Це світ зламаний остаточно, а 2026 буде ще гіршим за 2025: великий прогноз 24 Каналу

2025 рік не приніс ані полегшення, ані обіцяного багато разів "миру за 24 години" чи за інші окреслені проміжки часу. Замість цього були численні кризи, війни, геноцид, воєнні злочини та відвертий маразм, які лише іноді переривалися на улюблені Трампові peace deals. Та й ті були здебільшого не справжні.

Ретроспективний погляд на 2025 рік дає чіткий висновок – цей світ остаточно зламався, але досі залишаються шанси виправити ситуацію.

24 Канал у великому підсумковому матеріалі нагадує про основні міжнародні події 2025 та обережно зазирає в наступний – 2026 рік. У цьому нам допомогли експерти:

• засновник аналітичної спільноти Resurgam Дмитро Корнієнко,
• керівник політико-правових програм Українського центру суспільного розвитку Ігор Рейтерович.

Як 2025 став тріумфом трампізму і що це означає для світу?

Головною персоною 2025 року став президент США Дональд Трамп. Ця унікальна людина має суперздатність привертати максимальну уваги та підміняти нею все. Пост очільника найвпливовішої країни світу цей резонанс в сотні разів підсилює і робить неможливим ігнорування всього, що пов'язано з Трампом.

Той залетів у світову політику буквально з ноги, й ще до інавгурації почав все кардинально змінювати, а точніше ламати, під себе. І мова не лише про східне крило Білого дому, а баланс системи міжнародних відносин.

За короткий час зруйнованим чи ураженим виявилось практично все. Президент США посварився з сусідами, забажав "віджати" Гренландію і Панамський канал, обклав всіх (включно з пінгвінами, але тільки не Росію) рендомними тарифами та оголосив про настання небувалої "золотої ери", а себе – чи то новим Рейганом, чи то взагалі Вашингтоном.

Політолог Дмитро Корнієнко ці тенденції підтверджує, але вважає, що Трамп досі не фіналізував план узурпації влади в США:

У 2025 році цивілізований світ із жахом дивився на те, як Трамп і трампізм знищують встановлені за останні 80 років правила, і нічого не міг зробити, розуміючи, що це тільки перший рік правління 47-го президента США.

Але не лише він. У самій Америці відбувається повільний заколот – Трамп і трампісти за допомогою DOGE, шантажу, цензури, лестощів і фактичних репресій взяли під свій контроль основні гілки влади в США, контролюють значною мірою наративи ЗМІ та соцмереж. Фактично це курс на побудову чи то фашистської диктатури, чи то утопічного Гілеаду з роману Маргарет Етвуд "Оповідь служниці". Те, що кілька років здавалося хворобливою вигадкою, потрохи стає реальністю та набуває огидних рис технофашизму.

Найстрашнішим же є те, що всі знамениті американські демократичні інститути, разом із системої важелів і противаг, що вважалася для світу взірцевою, складаються, немов картковий будиночок, не маючи сили протистояти правому популізму та харизмі Дональда Трампа. Натомість Трампа наразі не може зупинити ані шатдаун, ані народні протести, ані "файли Епштейна" чи бунт всередині MAGA.

Втім, надія є. Точніше, залишається. Ігор Рейтерович акцентує увагу на midterms як своєрідному "захисті від дурня".

Чому Трамп – насправді "голий король"?

Нині Білий Дім вже перетворився на Версаль, а президент США – на "короля-сонце", з яким не можна сперечатися (інакше буде як із Зеленським в Овальному кабінеті), а лише хвалити, плазувати, обожнювати та дарувати щось блискуче, наприклад, премію миру FIFA.

Фото року / Фото Getty Images

От тільки цей король – голий. Він може скільки завгодно оточувати себе золотом та виписати собі зі Саудівської Аравії цілого Кріштіану Роналду. Його хвалитимуть, давати якісь вигадані премії та ордени, навіть називати "папіком" (як це робив генсек НАТО), але це не змінює того, що Трамп тягне США та весь світ у прірву. Політичну. Економічну. Екзистенційну. Ціннісну.

Політолог Ігор Рейтерович констатує послаблення впливу США у світі та пов’язує це саме з діями Трампа.

На думку Дмитра Корнієнка, такими були "базові налаштування" другої адміністрації Трампа.

Дійсно, лише за рік Трамп зруйнував єдність НАТО та знищив трансатлантизм як ідею, завдав болісних ударів по своїх головних союзниках у Європі, Америці та Азії, посилив Китай, а його "піс діли" – ті самі мемні 8 мирних угод за 10 місяців – є церемоніальними понтами або фікцією, за виключенням хіба що Палестини (із застереженнями) та Вірменії й Азербайджану, які не воювали й так вже кілька років.

Головне ж зло від Трампа у міжнародний політиці – те, що він зробив все можливе, щоб врятувати Росію від поразки.

Саме стараннями Трампа війна, якої, як він сам бездумно повторює, "ніколи б не було, якби він був президентом", досі продовжується, а Путін не лише вийшов з ізоляції, а й після серії телефонних розмов і зустрічі в Анкориджі в серпні 2025 року, отримав буст і тепер пафосно надуває щоки та буквально плює в очі тому ж Трампу, диктуючи власні умови.

Трамп же досі вважає це "божою росою" та продовжує запопадливо принижуватися перед російським диктатором. Вочевидь, Трамп бере приклад із Путіна та мріє побудувати в США такий самий режим, який є в російського диктатора.

Чому Америка хоче зруйнувати ЄС? Пробудження Європи затягується, але воно неминуче

Увеликій статті з аналізом подій міжнародної політики за 2024 рік й прогнозами на 2025-й ми обіцяли повноцінне "пробудження Європи", яка повинна була стати потужною силою і самостіним гравцем на великій геополітичній шахівниці.

На жаль, цього не сталося в повній мірі. Попри активність нового канцлера Німеччини Фрідріха Мерца, дипломатію британського прем'єра Кіра Стармера та амбітні мирні плани і пафосні заяви Макрона (на жаль, рідко підкріплені твердим євро) Європі не вдалося стати "найгучнішим голосом у кімнаті" та діяти проактивно. Будь-які сміливі ідеї Європа пропонувала з відчутним озиранням на США, натомість Америка вмила руки, ба більше, стала грати здебільшого на боці Росії. Тобто проти Європи. І ніякий гольф Трампа в Шотландії це не змінив.

Буквальна ненависть нової влади США до Європи проявилась вже під час виступу віцепрезидента США Джей Ді Венса на Мюнхенській конференції з безпеки 14 лютого 2025 року.

Тоді Венс назвав головною загрозою континенту не Росію, яка веде геноцидну війну проти України (а за кілька місяців розпочне масовану гібридну атаку проти Європи), а власне ЄС та європейську демократію. Остаточно маски зі ставлення США до Європи спали завдяки Signal-гейту, комічному витоку даних під час американської операції проти Ємену, коли тодішний радник з нацбезпеки Трампа Майк Волц додав до таємного чату головного редактора The Atlantic Джеффрі Голдберга.

Завдяки цьому ми дізналися, що провідні урядовці США ведуть себе, немов учасники батьківського чату в вайбері, а головне – зневажають Європу, вважають її слабкою та ледачою, але при цьому постійно про неї думають, немов про Римську імперію.

Згодом це підтвердив Трамп – своїми заявами та репостами, зокрема, слів Путіна про те, що незабаром Європа стане біля ноги Трампа й "махатиме хвостиком", а також недавній від New York Post.

Імпотентні європейці можуть тільки обурюватися, поки Трамп справедливо відсуває їх вбік від угоди по Україні,
– Трамп репостить у себе в соцмережі заголовок з New York Post і не репостить інші статті того ж видання – про необхідність рішучого тиску на Росію та необхідність посилення допомоги Україні.

Скриншот репосту президента США в його персональній соцмережі

Політолог Дмитро Корнієнко пояснює прагматичні підвалини ненависті влади США до ЄС:

В інтерв'ю Politico за 9 грудня (в тому самому, де Трамп сказав, що Крим – це острів, який омивають океани) президент прямо заявив, що вважає, що Європа руйнується і нею керують слабкі лідери.

Але парадокс полягає в тому, що в Європи немає варіанту не прокинутись. Це досі третя економіка світу й досі понад пів мільярда населення (якщо рахувати з Великою Британією). Багато дясятиліть Європа делегували свої оборонні та значною мірою політичні повноваження США, отримавши порядок і спокій в обмін на статус сателіта Америки.

Нині ж, коли навіть на рівні оприлюдненої 5 грудня 2025 року на сайті Білого Дому національної стратегії США проголошують курс на ізоляціонізм, обіцяють залишити Європу сам-на-сам із Росією, оскільки перша має "має нереалістичні очікування в питанні війни в Україні", а з другою Америка будує "стратегічну стабільність", у Європи не залишається нічого іншого, як брати відповідальність на себе та нарешті прокидатися.

Дні, коли Сполучені Штати підтримували весь світовий порядок, як Атлант, минули,
– показова цитата із національної безпекової стратегії США.

Де-факто ця стратегія називає головним ворогом не Китай і не Росію, а саме ЄС. Саме жорсткій і часто надуманій критиці Європи присвячено більшість із 29 сторінок документа. Саме в ЄС США Трампа бачать свою найбільшу загрозу. Це чорним по білому написано в документі, але про це також вже відкрито каже Трамп і пише в Х майже трильйонер Ілон Маск. На це вказують і спроби США втрутитися в європейські вибори, тарифна політика та безпрецедентне ігнорування Марко Рубіо головного дипломата ЄС Каї Каллас, істерика Джей Ді Венса з приводу штрафу для Х від Єврокомісії та багато іншого.

Задум цілком зрозумілий – Америка хоче зруйнувати ЄС, щоб потім поодинці викручувати руки його членам, в ідеалі – привести до влади своїх ідеологічних союзників, з якими трампізм нібито поділяє віру в антимодернізм і химерний продукт філософів-протофашистів початку 20 століття – "традиційні цінності". Такими американці вважають угорського автократа Орбана, румунського популіста Джорджеску, німецьких спадкоємців нацистів з "Альтернативи для Німеччини" та їм подібних. Добре, що вибори в Румунії та Німеччині розвинути ультраправим цей успіх не дали.

Трамп своїми останніми заявами намагається розірвати союз між США та Європою,
– Папа Римський Лев XIV (перший американець в історії на цій посаді) про наміри Трампа.

На щастя, ключові актори в Європі небезпеку розуміють, але досі не можуть подолати інерцію й те, що американські журналісти називають "імпотентністю", а насправді є закладеними в архітектуру ЄС бюрократичними процедурними "фічами". Адже Єврокомісія – це не ніким не обрана паразитична структура, якою її вважають ображений за штраф у 120 мільйонів євро Маск і депутат-дивак Гончаренко, а місце, де 27 держав шукають і знаходять компроміс. Щоправда, задумувалася ця конструкція для мирного часу, тому нині відчутно дає збій.

Яскравий приклад – історія з так званим "репараційним кредитом" для України. Грошима для України коштом заарештованих російських активів під гарантії ЄС. Ці гроші критично важливі для України.

Нині Україна не може повністю фінансувати себе й змушена вдаватися до іноземної фінансової допомоги. До 2025 року це робили США, Європа та інші демократичні держави. У 2025 США, стараннями Трампа, з цього переліку вибули, а тягар фінансування основною мірою ліг на Європу (де найбільша частка за Берліном, далі йдуть Велика Британія, Данія, Нідерланди та Швеція), а також Канаду, Австралію та Японію.

Попри те, що допомога Україні – не євро на вітер, а пряма інвестиція чи навіть спосіб виграти час перед нападом Росії на Європу, який обіцяють в районі 2029 – 2030 років, деякі досі цього не розуміють та не бажають "затягувати паски". Як наслідок виникає ситуація, коли гроші на оборону та допомогу Україні мусять йти коштом соціальних видатків. Це не подобається людям і вони голосують за популістів, що ризикує взагалі обвалити всю політичну конструкцію.

З огляду на це передача Україні конфіскованих російських грошей видається і логічною, і вчасною. Але ні. Треба було затягнути проблему до неможливості і дочекатися того, як на гроші спробують накласти лапу за наводкою росіян американці.

Чи наважиться Європа вступити у відкритий конфлікт з Трампом? Це питання стане чи не головним у 2026 році.

Ігор Рейтерович вважає, що Європа уникатиме прямого конфлікту, але й у Трампа нічого не вийде. Також експерт нагадує про ядерну безпеку та американські ракети в Європі, які там захищають передусім інтереси США.

На думку Дмитра Корнієнка, виклик Америці європейцям доведеться кинути, але станеться це не зараз.

Наразі європейці намагаються конфлікту уникати (крім Данії, яка офіційно визнала США загрозою власній безпеці) та лише інколи підкидають трампістам "сюрпризи". Але довго ігнорувати слона в кімнаті на вийде. Особливо якщо він агресивний і при цьому намагається відновити дружні стосунки з ведмедем, який вже шкрябає у двері.

Коли розвалиться Росія і чи станеться це в 2026 році?

Росія провела рік, що минає, на контрастах. З одного боку, російський наступ в Україні продовжується, окупанти захоплюють нові руїни на Донбасі та Запоріжжі, залізли на Сумщину, Харківщину та Дніпропетровщину.

Російські ракети та "Шахеди" стабільно вбивають мирних українців. А ще відкрито гібридний фронт проти Європи, де Росія регулярно тестує терпіння НАТО. Про ізоляцію Росії вже ніхто не говорить, а про порушення Римського статуту з невиконанням зобов'язань по арешту Путіна навіть не згадують.

Російський диктатор радо гостює в Китаї та Індії, його схвалення та уваги шукає сам Трамп. Прибуття Путіна на Аляску в Анкоридж без перебільшень стало тріумфом російської дипломатії та ганьбою для США і всього цивілізованого світу.

Але тут є й інший бік. Путін настільки повірив у себе, що тепер йде ва-банк. Навесні 2025 року він відкинув мирні ініціативи Трампа, що передбачали де-факто капітуляцію України, премію Росії за агресію та повернення до business as usual (в основному – з родиною Трампа, бо економічні зв'язки США та Росії незначні).

Замість цього Путін обрав продовження війни та захоплення чергової "хатинки лісника" (мовою анекдотів часів Першої світової). У 2025 ми отримали нові підтвердження, що Путін одержимий Україною та більше не є раціональним актором. І саме тому він не бажає зупинятися.

За 2025 рік Росія втратила сотні тисяч людей (якщо брати за середній показник вбитих і поранених за добу близько 1000), майже всі танки, значну кількість техніки, підводний човен класу "Варшавянка", ЗРК, засоби ППО, РЕБ, РЛС тощо.

1 червня 2025 року Україна провела унікальну операцію "Павутина", знищивши велику частину російської стратегічної авіації, що суттєво обмежило можливості Росії для завдання ракетних атак, та вкотре виставивши російську армію на посміховисько.

Далі була компанія з діпстрайків і мідлстрайків – атак стратегічних об'єктів окупантів в глибині Росії. Завдяки сміливим атакам українських ракет і дронів росіяни нарешті усвідомили, що війна буває не лише по телебаченню.

Серія ударів по російських НПЗ, газогонах і портах, а також комплекс заходів проти "тіньового флоту" спровокували бензинову кризу в Росії, це разом із падінням цін на нафту та санкціями ЄС, до яких восени несподівано (реально здивували) додалися перші в цьому році санкції США (якимось дивом вдалося спіймати момент, коли Трамп грав на боці України) суттєво обвалило нафтогазові прибутки (на 22,4% за рік і 34% у листопаді) російського бюджету, отже і можливість фінансувати війну проти України.

Стабільність і стійкість російської економіки під час війни була голкою в яйці, яке в зайці, який в качці, яка в скрині, яка на дубі. Але й вона в 2025 році почала подавати сигнали про те, що качку вже обскубано, а з зайця витягують заповітне яєчко. Економіка держави-агресора впала в рецесію та демонструє, як сказали б самі росіяни, – "від'ємний ріст".

Гроші в Росії закінчилися – діра в бюджеті станом на кінець 2025 року складає понад 7 трильйонів рублів. Отже гроші на продовження забирають в інфраструктурних проєктів і вже починають "різати" соціалку, підвищувати ціни та податки, "кошмарити" бізнес і ФОПів. Паралельно влада "закручує гайки" та посилює репресії, блокує інтернет і вимагає, щоб "баби ще нарожали", а в 2026 році активно думатиме над тим, щоб зробити мобілізацію з прихованої відкритою.

Фактично Росія стоїть на межі економічного колапсу. І тут було б непогано її підштовхнути в цю прірву, де їй, власне, й місце, але ні – виринає Трамп зі своїм "піс ділом" і починає ламати через коліно не Москву, а Київ. Росію ж Трамп буквально витягує за волосся з трясовини, ігноруючи зневагу та прямі образи від росіян.

Це сумно, бо це затягує війну. Але є всі підстави вважати, що тепер Росію не врятує навіть Трамп. Кризові явища, які поглиблювалися в останні роки, нині вже швидко не зупинити, як не повернути європейський нафтогазовий ринок. Війна з’їла всі російські ресурси, а призом у ній будуть руїни Донбасу, які Путіну не потрібні, бо він хотів всю Україну і лише тоді б це мало сенс. Натомість отримав декілька валіз без ручки, з якими тепер доведеться щось робити і витрачати гроші, яких немає.

Майже вся економіка Росії перетворилася на воєнну, випуск танків і снарядів роздуває показники ВВП, але де-факто є мертвим вантажем. Тепер же цю машину, можливо, доведеться зупиняти.

Тоді щось робити доведеться з армією вторгнення. Оці 700+ тисяч горлорізів, які нині нищать Україну, мають повернутися до Росії та продемонструвати все, чому їх навчили, але вже в рідних стінах.

Путін не може цього не розуміти, тому й боїться миру більше за війну. Фактично він опинився в ситуації, коли не може зупинитись, але мусить. Бо грошей і ресурсів на продовження війни також вже не існує. Що він обере – актуальне питання 2026 року.

Які "робочі" варіанти є Путіна:

• новий раунд з Україною;
• рейд до Молдови, яка в цьому році подолала залежність від Росії;
• упокорення Вірменії та Азербайджану;
• вторгнення в Казахстан;
• атака на країни Балтії та Сувальський коридор;
• набіг на Скандинавію або взагалі повноцінна атака на ЄС.

Але також не слід забувати про варіант із "чорним лебедем", а у випадку Росії швидше варто говорити про полярного хижака на ім'я песець. Вони, до речі, також бувають чорними. Його прибуття важко точно спрогнозувати, але точно варто тримати в голові. Такої думки дотримується лідер аналітичної спільноти Resurgam Дмитро Корнієнко.

Ігор Рейтерович прогнозує, що поглиблення кризи в Росії не зупинить агресію, але все одно бачить для України шанс вирватись з важких обійм агресора. Ця опція, можливо, буде швидкоплинною, але точно буде.

Китайська дилема: чи буде вторгнення на Тайвань і чи вступить Японія у війну?

Друга економіка світу в 2025 році показала зуби Трампу в тарифній війні та ще більше засунула руки в російську. При цьому комуністи традиційно для себе не поспішають і вичікують, що буде далі.

Цей стан китайських стратегів фіксує Ігор Рейтерович і прогнозує, що саме такий шлях буде основним у питанні Тайваню.

Але ця тиха стратегія може дати збій. Комуністи та персонально Сі Цзіньпін одержимі захопленням острова й нині активно готуються до десантування, втім, розраховують, що воювати не доведеться і той капітулює сам (до речі, такого ж плану дотримуються США щодо Венесуели).

Америка ж активно натякає, що не сильно хоче влізати у воєнне протистояння з КНР. Вочевидь, у відповідь у Вашингтоні чекають від Пекіна аналогічних дій щодо обох американських континентів.

Ця ситуація створює ніби ідеальні умови для вторгнення Китаю, але тут є свої нюанси. По-перше, в КНР досі не пропрацювали "комплекс самозванця" й просто бояться розпочати велику війну.

Ветерани компартії ще пам'ятають фіаско у війні з не менш комуністичним В'єтнамом, а численні відео України й тепер Росії наочно показують, що уявлення про сучасну війну кардинально змінилися. Китайське військо нині роз’їдає корупція, а чистки армії за наказом Сі вже сягнули рівня сталінських напередодні Другої світової. Тої самої, де десятки тисяч танків і літаків згоріли в перші місяці, а мільйони потрапили в полон.

Політолог Дмитро Корнієнко вважає, що спроба захопити Тайвань неодмінно станеться, але не певен, що КНР спробує це в 2026 році.

Тим часом у Тайваня з'явився не зовсім очікуваний захисник. Ним виявилась Японія, де вперше уряд очолила жінка та не звичайна, Санае Такаїчі виявилась прихильницею "твердої руки" та шанувальницею самурайської слави предків. Вона прямо заявила, що Японія дивиться на напад Китаю на Тайвань як на загрозу власному виживанню. Цим пані Такаїчі спровокувала небувалу істерику в Пекіні, торгову війну, обвал туризму та інцидент за участю бойових літаків.

Китайські винищувачі J-15 наводили радари та готувалися атакувати японські F-15 над міжнародними водами на південний схід від Окінави, які Сі вважає своїми. А 10 грудня російські Ту-95 провели спільне патрулювання з китайськими ВПС біля кордонів Японії, надіславши зрозумілий сигнал.

Китай, який взагалі-то аж до 2000-х з Японією дружив і лише в нашому столітті почав активнро насаджувати культ ненависті до японців як авторів жорстокого геноциду в роки Другої світової (це також правда), тут винен сам.

Нова влада Японії мову ненависті підхопила й готова відповідати. І тут вже маємо потенціал до розширення конфлікту, залучення Росії та КНДР з одного, а з іншого – Південної Кореї (попри зміну політичного керівництва), Австралії, Філіппін і США. Американці тут вже нікуди не дінуться, хоча нині конфлікт здебільшого ігнорують, чим дуже ображають Токіо.

Буремний світ 2026: чого чекати в інших частинах світу?

На цьому перелік "гарячих точок" на глобусі не завершується. Бо ще є конфлікт Індії та Пакистану, різанина в Судані, Венесуела, постійні війни та заколоти в інших частинах Африки, хусити й туареги. Залишається не до кінця вирішеним палестинське питання, чи не єдине, де можна відзначити миротворчі зусилля команди Трампа.

На думку Дмитра Корнієнка з Resurgam, саме Палестина наразі має шанс стани місцем, де миротворчі зусилля команди Трампа можуть витримати перевірку часом.

Ізраїльського прем'єра Нетаньягу наразі фактично шантажем примусили до миру, але зупинка бойових дій в Секторі Гази для нього може обернутися відставкою і неминучим судом (у завчасному помилуванні, про яке просив Трамп, наразі відмовлено), а це означає, що цей ізраїльський побратим Путіна шукатиме нових опцій для продовження війни. Враховуючи, що в опонентах у пана Бібі такі самі пасіонарії, можна бути впевненими, що той знайде casus belli чи то в Лівані, де вкотре не хоче роззброюватись Хезболла, чи в Сирії, де хтось знову образить друззів, чи в Секторі Гази, або на Західному Березі.

Або ж в Ірані, ядерна програма якого, схоже, не знищена попри ефектне бомбардування таємних об'єктів американцями та ізраїльтянами влітку 2025. На жаль, тоді ці рейди не призвели до падіння терористичного режиму релігійних фанатиків, а навпаки – сприяли єднанню навколо прапора та на деякий час відклали питання революції. Втім, економічні проблеми нікуди не поділися, а лише загострюються, тому повторення в 2026-му умовного "сирійського сценарію" в Ірані вже не виглядає як утопія.

2025 рік був важким для всіх нас, але не хвилюйтеся — наступний рік буде набагато гіршим,
– прем'єр-міністерка Італії Джорджа Мелоні дає чесний прогноз на новий рік.

Тому в 2026 році чекаємо нових потрясінь і геополітичних зсувів. Вони точно стануться й про них вам детально розкаже та пояснить команда авторів 24 Каналу. Зустрінемось у новому році.