/https%3A%2F%2Fs3.eu-central-1.amazonaws.com%2Fmedia.my.ua%2Ffeed%2F52%2Ff574ed8005161be3ef9b79ce8342fc8f.jpg)
"Різдво завжди пахне домом": якими є свята у журналісток LifeStyle 24
Різдво завжди пахне домом. Теплим хлібом, ялинкою, голосами рідних людей і тишею, в якій кожен може відчути себе дитиною. Та тепер дорога "додому" – це біль розлуки, війна, кордони та нездійсненні обійми. Саме так зараз відчуваються свята у журналістів 24 Каналу.
Війна розкидала нас по світу, у когось – забрала дім, але не змогла забрати віру в те, що світло, яке приніс своїм народженням Ісус, обов'язково переможе темряву. У рамках проєкту "Додому на Різдво"редакторки відділу LifeStyle 24 поділилися своїми особливими різдвяними історіями й традиціями рідного краю.
Ми більше не поверталися до Херсона, – Різдво в сім'ї Влади Пономарьової, яка вимушено переїхала в Київ
Різдво у сім'ї Влади тепер починається з пам'яті про дім, який довелося залишити. Дівчина з ніжністю в голосі згадує довоєнний час, коли ці світлі зимові свята були в рідному домі.
Херсонці здебільшого відзначали всі релігійні свята за старим стилем. Так, Святвечір зазвичай припадав на день народження моєї бабусі 6 січня, а Різдво – 7 січня. Тому у моєї родини був подвійний привід для святкування (сміється, – 24 Канал),
– пригадує редакторка.
6 січня Влада з сім'єю збиралася в бабусі, де всі разом готували святковий стіл, на якому обов'язково кутя мала стояти поряд зі святковим тортом – "Медовиком" або "Наполеоном".
Влада зізнається, що Різдвяного посту у її родині не дотримувалися, тож Святвечір і Різдво були більше про можливість провести час у родинному колі, ніж про релігійні сенси.
А святкування Різдва Христового вже супроводжувалося колядками, які переважно вчили молодші члени родини та співали прабабусям,
– пригадує Влада.
Кожна згадка про ці дні зараз – це згадка про рідний Херсон, про кухню, де разом сміялися, планували, вірили, що все найкраще ще попереду. А тепер кожного Різдва у домі Влади одне бажання – повернутися додому, де знову будуть прогулянки набережною, щирий, безтурботний сміх і спокій у серці.
Веринські люди завжди були співочими та творчими, – яким є Різдво на батьківщині Олі Паньків
Редакторці розділу Кіно 24 пощастило народитися в дуже особливому селищі Верин, що на Львівщині.
"Тут живуть люди, які споконвіку і до сьогодні бережуть свої традиції та звичаї. Особливо це помітно під час Святвечора та Різдва. Ми багато колядуємо і відповідально готуємося до цього вечора. Звичайно, на столі має бути 12 страв, у кутку стоїть дідух, під столом – сіно, а по кутах столу – часник як символ здоров'я на Новий рік", – розповідає Оля.
Напередодні Святвечора Оля разом із сім'єю прикрашає ялинку, на якій кожна з іграшок щось символізує, кожна прикраса має свою історію. Також щороку вдома є дідух, який символізує добробут та щедрий врожай. Звісно, не обходиться без сучасних гірлянд, віночків, які створюють вдома ще більше святкової атмосфери.
З вертепом щороку ми носимо свою зірку як символ Вифлеємської зорі, яка також слугує своєрідним оберегом. Важливо, щоб під час Святої вечері була запалена свічка, яка символізує Пресвяту Трійцю,
– ділиться журналістка.
![]()
Оля Паньків з вертепом у Верині / Фото з особистого архіву журналістки
Перед Святою вечерею вся сім'я йде на кладовище, щоб помолитися біля могил своїх спочилих родичів і запалити свічку. Після цього всі повертаються додому й чекають на першу зірку, щоб сісти за стіл. Перед початком вечері господар дому розрізає посвячену проскуру на частини, занурює її в мед і роздає кожному члену родини зі словами "Христос рождається". На це привітання потрібно відповісти "Славімо Його" та з'їсти частину заздалегідь посвяченої в храмі проскурки. Лише після цього можна починати Святу вечерю.
Вставати з-за столу можна лише господині, яка подає страви. Щороку молодь та діти "підганяють" своїх родичів, аби швидше вечеряти, бо вже потрібно йти колядувати.
У нашому селі колядують та віншують дуже багато, бо веринські люди завжди були співочими та творчими, так було скільки себе пам'ятаю,
– додає редакторка.
Колядники та вертепники ходять від хати до хати три дні – на Святвечір, Різдво та третій день свят. Однак коляда на цьому не закінчується: люди продовжують співати колядки за сімейним столом аж до свята Стрітення Господнього.
У час, коли ми загадуємо різдвяні бажання і віримо в диво, маємо шанс створити його власноруч. Напередодні Різдва та Нового року Анастасія Зазуляк разом із редакцією 24 Каналу збирають кошти на бус VW T5 для 160 ОМБр. Ті, хто задонатить 200 грн і більше, автоматично стають учасниками розіграшу нового iPhone 16 256GB.
А від редакції LifeStyle 24 за будь-який донат розіграємо квитки на виставу у театрі Заньковецької. Переможець сам зможе обрати дату і виставу, а також побуває на екскурсії за лаштунками. Донатьте на банку та подаруйте світлий вечір собі або рідним!
Під час війни Оля та її односельці не забувають про військових, які не можуть на Святвечір бути за столом разом із рідними. Тож за час повномасштабної війни у Верині з'явилася ще одна особлива традиція.
"Колядуємо ми тепер не просто заради підтримки традиції, а й на підтримку Збройних сил України. Усі кошти, які вдається зібрати вертепом, ми передаємо військовим як вдячність за те, що сьогодні можемо бути вдома", – ділиться дівчина.
![]()
Оля Паньків з вертепом у Верині / Фото з особистого архіву журналістки
За час війни ставлення до Різдва дуже змінилося. Бо це можливість зібратися з найріднішими, спільно радіти тому, що Христос народився. Це можливість підтримувати наші традиції та звичаї, які ворог також хоче зруйнувати, так само як наші міста і села. Це можливість цінувати кожну мить з найближчими людьми – з сім'єю, з друзями, з якими Оля ходить колядувати.
Це велике щастя – бачити, коли маленькі діти приходять у дім і колядують українські колядки, які знали ще наші бабусі та прабабусі. Це дуже важливо пам'ятати й не цуратися цього. Якщо десь сьогодні цього немає, я б дуже хотіла, аби ці традиції відроджувалися, і щоб люди не вважали коляду чи звичаї чимось відмерлим. Це те, що нас будує, це наш ДНК, наш код,
– підкреслює дівчина.
![]()
Оля Паньків у дитинстві / Фото з особистого архіву журналістки
"Також це можливість сьогодні допомагати нашим захисникам і захисницям. Як я вже казала, за час повномасштабної війни у нас з'явилося невеличке нововведення: заколядовані кошти ми передаємо нашим захисникам і захисницям. І це чудова можливість поєднати приємне з обов'язковим – провести час з найближчими людьми, подарувати радість людям та водночас зібрати кошти й придбати для наших захисників усе необхідне", – підсумовує Оля.
На столі обов'язково має бути два калачі, – які традиції є вдома у Марти Гнат
Марта родом з Львівської області й у її родині Різдво завжди має свої тихі, непоказні ритуали. Тут не підкидають ложку куті до стелі, зате під скатертину обов'язково стелять солому. Окрім куті на святковому столі мають стояти два калачі з іменами – Василь і Меланка. Їх або купують, або випікають власноруч, дуже уважно відміряючи кожен грам, бо навіть найменша помилка може порушити їхню форму.
Під час приготування куті дотримуються ще однієї давньої традиції – цього дня не вимовляють слово "мак", кажуть лише "зернята". Кажуть, порушиш – накличеш невдачу, але я у це не вірю,
– ділиться Марта.
Святу вечерю родина обов'язково розпочинає зі спільної молитви та подяки Богу за те, що є можливість бути разом. А після вечері сім'я Марти вже зустрічає перших колядників.
![]()
Свята вечеря вдома у Марти Гнат / Фото з особистого архіву журналістки
Редакторка зізнається, що святкового настрою, який завжди був до війни, зараз немає.
"Святкувати стало сумно. За столом завжди згадуємо військових, які не мають можливості сісти у колі сім'ї, а повинні бути у холодних окопах, щохвилини ризикуючи своїми життями", – підсумовує Марта.
Найтрепетніший момент – спільна молитва, – як змінилися свята у родині Христини Кобак
Керівниця відділу LifeStyle Христина Кобак родом із села Хоробрів, що на Львівщині. У її родині завжди дотримуються різдвяних традицій, однак останні кілька років Святий вечір сумний – за столом немає дядька Христі, який на фронті Донеччини ще з 2022 року. З того часу на різдвяні свята він жодного разу не приїжджав додому.
Невимовно боляче бачити очі тьоті, сестер, розуміти, як сильно вони сумують. Боляче бачити його очі по відеозв'язку й розуміти, як сильно він сумує там, хоч ніколи про це не говорить. Молимося про те, щоб на наступний Святвечір ми були всі разом,
– зізнається Христя.
Приготування до Святвечора та Різдва в родині Христині традиційні: запалювання свічок на могилах тих, кого вже немає з нами, молитва перед вечерею, 12 пісних страв, коляда для прославлення Ісуса Христа, який прийшов, щоб спасти всіх нас.
Найтрепетніший момент – спільна молитва. Тиха, але водночас така голосна. Ми не лише просимо, а й безмежно дякуємо Господу за те, що маємо можливість бути вдома. Сьогодні – це неймовірна розкіш,
– наголошує Христина.
![]()
Ялинка в батьківському домі Христі Кобак / Фото з особистого архіву журналістки
Різдвяного ранку уся сім'я вирушає на святкову літургію, а опісля Христина з батьками та братом завжди їздять у Белз, де живе прабабуся редакторки. Раніше там за столом збиралася вся велика родина, однак тепер усі розкидані світом через війну.
"Одного року ми порахували, що нас зібралось 29 людей! Це був неймовірний час у колі рідних, з колядою, сміхом, безтурботним, а головне – мирним життям. Тепер усе зовсім не так. Прабабуся вже не може ходити, родичі, які раніше збирались в одному будинку, тепер розкидані по різних континентах. Шкода, що тепер ті спільні різдвяні миті – лише спогади. Ми вже ніколи не зможемо їх повторити", – зі сльозами на очах каже Христина.
Різдвяні свята з дитинства були найулюбленішим часом у році для журналістки. Це не змінилося й зараз, однак посмак від цих свят – кардинально інший.
Готуємо вареники з копійками для "грошового" року, – як святкує Різдво у Львові Софія Хомишин
Родина Софії традиційно збирається на Святвечір, щоб приготувати 12 пісних страв, серед яких обов'язково – борщ. Особливе місце на столі займають вареники з сюрпризом: у деякі з них ховають копійки, і кому вони трапляться – того, кажуть, чекає грошовий рік. А ще бабуся пече кілька "особливих" пампухів – більшість із вишнею або маком, але кілька можуть бути з шоколадом чи іншим варенням.
Під час приготування страв на Різдво ввімкнемо колядки та щедрівки на фоні й підспівуємо собі, щоб була святкова атмосфера,
– розповідає редакторка.
На різдвяний стіл мама Софії застеляє гарну білу скатертину, ставить свічник, для якого цього року купили червону свічку. Основні страви зазвичай подають у глиняному посуді або на дерев'яних підставках. А біля столу ставлять дідух, який потім спалюють.
"Після Святої вечері ми не прибираємо стіл. Віримо, що цієї ночі померлі родичі приходять додому, щоб розділити з нами свято. Для них завжди є окрема тарілка, куди кладемо всі страви зі столу, і поряд ставимо чарку або келих. У ці миті дім наповнюється особливою тишею й відчуттям присутності тих, кого давно немає поруч, але хто назавжди залишається частиною нашої родини", – ділиться Софія.
Дім Софії приймає перших колядників ще на Святвечір, але найбільше коляди звучить саме на Різдво й впродовж усіх різдвяних свят, аж до Водохреща.
За час війни Різдво у домі редакторки стало ще ціннішим. Дехто з рідних перебуває на фронті, тому кожна така сімейна зустріч – особлива.
За ці майже 4 роки повномасштабної війни ми всі дуже змінилися внутрішньо, подорослішали, тому до святкування підходимо більш свідомо. Разом із батьками стараємося більше дізнаватися, як святкували наші предки, й вводити це в нашу родину. Хочемо прищеплювати дітям любов до сім'ї, важливість традицій, щоб вони потім передавали це своїм малюкам,
– каже Софія.
Нічого "сучасного" не придумуємо, – які традиції є у Марії Примич в Бурштині
Марічка родом з Івано-Франківщини, де поважають і люблять традиції. На Святий вечір завжди чекають сходження першої зірки й лише тоді сідають до столу, за яким зібрані дванадцять пісних страв, запалена свічка і тиша, наповнена молитвою.
На столі обов'язково стоять кутя, узвар і хліб – для тих, кого вже немає поруч, але хто залишається з нами цієї ночі. Ми не забираємо страви до самого ранку, ніби залишаємо двері дому відчиненими для пам'яті й любові,
– ділиться Марія.
![]()
Свята вечеря вдома у Марії Примич / Фото з особистого архіву журналістки
Для святкового столу не придумують нічого "сучасного". Страви готують так, як колись готували бабусі, з тією ж увагою і повагою до традиції.
Коляда починається після Святої вечері та триває довго – зазвичай до Водохреща, а інколи й аж до Стрітення. Щоб ці свята були атмосфернішими, дім прикрашають ялинкою, дідухом, а на стіл ставлять посуд в українському стилі.
За час повномасштабної війни Різдво в сім'ї редакторки не змінилося. Бо коли традиції живуть у серці, їм не страшні ні тривоги, ні темні часи. Вони тримають родину разом і щороку нагадують, ким ми є і звідки родом.
Перша колядка – обов'язково "Бог предвічний", – як святкує у Дрогобичі Марія Касій
Марічка зізнається, що в її сім'ї головним святом завжди був Святвечір. У цей день для підготовки та приготування страв збиралася вся сім'я. На столі – традиційні 12 пісних страв, серед яких риба, голубці, вареники, капуста, борщ з вушками, узвар, кутя. Що цікаво, кутю завжди їдять останньою стравою. Також на святковому столі завжди є свічка, різдвяний калач і часник.
Перед вечерею – спільна молитва, а потім колядуємо. Перша колядка обов'язково мала бути "Бог предвічний". Коли ми були дітьми, то колядували з сестрою удвох й отримували за це солодощі,
– пригадує Марія.
Після вечері усі дзвонять до близьких, вітають з Різдвом. До повномасштабної війни Різдвяне богослужіння було вночі, а зранку – сімейний сніданок і знову колядки.
"У дитинстві я зазвичай колядувала з друзями (ми ходили по хатах кожного з нашої спільноти), батьки – на застілля зі своїми друзями. На спільне святкування і коляду завжди запрошуємо родичів, кумів, братів, сестер", – ділиться журналістка.
Для святкового настрою тато Марічки сам зробив з дерева і сіна маленьку шопку, куди помістив фігурки маленького Ісуса, ангеликів.
Її завжди ставимо на видне місце як головний символ і атрибут Різдва. Також вдома є старовинні ялинкові іграшки ще з дитинства мого тата, які збереглись завдяки бабусі та дідусю,
– розповідає редакторка.
Родина Марії бережно ставиться до традицій і плекає їх, передаючи з покоління в покоління. Однак під час війни святкування стали тихіші й скромніші, у меншому колі, головний акцент – на сім'ю.
Відтепер основне побажання одне одному і в молитвах – про мир для України й здоров'я для воїнів, як наших рідних-військових, так і всіх, завдяки кому можемо святкувати Різдво,
– підсумовує дівчина.
![]()
Свята вечеря вдома у Марії Касій / Фото з особистого архіву журналістки
"Додому на Різдво" для кожної з нас – це не лише про дорогу й святковий стіл. Це про свічку, яку не гасять поспіхом, про молитву за тих, хто далеко, і про віру, що всі ми ще зберемося разом. Бо поки в українських домівках звучить коляда і хтось чекає на близьких, Різдво триває — попри війну, втому й темряву. І в цій тиші народжується надія: наступного року ми всі обов'язково будемо вдома.

