Тегеран у вогні: що відбувається в Ірані і чи можуть масові протести похитнути режим аятол

2026 рік Іран зустрів різким загостренням внутрішньополітичної кризи. Масові протести, що охопили країну від столиці до регіонів та провінцій, швидко переросли з економічного невдоволення та соціальних вимог у криваві зіткнення з силовиками.

Формальним тригером для суспільства став обвал національної валюти й різкий стрибок цін, але події останнього тижня значно ширші за чергові соціальні скарги. Протести оголили глибші проблеми в самому устрої іранської держави, які поєднують економічну деградацію міжнародну ізоляцію та політичну замкнутість режиму.

24 Канал проаналізував перебіг протестів в Ірані та основні вимоги демонстрантів, щоб з'ясувати ключові відмінності поточного суспільного невдоволення від попередніх акцій протесту та оцінити шляхи виходу з політичної кризи, які має режим аятол. У цих складних процесах допоміг розібратися директор Центру близькосхідних досліджень Ігор Семиволос та пояснив, чому сьогодні протести в Ірані можуть мати дуже непередбачувані результати.

Що відбувається в Ірані?

Кінець 2025 року – початок 2026-го Іран зустрів вогнем масштабних антиурядових протестів. Починаючи з 28 грудня в країні почалися масові акції протесту, які за лічені дні переросли зі звичайного невдоволення економічними негараздами у відкриті сутички між громадянами та силовиками.

За даними західних медіа, мова йде щонайменше про кількох загиблих і десятки поранених, сотні затриманих і суттєве розширення самої географії протестів, адже станом на сьогодні вони охоплюють фактично всі найбільші міста Ірану – від Тегерана до регіональних центрів і навіть провінцій.

У перші дні невдоволення людей було доволі обмеженим. На тлі суттєвого обвалу національної валюти на вулиці міст вийшли представники малого бізнесу, до яких згодом приєдналися студенти, працівники сфери обслуговування та жителі бідних районів. У кількох містах протестувальники намагалися блокувати вулиці, а подекуди вступали в прямі сутички з поліцією.

Зрештою, вимоги протестувальників почали змінюватися буквально на очах. На початку демонстрацій люди концентрували свою увагу переважно на економічних проблемах – вимагали стабілізувати національну валюту та зупинити інфляцію, яка досягла вже понад 40% за минулий рік.

Західні медіа, що перебувають безпосередньо на місці подій, фіксують риторику, спрямовану проти політичного та релігійного істеблішменту, що для іранського режиму завжди є гострим та чутливим сигналом. Зрештою реакція влади виявилася доволі суперечливою.

Чинний президент Ірану Масуд Пезешкіан вважається представником табору реформаторів / Фото з Х політика

З одного боку, президент Ірану Масуд Пезешкіан публічно визнав, що принаймні частина з тих претензій, що протестувальники висували уряду – справедливі. Пезешкіан концентрував свою увагу на економічному аспекті суспільного невдоволення, пообіцявши забезпечити діалог між громадянами та владою, щоб стабілізувати ситуацію. Зрештою, на тлі загострення протестів, у відставку пішов чинний голова Центрального банку Ірану, що водночас навіть стабілізувало курс національної валюти.

Однак попри спроби діалогу з боку влади, люди зіткнулися з дуже жорсткою реакцією силових структур. Паралельно застереженням Генеральної прокуратури Ірану про "неприпустимість заворушень" в країні проходили масові арешти учасників протестів, а інтернетом поширились кадри кривавих зіткнень на вулицях іранських міст.

Водночас, крім вже стандартного у подібних ситуаціях застосування спеціальних засобів, поліція, принаймні за повідомленнями у медіа – відкрила вогонь по протестувальниках з вогнепальної зброї, внаслідок чого загинули вже кілька людей.

Минув майже тиждень від початку демонстрацій, а ситуація в Ірані досі залишається нестабільною. Протести не згасли, а насильство на вулицях лише ескалує. Влада намагається балансувати між риторикою та силовим тиском, але попри те, що придушувати протести режим аятол вміє, цього разу ситуація для уряду вбачається критичною – виключно через саму причину суспільного обурення.

Як влада в Ірані може перекласти відповідальність на реформаторів?

Попередні протести в Ірані, як от у 2022 році, відбувалися під ліберальними гаслами, коли люди виступали проти надто жорстких релігійних законів, встановлених в країні. Однак, враховуючи частку консервативно налаштованого населення Ірану, сама по собі демонстрація проти "обов'язкового носіння хіджабів" в принципі не здатна об'єднати навколо себе абсолютну більшість людей.

Іранські протестувальники вийшли на вулиці після вбивства поліцією Махси Аміні, вересень 2022 року / Фото Associated Press

Зрештою у 2022-му невдоволення поступово затихло, влада відмахнулась доволі легкими для себе компромісами, а згодом Іран навіть отримав більш ліберального та світського президента. Це також сприймалося як певна реакція режиму на зміну суспільних настроїв, враховуючи навіть той факт, що його попередник – Ібрагім Раїсі – загинув внаслідок авіакатастрофи.

Однак у 2026 році ситуація геть інша. Сьогоднішні демонстранти не концентрують увагу виключно навколо громадянських свобод. Економічна ситуація – та причина, яка однаково турбує всі верстви населення, від крайніх консерваторів до останніх лібералів. Економічний аспект нинішніх протестів робить їх принципово іншими та зрештою – значно небезпечнішими для режиму в Ірані.

Згідно із зовнішніми оцінками, наприкінці грудня іранський ріал досяг історичного мінімуму, перетнувши психологічну межу, яка ще кілька років тому вважалася абсурдною. Для пересічного іранця це означає не абстрактну макроекономічну кризу, а банальну втрату купівельної спроможності, коли імпортні товари дорожчають або повністю зникають, базові продукти харчування стають недоступними, а заощадження на банківських рахунках знецінюються за лічені тижні.

Інфляція в Ірані залишається двозначною вже кілька років поспіль, а в окремі місяці 2025 року, за оцінками самих іранських аналітиків, вона досягла рекордних 48%. Варто врахувати, що це саме офіційна статистика, що традиційно набагато більш стримана, ніж незалежні дослідження, і навіть вона вже не приховує масштабів проблеми.

Для економіки, яка й без того працює в умовах постійного дефіциту іноземної валюти, обмеженого доступу до зовнішніх ринків і міжнародної політичної ізоляції, такі показники можуть бути фатальними.

Кореляція зростання ВВП Ірану та рівня інфляції з ключовими політичними викликами у період з 2010 до 2025 року / Statista

Водночас ставити хрест на чинному іранському режимі не варто, вважає аналітик Близького Сходу Ігор Семиволос. Режим аятол зберігає за собою велику кількість державних важелів, зокрема контроль над ЗМІ, а отже й результат цих протестів може виявитися дуже непередбачуваним.

Водночас ключовою причиною такої скрутної економічної ситуації залишаються західні санкції, які передбачають обмеження на експорт нафти (одного з ключових ресурсів Ірану), а також додаткові обмеження доступу Ірану до міжнародної фінансової системи та іноземних інвестицій.

В таких умовах, навіть спроби обійти санкції через тіньову торгівлю або співпрацю з окремими партнерами, зокрема Росією та Китаєм – все одно не здатні компенсувати економічні збитки від ізоляції на глобальних ринках. За оцінками Світового банку, потенціал зростання іранської економіки у 2025 – 2026 роках залишається вкрай обмеженим саме через зовнішньополітичні ризики й санкційний тиск.

До економічних негараздів додався й провал на зовнішньополітичному фронті. Протистояння Ірану з Ізраїлем, яке режим аятол роками використовував як інструмент для широкої мобілізації суспільства, обернувся у 2025 році тотальним провалом та прямими авіаударами США по іранських ядерних об'єктах.

У підсумку Тегеран не лише не досяг своїх стратегічних цілей, а й поставив країну в ще гіршу позицію, спровокувавши нові санкційні ризики та втрату залишків довіри з боку інвесторів.

На початку 2026 року іранський уряд опинився в пастці, створеній власними руками. Проблема в тому, що санкції є прямим наслідком конфронтаційного курсу Ірану на протистояння Ізраїлю, США та Заходу в цілому. Водночас можливостей відмовитися від цієї політики вже майже не лишилося – як з ідеологічних, так і з безпекових причин.

Верховний лідер Ірану аятола Алі Хаменеї / Фото Getty Images

Зрештою, принаймні для значної частини громадян Ірану поточна криза може скластися в дуже простий логічний ланцюжок, коли покращення економічної ситуації в країні буде можливим лише за умови широкої політичної трансформації, аж до змін у найвищих ешелонах влади.

Натомість Ігор Семиволос припускає, що саме безпечне врегулювання цієї політичної кризи може в перспективі допомогти досягненню реальних трансформацій всередині Ірану. Наразі ж у протестувальників навіть немає чіткого лідера, а це часто є однією з причин провалу будь-яких політичних демонстрацій.

У цьому контексті протест перестає бути просто реакцією на курс валюти чи економіку в цілому. Він супроводжується внутрішньою боротьбою за впливи, яка в сьогоднішніх складних умовах може виявитися визначальною для формування майбутнього ландшафту іранської внутрішньої та зовнішньої політики.

Реакція Заходу на протести в Ірані: Трамп погрожує, Європа закликає до стриманості

Захід відреагував на спалахи протестів в Ірані миттєво, але передбачувано стримано. Вашингтон жорстко засудив застосування сили проти демонстрантів і дав зрозуміти, що вбивства цивільних матимуть наслідки для іранського режиму. Дональд Трамп публічно заявив, що Штати не залишаться осторонь у разі подальшої ескалації насильства.

Дональд Трамп заявив у Truth Social, що США прийдуть "рятувати" іранських протестувальників \ Скріншот публікації президента США

При цьому президент США не конкретизував, як саме планує допомогти іранським демонстрантам. Така риторика радше виконує стримувальну функцію і сигналізує Тегерану про політичну підтримку протестувальників, ніж свідчить про реальну готовність США до прямого втручання.

Європейські столиці зайняли ще більш обережну позицію, обмежившись заявами про порушення прав людини та закликами до деескалації.

Для Заходу сьогоднішні протести в Ірані накладаються на значно ширший контекст – ядерне стримування, безпекову ситуацію на Близькому Сході та ризики прямого зіткнення між Іраном, Ізраїлем та США. У цьому ключі жодна зі сторін не зацікавлена в різкому загостренні ситуації, яке могло б вивести кризу за межі контрольованого конфлікту.

Для самого ж Ірану ситуація виглядає набагато складніше. З одного боку, режим має перевірений інструментарій для придушення масштабних заворушень – силовий тиск, арешти, контроль над інформаційним простором і точкові соціально-економічні рішення. З іншого – економічна "подушка" для таких маневрів з кожним роком все більш слабка.

Санкції, валютна криза й обмежений доступ до зовнішніх запозичень означають, що влада не має ресурсів для масштабних програм з підтримки населення або швидкого покращення рівня життя в Ірані.

У короткостроковій перспективі, ймовірно, режим спробує поєднати репресії з певними суто косметичними кроками – кадровими перестановками, обіцянками реформ і жорсткішим контролем над цінами. Така тактика вже не раз дозволяла Тегерану вигравати час.

Варто зауважити, що подібну тактику іранська влада застосовувала раніше, і не один раз:

• Після протестів 2017 – 2018 років, спричинених зростанням цін і безробіттям, уряд частково заморозив ціни на базові товари та розширив соціальні субсидії для населення.
• Вже у 2019 році, після масових виступів через підвищення цін на пальне, влада скасувала це рішення, запровадила адресні виплати, однак разом з цим жорстко придушила самі протести.
• Внаслідок демонстрацій 2022 року режим так і не переглянув релігійні норми, але врешті пом'якшив їх застосування у великих містах та допустив прихід до влади більш світського президента. Усі ці епізоди дозволяли уряду в Тегерані вигравати час, але не вирішували глибинних проблем держави.

За попередніми оцінками, у середньостроковій перспективі іранський режим навряд чи здатен розв'язати ключові проблеми, які є тригером для населення. Без перегляду зовнішньополітичного курсу Іран залишається в санкційній петлі, а будь-яка спроба домовленостей із Заходом впиратиметься в бажання політичного та релігійного керівництва держави протистояти Ізраїлю та впливу з боку США.

Президент Ірану Масуд Пезешкіан на зустрічі з Володимиром Путіним на полях саміту БРІКС у російській Казані, 2024 рік / Фото з Х політика

Особливу роль у цій ситуації відіграють відносини Ірану з Росією. Тегеран може намагатися компенсувати тиск Заходу через поглиблення співпраці з Кремлем, зокрема в енергетиці, військово-технічній сфері та обході санкцій. Проте й ці можливості обмежені. Росія сама перебуває під жорсткими санкціями та не здатна стати повноцінною альтернативою для іранського експорту.

Режими в Москві та Тегерані сьогодні скоріше здатні підтримувати виживання один одного, але про сталий спільний розвиток говорити не доводиться.

У підсумку нинішні протести навряд чи означають неминучий краху режиму аятол. Силовий апарат досі залишається лояльним до політичної влади, а опозиція слабка та фрагментована. Водночас ці події демонструють нову якість кризи для Ірану, коли економічне невдоволення дедалі тісніше переплітається з політичним, а можливості для маневру у режиму поступово скорочуються.