/https%3A%2F%2Fs3.eu-central-1.amazonaws.com%2Fmedia.my.ua%2Ffeed%2F35%2F9955f129777a49f5f2a74e4ac71a1d2b.jpg)
Оценка самая высокая, но достаточная ли? Хватит ли для вступления успеха Украины в отчете ЕС для вступления
2025 рік став роком, коли Україна отримала найбільш схвальну оцінку прогресу євроінтеграційних реформ від Єврокомісії з часів набуття статусу країни-кандидата.
Причому - всупереч непоодиноким і набагато менш оптимістичним прогнозам українських експертів, що звучали напередодні.
Проте коли країна вступає в ЄС, важливим є не лише прогрес за останній рік, а кумулятивний – за всі роки, що дозволяє говорити про готовність країни стати членом ЄС.
І що ми тут маємо?.
Україна продемонструвала високі кумулятивні оцінки майже у всіх переговорних главах, таких як митний союз (4 бали), зовнішньоторговельні відносини (4 бали), цифрова трансформація (3,5 бали), енергетика (4 бали) та міжнародна безпекова політика (4 бали).
Слід зауважити, що реформи у більшості успішних для нас напрямків пов’язані саме з технологічними змінами у відповідних сферах суспільного життя та удосконаленням законодавства зі специфічних галузевих питань.
Однак жоден із секторів, де Україні було виставлено високі оцінки, не належить до кластера основоположних реформ.
Тобто до того кластера, який враховує реформи у сфері демократії, верховенства права, державного управління та антикорупції і який є ключовим у переговорному процесі.
Тут стабільні 2 бали.
Відповідно до заяви віцепрем’єра з питань європейської та євроатлантичної інтеграції Тараса Качки, наша країна поставила перед собою амбітну мету завершити всі євроінтеграційні реформи до 2028 року, щоб мати можливість вступити до ЄС вже у 2030 році.
А для цього, окрім імплементації усього масиву законодавства ЄС, Україна має провести перетворення, що гарантуватимуть стійкість демократичних інституцій, верховенство права та спроможність державних інституцій забезпечувати ефективну реалізацію загальноєвропейських політик.
Від початку повномасштабного вторгнення Україна демонструє дивовижну стійкість своїх інституцій.
Наші державні органи продовжують працювати в найскладніших умовах, з якими коли-небудь стикалися країни-кандидати в члени ЄС: регулярні повітряні тривоги і ракетно-шахедні атаки, відключення електроенергії, втрати працівників через мобілізацію і виїзд за кордон.
Але незважаючи на все це, держава не тільки продовжує функціонувати, а й спроможна на реформи, нехай їхній темп і регулярність не завжди стабільні.
Але на четвертому році війни цей ресурс стійкості починає вичерпуватися, і ЄС необхідно це враховувати в переговорному процесі з Україною, адже класичні механізми, які ЄС застосовував у попередніх хвилях розширення, не працюватимуть, бо умови відмінні.
У вступі важливу роль відіграє парламент, адже саме він ухвалює весь масив необхідного законодавства.
У попередніх хвилях розширень був нормальний демократичний процес із регулярними виборами, коли майже всі партії – керівна і опозиційні – розуміли важливість вступу і активно підтримували всі євроінтеграційні закони.
Мало того, депутатів майже не залучали до переговорного процесу, щоб уникнути політизації.
Деякі країни погоджували переговорні позиції, коли цього вимагали політичні обставини в країні, але це було не у всіх.
Що ж ми маємо в Україні?.
Через політичну стагнацію та відсутність виборів ми маємо парламент, що втрачає депутатів (наразі їх 394, що найменше за всю історію незалежності України) і жагу до реформ.
Це, до речі, відзначено і у звіті Єврокомісії у розділі парламентаризму: "…темп здійснення реформ потроху знижується протягом усього періоду підготовки звітів".
Але ж саме ефективна діяльність Верховної Ради є запорукою ухвалення євроінтеграційних законів, а також координації і контролю зусиль виконавчої влади.
Ми прекрасно розуміємо, що вибори в наших умовах неможливі.
Наші депутати включені до переговорних робочих груп, такого ми не спостерігали в інших країнах, які вступали до ЄС.
Ми їх нарахували 35.
Більшість із них й так активні у своїй роботі.
Але наявний механізм залучення депутатів до переговорів не дуже стимулює пасивну більшість підтримувати євроінтеграційні закони в парламенті.
Уряд національної єдності теж не виглядає реальним сценарієм для України, хоча це дало б новий імпульс політичним процесам.
Парламент має відчути себе важливим, з парламентарями необхідно проводити регулярні заходи, обговорення із залученням їхніх європейських колег.
Раніше діяли діалоги Жана Моне, які стимулювали позитивні євроінтеграційні процеси в Раді.
Важливо їх відновити.
Інший важливий інструмент - це групи дружби з окремими країнами-членами ЄС.
Дані групи сприяють розвитку парламентської дипломатії, і для переговорного процесу дуже важливо, щоб депутати німецького Бундестагу чи французького Сенату були в дружніх стосунках з нашими депутатами і чітко розуміли, що відбувається з євроінтеграційними законами.
Ці групи дружби можуть бути дуже допоміжними на наступних етапах переговорного процесу, коли ми потребуватимемо підтримки окремих країн-членів ЄС.
Інша важлива інституція для переговорів - це Уряд, який має мати достатньо кадрів, компетенцій і ресурсів, щоб пройти переговорний процес і відстояти інтереси країни там, де це буде потрібно.
Для колишніх країн-кандидатів найбільшу проблему створювали зміни в Уряді, адже переговори тоді ставали на технічну паузу.
В Україні це не найбільша проблема.
У нас відбувається розмивання механізмів розподілу влади у країні.
Уряд, який за Конституцією є підзвітним саме Верховній Раді, все менше проявляє інтересу до взаємодії з парламентом, натомість демонстративно звітуючи перед Офісом президента.
Що можливо і важливо робити з урядовою машиною під час війни?.
Ми про це вже давно пишемо – це проведення реформи державного управління.
Це один із важливих стовпів, на якому може і має триматися переговорний процес.
Європейським партнерам варто звернути увагу на цю реформу і визначати її як пріоритетну.
Її впровадження вимагатиме коштів, але якщо зараз її не почати, то в майбутньому Україна зіштовхнеться з проблемою імплементації норм, які будуть прийматися під час переговорного процесу, адже державні службовці вимиваються із системи.
Ми вже зараз можемо відновити конкурси на державну службу і таким чином відкрити можливість для залучення до системи фахових людей.
Професійний та якісний відбір посадовців є основою для побудови ефективної держави.
Саме з ефективних державних управлінців починається доказова політика (за визначенням Єврокомісії доказова політика має місце тоді, коли управлінські та політичні рішення приймаються на підставі ретельного аналізу доказів та фактів).
Ми все ще потребуємо технократів для проведення реформ у більшості переговорних глав.
Натомість українському громадянському суспільству (а це може включати в себе також і інтелектуальні, бізнес- і наукові еліти) потрібно консолідуватися та підтримувати одне одного, незважаючи на всі труднощі, з якими воно зіткнулося протягом останнього року.
Європейським партнерам варто підтримувати його і ресурсно, і політично, враховуючи переслідування з якими зіштовхнулися деякі антикорупційні організації.
Між іншим, у звіті Єврокомісії згадується про політичний тиск на антикорупційних активістів, журналістів-розслідувачів, а також про арешти співробітників НАБУ.
І наостанок, європейська політика розширення може бути інструментом трансформацій для країни-кандидата, як у випадку останніх розширень, а може і не бути, як у випадку Західних Балкан - двадцятирічна зона невизначеності.
Україна - це унікальний кейс, який потребує нових підходів.
Адже ризики тут більші, і звичайний технократичний підхід, який застосовується в переговорах, може нівелювати вплив політичних важелів та інструментів, які стимулюють країну-кандидата до реформ.
Країнам-членам ЄС варто звернути на це увагу, адже у всіх ключових рішеннях щодо розширення фінальне слово за ними.
Публікації в рубриці "Колонки" не є редакційними статтями та відображають винятково точку зору авторів.

