/https%3A%2F%2Fs3.eu-central-1.amazonaws.com%2Fmedia.my.ua%2Ffeed%2F35%2Fd3216a20e015c845565f1e0d93ce91d4.jpg)
Стрес-тест для Брюсселя: чому ЄС має вимагати зняття односторонніх обмежень для України
29 жовтня набули чинності домовленості між Україною та ЄС про додаткову лібералізацію ввізних мит та тарифних квот, встановлених Угодою про асоціацію.
Як відомо, ці домовленості були укладені незадовго після припинення дії режиму торговельних преференцій ЄС для України, який став рятівним колом для українських експортерів у перші роки повномасштабної агресії РФ.
І хоча нові умови торгівлі з ЄС є істотно гіршими за режим торгівельних преференцій, проте все одно є кроком до повної лібералізації європейського агроринку.
Водночас того ж дня Міністерство сільського господарства Польщі оприлюднило пресреліз, у якому запевнило польських фермерів, що нові домовленості з Україною не вплинуть на досі чинну національну заборону на імпорт до Польщі низки українських зернових (пшениця, кукурудза, насіння соняшника та ріпаку).
Так само не поспішають скасовувати односторонні заборони й інші країни: Словаччина та Угорщина.
Заява польських посадовців ігнорує той факт, що національні обмеження держав-членів ЄС на торгівлю з третіми країнами є грубим порушенням Договорів ЄС, оскільки питання торговельної політики визначені цими Договорами як такі, що перебувають у винятковій компетенції європейських інституцій.
Підтвердження цього – нещодавня заява заступника головної речниці Єврокомісії Олофа Гілла.
За його словами, нова торгівельна угода з Україною здатна забезпечити збалансовані умови торгівлі, а тому у Комісії планують провести зустрічі з представниками Угорщини, Словаччини та Польщі, щоб переконати їх скасувати односторонні обмеження.
Обструкція окремими державами-членами торговельних домовленостей між Україною та ЄС ставить Європейську комісію у дуже непросту ситуацію.
Проблеми торговельних відносин України і Євросоюзу можуть перетворитися на проблеми самого ЄС.
В тому числі – і на міжнародній арені.
По-перше, збереження односторонніх торговельних обмежень ставить під сумнів всю конструкцію домовленостей з Україною, зокрема, механізм захисних заходів щодо імпорту з України низки чутливих агротоварів.
Домовленості передбачають вкрай зручні для держав-членів, дуже розмиті "тригери" для застосування захисних заходів, а саме виникнення або загрозу виникнення "серйозних економічних, соціальних або екологічних труднощів секторального чи регіонального характеру, які можуть зберігатися..
в одній або кількох державах-членах".
Натомість небажання держав-членів використати ці "тригери" ставить чинні обмеження поза межами домовленостей і зайвий раз підкреслює їхню несумісність із зобов’язаннями ЄС в рамках Угоди про асоціацію.
По-друге, використання захисних заходів в рамках домовленостей відкрите як для ЄС, так і України.
У випадку нашої держави Київ так само може скористатися розмитими "тригерами" захисних заходів для призупинення зниження ввізних мит та розширення імпортних тарифних квот на широкий перелік м’ясної та молочного імпорту з ЄС.
Значна частка такого європейського імпорту постачається в Україну з Польщі.
Звичайно, Україна, як країна-кандидат на вступ до ЄС та воююча країна, для якої фінансова підтримка Брюсселя є життєво важливою, навряд чи вдасться до таких репресивних методів вирішення торговельного спору.
Крім того, ця ситуація ставить Київ у більш вигідну позицію у діалозі з Брюсселем щодо суміжних з торгівлею питань.
Зокрема, неможливість для України мати доступ до ринку ЄС навіть на основі обмежених тарифних квот підважує логіку іншого важливого для ЄС елементу домовленостей – вимоги до Києва в прискореному порядку (до 2028 року) імплементувати законодавство ЄС у сфері благополуччя утримання свійських тварин та застосування засобів захисту рослин (ЗЗР).
Ця норма є першим практичним втіленням у практику ідеї Франції впроваджувати так звані "дзеркальні норми" в міжнародних торговельних угодах: мовляв, європейські (французькі) фермери змушені дотримуватися занадто жорстких екологічних агровиробничих стандартів, брати на себе додаткові витрати, і відтак програвати в конкурентній боротьбі на власному ринку з агроімпортом з третіх країн, де таких норм не дотримуються.
Тому французькі дипломати активно просувають ідею вимагати від третіх країн зобов'язання імплементувати європейські агровиробничі стандарти як передумову доступу їхніх агротоварів до ринку ЄС.
Проте кейс України дискредитує всю цю доктрину.
Адже виникає думка: скільки коштів іноземним агровиробникам не довелося б вкладати в упровадження європейських стандартів, вони ніколи не матимуть повноцінного доступу до європейського ринку, оскільки тема агроторгівлі занадто заполітизована в ЄС.
Відтак продовження національних торговельних ембарго держав-членів на імпорт з України та пов’язані з ними проблеми у торгівлі Україна-ЄС посилають поганий сигнал іншим торговельним партнерам Брюсселя.
Сигнал, що єдиний ринок ЄС – це насправді фікція, а безперешкодний рух товарів всередині Євросоюзу на практиці може бути заручником внутрішньої політики держав-членів.
При цьому можливість доступу до європейського ринку є однією з головних "козирних карт" Єврокомісії у переговорах з третіми країнами, і не тільки в сфері торгівлі.
Природно, в США, Індії, країнах МЕРКОСУР та інших можуть виникати обґрунтовані сумніви у виправданості поступок чи реформ, які можуть вимагати європейські чиновники як передумову лібералізації торгівлі з ЄС.
Що у цій ситуації залишається робити Україні?.
Передусім, уникати відкритої конфронтації з сусідами і не лити олію на полум’я їхніх внутрішньополітичних баталій, де питання українського агроімпорту – лише розмінна монета.
З одного боку – послідовно називати речі своїми іменами: односторонні торговельні дії сусідів України – це не тільки кричущий вияв геополітичної короткозорості у стосунках з країною, яка є останнім рубежем захисту від цунамі російської агресії в Європу, але й грубе порушення європейською стороною норм Угоди про асоціацію.
Та використовувати свою сильнішу переговорну позицію в інших суміжних торговельних питаннях, щонайменше добиваючись більш активної підтримки ЄС зусиль українських експортерів диверсифікувати свої поставки на інші глобальні ринки.
З іншого – демонструвати конкретні конструктивні кроки, як-от удосконалення режиму ліцензування експорту на ринок ЄС окремих "чутливих" для єврофермерів товарів, готовність узгоджувати видачу ліцензій з сусідніми країнами для запобігання надмірної пропозиції цих товарів на їхніх ринках.
Навіть якщо ця конструктивність сьогодні не зустрічає належної відповіді в столицях цих країн, вона надішле потрібний сигнал Брюсселю на наступні засідання Ради міністрів ЄС.
Ці засідання чітко демонструють, що переважна більшість інших держав-членів ЄС не в захваті від "сепаратних" торговельних кроків своїх східних сусідів та побоюються прецеденту для іншої торговельної угоди, яка нині розцінюється в ЄС як життєво важлива для європейської експортно орієнтованої економіки – Угоди з блоком МЕРКОСУР.
Саме на цих засіданнях приймаються політичні рішення, якими далі керуються євроінституції.
І на яких Україна все більше утверджується як конструктивний майбутній учасник.
Публікації в рубриці "Експертна думка" не є редакційними статтями та відображають винятково точку зору авторів.

