Свобода слова під тиском технологій і війни: основні тенденції та виклики
Як змінюється поняття свободи слова в епоху дезінформації? Якою сьогодні є роль медіа у формуванні стійкого інформаційного середовища? Ці й інші питання медіаексперти обговорили в рамках панельної дискусії «Інформаційна стійкість у часи війни: як трансформація медіаландшафту змінює демократію» під час міжнародної конференції «Код довіри: інформаційна стійкість в часи війни та штучного інтелекту», організованої Українським інститутом медіа та комунікації.
Участь у дискусії взяли координаторка програми ЮНЕСКО з питань комунікацій та інформації Альбертіна Пітербарг, технічна радниця суспільного інтересу IMS Крістіна Рудь, член Нацради з питань телебачення і радіомовлення Олександр Бурмагін, голова ГО «Детектор медіа» Наталія Лигачова, операційний директор The Kyiv Independent Захар Процюк.
Модерувала дискусію директорка з управління персоналом Суспільного мовлення Вікторія Сидоренко.
На початку заходу модераторка запитала учасників, як вони розуміють свободу слова сьогодні та як це поняття змінилося під час війни.
![]()
Вікторія Сидоренко
Захар Процюк вважає свободу слова достатньо прямолінійною річчю — правом висловлювати те, у що віриш. Під час війни ризики для журналістів зростають, але разом із цим зростає й запит на якісну інформацію.
Він розповів, що видання The Kyiv Independent працює насамперед для міжнародної аудиторії: «Нас дуже часто питають, як нам писати про Україну, якщо ми в ній живемо? Це ж наша війна, як бути об’єктивними? Я ніколи не розумів, чому це така велика проблема. Я думаю, нам у цьому плані легше, ніж в інших конфліктах, тому що ми в контексті, й із точки зору нашої журналістики нам простіше. Тому, я думаю, для нас це явище під час війни не змінилось і ми можемо собі дозволити робити нашу роботу якісно».
Голова ГО «Детектора медіа» Наталя Лигачова сказала, що трансформація свободи слова відбулася насамперед через технології, а не лише через війну.
Вона нагадала, що історично свобода слова, вираження поглядів спиралася на свободу дискусії. Про це, зокрема, свідчить практика рішень Верховного суду США, — який захищав навіть право на брехню або поширення тієї ж комуністичної ідеології, бо дискусія врешті решт мала приводити до істини. Проте сьогодні технології настільки прискорили та масштабували потік інформації, що дискусія вже не встигає виявити, де правда та брехня, де істина… Саме це, за її словами, призвело до потреби державного регулювання соціальних мереж, де поширення дезінформації не можна вже нівелювати лише фактчекінгом або дискусією аргументів. І зараз уже йдеться про захист права не просто отримувати інформацію, а про захист права отримувати достовірну інформацію.
Вона також згадала результати дослідження з медіаграмотності, проведеного Інститутом соціології на замовлення Нацради. Респондентів запитали, чи є потреба обмежувати свободу висловлювання. І багато людей вважають, що через війну потрібно обмежувати себе, виходячи з міркувань безпеки чи цінностей.
![]()
Альбертіна Пітербарг, Захар Процюк та Наталія Лигачова
Модераторка Вікторія Сидоренко, реагуючи на слова Наталії Лигачової, додала, що сама щодня відчуває вплив алгоритмів соцмереж, адже вони формують для кожної людини стрічку: «У зв’язку з цим нам складно зрозуміти, якою є картина світу для більшості тих, хто споживає інформацію, — вона стає дуже поляризованою».
Вона звернулася до технічної радниці суспільного інтересу IMS Крістіни Рудь із запитанням про те, як вона оцінює вплив соціальних мереж на роботу медіа та сучасну роль редакцій.
Крістіна Рудь відповіла, що сьогодні інформаційний простір неможливо відділити від технологічних платформ — вони формують суспільну думку й дедалі більше впливають на демократичні процеси.
За її словами, соціальні мережі стали важливою критичною цифровою інфраструктурою для отримання та поширення інформації, а разом із прибутками на них лягає відповідальність за модерацію контенту, протидію дезінформації та забезпечення свободи висловлювань.
Вона представила два документи, які International Media Support у партнерстві з «Internews Україна», ЮНЕСКО та за підтримки Японії розробили з урахуванням досвіду повномасштабної війни — «Посібник з управління ризиками в контексті надзвичайних ситуацій, збройних конфліктів і криз» і збірник «Кейси і дослідження історій війни в Україні».
![]()
Зміст посібника
![]()
10 рекомендацій щодо дій під час криз
Мета посібника — надати практичні рекомендації для платформ щодо пом’якшення ризиків у кризових умовах. Документ орієнтовано на Big Tech, зокрема на підрозділи з модерації контенту, захисту прав людини та забезпечення гендерного балансу. Рудь сказала, що до створення посібника залучили фахівців із громадянського суспільства, медіа, наукових кіл, регуляторів і самих платформ, аби врахувати різні експертизи. Важливим елементом стала матриця ризиків і десять ключових рекомендацій на період до, під час і після криз.
Також Крістіна навела декілька випадків, коли платформи просто видаляли контент, пов’язаний із війною в Україні. Наприклад, Facebook заблокував відео зі звільненого Херсона через згадку «Азову». Instagram видалив акаунт платформи пам’яті «Меморіал», що документував історії загиблих українців… Рудь також згадала інформаційну атаку на засновницю Фундації жіночого лідерства після її виступу про гендерний баланс у технологічному секторі.
![]()
Кейси та дослідження історій війни в Україні
![]()
Про що кейси?
Вікторія Сидоренко запитала, чи можуть такі посібники реально вплинути на політики платформ, які фактично відібрали у медіа монополію на поширення новин і блокують доступ до правдивої інформації через свої алгоритми.
Крістіна Рудь відповіла, що шлях складний, але існує: «Проблему не може розв’язати один посібник чи один проєкт — потрібна ціла екосистема зусиль. Громадянське суспільство робить свою частину роботи, розробляючи рекомендації та залучаючи самі платформи до діалогу. Важливими є регуляторні механізми. У ЄС уже діють Digital Services Act і Digital Markets Act, які встановлюють обов’язки для платформ, і Україна працює над імплементацією цього законодавства».
Модераторка звернулася до представниці ЮНЕСКО Альбертіни Пітербарг, попросивши додати міжнародний контекст: чи може громадянське суспільство реально впливати на політики Big Tech і наближати їхні стандарти модерації до редакційних принципів медіа.
Перш ніж відповісти, Пітербарг нагадала, що ЮНЕСКО працює на основі підходу, заснованого на правах людини: «Стаття 19 Міжнародної декларації прав людини визначає свободу вираження не як право говорити все, що хочеш, а як свободу шукати, отримувати й поширювати інформацію. Це не абсолютне право. Воно має співіснувати з іншими правами людини й не може їх підривати».
Вона вважає, що вплив на платформи можливий — і це видно на міжнародних прикладах: уже згадані Акти про цифрові ринки та послуги Європейського Союзу або регуляторні рішення уряду Бразилії, зокрема у випадку з X, колиІлон Маск відмовився видалити контент, що підривав демократичні інституції. На її думку, ці приклади демонструють: коли існує узгоджений підхід і законодавча рамка, платформи змушені брати участь у діалозі.
Після цього до розмови долучився Олександр Бурмагін, якого запросили прокоментувати роль Національної ради в сучасному інформаційному середовищі.
Він сказав, що регулювання платформ буде посилюватися: «Всі ці документи й розробки є важливими з розряду рекомендацій, soft law, м’якого права тощо. Я ще з 2017 року казав, що без міжнародних договорів, без урегулювання платформ зі свободою слова будуть проблеми, що їхній вплив усе зростатиме й кількість зловживань, можливостей для дезінформації, для заподіяння шкоди демократії або вразливим групам буде тільки збільшуватись. І зараз ми бачимо, що країни закручують гайки: Австралія, Канада, ЄС. Окремий великий напрямок — захист дітей. Жорстке законодавство ухвалили Данія та Франція».
Платформи, за його словами, реагують лише тоді, коли бачать економічні ризики. Коли вони зрозуміють, що втрачають ринки й аудиторії, тоді сядуть за стіл переговорів. І в цей момент усі рекомендації, які зараз створюються, стануть максимально корисними, бо вже будуть готові рішення й механізми.
Щодо ролі Національної ради він пояснив, що після медійної реформи 2023 року регулятор працює з усіма видами медіа — пресою, онлайн-виданнями, традиційними й нелінійними аудіовізуальними сервісами: «Ми вважаємо, що Нацрада має виконувати й візіонерську функцію — ми залучені в усі процеси, в різноманітні робочі групи, що стосуються свободи вираження поглядів, і теж намагаємося приносити свою експертизу та робити свій внесок у всі ці процеси. Ми вважаємо, що свобода вираження поглядів є дуже важливою».
У контексті війни головним викликом він назвав пошук балансу між свободою інформації та національною безпекою. Олександр Бурмагін сказав, що Україна загалом добре з цим дає раду: попри війну, показники рівня свободи слова зросли, а режим воєнного стану не призвів до масових обмежень: «Крім випадку з відімкненням із цифри трьох каналів у березні 2022 року й окремих точкових моментів, правовий режим воєнного стану не запровадив усі ті обмеження, які могли би бути».
Фото: Олександр Бурмагін, Вікторія Сидоренко, Альбертіна Пітербарг і Захар Процюк
Бурмагін також уточнив, що Національна рада не брала участі в рішенні про відімкнення трьох телеканалів: «Це відбулося поза межами наших повноважень. І я й тоді у 2022 році, й зараз вважаю це абсолютно неправильним рішенням. Воно більше нашкодило, ніж принесло користі — навіть у контексті національної безпеки».
За його словами, єдиний нормативний документ, що зараз регулює роботу медіа у воєнний час, — це наказ №73 головнокомандувача ЗСУ: «Він адекватний і релевантний. І було б дуже добре, щоб нічого додаткового не з’являлося. Мені здається, що сьогодні ми непогано балансуємо».
На його думку, всі питання, що стосуються професійних стандартів — клікбейту, хайпу тощо — це не рівень державного регулювання. Це має бути сфера саморегуляції, ці проблеми мають обговорювати в професійному цеху, Комісія з журналістської етики. Держава не повинна надто глибоко в них втручатися.
Модераторка передала слово Наталії Лигачовій і запитала, чи є саморегуляція українських медіа ефективною.
Наталія Лигачова погодилася з Олександром Бурмагіним, що в Україні лише наказ № 73 регулює роботу медіа під час війни. І що завдяки діалогу між громадськими організаціями у сфері медіа, самими медіа це регулювання протягом років війни ставало більш адекватним. «Було багато і критики, і скандалів, і переговорів між журналістами та військовими про доступ до фронту, про дозвіл на зйомки тощо... Але за ці роки вдалося встановити більше розуміння з військовими, й скандалів стало менше».
Щодо саморегуляції, то, на її думку, ситуація складніша: «Вона має бути насамперед у площині боротьби з клікбейтом, хайпом, маніпуляціями з чутливою інформацією. Чи вдається нам це? На жаль, не зовсім».
Проблема, вважає Наталія Лигачова, системна, адже алгоритми тих самих соцмереж і пошуку в інтернеті стимулюють маніпулятивні подачі. Справа доходить до того, що навіть самі журналісти й редактори йдуть із власних медіа, бо не можуть протистояти тиску менеджменту щодо збільшення переглядів шляхом маніпуляцій із тими ж заголовками.
Комісія журналістської етики, каже вона, після припинення американської допомоги українським медіа працює з обмеженими ресурсами. Але є інструменти, які можуть посилювати саморегуляцію: «Дуже багато залежить від таких сайтів як “Детектор медіа”, Інститут масової інформації. Щоб ми певні елементи саморегуляції впроваджували через моніторинги, щоб писали про маніпуляції частіше, і таким чином сприяли тому, щоб самою аудиторією сприймалися подібні речі як зашквар».
Вона додала, що проблема з саморегуляцією є у телемарафону — там вона не працює зовсім: «Робляться моніторинги. І якщо, наприклад, Суспільне бачить у моніторингах про якісь власні недоліки, то воно їх виправляє. А про телемарафон ми або КЖЕ пишемо, але змін у ньому майже не відбувається. Там є своє ручне регулювання державою. Є певні ознаки, я вважаю, державної цензури».
Фото: Наталія Лигачова та Крістіна Рудь
Модераторка передала слово Захару Процюку, нагадавши, що The Kyiv Independent будує роботу на моделі підписок і активній взаємодії з аудиторією. Тож вона запитала, яка ситуація з саморегулюванням у цього медіа.
Захар Процюк нагадав, що багато в чому поведінку редакцій визначає не тільки етика, а й бізнес-модель. За його словами, The Kyiv Independent є менш залежним від реклами, ніж багато інших українських медіа.
Близько 70% доходів видання забезпечують читачі: «У нас майже 25 тисяч платних підписників. Наші читачі нас краще розуміють. Ми можемо дозволити собі спокійніші формати — наприклад, розсилки. Це зовсім інший темп, ніж соціальні мережі».
Процюк визнав, що скептично ставиться щодо здатності медіа вплинути на цифрові платформи: «Я слабко вірю, що медіа можуть змінити те, як працюють великі платформи чи регуляції. Можливо, це тому, що я з приватного сектору. Нам треба думати, як ми можемо використати цей ландшафт».
При цьому він підкреслив, що саме соцмережі зробили можливим успіх The Kyiv Independent: «Без них наше видання ніколи не стало б таким великим. Неможливо було б збудувати в Україні незалежне видання, яке читають мільйони людей у Сполучених Штатах, у Канаді, Британії. В нас би ніколи не було достатньо грошей побудувати таку систему логістичної дистрибуції».
Щодо штучного інтелекту Процюк вважає, що варто думати не тільки про ризики, а й про можливості. The Kyiv Independent залучає ШІ, роблячи аудіоверсії статей, запустив чатбот і планує прописати редакційну політику щодо використання ШІ до кінця року.
![]()
Олександр Бурмагін і Вікторія Сидоренко
Олександр Бурмагін нагадав, що Національна рада разом із Міністерством цифрової трансформації та колегами з громадського сектору розробила рекомендації для медіа, які використовують штучний інтелект. Цей гайд є на сайті Нацради, його можна використовувати при розробці своїх власних редакційних політик.
Модераторка запитала Крістіну Рудь, які переваги для медіа створюють сучасні технології. Спікерка відповіла, що головним плюсом залишається масштабованість: «Ми можемо в один клік поширити інформацію для аудиторій далеко за межами України — як українських, так і міжнародних. Це широке охоплення, яке раніше було неможливим».
Щодо ШІ вона сказала, що ризиків дуже багато. Але водночас — і можливостей. Це оптимізація ресурсів, автоматизація рутини, звільнення часу для стратегії та розвитку.
«Баланс між ризиками та можливостями — ось де ми маємо бути. Постійно лавірувати між ними», — підсумувала вона.
З тим же питанням про ризики й переваги сучасних технологій модераторка звернулася до Альбертіни Пітербарг. Та нагадала, що ЮНЕСКО почало розробляти керівні принципи управління цифровими платформами ще у 2023 році. «Ми презентували їх на конференції “Інтернет для довіри”. Тобто ми говоримо про довіру — фундамент, без якого регулювання просто не працюватиме», — відповіла вона.
За її словами, Україна не відстає у цих дискусіях: «Я вважаю, що сьогодні дискусії в Україні є навіть глибшими, ніж у багатьох частинах світу. Ви стикаєтеся з гібридною війною. Ви щодня бачите, як інформація впливає на права людини вашого населення».
Щодо створення контенту за допомогою ШІ вона сказала, що це роблять не випадкові користувачі: «Це люди, які створили систему заробітку на основі клікбейту, штучного інтелекту та згенерованих відео. І це не обов’язково етичне рішення виробників контенту, а брак відповідальності та підходу до прав людини всередині платформи. Тож де б ви не були на цій планеті, ви стикаєтеся з цим. Саме тому ЮНЕСКО нещодавно опублікував супровідний документ , зокрема щодо управління штучним інтелектом та цифровим світом».
Учасники дискусії обговорили, чи можуть щось зробити редакції, аби користувач обрав саме якісний контент, а не стрічку випадкових відео?
Захар Процюк вважає, що розрив між користувачами й класичними медіа суттєво більший, ніж у багатьох західних країнах, значною мірою через війну. За його словами, українці читають новини переважно в телеграмі — часто в анонімних каналах, які мають аудиторію, що у 20 разів перевищує кількість підписників великих українських медіа. На його думку, редакціям варто шукати спосіб говорити з аудиторією її мовою й працювати на всіх платформах, де є читач.
Фото: Альбертіна Пітербарг і Захар Процюк
Наталія Лигачова підтримала цю тезу, але також зауважила, що анонімні канали часто беруть інформацію саме з класичних медіа. На її думку, редакціям потрібно розвивати власні соцмережі: «Я більший виклик бачу навіть не в телеграмі, а в тіктоці. Коли припиниться гаряча фаза війни, популярність новин у тому ж телеграмі може впасти. І тоді саме у розважальний контент буде закладатися все більше і більше дезінформації. Я вважаю, що редакції до цього часу вже вироблять якісь певні алгоритми, яким чином усе ж таки просувати важливу серйозну інформацію в різних соціальних медіа. А от як працювати з розважальним контентом. Оце, я думаю, наступний виклик для нас».
На її думку, момент для заборони телеграму був втрачений: «Коли треба було його просто заборонити, ми його не заборонили. Зараз треба йти в телеграм».
Олександр Бурмагін нагадав, що в державних органах використання телеграму на службових пристроях заборонено. Він підкреслив, що це ворожий ресурс, який може збирати дані про місцезнаходження й інші технічні параметри. За його словами, на рівні чуток рішення щодо заборони телеграму цілком можливе й «давно лежить на столі». Але немає на це політичної волі.
Однак, за його словами, дослідження Internews показало, що у самому телеграмі користувачі вже повільно, але все ж частіше обирають якісні медіа. Втома від війни змушує людей обмежувати кількість джерел і частіше обирати саме якісні.
На завершення дискусії Альбертіна Пітербарг нагадала про принцип, який має бути основою всіх рішень щодо модерації та регулювання платформ: «Між забороною та дозволом усього, що потрібно, є мінімальна різниця. Потрібно захищати права людини. Не можна закликати до зґвалтування, геноциду чи вбивств і вдавати, що це свобода слова. І не має значення, чи це відбувається на платформі Meta, чи на платформі Telegram».
Презентація Посібника з управління ризиками в контексті надзвичайних ситуацій надана Крістіною Рудь.
Фото: Євген Педін
До 22-річчя з дня народження видання ми відновлюємо нашу Спільноту! Це коло активних людей, які хочуть та можуть фінансово підтримати наше видання, долучитися до генерування спільних ідей та отримувати більше ексклюзивної інформації про стан справ в українських медіа.
Мабуть, ще ніколи якісна журналістика не була такою важливою, як сьогодні.

