Чому Путін боїться завершення війни

Путін не хоче закінчувати війну, оскільки повернення військових в Росію може призвести до дестабілізації режиму. Про таке писав Reuters.

І це справді реальний ризик. Історичний досвід показує, що Путіну є чого боятися.

Військові, які поверталися з локальних війн, неодноразово ставали рушіями переворотів: у 1980 році – у Туреччині, у 1974 році – у Португалії, у 1952 році – в Єгипті, у 1936 році – в Іспанії. Бунт Пригожина – з тієї ж серії. Його зупинило лише те, що Пригожин був більше про гроші, ніж про владу. Отже, повернення армії з фронту становить реальну загрозу путінському режиму.

В умовах збудованої Путіним тоталітарної диктатури, без демократичних виборів, зміна влади можлива лише двома шляхами: або в результаті перевороту, або через природну смерть правителя. Минулого тижня ми дізналися, що Путін планує жити до 150 років – пересаджуючи органи й заливаючись ботоксом по самі вуха. 150 років – це близько 12 президентських термінів у Росії.

З точки зору вічності – не так уже й багато. Але це означає, що з двох варіантів саме військовий переворот виглядає найбільш реальним способом зміни влади в Росії. І кожен день цієї війни лише підвищує ймовірність такого сценарію, на що й натякають джерела Reuters.

Уже зараз ми бачимо, як путінські «герої», повернувшись у Росію, щодня вбивають, ґвалтують і калічать – тобто продовжують робити те, що і на війні в Україні. Їхнє масове повернення збільшує ризики не лише зростання злочинності, а й втрати влади самим Путіним. Логічно, що йому безпечніше тримати «орків» на війні, ніж поруч із кремлівськими стінами.

Будь-яке завершення війни поставить перед Путіним низку болючих питань. Росія почала її під гаслом «боротьби за суверенітет», а фактично опинилася у глобальній залежності від Китаю. Ще 10 років тому сенатор Джон Маккейн назвав Росію «бензоколонкою, яка лише видає з себе країну». Сьогодні можна уточнити: це китайська бензоколонка.

Питання «чи за це ми воювали і гинули під українськими дронами?» (зібраними з китайських комплектуючих) цілком може стати тригером для військових, які повернуться додому після завершення війни. А тоді достатньо буде маленької іскри – як заборона соцмереж у Непалі, що спричинила повстання, – і система, яка ще вчора здавалася міцною, розсиплеться, наче її ніколи й не існувало.

Путін – звичайний військовий пенсіонер, схиблений на історії та конспірології. З його характером ризик перевороту руками власних «вояків» він оцінює як надзвичайно високий. У цих умовах продовження війни для нього – банальна гарантія збереження влади та життя.

Саме тому жодні «обміни територіями» не змусять його зупинитися. Для Путіна НЕ воювати небезпечніше, ніж воювати. Логіка проста: він зупиниться лише там, де його зупинять. Питання лише в тому, чи буде це під Краматорськом, Львовом, Варшавою чи біля Ла-Маншу.