вбивство, проситься на волю».

Спочатку Пукач та його адвокати марно намагалися оскаржити вирок суду від 2013 року, який ухвалив Печерський райсуд Києва. У 2016-му Апеляційний суд Києва визнав довічний вирок засудженому законним та залишив його в силі. З того часу Пукач відбуває покарання в Чортківській колонії Тернопільської області. Майже відразу він почав клопотати про переведення його до в'язниці для колишніх правоохоронців.

Спочатку Пукач аргументував своє клопотання тим, що так родичам буде простіше його провідувати. Потім – тим, що його здоров’я у Чортківській колонії під загрозою. Обидва рази у задоволенні клопотань Пукачу було відмовлено. Але з часом у нього виникли нові прохання.

На нове коло боротьби за волю Пукач зайшов у 2023-му. Він звернувся до київського апеляційного суду, просячи його скасувати попередній вирок і розглянути справу наново. Але при цьому взяти до уваги, що у його справі завершився 10-річний термін давності, встановлений для притягнення кримінальної відповідальності. А також те, що максимальний термін покарання – 15 років – Пукач вже відсидів.

Проте Пукача було засуджено не до 15-річного терміну, а до довічного ув’язнення. Засуджений, однак, продовжує посилатися на кримінальний кодекс УРСР, де максимальна санкція статті за навмисне вбивство передбачала саме 15 років тюрми. Цей кодекс діяв у 2000-му, коли Пукач вбивав Гонгадзе. Але у 2001-му Верховна Рада ухвалила новий кримінальний кодекс – згідно із ним, за навмисне вбивство особи злочинцю може «світити» довічне. А особливо, якщо вбитий був журналістом.

Апеляційний суд у лютому 2024-му видав постанову, якою задовольнив його скаргу частково. Справу запропонували розглянути суду першої інстанції, аби він дав відповіді на питання, які піднімав у своїй скарзі заявник.

Навесні 2025 року апеляційний суд розглянув чергову скаргу Пукача. У ній засуджений наполягав: один із співучасників вбивства Гонгадзе буцімто надав слідству неправдиві свідчення. Зокрема, йшлося про місце захоронення вбитого журналіста. Спочатку спільник Пукача розповів, що «Гонгадзе допитували, а потім захоронили в полі, біля будинків, де горіло світло». Потім ці свідчення було змінено і з’явилася нова версія про захоронення журналіста – у безлюдному місці, на галявині лісу.

Водночас Пукач не заперечував своєї провини, казав, що перевищив владні повноваження, які спричинили тяжкі наслідки. Однак повністю не погоджувався з ухваленим вироком – довічне ув’язення.

Крім того, засуджений генерал-лейтенант міліції наголосив, що на початку нульових українські правоохоронці завели проти Георгія Гонгадзе оперативні справи за статтею «Передача іноземним організаціям відомостей, що становлять державну таємницю». Також Пукач зауважив: 16 вересня 2000 року (день зникнення журналіста) за Гонгадзе був «хвіст» силовиків; його розмови прослуховувалися на підставі рішення суду.

У коментарі «Главкому» правозахисниця Валентина Теличенко, яка раніше представляла інтереси родини загиблого журналіста Георгія Гонгадзе, назвала марними спроби засудженого Олексія Пукача вийти з тюрми. «Пукач так і не розкаявся, вину свою не визнав, хай сидить. Зламав життя стільком людям», – вважає Теличенко.

Вона зауважила, що до цього часу засуджений так і не виплатив жодної копійки, призначеної судом моральної та матеріальної компенсації родині Гонгадзе. Справа в тім, що на момент узяття під варту Пукача, він не мав ані майна, ані грошей.

Як відомо, пізно увечері 16 вересня 2000 року сталася подія, яка, ймовірно, змінила хід історії України. У цей день був викрадений і за кілька годин убитий Георгій Гонгадзе – український журналіст, що був відомий критикою тодішньої влади. Він вів щоденну інформаційну програму у прямому ефірі на радіостанції «Континент», заснував «Українську правду».

Обезголовлене тіло Георгія знайшли під Києвом за півтора місяця – 2 листопада. Знадобилося ще кілька років, аби слідство вийшло на виконавців злочину.