«Я їздила до лікарень без попередження». Інтерв'ю з Валентиною Гінзбург, яка вісім років очолювала медицину Києва

Валентина Гінзбург – доктор медичних наук та залужений лікар України – очолювала Департамент охорони здоров'я КМДА з 2017 року. Це надто тривалий час, аби не стати об’єктом нищівної критики, причому не важливо навіть, виправдана вона чи ні. 

Навесні 2025-го на сайті Київської міської ради з’явилася петиція із закликом відправити Гінзбург у відставку. Мотивація заявників була не зовсім чітка, з преамбули можна було почерпнути хіба що те, що активісти виступають проти укрупнення та злиття лікарень. Петиція зібрала необхідні 6 тис. голосів, і міський голова відреагував на неї, проте неочікувано. «Підтримую електронну петицію в частині подальшого розвитку та вдосконалення існуючої системи охорони здоров’я столиці», – написав Віталій Кличко. При цьому про звільнення Гінзбург у його відповіді не було ані слова.

Пройшло пів року, і чиновниця звільнитися сама. Виступаючи на сесії міськради 9 жовтня, Гінзбург зазначила, що залишає посаду вже за чотири дні. «Я прийняла свідоме самостійне рішення про звільнення 13 жовтня. Тринадцять – це улюблена цифра і останній день моєї роботи. На завершення своєї восьмирічної каденції хочу сказати, що для мене була честь служити громаді міста Києва», – сказала вона. 

«Главком» зустрівся з екскерівницею столичної медицини рівно за місяць після відставки. Хочеться додати «несподіваної відставки», проте Валентина Григорівна наполягає: рішення було зваженим і запланованим. У ньому, переконує, не було «ображеної» спонтанності, а лише усвідомлення, що більша частина місії виконана, хоча поточна робота і не завершена на всі 100%. 

Розмовляємо про те, якою столична медицина входить у 2026 рік і як вона змінилася за останні вісім років, на які припала пандемія та велика війна. Картину того, як вдалося змінити галузь за останні роки, Гінзбург описує цифрами, діаграмами та фотографіями відремонтованих лікарень. От тільки сама вона відзначає, що зміни – змінами, а людський фактор ніхто не скасовував. Хтось й справді досі свідомо саботує реформи, намагаючись нажитися на хворих. Що з цим робити пацієнту, права якого порушені, – в кінці розмови.

«Я написала свою заяву заздалегідь»

Пані Валентино, говоримо відверто: на пенсію з таких посад так просто не йдуть. Ви пропрацювали довгих вісім років. На ваш період роботи припали і пандемія, і повномасштабне вторгнення. Для медицини це справжній стрестест. А для керівника, який очолює медичну галузь у мегаполісі, це період викликів найвищого рівня. Ви їх витримали. І ось тепер пишете заяву про звільнення…

Мені 61 рік, я досягла пенсійного віку. Тож мій вихід на пенсію був і закономірним, і передбачуваним.

Не було ніяких інших причин?

Не було.

Ви пішли з посади синхронно зі звільненням першого заступника голови КМДА Миколи Поворозника. Це ж не просто збіг? Ви були членом команди Поворозника.

Відповідно до розпорядження міського голови про розподіл обов'язків між заступниками Микола Юрійович організовував діяльність декількох структурних підрозділів КМДА, в тому числі і департаменту охорони здоров'я. Тож він був моїм безпосереднім керівником. Там, де ви вбачаєте якісь приховані процеси, є лише збіг за часом. 

Я написала свою заяву заздалегідь, звільнитися 13 жовтня було зручною датою (тоді ж був звільнений і Поворозник – «Главком»). Я звільнилась в цей день, а не раніше, тому що, по перше, 9 жовтня очікувала проведення сесії міської ради, на яку було винесено питання двох міських програм з охорони здоров'я до 2027 року.

По-друге, мала необхідність фіналізувати деякі заходи з реорганізації медичних закладів, і вони тепер можуть безперешкодно укладати договори з Національною службою здоров'я (НСЗУ) на медичне обслуговування населення  у наступному 2026 році. 

Тобто для мене це була принципова позиція – завершити всі ті справи, які я розпочинала.

Депутати Київради після того, як ви оголосили про своє звільнення, висловили вам повагу та вдячність, вас проводжали оплесками. Було видно, що це щиро. Водночас деякі провідні ЗМІ в заголовках стверджували, що звільнити вас «вимагали містяни». Як це поєднується? 

Якщо говорити про ЗМІ, то там не було ніяких конкретних фактів. А я б хотіла апелювати саме до них. 

Департамент здоров'я завжди підтримував щоденний зв'язок із киянами: наші співробітники чули людей і завжди реагували на звернення. Не лише на ті, що надходили офіційним шляхом, але і на ті, що отримували на сторінці департаменту у Facebook. Якщо ж оперувати конкретними даними, то, наприклад, у 2024 році до департаменту було близько 10 тис. звернень. 

Тут слід зазначити, що у Києві існує певний розподіл сфер управління закладами. До сфери управління районних держадміністрацій належать центри первинної медичної допомоги, де працюють сімейні лікарі, а також консультативно-діагностичні центри (так звані поліклініки – «Главком»), де працюють лікарі-спеціалісти, які надають медичну допомогу амбулаторно. Відповідно до сфери управління департаменту охорони здоров'я КМДА належать усі інші спеціалізовані заклади. 

Так от, серед звернень громадян за підсумками 2024 року лише п'ята частина стосувалася діяльності закладів, що входять до сфери управління департаменту. У 2025 році тенденція така сама. Згідно із порядком, звернення щодо проблем у діяльності центрів первинної медичної допомоги або консультативно-діагностичних центрів перенаправлялися для розгляду та реагування до районних державних адміністрацій, що є органами управління цими закладами.

Які питання найбільше турбували пацієнтів?

Стан організації і надання саме амбулаторної допомоги. Наприклад, коли людина не може укласти декларацію із сімейним лікарем.

Або не може записатися на безкоштовний прийом до лікаря-спеціаліста в консультативно-діагностичному центрі при наявності електронного направлення. Або коли не може записатися в консультативно-діагностичному центрі на безоплатне проведення ультра-звукової діагностики тощо – і це також при наявності електронного направлення. Або коли виникають якісь перешкоди при отриманні електронного рецепта за державною програмою «Доступні ліки». До речі, з міського бюджету також виділяються кошти на ліки для пільгових категорій громадян (біля 150 млн грн на рік), рецепти на які можна отримати у сімейного лікаря.

Які ще проблеми турбували киян? 

Наприклад, зволікання або навіть відмова в оформленні медичних висновків для проходження експертного оцінювання стану здоров'я із подальшим встановленням групи інвалідності.

Завжди болючими є ситуації, коли пацієнти вимушені купувати ліки, замість того, щоб отримувати їх в стаціонарах безкоштовно.

Звертаю вашу увагу, що у всіх цих випадках має місце пряме порушення закладами умов договорів із Національною службою здоров'я.

Цього року з вимогою звільнити вас була зареєстрована петиція, яка набрала більше 7 тис. підписів. Йдучи з посади, ви дали зрозуміти, що левова частка претензій, які там були висловлені, мали бути спрямовані до керівників медичних закладів.

Саме так.

Давайте згадаємо, як все у нас влаштовано. Програма медичних гарантій передбачає державне фінансування медичних послуг. Усі лікувальні заклади заключають прямі договори із Національною службою здоров'я України. Департамент не є третьою стороною у підписанні цих договорів. А щоб заклади мали змогу долучитися до програми медичних гарантій з 2019 року центри первинної медичної допомоги, а з 2020 року вже спеціалізовані заклади були перетворені у комунальні неприбуткові підприємства. Статус таких підприємств надав лікарням надзвичайно широкі управлінські повноваження. Як прийнято казати, автономію. В тому числі і фінансову. При призначенні на посаду кожен директор закладу підписує трудовий контракт, відповідно до якого несе персональну відповідальність за виконання покладених на нього обов'язків.  

Тож підписуючи договір із Національною службою здоров'я керівник підтверджує, що заклад відповідає всім вимогам за кожним обраним пакетом медичної допомоги, а також бере на себе зобов'язання забезпечити надання медичної допомоги населенню у тих обсягах, за які держава сплачує.

Тобто від зміни керівника департаменту КМДА ці проблеми не вирішаться?

Так просто ні, не вирішаться. Тут має бути узгоджена системна робота на всіх рівнях: і на рівні держави, і на рівні регіону, і на рівні закладів.

Але це не означає, що департамент самоусувався від складних питань. Кожне звернення нами розглядалось, на кожне була конкретна відповідь. Якщо у зверненні наводилися факти, що потребували ретельної перевірки, то створювалася комісія, до якої залучали кращих медичних фахівців. І вже така комісія все перевіряла та робила висновки. Більше того, ми в департаменті завжди аналізували діяльність лікувальних закладів і, коли бачили певні негативні тенденції, завжди проводили комісійні перевірки, скажемо так, на упередження. 

Результати перевірок завжди вивчалися на апаратних нарадах в присутності всіх керівників. Головна мета – не покарати, а навчити, як діяти професійно, законно і на благо пацієнта. Але якщо виявлялися порушення, за які мало би бути дисциплінарне стягнення, то тоді так, такі стягнення застосовувались. Але лише до керівників закладів, що перебувають у сфері управління департаменту. В інших випадках ми зверталися до голів районних державних адміністрацій. 

Постає питання, чому небайдужі громадяни не звертаються до керівників медичних закладів зі своїми скаргами, а обривають телефони КМДА?

Крім керівників медичних закладів правильно ще звертатися до Національної служби здоров'я України. Бо саме цей орган центральної виконавчої влади є стратегічним закупівельником медичних послуг в рамках державної програми медичних гарантій. Національна служба здоров'я дуже принципово підходить до кожного звернення щодо порушень закладами умов договору. Якщо порушення підтверджується, то там мають змогу прийняти рішення в діапазоні від «повернути пацієнту стаціонару кошти, витрачені на купівлю ліків» до «розірвати договір із закладом на надання медичної допомоги за певним пакетом».

Щодо вашого питання, то відповідь на нього лежить, скоріше за все, в площині того, чи встигають люди за змінами, які відбуваються в галузі охорони здоров'я. Завжди простіше діяти старим звичним способом.

Щодо повноважень департаменту і мене, як керівника, то все чітко викладено в Положенні про департамент охорони здоров'я, який затверджує міська рада. Якщо коротко: департамент забезпечує реалізацію державної політики в галузі охорони здоров'я, а також здійснює організаційне та методичне керівництво мережею лікувальних закладів. Основні завдання департаменту: аналізувати стан надання медичної допомоги та оцінювати потреби населення; виявляти прогалини в системі; формувати стратегічне бачення того, куди має рухатися госпітальний округ на тлі сучасних тенденцій як в медицині, так і у менеджменті охорони здоров'я. Все задля того, щоб медична допомога була дійсно якісною та доступною. А впроваджувати в життя необхідні рішення можна і шляхом розробки цільових міських програм, і шляхом розробки плану розвитку госпітального округу, і шляхом запровадження нових медичних послуг. І те, як змінилась система охорони здоров'я Києва, є результатом спільної роботи міської ради, департаменту та лікувальних закладів. 

Рутинна робота департаменту – це аналіз, розробка наказів, маршрутів пацієнтів тощо. Одним словом – папери. Але мені також було важливо бачити наживо і без прикрас, що відбувається у лікувальних закладах. Тож я могла протягом дня побувати в декількох лікарнях. Я їздила сама, без попередження керівництва закладу, і мала змогу побачити все своїми очима. 

Свого роду «контрольна закупка»…

Певною мірою.

Наприклад, я просила пояснити, чому в палатах перебуває по п'ять або навіть шість пацієнтів, при цьому у відділенні наявні абсолютно вільні палати? Чому купують ліки пацієнти стаціонару? Чому пацієнтів скеровують до приватної лабораторії, яка орендує приміщення в цій лікарні, а не до лабораторії закладу, яка також спроможна проводити призначені дослідження? Багато чого можна побачити і почути, якщо тебе не супроводжує керівник.

Окрема історія – проведення ремонтних робіт. Це ж не просто стіни пофарбувати. Як виглядатиме набір приміщень і що в них буде розташоване? Як виглядатимуть робочі місця лікарів та медичних сестер? А палати для пацієнтів? Що необхідно для встановлення обладнання? Як буде відбуватися маршрутизація пацієнтів? Як буде дотримано вимоги інфекційного контролю? 

Ще про сам момент вашої відставки. Чи була у вас розмова з міським головою перед ним? Все-таки ви пропрацювали тривалий період в його команді. Як ви попрощалися з Віталієм Кличком?

Я прийшла із заявою до міського голови і пояснила, що хочу залишити посаду. Як я вже казала, на той час я завершила трудомістку роботу за декількома важливими напрямами і за стан справ в департаменті була спокійна. Я працювала вісім років, працювала наполегливо і з великим навантаженням. У роки війни взагалі в режимі 24/7. На ці вісім років припали всі можливі виклики, з якими в принципі може зіткнутися керівник. Реформа системи охорони здоров'я, епідемія ковіду, війна... 

«Навіть в складних ситуаціях ми з міністерством знаходили спільну мову»

Так сталося, що у київської влади після 2019 року не надто складаються відносини з центральною. Чи це якось відбивалося на вашій співпраці з МОЗ, НСЗУ?

У нас була конструктивна робота. Віктор Кирилович (міністр охорони здоров'я Віктор Ляшко – «Главком») – це вже четвертий міністр, з яким я працювала за ці вісім років. Міністерство формує політику, а регіональні департаменти разом із лікувальними закладами її реалізують. Тож я відповім вам питанням на питання: ви десь чули критику роботи департаменту? Навіть в складних ситуаціях ми з Міністерством знаходили спільну мову. Наприклад, коли формували в Києві госпітальний округ та спроможну мережу.

Про що саме мова?

У лютому 2023 року була прийнята постанова щодо формування спроможної мережі у госпітальних округах (постанови КМУ від 28.02.2023 № 174 «Деякі питання організації спроможної мережі закладів охорони здоров’я» – «Главком»). Нагадаю, що місто Київ є окремим госпітальним округом, в той час як всі інші округи – це області. Так от, критерії формування спроможної мережі, які стосувалися, зокрема, багатопрофільних лікарняних закладів, були розроблені міністерством саме для областей. Це не єдина наша (столиці – «Главком») особливість. На території міста надзвичайно велика кількість лікувальних закладів різних форм власності – і державних, і комунальних, і приватних. Наразі заклади будь-якої форми власності можуть укласти договір з Національною службою здоров'я України. Не лише комунальні лікарні. Тому я, як керівник департаменту, вбачала своїм завданням забезпечити ефективний розвиток, перш за все, закладів охорони здоров'я, що перебувають у власності громади. З самого початку своєї роботи я вибудовувала систему, в якій комунальні лікарні були би спроможні задовольняти потреби населення у медичній допомозі, стали б конкурентноспроможними та фінансово стійкими. Бо саме вони несуть основну відповідальність за надання медичної допомоги киянам. Так було і в ковід, так є і тепер. Тож я вдячна міністру, що в листопаді 2024 року у постанову було внесено необхідні зміни. 

До речі, якби я погодилась із першим варіантом постанови, де був загальний для всіх порядок функціонування госпітальних округів, то в Києві була б лише одна багатопрофільна надкластерна лікарня для дорослих (лікарня, в якій зосереджено максимальну кількість високотехнологічних напрямів стаціонарної допомоги – «Главком»). А наразі таких лікарень в місті шість. Є різниця, чи не так?

Як вдалося цю постанову обійти?

Постанову уряду обійти неможливо. Її можна тільки змінити. Я проводила аналіз, готувала відповідні звернення до міністерства, в тому числі за підписом Миколи Поворозника, як першого заступника голови КМДА, була на прийомі у міністра. Тобто цифрами і фактами доводила, що Порядок функціонування госпітальних округів має врахувати особливості Києва.

Розкажіть, як ви потрапили з Дніпра у столицю, отримавши посаду в КМДА?

У 2016-му році в департаменті відкрилися декілька вакансій. І я взяла участь у конкурсі одночасно на директора департаменту і на заступника директора: перевірка знань, співбесіда тощо. Також щодо мене була проведена спеціальна перевірка, яка є обов'язковою при призначенні на посаду державного службовця. І за результатами розгляду в березні 2017 року я була призначена на посаду заступника директора. А в жовтні, у зв'язку зі звільненням керівника, стала директором департаменту. В мене стаж державної служби – 25 років. Це, скажемо так, немало. 

«Як би зреагували ви, якщо б у дитячому відділенні використовували ліки, термін яких сплив?» 

Вас також звинувачували в агресивній манері спілкування на підвищених тонах. Зрозуміло, що в період тривалої роботи у такій непростій сфері і в такий непростий час хтось буде незадоволеним, а градус дискусій міг бути різним. Що вас могло вивести вас з себе?

Хотілось би знати, хто саме звинувачує. Пацієнти чи керівники закладів? От з прізвищами, посадами та обставинами, за яких я «проявила агресію». Бо інакше це виглядає як наклеп. Так, я вимоглива до своїх колег. Якщо людина очолила лікувальний заклад, то разом із владою вона взяла на себе відповідальність за життя та здоров'я людей, за медичний колектив.

Як би зреагували ви, якби отримали звернення від постраждалих під час обстрілів про те, що в лікарні їм видали список ліків і засобі і наказали все купити? Що ці люди також сплатили за обстеження…

Як би зреагували ви, якби до вас звернулись мами дівчаток і скаржились, що для їх дітей нема вакцини проти вірусу папіломи людини (профілактика раку шийки матки), а я точно знаю, що департамент цю вакцину закупив і передав в заклади.

Як би зреагували ви, якщо б проведена перевірка показала, що в дитячому відділенні однієї з лікарень використовують ліки, термін яких сплив? 

Як би зреагували ви, якби керівник закладу заключив річний контракт з НСЗУ на суму, яка не покриває навіть фонд оплати праці. Тобто грошей не вистачає колективу на зарплату, а потрібно ще ж купувати медикаменти, витратні матеріали, продукти харчування тощо. При цьому керівник не просто сам нічого не робить, а ще й активно протидіє будь-яким змінам, які б дозволили виправити ситуацію. 

От візьмемо, наприклад, ендокринологічний центр. На момент його приєднання до 18-ї лікарні у центрі вже була сформована кредиторська заборгованість – біля 17 млн грн, а надходження від Національної служби здоров'я за надані медичні послуги складали лише 4 млн грн на місяць. Тобто з кожним днем ситуація в закладі ставала все гіршою, і якби ми не провели реорганізацію, то центр припинив би своє існування сам по собі. 

Або візьмемо дитячу інфекційну лікарню, там дуже повчальна історія. Наразі керівник вимушений просто рятувати заклад та колектив. А все тому, що його попередники під час епідемії ковіду, отримуючи велике фінансування від Національної служби здоров'я, витрачали ці кошти, ну, скажемо так, в довільній манері. Автономія ж. Витратили все до копійки, а тут і епідемія ковіду закінчилась разом із грошима – немає пацієнтів, то немає і виплат. А плану як лікарні функціонувати далі керівництво не придумало.

Що в такій ситуації робить очільниця закладу? Правильно, звільняється разом із заступниками. І вже новий керівник займається всіма проблемами лікарні, третій рік поспіль виплачує працівникам зарплатні борги, реорганізує заклад тощо. 

Одна з найбільших претензій, яку доводилося чути, стосується закриття 17-ї лікарні, яка була об’єднана з 12-ю. Ви не вважаєте зараз, що цю реорганізацію треба було провести по-іншому?

Почну трохи здалеку. До 2020 року в Києві було реорганізовано більше 50 лікувальних закладів. І саме це дало їм можливість стати медично та економічно ефективними, запровадити широкий перелік медичних послуг і, в підсумку, без стресу для пацієнтів та працівників перейти на фінансування в рамках державної програми медичних гарантій. У своєму попередньому стані малопотужних лікарень на 20-50 ліжок, що не відповідали ніяким умовам будь-якого з пакетів послуг, в тому числі ні за обладнанням, ні за кадрами і так далі: їхні шанси на укладання договорів з Національною службою здоров'я дорівнювали нулю.

Тепер про 17-ту лікарню. Давайте будемо висловлюватися коректно: не було ніякого закриття, було її приєднання до 12-ї лікарні, про закриття й мова не йшла. 

Чому міською радою було прийнято рішення про це приєднання? І чому це рішення підтримав колектив? 

17-та лікарня була закладом особливим: вона мала у своєму складі лише чотири стаціонарні відділення, але це були відділення, в яких концентрувалися складні випадки захворювань і травм, тяжкі пацієнти. Лікування у відділеннях нейрохірургії, торакальної хірургії, політравми, інтенсивної терапії тощо коштує дуже дорого. За програмою медичних гарантій фінансування випадків за цими напрямками не вистачає для покриття всіх потреб. Навіть коли у складі лікарні є хоча б одне з таких відділень, то це вже виклик для фінансової стабільності закладу. А тут всі відділення такі! 

Фінансове становище лікарні було настільки складним, що за підсумками 2024 року середня заробітна плата у лікарів була 10 тис. грн, про медичних сестер і санітарок я взагалі мовчу. Уявляєте це? До того ж накопичилась значна заборгованість практично за усіма статтями: і за оплату праці, і за медикаменти та витратні матеріали... А які там були умови! Точніше, умов там не було. Сучасного приймально-діагностичного відділення у лікарні не було і, головне, не було можливості його організувати. Відділення інтенсивної терапії було перевантажене, пацієнтам бракувало місця в палатах. Вирішити ці проблеми з приміщеннями можна було лише шляхом проведення повної реконструкції. І от це вже означало б закриття лікарні на певний період, я б сказала, на роки. 

Найбільш адекватним рішення стало проведення реорганізації. Попередньо у 12-й лікарні було проведено ремонт та закуплено необхідне обладнання. Відповідно до законодавства працівники реорганізованого закладу мали право і можливість працевлаштуватися у 12-ту лікарню. І переважна кількість цим правом скористалася.

У підсумку цього об'єднання в місті з'явилась потужна надкластерна багатопрофільна лікарня. Вже 16 червня вона стала осередком порятунку для 27 киян, які постраждали під час ракетної атаки на місто. 

Взагалі, вам як журналістам варто поїхати до 12-ї лікарні та подивитися, які там створені умови для пацієнтів та медпрацівників. Які там складні, навіть унікальні, технології діагностики, лікування та реабілітації. Це той випадок, коли краще один раз побачити, чим сто разів почути. До речі, очільник 12-ї лікарні вже розрахувався з кредиторською заборгованістю, яка дісталась йому у спадок від 17-ї.

Тож скажіть мені: це було правильне рішення чи ні?

«Якби Київ не мав такої потужної служби трансфузіології, то надати необхідну допомогу пораненим ми б просто не змогли»

У підсумковому зверненні ви зазначили, що за період вашої роботи кияни отримали можливість користуватися новими медичними послугами. Що саме додалося: чи можна це перерахувати, аби, так би мовити, зафіксувати для історії?

Якщо перераховувати все, що зроблено, то ніякого часу не вистачить. Я наведу лише деякі приклади. Почнемо з діагностики і лікування інфарктів та інсультів із застосуванням ендоваскулярних методик. Свого часу в мене викликав здивування той факт, що в столиці жоден комунальний заклад не проводить ангіографію. Лише державні та приватні.

Пояснімо для не посвячених, ангіографія – це...

Це метод візуалізації кровоносних судин. Вводиться контрастна речовина, а потім за допомогою рентгену, комп'ютерної томографії або магнітно-резонансної томографії тощо оцінюється стан судин. Цей метод дозволяє виявити їх патології, побачити, де саме та внаслідок чого відбулось порушення кровообігу. Ангіографія є максимально точною та інформативною для діагностики серцево-судинних та цереброваскулярних захворювань. 

Так от, раніше, наприклад, при інфаркті міокарда ангіографічні дослідження судин серця з їх наступним стентуванням в комунальних закладах не проводились. Але це ж вже давно ключовий метод діагностики та лікування інфаркту, включений в наші клінічні протоколи та стандарти! Зараз в трьох комунальних лікарнях є не лише інтервенційна кардіологія, а і кардіохірургія. Там крім стентування коронарних артерій, виконуються найскладніші втручання – наприклад, протезування клапанів серця, транскатетерна імплантація аортального клапана тощо. А в 1-й лікарні навіть проводять трансплантацію серця. 

Якщо продовжувати тему трансплантології, то у 2023 році проведено реорганізацію трьох лікарень (КНП «Київський міський центр нефрології та діалізу», КНП «Київський міський центр трансплантації» та КНП «Дитяча клінічна лікарня №8 Шевченківського району» – «Главком»), за підсумками якої створено унікальний медичний центр, де проводиться трансплантація солідних органів та кісткового мозку і дітям, і дорослим. У закладі функціонують відділення онкогематології та неврології, єдина лабораторія в Києві для вирощування стовбурових клітин шкіри та виготовлення живих еквівалентів шкіри та дерми. Це дає змогу використовувати ці клітинні та тканинно-інженерні продукти для регенеративної медицини, зокрема для лікування постраждалих з опіками, пошкодженнями нервових волокон, травмами опорно-рухового апарату, в тому числі у поранених бійців ЗСУ. Також центр є осередком лікування хворих із хронічною нирковою недостатністю методом гемодіалізу. Взагалі, ця реорганізація свого часу сприймалась багатьма дещо насторожено, але результат – позитивний. Наразі центр є потужним закладом світового рівня, який, зокрема зміг розташувати у себе всіх пацієнтів та медичних працівників з профільного відділення Охматдиту після влучання ракети (масована ракетна атака, під час якої було частково зруйновано і пошкоджено корпуси дитячої спеціалізованої лікарні «Охматдит» відбулась 8 липня 2024 року – «Главком»). Це відділення перебуває там дотепер.

Також в місті вирішено проблему із виявленням, діагностикою та лікуванням вродженої туговухості у дітей. Раніше це захворювання часто діагностували запізно, та й оперативне лікування вродженої туговухості було не дуже поширене. З 2018 року всі родопомічні заклади міста забезпечені необхідним обладнанням для проведення скринінгу на вроджену туговухість, що дозволило своєчасно виявляти всі випадки захворювання. Також ми вирішили проблему із доступністю оперативного лікування цих дітей – кохлеарна імплантація проводиться всім дітям, які її потребують.

Взагалі за цей час відбулось масштабне переоснащення всіх родопомічних закладів. Все обладнання – і рентгенологічне, і ультразвукове, і інше – є сучасним, експертного класу. Наприклад, нове лабораторне обладнання дозволяє в постійному режимі контролювати показники гемостазу, що суттєво знижує ризики масивних кровотеч при пологах. У випадках проведення складних оперативних втручань, що потребують тривалого знеболювання, у закладах тепер наявні відеоларингоскопи – для проведення інтубаційного наркозу. 

Двом родопомічним закладам було придбано унікальне обладнання, яке дозволяє проводити операції внутрішньоутробно. 

А у перинатальному центрі, де приймають, зокрема, передчасні пологи і рятують маловагомих недоношених дітей, ми встановили ретинальну камеру. Це дозволяє у цих недоношених діток на ранніх етапах виявляти патологію сітківки ока, відразу проводити їм оперативне втручання та залишати малечі можливість бачити цей світ.

У випадку з родопомічними закладами теж не обійшлося без приєднань…

Саме так.

Я б виділила тут два напрямки. Перший – створення сучасного перинатального центру. Ми створили його на базі двох закладів – 5-го пологового будинку та тогочасного перинатального центру. Це було обумовлено тим, що 5-й пологовий будинок також надавав перинатальну допомогу третього рівня – туди скеровували жінок із екстрагенітальною патологією, наприклад, із цукровим діабетом, захворюваннями системи кровообігу тощо. Наразі в перинатальному центрі зосереджено всі необхідні служби для матерів і немовлят: відділення хірургії новонароджених, виїзна неонатологічна бригада, відділення постінтенсивного догляду та виходжування немовлят, гінекологічне відділення для дітей та підлітків тощо. Наявність таких підрозділів дозволила свого часу прийняти у відділення хірургії новонароджених маленьких пацієнтів із Охматдиту після того, як російська ракета влучила в цю лікарню. 

Інші пологові будинки були об'єднані зі спеціалізованими лікарняними закладами. Хочу наголосити, що це загальнодержавна тенденція. Якщо ви уважно прочитаєте постанову Кабміну про спроможну мережу, то побачите, що пологові будинки, як окремі заклади, окремі юридичні особи до складу спроможної мережі не входять. Їх місце передбачене у складі спеціалізованих багатопрофільних лікарень – кластерних та надкластерних. Єдиний виняток – перинатальний центр третього рівня, який може існувати у вигляді окремого закладу. І на моє переконання, це бачення міністерства є правильним. Воно ґрунтується на доказовому менеджменті та кращих міжнародних практиках.

Ви прозвітували про те, що створено мережу відділень паліативної допомоги для дорослих невиліковних хворих та членів їх родин. Також збільшено кількість виїзних бригад. Чи достатньо цих заходів?

Хочу наголосити, що в Києві паліативну допомогу прийшлося організовувати, як кажуть, «з нуля». Протягом 2017-2018 років було створено мережу відділень паліативної допомоги для дорослих, ці відділення максимально відповідають потребам невиліковних хворих та членів їх родин. Так, ми суттєво збільшили кількість виїзних мультидисциплінарних бригад, тому що мали постійно зростаючий попит на отримання допомоги вдома. 

Крім того, було створено унікальне дитяче відділення паліативної допомоги. Зазначу, що, коли маєш справу із паліативними пацієнтами, то надзвичайно важливо підтримувати психологічний стан цих дітей та їхніх батьків. І я маю на увазі не лише медичну та психологічну допомогу. Важливо, створити такі умови, аби діти не відчували, що вони в лікарні.

Чи достатньо цих заходів – можна буде побачити лише в динаміці. 

Враховуючи війну і велику кількість поранених – як військових, так і цивільних – питання про банк крові. У столиці цю сферу теж було реформовано.

Так, у 2018 році було створено Київський міський центр крові та 29 лікарняних банків крові. Це дозволило запровадити стандартизацію усього циклу заготівлі, переробки, тестування крові, сертифікацію відповідно до вимог стандартів якості. Було впроваджено сучасні методики кріоконсервації еритроцитів, в тому числі рідкісних груп та резусів, з терміном зберігання до 30 років. І головне – було забезпечено створення незнижувального запасу компонентів донорської крові та безперебійне забезпечення ними лікарень, в тому числі відомчих. Якби ми в Києві з самого початку війни не мали такої потужної служби трансфузіології, то надати всю необхідну допомогу пораненим ми б просто не змогли.

Ще один критично важливий напрямок – онкологія. Що зроблено у цій сфері?

Для початку зазначу, що свого часу у всі консультативно-діагностичні центри були закуплені мамографи, що дозволило проводити скринінгові обстеження жінок на рак молочної залози. При цьому нас цікавить не тільки охоплення скрінінгом, а і якість виявлення патології. Тому ми запровадили обов'язковий повторний перегляд результатів мамографії іншим фахівцем, так зване «друге читання». Це суттєво покращило результати виявлення раку молочної залози та унеможливило лікарські помилки.

В онкологічному центрі вирішили проблему розширення доступу пацієнтів до амбулаторного проведення хіміотерапії. Попит на цю послугу великий, а потужностей не вистачало. Тож було відремонтовано та відкрито відділення хіміотерапії денного стаціонару. На базі цього відділення є можливість надати допомогу значно більшій кількості пацієнтів – в комфортних умовах злагодженою професійною командою медиків. При цьому пацієнтам та їх близьким не потрібно суттєво порушувати свій ритм життя, свій побут. Людині комфортно жити дома, там і стіни допомагають. 

Медицина є дуже технологічною галуззю, тож ми мусимо відповідати часу. В онкологічному диспансері з'явились два нових лінійних прискорювача, додатково до тих, що вже були. Також виділено кошти для закупівлі апарату для проведення позитронно-емісійної томографії, поєднаної з комп'ютерною томографією – ПЕТ-КТ. Це метод обстеження, коли пацієнту вводять спеціальну речовину, яка має властивість накопичуватися в клітинах з високою метаболічною активністю, наприклад, у ракових. Потім апарат сканує розподілення цієї речовини в організмі та паралельно формує анатомічне зображення. За допомогою ПЕТ-КТ можливо виявити рак на ранніх стадіях, також цей метод допомагає контролювати перебіг наявного захворювання, результати лікування тощо. Дуже необхідне людям дослідження.

Останні роки актуальною стала реабілітація. Як з нею в Києві?

Важлива тема. Скажу, що реабілітація була у фокусі моєї уваги не лише останні роки, а з самого початку роботи на посаді директора.

З 2017 року ми почали вирішувати проблеми, пов'язані із реабілітацією дітей. Визначили осередки реабілітації, маршрути пацієнтів та почали ремонтувати і оснащувати дитячі реабілітаційні відділення – у 3-й, 4-й, 7-й та 9-й дитячих лікарнях. 

Якщо казати про реабілітацію дорослих, то спершу ми розширили доступ пацієнтів до вже наявного відділення фізичної і реабілітаційної медицини у 18-й лікарні. Попит на отримання там послуг був і залишається високим, бо це відділення відоме на всю Україну. Тож ми суттєво розширили площі відділення, що дало змогу вдвічі збільшити його потужність, наразі там 60 ліжок. Відремонтували, закупили нове обладнання. Тож пацієнти більше не очікують своєї черги місяцями.

Але головний наш реабілітаційний заклад – це Центр реабілітації та паліативної допомоги, розташований в Пущі. Ми почали його організовувати у 2022 році. Провели надскладну роботу у стислі терміни: розробили проєкт, відремонтували, оснастили, залучили фахівців. Центр великий, на 350 ліжок. Він сучасний, високотехнологічний, комфортний та інклюзивний. Там є і басейн, і великий зал, який трансформується за потреби або у спортивний, або у концертний. Не дивуйтесь, психологічна реабілітація не менш важлива за фізичну, особливо, коли мова йде про військових. Нам важливо відволікти їх від важких думок та споминів. Сьогодні деякі ремонтні роботи ще продовжуються, але левова частка вже зроблена, заклад повноцінно функціонує. Він є унікальним.

На початку розмови ви сказали, що для вас було важливо завершити справи із міськими програмами, затвердити їх на сесії Київради. Що там в тих програмах?

Одна з них – це програма з громадського здоров'я. Наш департамент свого часу першим в Україні розробив таку програму, наразі вона ще є діючою до 2025 року включно. Тож ми переглянули та оновили її, ґрунтуючись на потребах населення, і винесли на сесію міської ради рішення щодо продовження ще на два роки. У цій програмі є багато заходів. Наприклад, ми вже давно проводимо за кошти міського бюджету вакцинацію дівчаток-підлітків проти вірусу папіломи людини. Нагадую, що така вакцинація – профілактика раку шийки матки. Батьки-кияни вже давно звикли до того, що ця послуга доступна і безкоштовна. А на рівні держави така безоплатна вакцинація для дівчат з'явиться вперше у наступному році. 

Друга програма стосується підтримки та розвитку галузі охорони здоров'я столиці. У ній також багато заходів, що роблять ситуацію із медичною допомогою в Києві кращою, ніж в інших регіонах. Наприклад, для пацієнтів зі спинально-м'язовою атрофією. Це рідкісне захворювання, ліки для якого вперше з'явилися у світі лише років дев'ять назад, а в Україні держава почала їх закуповувати у 2022 році. Лікування цього захворювання складне, вартісне, препаратів, закуплених державою, вистачає не завжди. Тож ми в рамках цієї програми закуповуємо ліки для пацієнтів зі спинально-м'язовою атрофією, почали це робити першими в Україні. Навіть не знаю, чи взагалі в якомусь іншому регіоні ще так роблять.

«Захворюваність на гепатити В і С в місті дещо зростає, але…»

За вашими даними, розширено програму протидії ВІЛ/СНІДу та вірусним гепатитам. В усіх закладах охорони здоров’я запроваджено активне безкоштовне тестування населення на ВІЛ, гепатити В та С. Це мало б дати об’єктивнішу картину щодо поширення цих хвороб. Які останні дані?

Статистика щодо всіх цих захворювань наразі державним центром громадського здоров'я не публікується, тому ми не можемо говорити про показники захворюваності, розповсюдженості та смертності в розрізі всіх регіонів, порівнювати, відслідковувати тенденції тощо. Ми можемо оперувати лише показниками наших комунальних закладів, без врахування даних державних та приватних лікарень. У місті починаючи з 2017 року реалізується міжнародна стратегія подолання епідемії ВІЛ-інфекції, яка називається  Fast Track. І на сьогодні ми маємо дійсно гарні результати її впровадження. Смертність зменшується, вертикальна трансмісія (передача ВІЛ від матері до дитини) за минулий рік дорівнює нулю. Швидкі тести на ВІЛ наявні у всіх закладах охорони здоров'я починаючи ще з 2018 року. Обстеження виявлених пацієнтів та призначення їм лікування відбувається своєчасно та в повному обсязі.

Захворюваність на гепатити В і С в місті дещо зростає, але на цей ріст впливає, зокрема, суттєве покращення виявлення цих хвороб. Головне, що лікування гепатитів наразі є можливим і доступним.

А що стосовно ковіду? Він, як пишуть ЗМІ, повернувся?

Він нікуди не зникав, просто рівень захворюваності на ковід суттєво знизився, пандемія у світі закінчилась. Тож тепер треба звикати до нього, як, наприклад, до грипу. Періодично рівень захворюваності на ковід серед населення буде підвищуватися, коливання рівня носитимуть сезонний характер. Саме це ми з вами і побачили. Тож треба дбати про профілактику зараження.

На завершення кілька найпоширеніших питань від киян та працівників столичних комунальних медичних закладів з мережі: вони стосуються якості надання екстреної медичної допомоги. Передусім: чому в Києві скорочена кількість бригад екстреної меддопомоги?

По факту, протягом восьми років кількість виїзних бригад суттєво не змінилася – їх як було приблизно 155, так і лишилося. За статистикою на одну бригаду припадає в середньому 10-11 викликів на добу. Дійсно міняється склад виїзних бригад, десь до 40% бригад є лікарськими, інші мають у складі фельдшерів. І всі ці фельдшери пройшли підготовку за фахом парамедика. Тобто, парамедики мають вищу кваліфікацію, ніж звичайні фельдшери. І ця тенденція на збільшення парамедиків у наданні екстреної медичної допомоги є загальнодержавною. Що дійсно є проблемою, так це плинність кадрів.

Тяжка робота…

Так, це тяжка робота. І це зрозуміло, якщо врахувати і ковід, і війну.

Місто зі свого боку підтримує працівників екстреної медичної допомоги, нагадаю хоча б про щомісячну безповоротну фінансову допомогу з міського бюджету, яку отримують всі медичні працівники міста. Також за рахунок міського бюджету, а не за рахунок бюджету центру екстреної допомоги, який формується із надходжень від Національної служби здоров'я, утримується парк автомобілів, закуповуються паливно-мастильні матеріали, проводяться ремонти. До речі, заробітна плата водіям машин екстреної допомоги також фінансується з міського бюджету. Тож центр має більш сприятливі фінансові умови, ніж аналогічні заклади в інших регіонах. 

Місто також забезпечило переоснащення екстреної допомоги. Наприклад, тепер 100% бригад мають кардіографи з функцією телеметрії, що дозволяє мати цілодобовий доступ до консультативно-телеметричного центру, де лікар може онлайн прочитати кардіограму та проконсультувати виїзну бригаду. Також у 2019 році оновили комплекти обладнання для проведення серцево-легеневої реанімації. 

Також було відкрито тренувально-навчальний центр з питань надання екстреної допомоги. Навчання в ньому проводять як для медичних фахівців, так і для звичайних громадян. Такі знання і навички наразі є дуже затребуваними.

Незадоволення пацієнтів часом все ж має під собою підґрунтя. Треба визнавати і негативні явища. Наприклад, у столичному онкоцентрі досі є корупція. Пацієнти називають конкретні відділення, конкретних медиків. Чому вони не бояться відповідальності?

Це запитання до тих, хто хабарі бере і не боїться відповідальності. Кожен має діяти за законом. 

Добре, поясніть читачам, яким є правильний алгоритм дій у таких випадках? Приміром, з вас вимагають гроші у комунальному закладі охорони здоров'я. Що робити? 

Звертатися у правоохоронні органи та Національну службу здоров'я, саме там пацієнту скажуть, як йому треба діяти. І саме там дійсно можуть надати допомогу у цій складній ситуації. Інших варіантів нема. 

І зовсім насамкінець – про ментальне здоров'я. Що зараз, на четвертому році повномасштабного вторгнення, робиться для його підтримання?

Ми почали приділяти посилену увагу проблемі ментального здоров'я ще до початку повномасштабного російського вторгнення. У 2018 році за ініціативи департаменту було впроваджено психологічну підтримку для учасників антитерористичної операції та їхніх сімей. Вже тоді було зрозуміло, що треба системно підходити до вирішення цієї проблеми. У 2022 році в Києві відкрили гарячу лінію, запит на консультації був величезний. На початку лікарі, які консультували (психіатри, психотерапевти), а також психологи часто надавали свої номери телефонів, щоб люди зверталися до них напряму, і працювали безкоштовно, як волонтери. У нас були тисячі телефонних дзвінків, від дорослих і від підлітків, з України і з-за кордону, від військових і від цивільних. А потім на базі комунального закладу «Соціотерапія» ми відкрили кризовий центр, бо зрозуміли, що одного консультування тут замало, часто буває потрібна тривала робота з пацієнтом, глибоке занурення в проблему. 

Якщо брати суто медичний компонент, то за цей час ми суттєво переформатували роботу психіатричної служби як дорослої, так і дитячої, провели необхідні реорганізації, відкрили низку відділень – наприклад, відділення психосоматичних захворювань, відділення реабілітації на базі психіатричного стаціонару тощо. Окремо зверну увагу на інтеграцію психіатричної допомоги в роботу консультативно-діагностичних центрів та спеціалізованих багатопрофільних лікарень. Це дуже важливо – спростити отримання психіатричної допомоги, зробити її доступною та унеможливити стигматизацію тих, хто за цією допомогою звертається. 

І наприкінці я хочу сказати, що багато ініціатив щодо відкриття нових структурних підрозділів, запровадження інноваційних методів діагностики та лікування тощо зараз знаходяться на різних стадіях реалізації. Тож результати цієї роботи можна буде побачити згодом.

Наталія Лебідь, Микола Підвезяний, «Главком»