/https%3A%2F%2Fs3.eu-central-1.amazonaws.com%2Fmedia.my.ua%2Ffeed%2F209%2F0df4a6cea2a71ceddb2b790bd323ad54.jpg)
Пам’яті кулеметника Січеславської бригади Дмитра Гребенюка
Коли надіслав відео з фронту, жартував: у штабі просто чорнила закінчилися і він тепер в окопі. Серед хлопців у підрозділі був найстаршим, тому і здобув у віці 42 роки позивний «Дід».
Розповідь про старшого сержанта внутрішньої служби Дмитра Гребенюка, який став кулеметником у 25-тій окремій повітрянодесантній Січеславській бригаді, читаємо в електронній книзі «Небесна варта ДКВС України».
Він пішов на велику війну з посади старшого по корпусу відділу режиму і охорони Запорізького слідчого ізолятора. Загинув 12 грудня 2022 року у запеклому бою за Україну, стримуючи ворога на підступах до Червонопопівки на Луганщині.
/https%3A%2F%2Fs3.eu-central-1.amazonaws.com%2Fmedia.my.ua%2Ffeed%2F209%2Fd631fd34883f8a2864e42ebd848ea47e.jpg)
Народився Дмитро Гребенюк 27 березня 1980 року. Рано подорослішав, бо його батька не стало, коли хлопцеві виповнилося ледь вісім років.
«Мій Дмитрик змалку був непосидючим і допитливим. У школі вчився добре, займався спортом, зокрема веслуванням, благо мешкали неподалік Дніпра. Підлітковий вік та чоловіче становлення в нього припали на буремні 1990-ті. Всяко бувало. Десь шкодив, у щоденнику зауваження писали, не без того: хлопець є хлопцем. Але він робив правильні висновки», – розповіла мати Дмитра Гребенюка Людмила Суркова.
Жінка після смерті чоловіка постійно долучала сина до обговорення питання, як жити у той скрутний час. Поступово Дмитро дійшов до своєї мрії бути військовим, каже мати.
«Його дідусі з обох боків багато оповідали про війну і син заслуховувався тими спогадами. Він у 2022-му так і казав: «Як я не піду на війну, як не захищатиму власний дім, і що потім розповідатиму онукам?», – каже Людмила Суркова.
Дмитру не вийшло одразу стати військовим чи поліцейським, бо мав інвалідність ІІІ-ої групи через ушкоджений меніск коліна в юності. Після школи спочатку не відчував потреби далі вчитися, тому шукав себе в житті, працював на «Запоріжсталі» слюсарем, потім змінив ще кілька робіт.
/https%3A%2F%2Fs3.eu-central-1.amazonaws.com%2Fmedia.my.ua%2Ffeed%2F209%2Feec132da8677573c6d22822aeba1f177.jpg)
Сестра Олена згадує: «Брат став певною версією батька для мене, хоч Дмитро і молодший майже на два роки. Він змалку почувався «головним чоловіком», намагався вирішувати проблеми і брати відповідальність. Завше мене захищав, особливо від несправедливості».
Дружина Наталія розповіла, що чоловік, окрім основної роботи, частенько таксував. Якось стояв неподалік СІЗО і побачив об’яву про вакансії. Вирішив спробувати.
«Стільки радощів було, коли його там узяли попри інвалідність! Дмитру служба в цій установі подобалася, навіть виникла думка будувати кар’єру. І вже у зрілому віці він пішов учитися в коледж на правознавство, як і син Роман, закінчивши його напередодні російського наступу. Планував здобути вищу освіту, але довелося ставити все на паузу. Не захотів оминути війни, бо вважав: б’ють наших і наших слід захищати», - каже пані Наталія.
/https%3A%2F%2Fs3.eu-central-1.amazonaws.com%2Fmedia.my.ua%2Ffeed%2F209%2F067a182ce492c757010588b43f5b9051.jpg)
Колеги зауважують, що Дмитру Гребенюку добре вдавалося проводити бесіди із затриманими та ув’язненими, залагоджувати конфлікти і необгрунтовані претензії до адміністрації, нівелювати агресію з їхнього боку. Старший сержант внутрішньої служби неодноразово надавав медичну допомогу арештованим та підслідним – виконував штучне дихання, зупиняв кров, адже персонал СІЗО має справу з особами, схильними до заподіяння собі каліцтва.
Знайомі і рідні згадують, що Дмитро Гребенюк мав чітку проукраїнську позицію. Перед тим, як доєднався до ЗСУ, з його машини постійно лунала пісня «Батько наш Бандера, Україна – мати!».
/https%3A%2F%2Fs3.eu-central-1.amazonaws.com%2Fmedia.my.ua%2Ffeed%2F209%2F24e320eb3383f73d04d22abaceb0aed1.jpg)
Старший син Дмитра Гребенюка Роман вважає, що вони багато недоговорили з батьком. Згадує, що перед тим, як батько відправлявся на війну, планував сказати важливу річ. «Про те, що він дуже рано втратив свого тата і що я не хотів би повторити цей досвід, а бажав би, аби мої діти знали власного дідуся й раділи спілкуванню з ним. Але не сказав, напевне розгубився... Хоча не впевнений, що це щось кардинально змінило б у цій історії», – поділився Роман, який став поліцейським.
Уже в грудні 2022 року для родини настав чорний день – Дмитро Гребенюк загинув.
«Син Роман зателефонував мені на роботу і сказав: «Мам, прийшли з військкомату. Тата вже немає, він загинув…», – згадує дружина захисника.
Як розповіли потім побратими, Дмитра Гребенюка, найімовірніше, убив ворожий снайпер. Адже кулеметник для російських нападників є пріоритетною ціллю.
Коли на бульварі Шевченка міста Запоріжжя 1 жовтня 2023 року відкрили «Алею Героїв», яку присвятили запоріжцям, які загинули на фронті, - серед перших дев’ять призм із зображенням та інформацією про захисників розмістили пам’ятну пошану Дмитру Гребенюку.
/https%3A%2F%2Fs3.eu-central-1.amazonaws.com%2Fmedia.my.ua%2Ffeed%2F209%2F205694206a7c9b73ae2baa03ac053b04.jpg)
Дмитра Гребенюка посмертно нагороджено медаллю «Захиснику Вітчизни».
/https%3A%2F%2Fs3.eu-central-1.amazonaws.com%2Fmedia.my.ua%2Ffeed%2F209%2Fb340c2b47afe5e28df19be813275d0aa.jpg)
Вічна слава захиснику!
Фото з Фб-сторінки Державна кримінально-виконавча служба України

