/https%3A%2F%2Fs3.eu-central-1.amazonaws.com%2Fmedia.my.ua%2Ffeed%2F35%2F0d81dea09fda0b7cb5c98a2bec65ede4.jpg)
Европа проваливает тест на стойкость: что показал блэкаут в Берлине и как может помочь Украина
Європа поступово усвідомлює власну крихкість перед загрозою гібридних і фізичних атак на енергетику та критичну інфраструктуру.
Блекаут у мирному Берліні, спричинений диверсією 3 січня, залишив на кілька днів без світла й тепла близько 45 тисяч домогосподарств і до 2 тисяч підприємств.
І цей випадок не є ані поодиноким, ані унікальним.
За роки повномасштабної війни в Україні диверсії проти енергетики та інфраструктури європейських міст у Франції, Німеччині, Італії, Іспанії та Великій Британії дедалі чіткіше формують новий безпековий ландшафт Європи.
Ці диверсії мають спільний характер: локальні екстремістські групи б’ють по міських мережах, підпалюють трансформатори та інше обладнання, пошкоджують кабелі й вузли зв’язку.
І, як показав берлінський кейс,.
у таких атак однакова логіка: вони дешеві й прості у виконанні та надзвичайно ефективні.
Якщо додати до цього інциденти з пошкодженням підводних газових, електричних і телекомунікаційних мереж у Фінляндії, Норвегії, Швеції та Данії, картина стає ще тривожнішою.
Мирну Європу атакують не там, де вона традиційно вважала себе найсильнішою, а там, де вона звикла не чекати удару – по критичній інфраструктурі.
Європейська модель управління та розвитку енергосистем багато років формувалася в стабільних умовах із низьким рівнем фізичних загроз.
Те, що в мирний час вважалося ефективним, економічно доцільним і безпечним, у новій реальності стає джерелом додаткових ризиків і вразливості.
Берлінський випадок, коли одночасно було пошкоджено п’ять високовольтних ліній електропередачі (110 кВ кожна) та ще з десяток ліній меншої напруги (10–30 кВ), наочно продемонстрував типові для європейських країн елементи інфраструктурної крихкості.
Система, яка не очікувала атак.
Які слабкі місця європейської енергосистеми показав берлінський теракт?.
По-перше, це відсутність реальних резервних ліній електропередачі, здатних оперативно заживити місто після аварії.
Базовий принцип надійності енергосистем – N-1 – означає, що система має функціонувати навіть у разі виходу з ладу одного ключового елемента: лінії, трансформатора чи підстанції.
Для споживачів це має залишатися непомітним – навантаження має підхоплювати резерв.
Проте у берлінському випадку цей принцип дотримано радше формально: п’ять високовольтних кабелів прокладено в одному каналі.
Якщо виходить з ладу один – залишаються чотири.
Пошкодження цього каналу означає одночасну втрату одразу всіх кабелів.
Подібна архітектура підземних розподільчих мереж у європейських столицях не є універсальною, але залишається доволі поширеною.
По-друге, вразливість підземної міської мережі в певних сценаріях.
Вона справді стійкіша до погодних катаклізмів і дронових атак, ніж повітряні лінії, але має критичне слабке місце – наземний доступ.
Для виведення з ладу таких об’єктів достатньо значно дешевших і простіших засобів, ніж дрони.
Водночас ремонт підземної інфраструктури технологічно складніший і триває довше.
По-третє, якщо піднятися з рівня міських мереж на рівень магістральної інфраструктури, кількість "вузьких місць" лише зростає.
На відміну від електростанцій, які зазвичай мають високий рівень фізичного захисту, високовольтні підстанції в багатьох країнах Європи залишаються слабо захищеними.
Автоматизоване управління, мінімальна присутність персоналу й охорони, відсутність відеоспостереження, периметр, огороджений звичайною сіткою-рабицею, – усе це робить їх уразливими.
За останні роки ситуація поступово змінюється: Франція, Польща, країни Балтії та Північної Європи інвестують у фізичний захист енергетичної інфраструктури.
Проте цей підхід досі не є однорідним для всієї Європи.
Переосмислення потребують і підходи до управління та балансування європейських енергосистем.
Вони змінюються повільніше, ніж сама архітектура цих систем, у яких із початку 2020-х років стрімко зростає частка відновлюваних джерел (ВДЕ).
Лише повний блекаут в Іспанії та Португалії навесні 2025 року, у спричиненні якого ВДЕ відіграли певну роль, змусив європейських енергетиків розпочати серйозну, високорівневу дискусію про зміну підходів до балансування системи.
Ці ознаки енергетичної крихкості мають не лише технічне, а й історичне та світоглядне підґрунтя.
Європейські енергосистеми десятиліттями будувалися в логіці людиноцентричності – з акцентом на економічну доцільність, зручність експлуатації, екологію та безпеку населення.
Поширена в Німеччині та інших країнах ЄС логіка NIMBY (not in my back yard) – небажання жити поблизу високовольтних мереж або розміщувати їх у власних громадах – безпосередньо формувала архітектуру інфраструктури.
Вона має очевидні переваги, яких подекуди бракує українській системі, але водночас створює вразливості, що в умовах системних гібридних атак потребують перегляду самих підходів до планування.
Світоглядний контекст сформувався після Другої світової війни й тривалий час підкріплювався американськими гарантіями безпеки.
Його формула – "ніколи знову війна".
Цей принцип десятиліттями визначав європейські рішення – від економіки до оборони.
Мовою енергетики він звучить так: "ніхто ніколи не буде атакувати критичну інфраструктуру".
Саме тому здавалося логічним прокладати кілька високовольтних ліній в одному каналі та не інвестувати в посилений фізичний захист підстанцій.
Війна Росії проти України та масовані атаки на українську енергетику стали для Європи "крижаним душем".
Геополітична непередбачуваність США лише посилила цей ефект.
Світоглядний зсув відбувся, але він і досі відстає від темпів зростання нової реальності – загрози війни вже на території ЄС.
Саме в цьому розриві між старою логікою й новими ризиками й народжується сьогоднішня європейська вразливість.
Цей текст потребує важливого застереження.
Він не про слабкість Європи і не про те, що українська енергосистема "краща".
Європейська континентальна енергомережа – одна з найпотужніших і найскладніших технологічних систем у світі, а європейські підходи до планування, розвитку та виконання стратегій є безумовним орієнтиром для наслідування.
Європейці добре розуміють, що саме потрібно змінювати.
Саме тому Єврокомісія просуває стратегічну логіку Preparedness Union – системної готовності держав, громад і операторів критичної інфраструктури працювати в умовах криз, атак і масштабних збоїв.
Цю логіку закріплює і CER Directive (Critical Entities Resilience) – обов’язкове для країн Європейського Союзу законодавство, яке вимагає від операторів критичної інфраструктури ідентифікувати вразливості, готувати плани безперервної роботи, мати резерви, захищений персонал і регулярно доводити здатність системи функціонувати під час інцидентів.
Йдеться не про абстрактну безпеку, а про верифіковану стійкість.
Водночас ці вразливості – вже й вразливості України.
Ми фізично інтегровані в європейську енергосистему, рухаємося до членства в ЄС і на полі бою виборюємо право бути частиною європейського простору безпеки.
Це історія про недооцінений аспект євроінтеграції України – спільну побудову енергетичної стійкості, де Україна – не лише реципієнт європейської допомоги, а ЄС – не просто донор, а партнери.
Логіка підходу Ukraine Facility Platform полягає в поєднанні інституційних, регуляторних і технологічних переваг Європи з українським практичним досвідом, набутим під час війни, заради win-win результатів у побудові спільної енергетичної стійкості.
Українські уроки для ЄС.
Ключові уроки, які Україна засвоїла під час війни, і чесне розуміння меж можливого можуть стати основою для посилення європейської стійкості.
Урок 1.
Якщо на вас нападають, ваша енергосистема гарантовано стає ціллю ворога.
Це очевидна військова стратегія.
Від енергетики залежить тил – економіка, зв’язок, медицина, базова життєдіяльність.
Саме тому ілюзія "достатності резервів" є небезпечною.
Працювати потрібно над рішеннями, які передусім відповідають на питання: як енергосистема поводитиметься після масованого удару і скільки часу знадобиться, щоб повернути їй керованість, цілісність і здатність функціонувати.
Урок 2.
У кризі система завжди падає до рівня своєї підготовки, а не до рівня очікувань.
Простими словами, вирішальну роль відіграє те, чи були відпрацьовані кризові сценарії, чи є під рукою критичне обладнання, чи знає населення алгоритм дій, чи налагоджена координація між операторами критичної інфраструктури, громадами та центральною владою.
Саме це визначає, чи перетвориться криза на катастрофу.
Урок 3.
Час – найцінніший ресурс.
Його немає під час атаки або після неї на вивчення алгоритмів дій, пошук заміни пошкодженому обладнанню чи з’ясування, чи навчені енергетики його ремонтувати або встановлювати.
Урок 4.
У світі не існує стовідсоткового захисту – ані ППО, ані фізичного.
Будь-яку систему можна пробити, будь-який периметр – обійти, будь-які резерви – знищити або виснажити, якщо атаки є системними й цілеспрямованими.
Це не означає, що захист не потрібен.
Це означає, що ставка лише на захист – стратегічна помилка.
Але без нього мінімізувати наслідки атаки, диверсії чи нападу буде в рази складніше, дорожче і, головне, довше.
Україна може запропонувати Європі підготовку до реальних сценаріїв кризових ситуацій: масовані одночасні ураження генерації, підстанцій і мереж; повторні удари по відновлених об’єктах; поєднання фізичних і кібератак; тривалий дефіцит енергії; проблеми з поповненням складів обладнання та роботою персоналу.
Ці сценарії можуть бути безпосередньо використані для stress-tests із чітким розумінням того, що саме виходить з ладу першим і чому.
Україна також може бути партнером у реальних міжсекторальних тренуваннях.
Спільні навчання операторів мереж, муніципалітетів, комунальних служб і військових із відпрацюванням сценаріїв тривалих відключень електроенергії дозволяють перевірити здатність системи діяти в умовах дефіциту ресурсів і часу – саме того виміру, якого наразі бракує в ЄС.
Україна має практичне розуміння того, яке обладнання доцільно тримати в запасі та які строки виробництва є критичними.
Цей досвід може бути використаний для формування європейських резервів, механізмів їх швидкого переміщення, а також створення спільних складів і ремонтних хабів.
Український досвід також дає реалістичне бачення фізичного захисту: це відкриває можливість змістити акцент від спроб "захистити все" до управління неминучими втратами й скорочення часу відновлення.
Що має врахувати Україна?.
За оцінками Ukraine Facility Platform, за часи повномасштабної війни ЄС надав Україні допомогу на відбудову та відновлення енергетики в обсязі близько 5 млрд євро.
Водночас, окрім фінансування, Європа може дати Україні те, чого часто бракує у відбудові, – здатність системно доводити рішення до результату.
Європа може допомогти Україні прискорити якісну зміну архітектури енергосистеми – до децентралізованої, більш стійкої до російських атак і краще підготовленої до інтеграції з європейським ринком.
Урок 1.
Європейська перевага тут найбільша у трьох компонентах.
По-перше, акумуляторні системи зберігання енергії (BESS) і управління гнучкістю: великі батареї в поєднанні з ринками гнучкості роблять розподілену генерацію стабільною, а не хаотичною.
Україна вже заходить у промислові BESS-проєкти, і саме ці рішення в майбутньому дозволять ефективно балансувати систему.
По-друге, програмне об’єднання тисяч малих джерел і споживачів у єдиний керований ресурс.
Для України це означає швидший і дешевший ефект без масштабного добудовування мереж.
По-третє, мікрогріди для критичної інфраструктури, де "зелений" компонент працює найкраще в поєднанні з іншими технологіями – зокрема газовою генерацією.
Це дозволяє підвищити стійкість як окремих громад, так і регіонів.
Урок 2.
Правила і стандарти.
Без них не працюють ні гроші, ні технології.
У стратегічних документах України 2025 року децентралізація вже задекларована як напрям, але наступний критичний крок – переклад цієї логіки в підзаконні акти та операційні протоколи операторів критичної інфраструктури.
Тут європейські практики є важливим орієнтиром і передумовою для залучення приватних інвестицій.
Інвестиції у прозорі, зрозумілі проєкти з розбудови децентралізованої генерації в регіонах, які базуються на співпраці приватного бізнесу та громад – альтернатива дотаційній фінансовій допомозі, яку надає Україні ЄС.
Зміна підходу з допомоги до інвестиційних стимулів буде значно ефективнішою.
Урок 3.
Комунікація та координація.
Чесна, "доросла" розмова з населенням і ефективна взаємодія між операторами інфраструктури, регулятором, урядом і громадами є запорукою виходу з кризи з мінімальними втратами.
Недооцінений напрям співпраці з ЄС – уміння не лише ухвалювати стратегії, а й доводити їх до виконання.
Європейська перевага тут – не в ідеях, а в управлінській дисципліні: чіткі ролі, відповідальність, моніторинг і корекція курсу в процесі.
Для України, де стратегічні документи часто існують паралельно з операційною реальністю, цей досвід є не менш цінним, ніж фінансування чи технології.
Авторка: Марія Цатурян,.
директорка з комунікацій, аналітикиня Ukraine Facility Platform.

