"Я не залізна": рецензія на фільм про жах відсутності особистих кордонів

Фокус подивився стрічку одним із перших і розповідає про неї.

У центрі сюжету, та й загалом у центрі нашої уваги протягом усього фільму, героїня Лінда. У неї дочка з рідкісним захворюванням: вона харчується через трубку. У Лінди є чоловік, але він завжди далеко. А ще, у Лінди на самому початку подій картини прориває трубу в двоповерховому будинку, і вона змушена переїхати в мотель, разом із дочкою. Чоловік, як завжди, далеко: він, за його власними словами в телефонній трубці, утримує сім'ю і багато працює.

Словом, Лінда опинилася сам-на-сам із ремонтом будинку, хворою вередливою дитиною, пацієнтами (адже вона психолог), відвідуванням обов'язкової групової терапії, школою, хом'яком, і знову — вередливою дитиною.

Єдиний час, який Лінда може приділити собі — це пізній вечір, коли дитина засинає. Тоді вона купує пляшку вина і пачку цигарок — єдині "радощі", які вона може собі дозволити.

Фоном їй виносять мізки буквально всі: паркувальник біля школи дочки, виконроб, який ніяк не може відремонтувати її будинок, знаходячи всілякі причини, чоловік по телефону. Чоловік точно знає, як правильно чинити Лінді, але його "допомога" обмежується нав'язливими моралями по телефону.

Донька Лінди завжди щось вимагає і плаче. А Лінда не може їй відмовити чи прикрикнути, адже дитина і так тяжко хворіє.

Ще Лінда відвідує свого колегу — психотерапевта з якісно вибудуваними особистими кордонами (Конан О'Браєн).

Героїня ніби просить допомоги у всіх, але її ніхто не чує і вона продовжує справлятися самостійно, перебуваючи у стані крайнього емоційного виснаження.

У якийсь момент вона зізнається своєму психотерапевту, що взагалі не бачила себе матір'ю, і навіть зробила два аборти до народження дочки. Утім, від психотерапевта вона теж намагається домогтися допомоги і вказівок до дій.

Так про що ж усе це?

Перед нами — жінка середніх років з інфантильною позицією і звичкою слухати інших у сенсі ухвалення рішень. У неї відсутні особисті кордони. У результаті нею зневажають абсолютно всі: від продавчині алкоголю, а магазині до власного чоловіка і дитини.

Вона зовсім не вміє сказати "ні" і просто тоне в безсилій розгубленості. Як вийшло, що ця жінка опинилася не у своєму житті, у чужому виборі та, зрештою, — у чужому сценарії, від якого вона непомірно страждає.

Чому вона працювала в професії, в якій мало що розуміла, адже вона не могла допомогти навіть собі. Можливо, у виборі її майбутньої діяльності героїня також поклалася на чиєсь рішення?

Мері Бронштейн зняла геніальне кіно про жах відсутності особистих кордонів і жахливі наслідки інфантильної позиції дорослої людини. А ще змусила задуматися і згадати про те, як важливо робити правильний вибір, щоб випадково не пропустити точку неповернення і не опинитися в сценарії життя, який виявиться страшним сном.

Як казав герой "Бійцівського клубу": "Коли не знаєш, чого хочеш, помреш у купі того, чого не хотів". Так от, героїня Роуз Бірн своїм прикладом нагадує нам коректно вибудовувати плани на майбутнє і краще розуміти, чого ми точно не хочемо!

Раніше Фокус розповідав, якою вийшла чорна комедія режисера Пола Томаса Андерсона "Одна битва за іншою".

Ми також розповідали про фільм "Еддінгтон" режисера Арі Астера, у якому на тлі пандемії коронавірусу розгортаються пристрасті в маленькому містечку в пустельному штаті Нью-Мексико.