Шукала 11 місяців серед живих і мертвих: розмова із дружиною воїна, якого безжально вбили росіяни під Бахмутом

Росія забрала у неї найдорожчу в житті людину – її чоловіка. Саме він показав, що таке кохання, навчив ніжно обійматись і цінувати приємні моменти. Наталія Ікім жила заради цього, але війна Росії проти України одномоментно перетворила кожен її новий день у суцільний біль.

Олексій Андреєв з першого дня повномасштабного вторгнення знав, що не зможе бути осторонь, тому одразу ж долучився до війська – став частиною Чернівецької ТрО. Окупанти безжально забрали його життя, напавши на українські позиції. Олексій загинув 29 листопада 2023 року на Бахмутському напрямку.

Його дружина Наталія у рамках проєкту "Життя після втрати" поділилась із 24 Каналом спогадами про коханого. Вона розповіла, яким він був, про що мріяв та як до останнього любив її. Наталії дуже важко без Олексія, але віра, що у майбутньому вона зможе віднайти радість життя – залишається.

"Рокер-неформал" і весілля на березі Азовського моря, яке вийшло з берегів

Вперше Наталія побачила Олексія у 1997 році. Початок у їхній історії поклав Київський національний університет культури й мистецтв. Вони були одногрупниками – обоє навчалися на режисера кіно і телебачення.

Він сподобався мені одразу. Виглядав як "рокер-неформал". Я звернула на це увагу, адже любила рок і цікавих людей. Він – блондин з довгим волоссям. Пам'ятаю, був в козаках, в джинсах та чорній футболці із надписом якоїсь групи. Він любив такі речі,
– пригадала жінка.

Спочатку вони з Олексієм були просто друзями. Наталія відчувала його доброту та щирість, але згодом їхні стосунки переросли у дещо більше.

Обоє були не з Києва: Наталія з Чернівців, Олексій із Маріуполя, але жити разом почали саме у столиці. Пішли на одну роботу – в студію їхнього майстра по режисурі Олександра Столярова. Там в Олексієві розгледіли талант оператора. Саме з того часу він почав працювати у цій сфері.

"Через чотири роки ми одружилися. Це відбулось тоді, коли приїхали у відпустку до Маріуполя. Ми вирішили розписатися, бо не хотіли помпезного весілля. Так сталося, що, за два дні до одруження квартиру Олексія пограбували. Винесли, окрім всієї техніки, ще і всі його речі. Навіть той костюм, який ми йому купили на розпис. Вийшло так, що йому не було у чому одружуватись", – розповіла Наталія.

Олексій обіймає Наталію / Фото із сімейного архіву

Молодята не розгубились, тому наступного дня швидко купили Олексієві світлі штани, сорочку та взуття. Але неприємні несподіванки на тому не завершились. У день, коли вони мали розписуватись, почався страшенний дощ. Після урочистостей у РАЦСі всі домовились, що зустрінуться у квартирі батьків Олексія, яка була неподалік, щоб звідти їхати святкувати у ресторан.

До квартири було 4 хвилини, ми йшли під парасольками, але все одно промокли до нитки. Звісно, ні зачіски, ні макіяжу вже не було. Після того, як трохи висохли, рушили до ресторану, який був на березі Азовського моря, яке тоді вийшло з берегів. Ми добиралися туди по коліна у воді. Олексій мене ніс не на руках, як наречену, а на плечах. Гості сиділи за столами босоніж, майже по коліна у воді. Отак ми святкували наше весілля,
– посміхнулась жінка.

Добре, що це було влітку. І хоч у Маріуполі тоді була спека, проте саме в день їхнього весілля сильно дощило. Наталія пригадала, що гості казали, що це до достатку у сім'ї, але про себе вона подумала: "Аби не до сліз…"

З Олексієм же жартували, що поки зустрічались 4 роки й вирішили одружитись – вже й Азовське море вийшло з берегів.

Попри несподіванки на весіллі, їхнє подружнє життя було сповнене багатьма щасливими моментами. Олексій завжди був дуже позитивним і заряджав цим дружину. Завжди посміхався, жартував. Наталія відзначила, що у її чоловіка був дуже легкий характер. Він любив створювати для неї всякі приємні моменти, щоб бачити її посмішку. Казав, що вона у неї дуже гарна.

Олексій у капелюсі / Фото із сімейного архіву

Дарував мені квіти не лише тоді, коли був якийсь привід, але й просто так. От біжить з роботи, наприклад, через підземний перехід, а там бабця стоїть з квіточками. От він взяв цей маленький букетик і все, я відчиняю двері, а він вже стоїть з ним. А це будній день, ми замучені з роботи, але була от така повага. І таких випадків було багато,
– наголосила вона.

Наталія підкреслила, що Олексій завжди хотів робити світ кращим, а людей щасливими. У ньому не було ні агресії, ні токсичності. Він був дуже емпатичною та доброю людиною.

Розуміли, що Росія нападе знову, але мріяти не переставали

Довгий час сім'я жила в Маріуполі. Олексій працював оператором на місцевій телекомпанії Sigma. Наталія була режисером на іншому маріупольському телебачені.

Проте через хворобу батька жінка у 2012 році переїхала у Чернівці. В Олексія також були хворі батьки, тому він не міг поїхати з дружиною – залишився у Маріуполі доглядати за ними.

Наталія думала, що згодом повернеться до чоловіка, але у 2015 році сталася жахлива подія – російські гради обстріляли район, у якому жила родина. Тоді у Маріуполі загинуло щонайменше 30 людей, а поранено було понад 100. Це все відбувалось на очах Олексія. У той день він ледь вижив.

Нагадаємо. Російсько-терористичні військаобстріляли Маріуполь 24 січня 2015 року. Обстріл розпочався о 09:15 і тривав всього 35 секунд. Під вогнем опинились житловий мікрорайон "Східний", приватний сектор та Київський ринок. Жертвами стали цивільні, які йшли вулицею. Серед загиблих були діти.

Росія обстріляла мікрорайон "Східний" у Маріуполі / Фото із відкритих джерел

Після цієї страшної ситуації Олексій та Наталія поговорили й зрозуміли, що Росія може розпочати ескалацію, початком якої був той терор. Вони не використовували слово "війна", не хотіли навіть таке промовляти, бо боялись у це вірити.

Але Олексій вже тоді мені сказав: "Якщо все-таки буде повномасштабне вторгнення, то я піду служити". Я тоді не повірила,
– пригадала вона.

Згодом, у 2017 році, Олексій переїхав до Наталії у Чернівці. За її словами, до того у них були відносини на відстані.

У Чернівцях у неї залишилась квартира. Колись вони з чоловіком планували її продавати, але все було ніколи. Зараз жінка каже, що це і на краще, бо в Маріуполі вже нічого немає – ні квартири, ні будинку, ні району. Та частина міста, де вони жили з Олексієм, постраждала найбільше.

Це засмучує Наталію, адже її коханий дуже любив Маріуполь. Він мріяв на старість повернутись туди, купити там будинок на березі моря і доживати роки разом із нею. Жінка ж дуже хотіла провести старість у Чернівцях.

"Ми дійшли компромісу. Домовились, що в теплу пору будемо жити в Маріуполі, а коли буде холодно – в Чернівцях, бо хотіли їздити в гори", – розповіла вона.

Війна кардинально змінила Олексія

Перед початком повномасштабного вторгнення Росії Олексій багато говорив про ситуацію у державі та можливі загрози зі своїм найкращим другом Владом, який жив в Маріуполі. Вони підозрювали, що щось може трапитись.

Саме цей друг зателефонував до Олексія о 5 годині ранку 24 лютого 2022 року і сказав, що почалася війна.

"Я цю розмову ніколи не забуду. Було ще темно. Несподівано пролунав телефонний дзвінок й Олексій підняв слухавку. Я лежала поруч і почула із телефону: "Льоха, почалося. Ну що, пішли?" Я з просоння взагалі не зрозуміла, що почалося, куди пішли? Олексій встав, одразу почав шукати якісь шкарпетки, а я не розуміла, що відбувається", – пригадала вона.

Згодом він все пояснив дружині, сказав, що буде збиратись на війну. Наталія питала куди він піде, навіщо, намагалась відмовити його. Однак для себе Олексій вже все вирішив, сказав дружині, що це не обговорюється, адже раніше у них вже була розмова, коли він попереджав Наталію. Мовляв, якщо розпочнеться вторгнення, то він одразу стане за захист рідної землі.

Олексій пішов служити після нападу Росії у 2022 році / Фото із сімейного архіву

В Олексія у Чернівцях була своя майстерня. 24 лютого він пішов туди, аби завершити справи. Сказав всім, що йде у військо. 25 лютого так і зробив. Наталія вмовила його йти у ТРО, бо сподівалась, що він проходитиме службу у їхньому місті й це буде більш безпечно.

Я навіть не могла подумати, що їх відправлять на передову та ще й у такі гарячі точки,
– сказала вона.

До початку повномасштабного вторгнення Олексій мав військовий досвід. Він колись служив в армії, мав звання сержанта, вмів тримати автомат в руках. Але, за словами Наталії, він був творчою людиною.

Я знала, якщо він піде на війну і почне там вбивати, то це вже буде інша людина. Я цього дуже боялася. Я боялася, що він зміниться, бо я любила його таким, який він був,
– поділилась вона.

Так і сталось – війна змінила Олексія. Він дуже важко переживав загибель своїх побратимів. Наталія часто спілкувалась із ним по відеозв'язку. Вона помічала, що це вже геть не той "її Льоха". У їхніх розмовах вже не було жартів, не було його позитивної енергії. Це вже була зібрана та доволі жорстка людина.

Олексій на службі / Фото із сімейного архіву

"Він ніколи не був зі мною жорстким. За 23 роки разом я ніколи не почула від нього жодного грубого слова. А ми з ним розмовляли якось по відеозв'язку, і в кімнату зайшов його побратим. Він на нього так "рявкнув", що я й сама присіла. Я навіть не знала, що він так вміє", – сказала вона.

Наталія завжди відчувала, що може покластись на чоловіка, що є під його захистом, адже він мав внутрішню силу, однак участь у війні зробила його ще більш загартованим, змінила його м'який характер.

Останнє бойове завдання називав "із вогню – у полум'я"

Спочатку Олексій служив на кордоні Харківської та Бєлгородської областей, коли наші військові витіснили звідти росіян. Там він отримав поранення, коли їхню з побратимами позицію обстрілювали два російські танки. Після цього він приїхав на лікування в Чернівці. Це був єдиний раз, коли Олексій приїжджав додому. Однак він, навіть не завершивши лікування, поїхав далі на фронт.

Хоч лікарі й казали, що йому ще треба залишитись, завершити курс реабілітації, бо у нього була контузія, але він сказав: "Ні, я маю бути там".

Коли Олексій повернувся у стрій, то його з побратимами відправили під Бахмут. Він назвав це: "Із вогню – у полум'я". Там було набагато складніше, ніж у Харківській області.

Олексій та його побратими / Фото із сімейного архіву

На жаль, чоловік Наталії там і загинув. Це сталось 29 листопада 2023 року біля села Богданівка недалеко від Бахмута. Однак про його загибель дружина дізналась не одразу.

Тоді почалося вже пекло для мене. Мені повідомили, що Олексій не загинув, а зник безвісти. Ті хлопці, які вийшли тоді на позицію, всі зникли безвісти. Звідти ніхто не повернувся,
– сказала Наталія.

Вона спілкувалась із побратимом чоловіка. Він розповів, що багато хто з їхнього підрозділу відмовився у той день йти на позиції, але Олексій пішов. Побратим просив його також не робити цього, адже там було дуже небезпечно. Однак Олексій відповів, що мусить виконати наказ. Він був командиром відділення і мав очолити групу.

Олексій на позиції / Фото із сімейного архіву

Коли Олексій з побратимами вийшли на завдання, то росіяни почали масштабний наступ на їхні позиції. Вони відстрілювались, доки була змога. Поки з групою ще був зв'язок, то останнє, що вони повідомили, що у них закінчуються боєприпаси.

Останній дзвінок був не схожим на попередні

Перед виходом на це завдання Олексій дзвонив до коханої. Він завжди так робив, але Наталія відчула, що в цей раз щось змінилось. Її чоловік знав, що це буде дуже небезпечно.

Він мав виходити о четвертій годині після обіду і до цього часу подзвонив мені 4 рази. Такого ніколи не було. Він завжди дзвонив тільки один раз перед тим, як піти. Але тоді… Він не хотів мене лякати, але по його обличчю я все зрозуміла. Четвертий раз він подзвонив буквально перед самим виходом. Він більше мовчав і просто на мене дивився, а я йому казала, що все буде добре, що молюся за нього,
– поділилась Наталія.

Вона додала, що на війні гинуть найкращі люди, адже Олексій був дуже талановитим і добрим. А для неї він став найкращим, що відбулось у житті.

Олексій у цивільному житті / Фото із сімейного архіву

11 місяців шукала чоловіка серед мертвих і живих

Олексій загинув під час наступу росіян на українські позиції на Бахмутському напрямку. Після масового штурму противника, та ділянка фронту, яку обороняв чоловік Наталії з побратимами, залишилась далеко позаду. Саме тому про долю Олексія довгий час нічого не було відомо.

Наталія висловлює щирі співчуття родинам, у яких рідні зникли безвісти, адже як ніхто розуміє їх.

"Це люди, які проходять таке пекло, що не дай Боже. Я 11 місяців шукала свого чоловіка серед мертвих і живих. 11 місяців. Кожного дня. Мені скидали фото і відео загиблих хлопців, які були вже на окупованій території. Я робила впізнання кожного тіла. Сказати, що це щось страшне – це не сказати нічого, бо ці фото були ніби з пекла. Відео катувань було найстрашніше дивитись. Там наші поранені пацани помирали просто в агонії. А вони (росіяни, – 24 Канал) знімали це і сміялися", – з жахом розповіла жінка.

Вона додала, що раніше, як і її чоловік, була російськомовною, але зрозуміла, що таке українська, побачивши знущання росіян над нашими військовими, які говорили рідною мовою.

Тіло Олексія ДНРівці передали в Україну. У столиці зробили ДНК, був збіг, тому до Наталії зателефонував київський слідчий. Він запросив її на упізнання, перед тим кинувши фото чоловіка – те, що від нього залишилось.

З Наталією поїхала її подруга, лікар невролог Марина Холоденко. Вона їй дуже допомогла, підтримувала на всіх етапах упізнання. Жінка зауважила, якби не подруга, то вона б, напевно, і лишилась у тому морзі.

Але я одразу його впізнала. Впізнала навіть по одному волоску його правої брови. Я впізнала його по нігтях, по його руках, які я дуже добре знала. Він навчив мене обніматися. Я цього не вміла до нього, я не знала, що це таке. Мені надзвичайно пощастило, що я зустріла такого чоловіка у своєму житті. Це буває дуже рідко, але коли я його втратила, то зрозуміла, що втратила і себе також,
– сказала дружина Олексія.

Наталія та її чоловік / Фото із сімейного архіву

У Наталії зараз діагностували ПТСР. Їй дуже складно позбутися всіх цих страшних картинок. За словами жінки, спочатку здавалося, що війна, всі ці звірства, весь біль – не можуть бути реальністю, адже це навіть складно уявити, але, на жаль, це все правда.

Втрата та довгі пошуки чоловіка дуже змінили Наталію. Вона поділилась, що вже не знає, що таке радість.

Я її загубила. Я намагалася вмовити себе жити далі. Шукала, що може мене відволікти. Я їздила на море, їздила за кордон, але тої радості просто немає. Вони (росіяни, – 24 Канал) вбивають там (на війні, – 24 Канал) не тільки наших хлопців, але й нас – їхніх рідних,
– сказала Наталія.

Гнітючою для неї також є думка, що Олексій дуже хотів взяти участь у звільненні свого рідного Маріуполя. Казав, що хоче бути похований саме у цьому місті. На жаль, це неможливо було зробити через окупацію, тому його поховали на Алеї слави Центрального кладовища у Чернівцях. На могилі Олексія майорить прапор Маріуполя, як частина його рідного дому.

Могила Олексія / Фото із сімейного архіву

Олексій забирав тіло побратима, з яким мав знімати кіно

Цікаво, що напередодні війни Наталія з Олексієм збиралися знімати документальне кіно, бо обоє були документалістами. Вже шукали героїв. Олексій навіть почав писати музику для цього.

Але він сказав, що потрібен другий оператор. Я відповіла, що є такий. Наш Макс. Я працювала з ним і його дружиною Мариною Шварцман на одній телекомпанії. У нього було гарне кіношне бачення. Вони з Олексієм не були знайомі, але вийшло так (коли розпочалась війна, – 24 Канал), що вони пішли служити в один день, в одну бригаду та в один підрозділ,
– розповіла Наталія.

Вони не стали друзями, але ставились добре один до одного. Максим Шварцман, на жаль, також загинув, але трохи раніше, ніж Олексій. Чоловік Наталії разом із побратимами збирали його тіло з поля бою, аби привезти додому у Чернівці, до дружини та дітей.

Важливо! Максим Шварцман загинув 15 липня 2023 року, виконуючи бойове завдання. Спогади його дружини можна почитати вматеріалі 24 Каналу в рамках проєкту "Життя після втрати".

"Ось така виявилася іронія долі. Вони померли в один рік, в одному ж місті, тільки в різних посадках", – сказала Наталія.

Олексій та його побратим / Фото із сімейного архіву

Втрата, яка змінила життя

Після звістки про зникнення Олексія, постійні його пошуки та усвідомлення, що він загинув, Наталія опинилась у сильній депресії. Справлятись із цим їй допомагав психотерапевт. Вона була під контролем лікарки, яка постійно контактувала з нею і виписувала потрібні ліки.

Я досі працюю з психотерапевтом. Якби не вона, то мене, напевно, вже б не було. Спочатку у мене була ціль знайти Олексія, потім поховати його. Психотерапевт теж мені ставила маленькі покрокові цілі. Так вона тримала мене на плаву. А зараз я ще не намалювала собі цілі,
– розповіла Наталія.

Вона підкреслила, що завжди мала якусь мету у житті, але це все завжди було пов'язано з Олексієм, а його, на жаль, уже немає…

Наталія та Олексій прожили прекрасне життя / Фото із сімейного архіву

"Світ втратив дуже хорошу людину, яка вміла любити. Він дуже любив свою країну, своїх батьків. Він любив мене, він любив музику, він любив свою роботу. Він не вмів це робити наполовину. Він любив на повну", – сказала жінка.

На жаль, Наталія досі вчиться жити без свого коханого. Зараз їй це дається дуже важко, тому вона бажає іншим людям, які також втратили своїх рідних на війні, знайти сенс і мету рухатись вперед.