Екс-командир “Айдару” пояснив, чому Україна не має масштабного наступу

Екс-командир батальйону “Айдар” Євген Дикий вважає, що відсутність масштабного наступу Збройних сил України пов’язана не лише з нестачею західних озброєнь, а насамперед із проваленою мобілізацією та неефективним використанням людського ресурсу в тилу. Про це він розповів у випуску на YouTube-каналі ProUA.

За словами Дикого, ключовою проблемою є не постачання окремих систем озброєння, а невикористаний мобілізаційний потенціал, який залишається поза фронтом. Він підкреслив, що саме неправильна організація мобілізації визначає поточні можливості ЗСУ, тоді як брак ракет або артилерії є лише наслідком більш глибоких проблем.

Він нагадав, що останні помітні успіхи українського наступу відбулися восени 2022 року під час звільнення частини Херсонщини та Харківщини. Після цього, за його словами, подальші спроби розвинути наступ не дали результатів, що свідчить про системні труднощі з мобілізацією та тиловим забезпеченням військ.

Дикий також розкритикував фокусування дискусії навколо можливих поставок американських ракет Tomahawk, зазначивши, що навіть за їхнього постачання мова йшла б лише про невелику кількість із жорсткими обмеженнями щодо використання. Натомість, на його думку, Україні слід розвивати власне виробництво зброї — зокрема таких ракет, як “Нептун” і “Фламінго”, — і масштабувати промислові потужності для створення сотень одиниць озброєння.

Окрему увагу Дикий приділив питанню міжнародних переговорів, зауваживши, що рішення про зустрічі лідерів світових держав залишаються поза контролем України. Він нагадав, що подібні переговори вже відбувалися, зокрема на Алясці, і не виключив проведення майбутніх зустрічей у Будапешті. Водночас він наголосив, що навіть такі дипломатичні події навряд чи змінять стратегічні наміри Росії, а вирішальним фактором залишаються внутрішні реформи у сфері оборони та мобілізації.

У підсумку Євген Дикий закликав українську владу зосередитися на тому, що перебуває у сфері її контролю: завершенні та оптимізації мобілізаційної кампанії, посиленні оборонної промисловості та нарощуванні виробництва зброї. На його переконання, саме ці дії можуть забезпечити відчутний прогрес на фронті, тоді як очікування зовнішніх поставок не гарантують системних змін.