Як Росія купує європейських політиків для впливу на Європу

Попри масштабні санкції та зростаючу політичну ізоляцію, російський енергетичний сектор й досі має канали впливу на політику в Європейському Союзі.

Як свідчить нове дослідження української організації Razom We Stand, одним з ключових інструментів такого впливу стали колишні високопосадовці, політики, експерти та медійні коментатори, які роками працювали з російськими компаніями або лобіювали їхні інтереси.

Автори підкреслюють, що проблема поглиблюється браком прозорості у фінансуванні аналітичних центрів та громадських організацій.

Про те, як політичні партії, високопоставлені політики та мережі впливу по всій Європі допомагають захищати доходи Росії від експорту викопного палива і продовжують уповільнювати відмову від російського газу, читайте в статті старшої експертки з досліджень та розвитку Razom We Stand Ірини Пташник Шредер та інші "друзі Путіна": як мережа колишніх політиків досі просуває російські інтереси в ЄС.

Далі – стислий її виклад.

Упродовж останніх двох десятиліть Кремль вибудував цілу систему "золотої ротації" – фактично "двері, що обертаються" між європейськими урядами та російським енергетичним сектором.

Колишні прем’єри, міністри та впливові політики після завершення каденції знаходили себе у радах директорів російських компаній, де їхній політичний капітал перетворювався на інструмент впливу Москви в Європі.

Серед найбільш вагомих "друзів Путіна": колишній канцлер Німеччини Герхард Шредер, Маттіас Варніг (Німеччина), колишній прем’єр Фінляндії Еско Ахо, експрем’єр Франції Франсуа Фійон, колишня міністерка закордонних справ Австрії Карін Кнайссль, багаторічний співробітник Німецької ради з міжнародних відносин (DGAP) Александр Рар.

Для Кремля присутність колишніх європейських лідерів у медіа, аналітичних центрах і корпоративних радах – це не просто елемент престижу чи жест "дружби".

Це продуманий інструмент впливу, який дає російській владі те, чого не можуть забезпечити жодні офіційні дипломатичні канали.

У стратегії Москви ці люди виконують роль "перекладачів" російських інтересів європейською мовою політики та бізнесу – і саме тому вони такі цінні.

По-перше, колишні високопосадовці забезпечують легітимацію російських енергетичних проєктів.

Коли поруч із російським брендом з’являється знайоме європейське прізвище, це створює відчуття нормальності.

По-друге, такі фігури відкривають доступ до неформальних мереж ухвалення рішень – конференцій, корпоративних груп і аналітичних клубів, тощо.

Третій елемент – безкоштовна комунікаційна платформа.

Редакції охоче надають їм слово, бачачи в них експертів або старожил політичного процесу.

Кремль отримує сцену, освітлену прожекторами західних медіа.

Виступи й коментарі цих акторів створюють враження експертної дискусії, хоча насправді нерідко повторюють вигідні Москві трактування: що "взаємозалежність – це стабільність", що "енергетика має бути поза політикою", що "Європа не витримає різкої відмови від російських ресурсів".

Ці аргументи роками пригальмовували рух ЄС до енергетичної незалежності.

Попри те, що Європейський Союз десятиліттями позиціонує себе як форпост демократії, відкритості та політичної відповідальності, у сфері прозорості впливу іноземних держав він все ще залишається вразливим.

На відміну від США, Австралії чи Великої Британії, у ЄС немає єдиного механізму, який би змушував компанії, лобістів, колишніх політиків або аналітичні центри розкривати співпрацю з іноземними урядами чи їхніми державними корпораціями.

Ця відсутність правил створює величезну "сіру зону", де легко губляться фінансові потоки та політичні зв’язки.

Саме тому ЄС терміново потребує спеціального публічного реєстру впливу, який охоплював би всі три ключові категорії: корпоративні структури, фізичних осіб, організації та інституції, що мають зв’язки з державними енергетичними компаніями країн-ризиків.

Докладніше – в матеріалі Ірини Пташник Шредер та інші "друзі Путіна": як мережа колишніх політиків досі просуває російські інтереси в ЄС.