Доведеться переписати історію: нові знахідки міняють уявлення про появу грошей

Як дерев'яні палички переписують історію економіки?

Протягом століть економічна теорія стверджувала, що первісною формою економічних відносин був бартер. Через його неефективність (наприклад, обоє повинні хотіти того, що є в іншого) людство нібито винайшло гроші як універсальний засіб обміну, що згодом еволюціонував у монети, банкноти й сучасні цифрові валюти. Нове ж дослідження намагається довести, що цей наратив є помилковим, пише 24 Канал з посиланням на Arkeonews.

За цим дослідженням стоїть Роберт М. Розенсвіг з Університету в Олбані, США. Він подав свою статтю на розгляд у журнал Journal of Economic Issues ще у 2022 році. Її прийняли лише через місяць, а в публікацію вона пішла аж тепер, у вересні 2025 року.

Історичні та антропологічні дані свідчать, що бартер ніколи не був основою цілих економік. Він траплявся лише в суспільствах, які вже мали грошову систему, зазвичай під час дефіциту валюти або при разових обмінах між незнайомцями. Натомість справжнім попередником грошей була система обліку, що ґрунтувалася на політичній владі. Доказом цього є рахівні палички – дерев'яні або кістяні інструменти із зарубками, які використовувалися для фіксації боргів та податків.

Розенсвіг порівняв такі артефакти з трьох цивілізацій, які ніколи не контактували між собою, але незалежно одна від одної створили схожі інструменти:

• Англія. Починаючи з XII століття шерифи видавали палички з ліщини для обліку податків. Деякі з них з часом перетворилися на боргові інструменти. Одна з таких паличок, що збереглася до наших днів, має довжину понад 2,4 метра і фіксує позику королю Вільгельму III на суму 1,2 мільйона фунтів стерлінгів.
• Китай. З III століття до нашої ери чиновники використовували розщеплені бамбукові палички для обліку надходжень зерна, шовку та монет. Навіть Марко Поло у XIII столітті спостерігав за використанням цієї системи, яка на той час існувала вже багато століть.
• Мая. Кістяні палички, датовані 600-900 роками нашої ери, фіксували данину у вигляді кукурудзи, текстилю чи праці, а не ринкові транзакції.

Ці приклади є переконливими, оскільки походять із суспільств, які не мають історичного зв'язку між собою. Проте кожне з них самостійно розробило систему підрахунку як спосіб мобілізації ресурсів за допомогою державної влади,
– пояснює Розенсвіг.

Тож такі знахідки підтверджують теорію, згідно з якою гроші виникають як одиниця розрахунку, що впроваджується урядом для адміністрування податків та інших зобов'язань. Це кидає виклик уявленню, яке розглядає гроші як нейтральний засіб обміну.

Якщо гроші є продуктом держави й продуктом інституційної влади, а не ринку, це змінює погляд на сучасну економічну політику. Розенсвіг стверджує, що ідея, ніби уряди повинні жити за тими ж правилами, що й домогосподарства, тобто "засобами", є історично необґрунтованою. На його думку, суверенні уряди спочатку витрачають кошти, а потім використовують податки для регулювання інфляції та попиту. Такий підхід дає державам більше гнучкості для інвестування в соціальні програми, інфраструктуру та подолання криз, ставлячи під сумнів політику жорсткої економії.

Таким чином, ми бачимо, що гроші – це політичний інструмент, і спосіб його використання сьогодні є питанням вибору політики, а не "природного закону". Історія грошей набагато складніша, ніж звичне явище про бартер, який акуратно еволюціонував у монети й папір.