Сделать киберсанкции действенными: 10 шагов для усиления давления на Россию

Уявіть: глибокої ночі європейські кіберфахівці вмикають "зелене світло" й одночасно виводять з ладу конвеєри в Алабузі, де Росія масово виробляє безпілотники, що атакують українські міста.

Звучить як сценарій голлівудського трилера? Аж ні: за даними Politico, Євросоюз уже серйозно розглядає наступальні кібератаки на об’єкти, критичні для російського ВПК, і вперше в історії готовий офіційно перейти від оборони до удару у відповідь.

Від Данії до Чехії союзники на рівні законодавства вже дозволяють собі наступальні кібероперації, а італійський міністр оборони нещодавно опублікував 125-сторінковий план: європейський центр протидії гібридній війні, 1500 бійців кіберфронту та військових фахівців зі штучного інтелекту.

Ці рішення на часі, бо кількість гібридних атак Росії лише збільшується.

Українські реалії лише підтверджують цю тенденцію.

За даними CERT-UA,.

у 2024 році в Україні зафіксовано 4315 кіберінцидентів – на 70% більше, ніж роком раніше.

У середньому це близько 12–15 серйозних атак щодня.

У 2025 році динаміка не сповільнюється: урядова команда відстежує понад 150 активних кластерів загроз (UAC), більшість з яких пов’язані з російськими державними та афілійованими групами.

Microsoft у своєму Digital Defense Report 2025 зазначає, що найчастіше атакують саме сектори з великими обсягами чутливих даних: урядові установи, науку, оборонно-промисловий комплекс.

При цьому кіберзлочинна екосистема стала високоспеціалізованою: доступ продають одні, викуп вимагають інші, експлойти (інструменти для використання вразливості) розробляють треті.

Проблемою також є те, що кіберзлочинці можуть запропонувати кращу економічну мотивацію, ніж уряди й навіть приватний сектор.

Дослідник може заробити $10 тисяч, легально повідомивши про виявлену ним вразливість у системі, або понад $100 тисяч, продавши її кібернайманцям.

У таких умовах традиційна кібероборона – важлива, але недостатня.

Потрібні інструменти, здатні змінити економіку агресії, зробити її невигідною.

Саме тому все більше уваги приділяється кіберсанкціям та технологічним обмеженням.

Це також елементи кібернаступу демократичного світу.

Що таке кіберсанкції і чому вони працюють.

Кіберсанкції – це не просто ще один пункт у довгому списку обмежень.

Це інструмент, який трансформує цифрову шкоду в реальні економічні та репутаційні втрати.

Замороження активів, заборона на фінансові операції, візові обмеження, блокування доступу до західних технологій – все це боляче б’є по хакерських групах, їхніх спонсорах і державах, які їх покривають.

ЄС створив свій кіберсанкційний режим ще у 2017 році в межах Інструментарію кібердипломатії.

США діють на підставі виконавчих наказів 13694 (2015) та 13757 (2016).

Велика Британія після Brexit також запровадила власний кіберсанкційний режим.

Усі ці правові й політичні рамки дозволяють швидко реагувати на серйозні інциденти, навіть якщо вони не досягають порогу "збройного нападу".

Проте на практиці ці інструменти залишаються фрагментованими.

Збігів у списках все ще небагато.

Крім того, обмеження часто є політичними або навіть декларативними.

Російським хакерам, афілійованим з російською військовою розвідкою, навряд прикро від того, що вони не можуть спокійно поїхати відпочити до Європи.

Проте Росії точно не все одно, чи зможе вона зберігати доступ до ключових технологій, а також не відстати у перегонах за розвитком штучного інтелекту, хмарних сервісів або квантових обчислень.

Що може змінити правила гри.

Саме цю прогалину намагається закрити нове дослідження Ради економічної безпеки України, рекомендації якого розроблені у консультаціях з Міністерством закордонних справ України.

Документ пропонує 10 конкретних кроків:.

Створити єдиний глобальний онлайн-реєстр кіберсанкцій – щоб уникнути ситуацій, коли одна й та сама особа є під санкціями в одній країні, але не має жодних проблем в інших юрисдикціях.

Посилити платформи багатосторонньої координації – швидкий обмін даними про нові загрози та атрибуцію.

Перейти до секторальних санкцій щодо передових технологій (ШІ, квантові обчислення, хмарні сервіси), якими користуються агресори.

Більш проактивно застосовувати пряму атрибуцію до держав-порушниць, а не лише до окремих хакерів.

Запроваджувати асиметричні санкції – наприклад, блокування доступу до програмного забезпечення або обмеження на розвиток ВПК у відповідь на кожну велику атаку.

Розробити автономні кіберрежими з накопичувальним ефектом – щоб санкції автоматично посилювалися з кожним новим інцидентом.

Запровадити практику спільної атрибуції кількома країнами одночасно – це значно ускладнює для агресора можливість заперечувати власну участь в атаці.

Посилити державно-приватне партнерство у сфері нерозповсюдження технологій – компанії мають знати, кому продають свої продукти.

Адаптувати регулювання приватних військових компаній до епохи кібернайманців.

Поєднувати санкції з наступальними кіберопераціями та правом на самооборону за статтею 51 Статуту ООН, якщо атака досягає рівня збройного нападу.

Міжнародні ініціативи, які вже працюють.

Важливо, що Україна тут не сама.

У квітні 2025 року у Парижі в межах Pall Mall Process 25 держав (серед них Франція, Британія, США, країни ЄС) ухвалили перший міжнародний кодекс поведінки щодо боротьби з комерційними кібервторгненнями та кібернайманцями.

Документ прямо посилається на підходи ООН до відповідальної поведінки держав у кіберпросторі.

Це означає, що політична воля є.

Залишилося перетворити її на скоординовані дії.

А така синхронізація дій також уже не є чимось фантастичним.

Прикладом є нещодавнє рішення Великої Британії, США та Австралії про запровадження санкцій щодо російських провайдерів хостингу, які свідомо допускають зловживання (bulletproof hosting) і таким чином сприяють кіберзлочинності.

МЗС України окремо підтримало рішення про запровадження санкцій проти AEZA Group, що сприяє діяльності російської компанії "Агентство соціального проєктування" та поширює прокремлівську пропаганду, здійснює інформаційно-психологічні операції й дезінформаційні кампанії, спрямовані проти України і західних демократичних держав.

Україна вже застосувала національні обмежувальні заходи щодо цієї компанії указом президента України від 23 серпня 2025 року.

Водночас ми схильні ігнорувати позитивні тенденції, концентруючись на проблемах.

Наприклад, ЗМІ часто повторюють, що адміністрація Дональда Трампа місяцями не запроваджувала нових санкцій проти Росії.

Але це не зовсім так.

Перші кіберсанкції Трампа щодо Росії були запроваджені ще на початку лютого 2025 року, майже одразу після інавгурації.

Більше того, обмеження були накладені в координації з союзниками.

Навіщо нам кіберреєстр.

Створення єдиного глобального онлайн-реєстру кіберсанкцій – це простий, але необхідний крок, який зробить міжнародну протидію кіберзагрозам значно ефективнішою.

Подібно до того, як поєднані санкційні списки США та ЄС допомагають швидко перевіряти підсанкційних осіб у режимах проти Росії, глобальний кіберреєстр дозволив би державам, бізнесу та фінансовим установам оперативно з’ясовувати, хто вже перебуває під обмеженнями.

Це мінімізує ризики помилок та спрощує виконання санкційних вимог.

Але його цінність значно ширша.

По-перше, глобальний реєстр дозволить краще синхронізувати кіберсанкції між державами.

Замість того щоб кожна країна діяла окремо, санкційна політика стане узгодженою і послідовною, що посилить її стримуючий ефект.

По-друге, він сприятиме відстеженню та меппінгу кібергруп.

Часто ті самі зловмисники атакують різні країни, просто змінюючи тактики або "прапор" операцій.

Об’єднання даних з різних юрисдикцій дасть змогу побачити зв’язки між групами, зрозуміти їхні схеми роботи та швидше виявляти спільні загрози.

Це підсилить обмін розвідданими та допоможе реагувати на єдиний простір атак, а не на окремі інциденти.

По-третє, реєстр досягне того, чого найбільше бояться хакерські угруповання: він зробить їх публічними.

Інформація про атаки, групи й конкретних виконавців стане відкритою та доступною.

Це перетворить кіберзагрози із "сірої зони" на задокументовані факти, які неможливо приховати ребрендингом чи переходом на нові інфраструктури.

Такий інструмент також стане основою для спільної міжнародної атрибуції, зокрема у випадках, коли за операціями стоять державні структури.

Якщо глобальний реєстр буде підтриманий великою кількістю країн, він стане не лише технічним інструментом, а й механізмом збору доказів та підставою для міжнародної відповідальності тих, хто організовує або спонсорує кібернапади.

Звісно, для запуску такого реєстру потрібна тісна міжнародна співпраця – узгоджені стандарти, захист даних і інтеграція існуючих національних баз.

Але результат того вартий: прозорість, координація та реальна підзвітність у кіберпросторі.

Просто уявімо, що такий реєстр уже працює.

І раптом одна держава офіційно опиняється на першому місці за кількістю санкцій, атрибуцій та зафіксованих кібероперацій.

Жоден уряд не хотів би бути в такій позиції – це фактично ярлик системної причетності до кіберагресії.

А далі – пряма дорога до статусу "держави-спонсора кіберагресії" з усіма політичними, економічними та правовими наслідками.

Чому це критично важливо саме для України.

По-перше, ми перебуваємо в епіцентрі протистояння.

Жодна інша країна не має такого досвіду відбиття одночасно тисяч кібератак і сотень ракетних ударів.

І ми можемо конвертувати напрацьовані практики й вивчені уроки в новітні оборонні стратегії.

Сьогодні не Україна вчиться у світу, а світ слідкує за передовими рішеннями України.

По-друге, кіберсанкції – один з небагатьох інструментів, який не залежить від переговорів у будь-якому форматі.

Їх неможливо "заморозити" чи скасувати в обмін на тимчасове перемир’я.

Вони накопичуються і працюють роками, бо вони не прив’язані до активної фази російської агресії проти України.

Іншими словами: ця сфера не є і ніколи не буде предметом геополітичного торгу.

Бо США і ЄС самі зацікавлені в тому, щоб протидіяти кібервтручанню противників – Росії, Китаю, Ірану, Північної Кореї.

По-третє, технологічні обмеження прямо б’ють по російському військово-промисловому комплексу.

А це найкраща довгострокова гарантія безпеки для України.

* * * * *.

Проблема посилення кіберсанкцій – це вже не якийсь "сферичний кінь у вакуумі".

Йдеться про повноцінне поле бою, де вирішується доля реальних людей, міст і держав.

Україна платить за уроки цього поля бою надвисоку ціну.

Але саме тому ми маємо моральне право і практичний досвід, щоб пропонувати світу нові правила гри.

Єдиний реєстр кіберсанкцій, спільна атрибуція, секторальні технологічні обмеження, співпраця з приватним сектором і готовність до проактивної оборони – це не фантазії аналітиків.

Це конкретні кроки, які вже можна і потрібно робити.

Той, хто інвестує в ці інструменти сьогодні, виграє війну завтра.

І не лише в кіберпросторі.

Публікації в рубриці "Експертна думка" не є редакційними статтями та відображають винятково точку зору авторів.