/https%3A%2F%2Fs3.eu-central-1.amazonaws.com%2Fmedia.my.ua%2Ffeed%2F35%2F33e099268b4f217622d72671cc823503.jpg)
Разъединенные Штаты Трампа: как ключевой союзник Украины погружается во внутренний кризис
Американська політична система дедалі менше тримається на компромісі.
Те, що колись було балансом між двома партіями, сьогодні перетворилося на дві ізольовані реальності.
Натомість політичний центр зникає: ще двадцять років тому демократи й республіканці мали помірковані крила, тепер – лише радикальні.
Соціальні мережі, алгоритми й кабельні новини створили паралельні інформаційні світи, де майже не залишилося спільних фактів.
Політика більше не про політику – вона про племінну ідентичність.
А партійна приналежність тепер означає не просто вибір майбутнього для своєї країни, а стає ознакою того, ким ти є.
MAGA-революція та ліва відповідь.
З класичного консерватизму, що апелював до ринку й моралі, вона перетворилася на антисистемну силу, побудовану на ресентименті – відчутті приниження, страху та реваншу.
Лідери MAGA прямо кажуть: "America First – that’s conservatism today".
Іншими словами, традиційний набір республіканських цінностей – ринок, інститути, свободи – замінено на емоційний націоналізм.
І це вже не ідеологія, а ідентичність: "ми проти них".
Ідеологія поступається місцем лояльності.
Якщо для Рейгана чи Буша (і старшого, і молодшого) партія була інструментом для просування ідей, то для Дональда Трампа партія – дзеркало його образу.
У перші місяці другої каденції Трампа він активно посилив персоналізацію влади та перевищив традиційні межі партійного устрою: впродовж перших 100 днів президент підписав рекордні 143 виконавчі накази.
Республіканська партія остаточно перетворилася на інструмент його політичної волі – з ключових посад було усунено діячів, пов’язаних із "старим істеблішментом", а замість ідеологічної програми сформувалася система особистої лояльності.
На з’їздах і в Конгресі дедалі частіше головним критерієм підтримки стає не консервативна доктрина, а вірність Трампу та його "великій місії відновлення Америки".
Це схоже не на партію, а на court politics – політику двору навколо монарха.
Трамп зруйнував межу між партією й особистою владою.
MAGA зробила політику війною за вірність, не за ідеї.
Риторика "вкрадених виборів", змов і "ворогів народу" стала новою мовою американського правого руху.
У Конгресі йдуть тести на лояльність.
Республіканська партія, колись охоронець інституцій, тепер – їхній головний руйнівник.
На ці зміни демократичний табір відповів своєю радикалізацією.
Відчуваючи загрозу з боку MAGA, демократи дедалі більше замикаються у світі моральних абсолютів.
Партія Байдена, Обами й Клінтона стала заручницею ядра лівих активістів.
Все частіше партійна дискусія підміняється гаслами "defund the police", "cancel culture", а також фокусом на расовій, гендерній та екологічній ідентичності.
Спроби демократів "повернути мову до людей" стали частиною ширшого процесу їхнього зсуву вліво.
Прагнучи відновити довіру робітничого класу, який масово перейшов до республіканців, демократи намагаються відмовитися від елітарного стилю й академічного словника, який сприймається як відірваний від життя.
Заяви сенаторів Рубена Гальєго й Елісси Слоткін – про необхідність говорити "мовою заводського цеху, а не університетської аудиторії" – свідчать, що партія намагається переосмислити власну риторику в дусі соціального популізму.
Але ця мовна демократизація водночас є проявом глибшого лівішання – прагнення знову стати "партією простих американців", протиставляючи себе великому капіталу та політичним елітам.
Ця риторика, що мала визволяти, дедалі частіше виключає – передусім виборців центру, середній клас і передмістя, які почуваються непочутими.
Саме тому всередині Демократичної партії посилилося прагнення "повернутися до людей" – відхід від елітарності та спроба знову заговорити мовою робітничого класу.
Сенатор Рубен Гальєго визнає: "Деякі слова звучать надто по-університетському.
Чому ми кажемо ‘соціальна рівність’, замість простого ‘ми хочемо, щоб у вас був рівний шанс’?".
Елісса Слоткін додає, що демократи мають говорити "мовою заводського цеху, а не університетської аудиторії", бо партія втратила зв’язок із виборцем, який працює руками.
Американська політика втратила спільну мову, якою можна говорити між таборами.
Демократи відповіли тим самим, що й їхні опоненти: замість дискусії – моральна гомогенність, замість пошуку компромісу – вимога правильної позиції.
Так формується дзеркальна радикалізація: і ліві, і праві більше не сперечаються про рішення – лише про правоту.
Проте найнебезпечнішим наслідком цієї радикалізації стало руйнування довіри до інституцій.
Верховний суд, Конгрес, медіа, армія – усе стає об’єктом політичних атак.
Вибори більше не сприймаються як змагання ідей, а як операція ворогів.
За таких розкладів суди перетворилися із зовнішнього арбітра на змовника.
А медіа – з джерела інформації на поле битви.
Як наслідок, демократія в США все менше спирається на процедури і все більше – на емоції.
Так народжується симетричний популізм, у якому кожен табір бачить себе єдиним носієм істини.
В пошуках нового суспільного договору.
Америка, яка впродовж XX століття була моральним орієнтиром Заходу, сьогодні втратила внутрішній баланс.
Для союзників США – зокрема України – це означає, що зовнішня політика Вашингтона стає менш передбачуваною, а її пріоритети дедалі більше залежать не від стратегічних інтересів, а від внутрішніх культурних воєн.
Проте не варто обманюватися.
Сьогоднішня асоціація, коли республіканці є синонімом консерваторів, тоді як демократи – лібералів, це всього лише результат історичної еволюції, а не "вічна" істина американської політики.
Політичні табори в Америці завжди змінювалися місцями.
Але вперше за два століття обидва вийшли за межі центру одночасно.
Варто нагадати: у XIX столітті республіканці були прогресивними реформаторами, противниками рабства й прихильниками сильної держави, демократи натомість відстоювали обмежену владу, консерватизм і традиційний спосіб життя.
Але з часом, через економічні кризи, "Новий курс" Франкліна Делано Рузвельта та Рух за громадянські права, ці ролі поступово помінялися місцями: демократи стали партією державного втручання, соціальних програм і рівності, а республіканці – партією індивідуальної свободи, ринку та національної ідентичності.
Сьогодні ця історична мапа знову перевертається – але тепер не між партіями, а всередині них.
Демократи, традиційно центристська партія коаліцій і компромісів, дедалі більше зсуваються вліво, під впливом молодих прогресивістів і активістів, які вимагають "справедливості" не лише економічної, а й культурної, расової, екологічної.
Їхня риторика зосереджується на правах меншин, перерозподілі та "інклюзивності" – символах сучасної лівої політики.
Республіканці ж, навпаки, переживають свій зсув вправо – від традиційного консерватизму до популістського націоналізму, побудованого на ідентичності, силі, ідеї "повернення величі".
MAGA-рух Трампа зруйнував класичну республіканську модель партії бізнесу та порядку, перетворивши її на рух лояльності й протесту проти політичних еліт.
Таким чином, нова "велика перестановка" – це не обмін місцями між двома партіями, а їхній внутрішній розпад на фракції, де замість ідеологій панує боротьба емоцій і племінної лояльності.
У політичній системі США виник феномен монархії без трону – влади, що не має формального титулу, але вимагає повної дисципліни.
Якщо раніше партії були простором ідей, то тепер вони – механізмом вірності.
Нові кадри в адміністрації відбирають за відданістю.
Кандидати проходять ретельні перевірки – аналізуються їхні політичні погляди, висловлювання й активність у соцмережах.
Республіканський експерт Майкл Аллен був усунений із ролі "шерпи" при затвердженні директора ЦРУ Джона Реткліффа через те, що раніше підтримував Ліз Чейні.
У федеральних агентствах діють команди з перевірки лояльності, які оцінюють "MAGA bona fides" кандидатів, а у процесі відбору використовуються навіть тести з питаннями на кшталт: "Чи вважаєте ви вибори 2020 року вкраденими?".
Та варто визнати, нинішня радикалізація почалася ще до перемоги Трампа і не завершиться з ним.
Це наслідок десятиліть соціальної фрагментації, розпаду спільної мови і довіри.
Питання лише у тому, чи здатна Америка оновити свій суспільний договір.
Виклики та можливості для України.
Для України Америка – не просто партнер, а стратегічна опора цивілізованого світу.
Її внутрішня стабільність визначає не лише обсяги допомоги, а й саму логіку глобальної солідарності.
Американська поляризація робить зовнішню політику дедалі більш емоційною й персоніфікованою.
Те, що ще десять років тому вирішувалося в інституціях, сьогодні залежить від настроїв виборців, ток-шоу та політичних війн у Конгресі.
Українське питання, яке ще вчора було двопартійним консенсусом, тепер ризикує стати заручником внутрішніх розломів.
Дискусії на тему "мир або війна" у Вашингтоні дедалі частіше сприймаються як продовження суперечки "ліві чи праві".
Ризики для України тут очевидні:.
Трансатлантична єдність може слабшати, якщо США втрачатимуть глобальний фокус.
Фінансова та військова допомога може залежати від коротких електоральних циклів, а не довгострокової стратегії.
Та є і парадоксальна можливість.
Україна сьогодні демонструє саме те, чого бракує Америці: високу згуртованість, спільну мету, віру в інституції, навіть у час війни.
Ми стали лабораторією демократії під тиском, тоді як США переживають кризу демократії без зовнішнього ворога.
Україна залишається тестом для Заходу: чи здатен він зберегти себе, підтримуючи тих, хто бореться за спільні цінності, коли його власні цінності розмиваються.
Авторка: Світлана Ковальчук,.
кандидат політичних наук, виконавчий директор YES.

