/https%3A%2F%2Fs3.eu-central-1.amazonaws.com%2Fmedia.my.ua%2Ffeed%2F432%2Ff54e492e400a7723fb5ca4dc523ffe60.jpg)
Бізнес і донати. Як автохаб Nesemos працює із ветеранами і ремонтує автівки на мільйони
- "Дякуємо за службу, роботи немає". Історія одного ветерана
- "Кому пікап?" Як починалось ветеранське СТО
- Одразу на перспективу. Від гаража у промці до автохабу
- Методичок немає: як створюють робочі місця для ветеранів
Більшості ветеранів не потрібно, щоби на роботі з ними спілкувались за методичкою "Як адаптувати ветерана після війни", каже LIGA.net співзасновниця та директорка Nesemos Veteran Auto Hub Марія Ксьондзик. Їм потрібна робота і комфортний колектив. Але ключове – їм потрібно, щоби роботодавці почали їх помічати.
У 2022 році Марія разом із Петром Шукліновим, – редактором LIGA.net, а нині військовослужбовцем ЗСУ, – створили волонтерський фонд Nesemos. Все почалося з того, що їх знайомий запропонував передати свій автомобіль військовим. За три роки ініціатива перетворилась на соціально відповідальний бізнес, який щомісячно надає підтримку армії на понад 1 000 000 грн та створює робочі місця для ветеранів.
З якими труднощами у пошуках роботи стикаються захисники після повернення з війни і як одне СТО формує культуру роботи з ветеранами, попри відсутність універсальних методичок – досліджувала LIGA.net.
"Дякуємо за службу, роботи немає". Історія одного ветерана
"Коли після звільнення з військової служби я почав шукати роботу, то переважно по усіх вакансіях мені відмовляли, щойно дізнавались про поранення, – розповідає LIGA.net ветеран Руслан. – Вони ніби й дякували за службу, але казали, що, на їх думку, мені просто важко буде впоратись із роботою".
Руслан – ветеран елітної 25-тої окремої повітрянодесантної Січеславської бригади. Його служба розпочалась восени 2022 року: "Вже не було змоги терпіти просто. Розумів, що я у війську потрібніший буду, ніж просто вдома сидіти. І пішов".
Практично через рік він отримав поранення. Відбив черговий штурм, і вже дорогою у бліндаж побачив, як на нього, ніби у сповільнені зйомці, летить якийсь вогник. Це виявилась граната з АГС. Далі – евакуація, лікування, ампутація руки, реабілітація.
Пошук роботи після повернення до цивільного життя виявися квестом – не було жодної вакансії, на яку би молодого чоловіка були готові взяти. Хіба кілька пропозицій з роботи охоронцем. Але на таких умовах, на які він сам не погодився.
Тоді я вирішив, що краще шукати роботу саме серед тих людей, які причетні до допомоги армії, – каже Руслан.
Правда, свою роботу у Nesemos Veteran Auto Hub він все одно знайшов випадково – просто заїхав полагодити своє авто. І запитав, чи раптом для нього не знайдеться вакансій. Руслану запропонували вакансію майстра-приймальника. Потрібного досвіду він не мав, але його навчили і підготували до роботи.
Вже на цьому СТО Руслан змінив ще кілька посад: спробував себе у ролі водія, а в кінцевому рахунку – став менеджером з адаптації авто для ветеранів з інвалідністю.
Це – типова історія для Nesemos Veteran Auto Hub. СТО, задумане як соціальний бізнес, не спішить звільняти людей, пояснює співзасновниця та директорка Марія Ксьондзик. Тут, на відміну від багатьох інших бізнесів, ідея не брати на роботу ветеранів навіть не розглядається – підтримка армії лежить в основі проєкту.
"Кому пікап?" Як починалось ветеранське СТО
Nesemos за два роки після великого вторгнення перетворився з волонтерського проєкту, який ганяв на фронт "корчі" для військових, на повноцінний автомобільний хаб. В основу масштабування лягла проста ідея – задовольнити потреби армії в авто.
Все почалось зі знайомого Марії та Петра, який написав пост із запитанням: "Кому пікап?" та запропонував свою автівку військовим. Відгуків було тисячі.
Щоб закрити цю очевидну потребу, команда волонтерів відкрила збори на авто для військових. "Зараз ми працюємо під ключ: збираємо гроші, шукаємо, купуємо, фарбуємо, ремонтуємо і передаємо на баланс військової частини", – розповідає Марія.
Спочатку машини ремонтували на різних СТО, але це не давало жодних гарантій. Одного разу недогляд майстрів виявився критичним: у автівки відпали колеса прямо дорогою на фронт – виявилось, що жодне з них не було прикручене, лише прихоплені.
Щоб повноцінно контролювати якість, волонтери вирішили організувати свій ремонт.
Прийти в чужий бізнес і сказати: "Ми тут у вас на СТО поставимо свого механіка, нехай він крутить щось для військових" – це була неробоча ідея. Тому ми просто винайняли свій гараж, знайшли двох механіків і коштом донатів почали збирати наші п'ять-шість машин на місяць, – каже Марія.
Це виявило ще масштабнішу потребу: сервісів, готових цілеспрямовано обслуговувати і ремонтувати автівки для військових, практично немає. До маленького гаража почали звертатись інші волонтери та військові з проханням взяти в роботу й їхні машини.
Отже, гараж мав розширюватись, щоби закрити і цю потребу.
Одразу на перспективу. Від гаража у промці до автохабу
Працювати вирішили одразу на перспективу, згадує Марія: "Якщо вже ми складаємо в одну корзину всі заощадження, треба, щоб це був масштабний ветеранський автохаб".
Стартовим капіталом стали власні заощадження та грант у 7 000 євро від онлайн експрес-інкубатора для соціальних ініціатив. Цього вистачило, щоб купити три підйомники, ще кілька одиниць обладнання та запустити в роботу перший бокс. Паралельно добудовували решту приміщень. Ремонт робили власними силами, буквально збираючи матеріали у всіх, хто був готовий підтримати ініціативу.
Спочатку працювали виключно з фронтовими авто. Паралельно – шукали нові гранти для розвитку. Марія їздила переймати досвід у різних СТО по всій країні.
"Цей ринок не стандартизований, тому і складний, і цікавий водночас, – ділиться вона. – Кожен розвивається як хоче і як може. Когось питаєш, чи окупилась покупка розвалу, і він каже: "Жах! Не марнуйте час і гроші!", а інший – що це дуже необхідна штука, яка точно допоможе нам в роботі. Тому тут не можна просто перейняти чийсь досвід. Скоріше, послухати, як у інших, і далі думати, що робити собі".
З 2025 року Nesemos Veteran Auto Hub у тестовому режимі розпочав обслуговувати і комерційні машини також. Появу комерційної складової засновники від початку закладали у свої плани, щоби збалансувати діяльність проєкту.
Якщо на початку року комерційні клієнти займали 30% від загальної кількості обслугованих автівок, то зараз цей показник зріс уже до 70%. Перші клієнти були з числа військових, підписників і донаторів волонтерської ініціативи.
А далі – спрацювало вже сарафанне радіо.
Щомісячна кількість відремонтованих фронтових машин також зросла – з 22 до 36. Всі військові машини обслуговуються коштом донаторів – щомісячно на це вдається збирати близько 1 000 000 гривень. Заповітна мрія – вийти на рівень, який дозволить повністю покривати ремонти фронтових машин власним коштом, навіть якщо донати повністю відпадуть. Тенденція до їх зменшення – досить стійка.
Найкраще тут працює оптимізація процесу, констатує Марія: "Бути в соціальному бізнесі дуже захоппливо: ти спілкуєшся з людьми, робиш важливу справу, тобі дякують, ти дякуєш. Але щоби все це працювало, треба іноді відходити від цього, занурюватись в Exel-таблички і трішки втрачати сенс життя в них. Без цього неможливо зрозуміти, як на тих же потужностях зробити більше і краще".
Раніше на підйомники в автохабі потрапляли максимум 16 машин на місяць, наводить приклад вона. Марія намагалася з'ясувати, як збільшити потік. Майстри переконували, що це неможливо. Тому що машини все одно "застрягатимуть": розібрану автівку з підйомника не викотиш, а якщо це фронтовий "корч" – то необхідну запчастину доводиться шукати на розборках або довго чекати з-за кордону.
Рішення вдалось несподівано підгледіти у колег, розповідає Марія: "Ми знайшли пристрої, які в одному з гаражів розробили якісь хенді-мени. Вони дозволяють викотити розібрану машину з підйомника, відставити в сторону, а потім – закотити назад. Так ми з 16 вийшли на понад 20 машин на місяць на тих самих потужностях".
Чим більше зростали оберти, тим більш очевидною ставала ще одна потреба ринку: кадри. Тому атохаб почав працювати над підготовкою ветеранів до нових професій.
Методичок немає: як створюють робочі місця для ветеранів
Підхід автохабу до працевлаштування ветеранів Марія не схильна називати їх реінтеграцією в цівільне життя. Зізнається: дійшла до висновку, що ветерани взагалі не потребують від роботодавців якихось окремо створених до них підходів. Насамперед їм потрібна робота і комфортний в плані цінностей колектив.
"Треба просто створювати хороші умови роботи для всіх, – констатує вона. – Щоб кожній людині, незалежно від статусу, було комфортно прийти сюди працювати. Щоб новенькому хтось провів екскурсію і відповів на питання. Щоб була можливість вчитись. Щоб, якщо на одній вакансії працювати не дуже виходить, але є бажання – можна було спробувати себе у чомусь іншому. Тому ми відкриті до такої міграції".
Колишнього військового Анатолія до Nesemos привів друг – працювати механіком.
Але повноцінній роботі завадила травма. "Три роки я був водієм-санітаром, – розповідає він. – Раз витягав пораненого хлопця з поля бою. Дотяг до машини, вивіз, довіз до лікарні. І вже коли вертався, мене лікар за руку схопив: "А ти куди?" Я почав пояснювати, що там ще хлопці лежать, мені їх забирати треба, а він такий: "Стоп. Ти вже приїхав". Оце тільки тоді я помітив, що і мене поранило".
Відтоді Анатолій має остеомієліт плечового суглоба, який не дає йому повноцінно працювати руками. Тому в автохабі йому запропонували перейти на посаду водія.
Цей приклад – не зовсім типовий. Більшості ветеранів, кажуть співробітники Nesemos, знайти роботу вкрай важко, особливо – якщо вони мають важкі поранення чи інвалідність. Їх слова підтверджує дослідження Українського ветеранського фонду: більше половини ветеранів (51,7%) очікують труднощів з працевлаштуванням через нестачу адаптованих робочих місць і програм перекваліфікації.
Однією з причин такої ситуації, як кажуть ветерани, які працюють у Nesemos, є недостатньо гнучкі підходи роботодавців. Держава ж у цьому питанні ніяк себе не проявляє. Її активна роль у житті ветерана завершується на етапі виплати компенсації за поранення, а надалі – обмежується соціальними виплатами та пільгами.
Коли ідеться про працевлаштування ветеранів, універсальних методичок немає, продовжує Марія. Ті рекомендації, які найчастіше можна зустріти – корпоративна історія, спрямована на людей, які пішли на війну з офісу великої компанії, туди ж повернулись після звільнення, отримали ментора і умови для адаптації в колективі.
Для компаній, які не мають на це ресурсу, і "синіх комірців" таких методичок не було. Досвід довелось напрацьовувати самостійно. Тому тепер Марія шукає інші бізнеси, які працевлаштовують ветеранів, щоб обмінюватись досвідом і висновками.
"В якийсь момент я помітила, що настільки підношу ветерана в його статусі, що не знаю, як із ним взаємодіяти. Тож перший з основних моїх уроків: не потрібно ідеалізувати людину, – резюмує Марія. – Другий урок – потрібно багато терпіння. Кожна людина має певний досвід. Десь вона потребує більше часу на адаптацію. Десь – на те, щоби навчитись брати на себе відповідальність за нові обов’язки. Хтось одразу вливається в робочий процес та проявляє ініціативу, а комусь треба розкачуватися місяцями. Але все це стосується не лише ветеранів. Це – про всіх людей".
Матеріали створено LIGA.net за підтримки Фонду "Аскольд і Дір", що адмініструється ІСАР Єднання в межах проєкту "Сильне громадянське суспільство України – рушій реформ і демократії" за фінансування Норвегії та Швеції. Зміст публікації є відповідальністю LIGA.net та не є відображенням поглядів урядів Норвегії, Швеції або ІСАР Єднання.
