Лучшее время для автократий: почему Орбан и Эрдоган выиграли от войны в Украине
Лучшее время для автократий: почему Орбан и Эрдоган выиграли от войны в Украине

Лучшее время для автократий: почему Орбан и Эрдоган выиграли от войны в Украине

Люті напади президента США Дональда Трампа на американські інституції протягом останніх дев’яти місяців – лише один із найпохмуріших симптомів глобального занепаду демократії.

Але Трамп просто скористався процесом, який почався задовго до його повернення до Білого дому.

Кілька чинників сприяли цьому світовому відступу.

Авторитарні режими зміцнили владу, вдосконалюючи методи контролю – від виборчої інженерії та цифрового стеження до правових і інституційних маніпуляцій.

До того ж автократи часто надають один одному політичну й економічну підтримку, що яскраво демонструють тісні зв’язки між лідерами Китаю та РФ Сі Цзіньпіном та Владіміром Путіним.

А недоліки впливових демократій, передусім Сполучених Штатів, роблять демократичну модель менш привабливою.

Проте часто залишається поза увагою те, як глибокі зміни міжнародного порядку зміцнили авторитарні режими.

У дедалі більш багатополярному світі зростання регіональних геополітичних конфліктів стало подарунком для так званих "конкурентних авторитарних" систем, що проводять вибори, але нахиляють політичне поле на свою користь.

Яскравим прикладом є війна Росії проти України, яка підвищила внутрішню легітимність прем’єр-міністра Угорщини Віктора Орбана та президента Туреччини Реджепа Таїпа Ердогана напередодні вирішальних виборів.

Російське вторгнення в Україну відбулося трохи більше ніж за місяць до парламентських виборів в Угорщині 3 квітня 2022 року.

Орбан невпинно повторював, що лише він може гарантувати безпеку країни.

На відміну від опозиції, яку він змальовував як безвідповідальних "підбурювачів до війни", Орбан обіцяв уберегти угорців від втягнення у конфлікт.

Під постійним тиском провладних медіа багато угорців почали сприймати Орбана як гаранта миру – навіть прихильники опозиції побоювалися, що зміна влади може втягнути країну у війну.

Орбан також використав війну у стосунках із Брюсселем, погрожуючи заблокувати зусилля ЄС допомогти Україні, якщо Єврокомісія не розблокує заморожені для Угорщини кошти.

Всередині країни він подавав це як перемогу над європейськими елітами, які нібито прагнуть "витрачати угорські гроші на українців".

Провладні медіа поширювали кремлівські наративи, звинувачуючи не російське вторгнення, а санкції ЄС в економічних проблемах, і представляли зв’язки Орбана з Путіним як запоруку дешевої енергії тоді як перемога опозиції, мовляв, означала б економію і скорочення.

Коаліція Орбана на чолі з партією "Фідес" здобула дві третини місць у парламенті, зберігши конституційну більшість і зміцнивши його владу.

Подібна динаміка спостерігалася і в Туреччині.

Напередодні президентських виборів у травні 2023 року Ердоган наголошував на своїй особистій дипломатії у війні в Україні, зокрема на "зерновій угоді" в Чорному морі.

Змагаючись із єдиним опозиційним кандидатом, підтриманим широкою коаліцією, Ердоган позиціонував себе як єдиного лідера, здатного утримати Туреччину поза війною, водночас підвищуючи її глобальний вплив.

Провладні ЗМІ застерігали, що перемога опозиції означатиме повне приєднання до західних воєнних зусиль.

Хоча вибори були напруженими й знадобився другий тур, Ердоган зрештою переміг.

Економічно Ердоган використав відмову Туреччини приєднатися до західних санкцій: торгівля з Росією різко зросла, у країну потоком поїхали російські туристи та компанії, а Кремль дозволив Анкарі відкласти мільйонні газові платежі.

У 2022 році російська державна корпорація "Росатом" переказала 15 млрд доларів дочірній компанії в Туреччині, щоб забезпечити продовження будівництва АЕС "Аккую", яку урочисто відкрили за кілька тижнів до виборів.

Усе це допомогло пом’якшити економічні труднощі, спричинені нетрадиційною політикою Ердогана, і дозволило йому представити себе як гаранта добробуту Туреччини.

Крім того, турецькі безпілотники, що воюють на українських полях, стали символом національної гордості й технологічної спроможності.

Як головний оборонний експорт Туреччини, ці дешеві, але смертоносні дрони стали центральним елементом її зовнішньополітичного наративу.

Ердоган також наголошував на іншому досягненні – створенні першого турецького десантного корабля, призначеного для перевезення дронів і гелікоптерів, який він активно демонстрував під час виборчої кампанії 2023 року.

Цей акцент на обороні з’явився ще до війни в Україні.

Військова підтримка Азербайджану у війні за Нагірний Карабах 2020 року (зокрема, через застосування дронів) також широко висвітлювалася й зміцнила внутрішню легітимність Ердогана.

Політичні процеси в Угорщині та Туреччині після початку повномасштабного вторгнення Росії в Україну дають три важливі уроки.

міжнародні кризи не обов’язково виявляють слабкість авторитарних режимів.

Вони можуть створювати можливості для консолідації влади, маргіналізації опозиції та здобуття зовнішньої підтримки.

По-друге, велике значення мають настрої в суспільстві: відсутність сильних антиросійських настроїв в Угорщині та Туреччині дозволила Орбану й Ердогану представляти співпрацю з Кремлем як прагматичну, а не зрадницьку.

Коли громадська думка розділена, авторитарні лідери легше маніпулюють кризами у власних інтересах.

І наостанок, важливу роль відіграють зовнішні актори: готовність Путіна надавати економічні поступки, фінансову допомогу та пропагандистську підтримку допомогла Орбану й Ердогану пережити внутрішні виклики.

Приклади Угорщини й Туреччини нагадують, що зміни у глобальній динаміці можуть впливати на виживання конкурентних авторитарних режимів.

У міру того як світ зміщується до багатополярності, а середні держави набувають більшої ваги, регіональні конфлікти, ймовірно, множитимуться.

Якщо наслідки війни в Україні є показовими, ці кризи радше зміцнюватимуть автократів, ніж послаблюватимуть їх.

Колонка початково вийшла на сайті Project Syndicate і публікується з дозволу правовласника.

Источник материала
loader
loader