Невидимий новий фронт: як звук стає зброєю війни
«Вибух відчуттів, вибух смаків» – ще кілька років тому такі словосполучення цілком прочитувались як щось яскраве, неймовірне, легке і навіть рекламне. Однак, вже кілька років як мешканці України, де б вони не жили, знають і чують реально «вибухове» значення цього поняття. Вибухи відчуттів перетворились на вибухові хвилі. Щоночі. З року в рік. Без зупину. Росіяни націлені на вбивство, залякування та знущання з українців: чи то цивільних, чи тих, хто одягнув форму і захищає тих самих цивільних. Однією із форм такого терору є акустичний терор.
Це поняття з’явилось разом із сучасною війною на виснаження і ми сьогодні – лише піддослідні, на яких і країна-терористка, і науковці спостерігають за наслідками. Кожен з нас, хто живе у воюючій країні уже безліч разів переживали звуки тривог, ракетних атак, дронових прольотів, вибухів та збивання всього смертоносного лайна, яке летить на наші голови.
То ж ми можемо зрозуміти, про що йдеться. Голосні, несподівані звуки, які проникають через всі перешкоди – це теж різновид залякування і тиску, знущань. Оскільки сила звукових хвиль далека від норми, ці звуки лякають, паралізують і провокують панічні напади. Така реакція характерна і для тварин, і для людей. Але найбільша загроза звукових атак в іншому – після неодноразових повторень будь-який агресивний шум може посилити і ретравматизувати, завдаючи величезних ускладнень і психіці і фізично тілу.
/https%3A%2F%2Fs3.eu-central-1.amazonaws.com%2Fmedia.my.ua%2Ffeed%2F28%2F90e027ebb5fe45f57f119171f8e7e942.jpg)
«Після понад 1285 днів повномасштабної війни (уже більш як 1300, – ред.) нічна Україна тепер оглушена моторошним голосінням сирен, гудінням дронів, гуркотом-рикошетом балістичних ракет – і це стає лише голосніше. Цього літа тихих ночей не було. Червень та липень стали найсмертоноснішими місяцями для мирних жителів за три роки, згідно з даними Місії ООН з моніторингу прав людини в Україні», – саме так пояснюють це поняття журналісти Тhe Washington Post, де днями опубліковано статтю про звукове насильство, яким Росія «бомбить» цивільне українське населення і де поняття «акустичний терор» стає центральним.
Цікаво, що поняття звукового терору почало активно вживатись саме з часів російсько-української війни і її повномасштабної фази. У міжнародних звітах і дослідженнях досі можна натрапити на інші формулювання, пов’язані із контузіями від гучних вибухів або ПТСР, де є акустична частина. Поняття «звуки війни» чи «психологічний терор через звуки» – явище саме новітньої війни. Вони, як і термін «акустичний терор» народилися в Україні, хоча навряд чи це привід радіти такому «вперше». Його запропонував у березні 2022 року Майдан Моніторинг (Maidan Monitoring Information Centre), коли стало очевидно: йдеться не просто про окремі вибухи, сирени чи гуркіт моторів, а про цілу систему впливу, спрямовану на виснаження людей.
Відтоді «акустичний терор» почав означати значно ширше, ніж гучність чи несподівані звуки. Окрім вибухів, прольотів та роботи ППО, до цього переліку зараховують і повсякденні побутові звуки, що тепер запускають рефлекс тривоги: грім, гуркіт вантажівки, звуки сусідського ремонту, газонокосарки. Вони автоматично викликають уявлення про удар, вибух, стрілкотню, бо досвід життя у війні вже змінив сприйняття оточуючого світу. Саме тому, до речі, з 2014 року в Україні заборонено запускати салюти, заборонено рух мотоциклів із прямоточними глушниками, адже вони впливають на людей, травмованих гучними звуками війни.
/https%3A%2F%2Fs3.eu-central-1.amazonaws.com%2Fmedia.my.ua%2Ffeed%2F28%2F4fc499936795920666ffc8f3de2804c2.jpg)
ВООЗ рекомендує, щоб середній нічний рівень шуму не перевищував 40 децибелів (dB), аби уникнути негативного впливу на сон. Втім, як зазначають фахівці, інтенсивність звуків під час війни в тисячі разів перевищує будь-який шум, який можна почути у повсякденному житті. Це означає, що тиша, яку людина мала б мати для відновлення, замінюється звуковою агресією, що буквально пронизує вуха і мозок.
Автори публікації наводять цифри вимірювань: сирени повітряної тривоги досягають рівня 100–130 децибелів на відстані 30 метрів. Ще страшніші за силою – вибухи дронів. Їхній рівень становить 120–150 децибелів. «Вибухи дронів, раптові й непередбачувані, звучать приблизно вчетверо гучніше за сирени». Це вже межа, де починаються серйозні ризики для здоров’я: тимчасова чи навіть постійна втрата слуху, акустичні травми, порушення роботи вестибулярного апарату.
Щоб збивати дрони, військові змушені застосовувати кулемети, скорострільні гармати, зенітні ракети, дрони-винищувачі. Але й сама ця зброя створює окремий шар акустичного терору. «Черги крупнокаліберних кулеметів – це 140–160 децибелів, достатньо, щоб завдати шкоди слуху, згідно з даними ВООЗ», – цитує видання.
Нарешті, є ще вибухи снарядів і бомб. У матеріалі наведено вражаючу цифру: «Вибух снаряду чи бомби у 4 000 разів голосніший за тиху кімнату». Це означає, що звуковий удар накриває людину хвилею, яка не тільки глушить, а й вибиває з тіла природні реакції. Такий контраст – від тиші до вибуху – руйнує здатність нервової системи відновлюватися, залишаючи після себе тривожність, панічні атаки і відчуття постійної загрози.
/https%3A%2F%2Fs3.eu-central-1.amazonaws.com%2Fmedia.my.ua%2Ffeed%2F28%2F3f206f2ab8b1d0157f71128bed6a9502.jpg)
Для порівняння: больовий поріг це 120 децибелів. Рекордний звук війни був зафіксований під час Другої світової, коли американські війська скинули ядерну бомбу на Японію. В результаті вибухів у Нагасакі і Хіросімі утворилася ударна хвиля, потужність якої становила 200 децибелів.
Сучасні реалії війни доводять, що акустичний терор працює не лише на рівні слуху. Це частина психологічного виснаження, коли організм не може відновитись через загрозу повторних нападів. Це постійний стан тривоги, коли навіть у хвилини відносної безпеки неможливо розслабитися, бо в голові крутиться пам’ять про попередній звук. Тому акустичний терор називають одним із найпідступніших інструментів російської агресії – бо він невидимий, але всепроникний, його не можна вимкнути, від нього нереально сховатися, він триває цілодобово.
Попри те, що міжнародна спільнота тривалий час не мала для цього чіткого визначення, український досвід поступово виносить поняття акустичного терору у світовий науковий словник. Його починають цитувати у звітах про війну, на безпекових форумах, у наукових і правозахисних дискусіях. Так поняття, яке виросло з досвіду українських міст – Харкова, Києва, Одеси, Кривого Рогу, тисяч наших міст і сіл – стало не лише частиною нашої мови, а й описом нового виміру сучасної війни, де звук став зброєю не менш руйнівною, ніж уламки чи ракети.
«Акустичний терор»: унікальний досвід українців
Ігор Рущенко, доктор соціологічних наук, професор Харківського університету імені Каразіна, каже про навмисний акустичний терор росіян. Він добре знає, про що говорить: Харків став одним із тих міст, де акустичний терор – постійна реальність.
«Укрінформ» поспілкувався із професором, аби зрозуміти потребу в окремому дослідженні саме акустичного терору. Ігор Рущенко зізнається: працювати над темою акустичного насильства він почав ще до повномасштабної війни, але саме досвід трирічного життя у війні прикордонних міст і сіл України зробив цю проблему очевидною. «Я дійшов висновку, що це постійне травмування – гостре або хронічне. Кожен вибух примушує людину напружитися. Невизначеність, відсутність інформації про те, що сталося і що буде далі, психологічно тисне на людей і накопичується», – пояснює дослідник.
/https%3A%2F%2Fs3.eu-central-1.amazonaws.com%2Fmedia.my.ua%2Ffeed%2F28%2F932fe64256d62871dc43d5692cbd82bc.jpg)
Фактично, йдеться про хронічний стрес. У медицині його відрізняють від гострої реакції, яка виникає, коли людина безпосередньо переживає вибух чи руйнування. Але у Харкові та інших містах більшість мешканців живе саме в умовах хронічного акустичного стресу.
Одним із наслідків, за словами Рущенка, є «проєктивна реакція»: людина підсвідомо сприймає гучні звуки, не пов’язані з війною, як загрозу. Грюкнули двері, загуркотів сміттєвоз, прогримів грім, і тіло реагує так, ніби стався обстріл. «Це відбувається на рефлекторному рівні. Ми не встигаємо включити аналітичне мислення, реакція вже відбулася. Це ознака того, що люди живуть у ненормальних умовах», – каже він.
Такі наслідки зберігаються навіть після виїзду із зони небезпеки. Одна з учасниць дослідження розповіла, що, вже перебуваючи за кордоном, після гучного гуркоту дверцят схопила дитину і впала на підлогу.
Рущенко наголошує, що у світовій науці тема «звукового терору» як окремого феномену практично не опрацьована. «Ми пошукали і не знайшли, щоб хтось займався цим у світі. Навіть після бомбардувань у Лондоні під час Другої світової не було системних досліджень. У наукових статтях зустрічається хіба термін «звуки війни», але як окреме поняття – акустичний терор не розглядався», – каже він.
Україна ж, на жаль, має нагромаджений досвід, який може стати підґрунтям для наукового осмислення: від системних обстрілів і нічних запусків ракет до постійного супроводу сирен.
Тривалий акустичний тиск впливає і на працездатність, і на психіку. Безсонні ночі, постійне очікування загрози, зміни поведінки у дітей та дорослих – усе це наслідки «звукової війни». «Можливо, ми ще не знаємо всіх віддалених наслідків того, що люди місяцями чи роками живуть у зоні вибухів. Але вже зараз зрозуміло: це хронічна травма, яка не зніметься, доки триває війна», – підсумовує Рущенко.
/https%3A%2F%2Fs3.eu-central-1.amazonaws.com%2Fmedia.my.ua%2Ffeed%2F28%2F4498e0976b744c69bd6a3396e5dc8c1d.jpg)
«Грюкіт дверей, гуркіт грому, гарчлива газонокосарка чи мотоцикли без глушників – усе це вмикає спотворену проєкцію, – каже професор. – І навіть ті, хто давно виїхав, пишуть, що досі реагують на гучні звуки, як на вибухи. Це не просто стрес, це рефлекторна реакція на загрозу, яка залишиться з нами ще надовго». Як надовго – поки що дослідження тривають. Рущенко наводить приклади з лікарняної практики: жінку привезли з підозрою на інсульт – а це була реакція на вибух. Інша лікарка після звуку сирени втратила здатність пересуватися – ноги просто відмовили. Подібні стани він пояснює так званим синдромом проєкції: коли гучний звук автоматично викликає у свідомості картину війни, руйнувань і загрози життю.
Звукова війна – це дослідницьке поле, яке треба пройти
Звуки війни та тривалий російський акустичний терор невидимі, але всепроникні, адже людина постійно живе в очікуванні наступного сигналу сирени чи вибуху, і ця гіперпильність стає невід’ємною частиною травматичного досвіду.
Є і символічний вимір акустичного терору: сирена чи гуркіт літаків не лише нагадують про небезпеку – вони несуть у собі відчуття свого безсилля щось змінити, засвоєне з року в рік. Навіть після завершення війни вони будуть продовжують звучати всередині людей, запускаючи флешбеки й панічні атаки. І це вже досвід попередніх воєн.
До цього додається й фізичний вимір: позанормові звукові хвилі вибухів ушкоджують мозок, залишаючи по собі травми, які впливають на пам’ять, увагу, емоції. Звук стає не лише психологічною, а й тілесною раною. І наслідки цієї рани мають шанси нести наступні покоління українців.
Саме тому виокремлене поняття «акустичний терор» точно описує ще один спосіб, у який ворог свідомо використовує звук – щоб лякати, виснажувати, тримати людей у постійному напруженні. Вони спеціально встановлюють на ударні дрони пристрої, які видають пекельне виття, коли «Шахед» пікірує на ціль. І це теж зброя російських нацистів, вона потребує документування та визнання її застосування як злочину.
Втім, саме виокремлення цього акустичного явища війни дає нам шанс. Шанс розробити спеціальні методи допомоги, врахувати особливості звукової травми в терапії, допомогти людям знову навчитися жити без постійного тремтіння від очікування сирени чи вибуху. Шанс привернути увагу наукової спільноти, дослідників і суспільства до цієї проблеми, яка стосується розуміння затяжних воєнних конфліктів XXI століття.
Якщо вже Україні випало випробування довгою і виснажливою війною, то, можливо, її досвід допоможе світові краще зрозуміти, якою є сучасна війна насправді. І побачити не лише масштаби руйнувань, а й неймовірну витривалість людей, які попри все тримаються. Навіть тоді, коли хвилі сирен, вибухів та гуркіт вибитого скла руйнують тебе зсередини.
Ярина Скуратівська, Київ

