/https%3A%2F%2Fs3.eu-central-1.amazonaws.com%2Fmedia.my.ua%2Ffeed%2F431%2Ffef7bc7a738e427e8b1f2dd983e7b487.jpg)
Інтерв’ю з Браяном Робсоном: Якби грав зараз — отримував би по £500 тисяч на тиждень
Сорок років тому Браян Робсон вважався, мабуть, найкращим півзахисником Європи. У той час Манчестер Юнайтед під його капітанством виграв вісім матчів поспіль на старті сезону й упевнено йшов до першого чемпіонського титулу за 19 років.
Та все змінила травма. "Аптон Парк", – каже Робсон, гортаючи список старих ігор. "Саме там я знову вилетів". П’ятий раунд Кубка Англії — і другий за рік вивих плеча. На жаль, далеко не останній.
Як пояснити молодим уболівальникам, ким був Робсон? Це був універсальний центральний півзахисник, якому складно знайти сучасний аналог. Він вмів усе: забивати, відбирати м’яч, вести гру, вести команду за собою. Справжній мотор і серце Юнайтед.
У команді Рона Аткінасона було чимало зірок, але Робсон був головною. Сезон-1985/86 мав стати його тріумфом: 15 матчів без поразок на старті, 41 очко в активі й перше місце в таблиці до кінця січня. Але потім почався спад, і Юнайтед завершив чемпіонат лише четвертим.
Я натякаю, що сьогодні найближче за стилем до Робсона можна назвати Деклана Райса. "Так, але в повітрі я все одно був сильніший", – сміється Робсон. Попри це, він високо цінує хавбека Арсенала: "Коли я разом із Деннісом Ірвіном консультував клуб кілька років тому, ми казали керівництву: підписання Райса – очевидний хід. Але ми його не взяли. А шкода – він був би ідеальним варіантом".
І все ж, навіть Райс — не Робсон. Якщо за англійського півзахисника Арсенал заплатив £100 млн, то скільки б коштував Робсон середини 80-х у сучасному футболі? "Та неважливо, скільки би я коштував, – усміхається він. – Зараз я би отримував по пів мільйона фунтів на тиждень! Ми з дружиною точно знайшли б, на що це витратити".
Робсон проводить пальцем по списку матчів того сезону, згадуючи, з чого почалися проблеми. Не з тієї фатальної гри з Вест Гемом у березні. Не з товариського турне з Англією в США, коли він тричі сам засовував плече назад у суглоб у матчі проти Мексики. Почалося все раніше – 16 жовтня на Вемблі, коли Англія розгромила Туреччину, а Робсон, як завжди, рвався вперед.
"Я дурнувато пішов на дальню стійку й серйозно порвав підколінне сухожилля вперше в кар’єрі, – згадує він. – Випав на довгі тижні".
Битва за трансфер
На початку сезону-1985/86 Браяну Робсону було 28. Він відмовився від привабливих пропозицій клубів Серії А. Після феноменального матчу проти Барселони Дієго Марадони в Кубку кубків у березні 1984-го Робсон прямо заявив: у Мілан він не перейде. Цікавилася й Сампдорія — колишні партнери Ґрем Сунесс та Тревор Френсіс агітували його перебратися в Геную.
Та найбільший інтерес виявив Ювентус, який щойно виграв фінал Кубка чемпіонів у травні 1985-го, затьмарений трагедією на стадіоні Ейзель. Туринці пропонували £2,2 млн. Голова МЮ Мартін Едвардс хотів £3 млн — і згодом стало відомо, що він забирав відсоток від кожної трансферної угоди. Це було законно, але не викликало симпатії у вболівальників.
"Я сказав йому: ти не отримаєш £3 млн, якщо самого Марадону купили дешевше", — згадує Робсон. Хоча, за різними даними, перехід аргентинця до Барси міг обійтися клубу й у £5 млн. "Якщо б я підписався в Італії, отримував би утричі більше, ніж у Юнайтед. У клубі я мав £110 тисяч на рік, а „Юве“ давав £300 тисяч".
Едвардс не міг зрівнятися з цією сумою, але зробив інший хід — запропонував капітану Юнайтед контракт на сім років, що було нетипово для тих часів. У родини Робсон уже було дві доньки, які ходили до школи в Манчестері, тому Браян і його дружина Деніз вирішили залишитися. Старт вийшов блискучим: 4:0 проти Астон Вілли, єдиний гол Робсона на Портман Роуд через три дні, розгромні перемоги на Хайбері й полі Ноттінгем Форест Браяна Клафа.
У період з п’яти матчів Юнайтед забив 17 голів, серед яких — три у дербі проти Манчестер Сіті 14 вересня (3:0). Минулої неділі рівно через 40 років Юнайтед програв із таким самим рахунком. Тоді ж під сьомим номером у кожному матчі виходив Робсон — капітан клубу й збірної, на вершині своєї форми.
Насильство на трибунах
Телетрансляцій тоді не було — ліга не мала угоди з мовниками. Англійські клуби відсторонили від єврокубків після трагедії в Брюсселі. Пожежа в Бредфорді, загибель людей у Бірмінгемі та катастрофа на Ейзелі — усе це наклало тінь на сезон, адже за рік футбол в Англії забрав життя 96 людей.
Навіть під час гри Робсон бачив спалахи насильства на трибунах: "Так, ти це помічав. Вони билися прямо на очах, і втручалася не стюарди, а поліція — настільки жорстоким було протистояння".
У лютому, коли Юнайтед приїхав на Енфілд, хтось спробував розпилити сльозогінний газ у бік команди. Найбільше постраждали фанати Ліверпуля, і гравці Юнайтед допомагали їм промивати очі в роздягальні. "Лише нашого Клейтона Блекмора тоді зачепило, — каже Робсон. — Це сталося приблизно за годину з чвертю до стартового свистка". Як тоді було заведено, гру все одно провели.
До жовтня Робсон отримав травму на Вемблі. Від середини осені до лютого він зіграв лише один матч у чемпіонаті, а загалом — 21 із 42. Якби він залишався здоровим і якби англійські клуби не мали заборони від УЄФА, Робсон цілком міг би стати претендентом на Золотий м’яч у складі Юнайтед у Кубку кубків. Замість цього турнір виграло київське Динамо, а Ігор Бєланов перервав трирічну гегемонію Мішеля Платіні та став найкращим футболістом Європи.
"Це було боляче, бо ти хочеш грати проти найсильніших команд у Європі, особливо після перемоги в Кубку Англії у 1985-му, — згадує Робсон. — Саме тому перемога над Барселоною у фіналі Кубка кубків 1991-го була такою особливою — ми повернулися до Європи після п’яти років відсторонення".
Травми зламали сезон
Поки Робсон був здоровим, Манчестер Юнайтед здавався непереможним. Без нього почався спад. Хоча сам він не любить робити акцент лише на своїй відсутності: "Усі наші найкращі гравці мали проблеми. Гордон Стракан влетів у стійку й вибив плече — тут нічого не зробиш. Я сам нарвав підколінне сухожилля — треба було пригальмувати в тому епізоді. Пол Макґрат страждав від коліна, нічого не міг із цим зробити. Норман Вайтсайд теж мав проблеми з коліном і пропустив чимало матчів. А це були наші чотири топові гравці. Викинь чотирьох ключових футболістів із будь-якої команди — й вона почне буксувати".
Не пощастило і Джону Ґідману — тодішньому основному правому захиснику, який зламав ногу. Для порівняння — Ліверпуль того часу майже не знав, що таке травми. "Філ Ніл відіграв десь під 700 матчів без ушкоджень, — каже Робсон. — А ще Алан Хансен, Марк Лоуренсон — теж завжди в строю. Перед ними — Сунесс, Кенні Далгліш, Іан Раш, Террі Макдермотт. Вони наче взагалі не ламалися. І ще мали глибину складу: навіть коли хтось випадав, завжди знаходилась якась заміна. Це було вирішальним фактором. У нас такого запасу не було — і це відчувалося".
Футболісти Юнайтед дуже поважали клубного фізіотерапевта Джима Макґрегора, який працював із ними роками, але сьогодні згадують ті "медичні умови" з усмішкою. "Два масажні столи, один апарат для ультразвуку, купа холодних ванн — і є все лікування", — сміється Робсон. На тренувальній базі Кліфф у Солфорді був лише один повноцінний майданчик, який ділили перша команда, резервісти й юніори. А ще одна зона для ударів по воротах мала жартівливу назву Вемблі.
Чому саме Вемблі? "Та тому що газон був настільки жахливий", — знизує плечима Робсон.
Важко повірити, але тоді гравці Юнайтед часто їздили тренуватися… на громадські поля в парку Літлтон Роад. Лише пізніше клуб викупив їх.
Ще одна тема — алкоголь. Як згадував Рон Аткісон, навіть футболісти Ліверпуля того часу не були зразками тверезості. Але коли в 1986 році Манчестер Юнайтед очолив 44-річний Алекс Фергюсон, він одразу побачив проблему.
"Так, кажуть, ми любили пінту, — усміхається Робсон. — Але це було лише в неділю, якщо наступний матч у середу. У мене, Нормана Вайтсайда й Пола Макґрата була репутація любителів пива. Я завжди казав: не пити за два дні до гри. А коли ти граєш тричі на тиждень, то виходила лише одна можливість — недільні кілька кухлів перед смаженим м’ясом.
Не думаю, що це мало серйозний вплив на травми. У того ж Вайтсайда й Макґрата були проблеми з колінами. Дехто, як Стракан, взагалі був у відмінній формі. Ніхто не міг мене обігнати на дистанції. Та й у команді вистачало непитущих — Артур Албістон, Френк Стейплтон, Колін Ґібсон".
Травма, яка зіпсувала мрію
Найбільший жаль Робсона — що він дозволив клубу відмовити його від операції після першого вивиху плеча. Коли у березні 1986-го це повторилося, часу на хірургію вже не залишалося: попереду був чемпіонат світу в Мексиці. "Клуб тоді ухвалив неправильне рішення", — зітхає він.
Перед поїздкою на мундіаль йому надіслали спеціальний фіксатор плеча — від австралійського регбіста, який пережив ту саму травму. Але баланс із ним страждав. Друзі-жокеї Волтер Сві́нберн і Пат Еддері, які мали подібні проблеми, радили свої методи. Наприкінці сезону Робсон доходив до тисячі віджимань на день, щоб укріпити м’язи навколо плеча. Та в матчі в Лос-Анджелесі плече знову вискочило, і повторення на чемпіонаті світу в грі проти Марокко було лише питанням часу.
"У Лос-Анджелесі, коли воно вилетіло, я не хотів нікому показувати, тож сам вставив його на місце, — згадує він. Це було боляче? — Коли вилітає — дуже. А коли стає на місце, лишається тупий біль".
Купуєш середняків — отримуєш середню команду
Сьогодні Робсона часто можна побачити біля полях на Олд Траффорд у компанії корпоративних гостей. Новий наставник Юнайтед Рубен Аморім, як і його попередники, запрошує легенду подивитися тренування, і Робсон, який сам свого часу працював менеджером, це високо цінує.
"Ми змінили стільки тренерів із 2013 року, — каже він. — А треба було проявити характер і сказати: “Ні, ми не звільняємо, ми не шукаємо винних”. Якщо клуб дає можливість перебудувати склад, то на це потрібно три роки. Для Манчестер Юнайтед цього більш ніж достатньо. Подивіться тільки, які кошти витрачаються. Завдання тренера — знайти у світі гравців топ-рівня, які реально підсилять команду".
Робсон не приховує розчарування тим, як клуб діяв останніми роками. Особливо його дратують часи Еда Вудворда, коли здавалося, що керівник самостійно підписував футболістів, не радячись ні з ким. "Ще одна помилка — ми відійшли від ідеї брати досвідчених гравців Прем’єр-ліги. Коли футболісту 28 і є шанс його запросити, треба користатися моментом. Чимало хороших гравців тоді змінювали клуби.
А частина трансферів п’ятирічної давнини просто не відповідала рівню Юнайтед. Це накопичувалося. Я завжди вважав: купуєш посередніх — отримаєш посередню команду".
Водночас видно, наскільки він бажає успіху Рубену Аморіму. Робсон зізнається: у листопаді 1986-го, коли результати були погані, він відчував провину за відставку Рона Аткінсона — тренера, який привів його в клуб. Хоча згодом усе обернулося на краще: Робсон провів перші вісім років ери Фергюсона й нарешті здобув омріяні титули у 1993 та 1994 роках, навіть якщо вже не був ключовим гравцем.
Сьогодні він дідусь шести онуків — трьох хлопців і трьох дівчат. І щороку його дружина Деніз купує їм усім футболки Юнайтед. Який номер на спині? "Звісно, сімка", — усміхається Робсон. Попри всі проблеми зі здоров’ям у середині 80-х, після операції на плечі він більше ніколи не мав із ним клопотів. І залишається лише гадати: якби Робсон був на полі Ацтеки 22 червня 1986-го, чи проскочив би Марадона так легко крізь центр поля англійців, забиваючи свій легендарний гол? Відповідь очевидна: навряд чи.

