Топ-5 міфів про непереможність РФ

Вже місяці три як відчуваю навалу російських ботів, які активно намагаються довести мені «непереможність РФ» та «стійкість російської економіки». Я класифікував їх аргументи (дописи), і для розвіювання міфів та ілюстрації вразливостей РФ підготував цей пост.

• 1 •

Російська економіка зростає, на це вказують офіційні дані РФ?

Дані Росстату від самого початку війни вбудовані у систему пропаганди РФ. Час від часу у них бувають казуси, які викривають маніпуляції зі статистикою. Росстат періодично виймає зі споживчої корзини товари та послуги, які будуть дорожчати у наступному році, так було, наприклад, з авіабілетами. Цікаве спостереження відбулось і зі статистикою у листопаді 2025 року, коли синхронно падали майже всі галузі промисловості та відбувалось зниження вантажних потоків, але Росстат все одно показав зростання ВВП. Тобто точно можу сказати, що Росстат бреше, але наскільки сильно бреше – сказати складно.

Інший бік відповіді на це питання – характер російської економіки у 2023-2025 рр. Через те, що у РФ вичерпується арсенал, 75-85% витрат на війну – це вартість виробництва нового озброєння, яке часто прямо з конвеєра потрапляє в Україну. Такий невиробничий характер витрат призводить до витікання ресурсів з російської економіки. Саме тому зростання ВВП РФ у 2021 році і у 2023-2025 роках відчуваються населенням та бізнесом у РФ по-різному.

• 2 •

Ніякої кризи в економіці РФ немає і не буде?

Насправді, криза прогресує і прикривається лише статистикою Росстату, який має монополію у РФ на публікацію даних. Якщо у 2024 році у РФ спостерігалась стагнація з воєнною специфікою (низьке безробіття, але зниження або застій в ключових галузях), то у 2025 році РФ скотилась у фактичну рецесію. Влада РФ все це заперечує, апелюючи до низького безробіття в країні. Але безробіття низьке через мобілізацію та війну, а от падіння в ключових галузях промисловості цілком реальне, як і зниження ВВП, прикрите маніпуляціями з дефлятором і зависокими видатками на війну.

У 2026 році росіяни скотяться у депресію, можливо за своїми масштабами більшу ніж Велика депресія у США в 30-их рр. ХХ ст. Те, що ефект від стимулювання економіки бюджетними витратами завершився, визнають і Мінфін РФ, і ЦБР. Додаткове збільшення податкового тиску у 2026 році лише призведе до сплеску інфляції, яку ЦБР весь 2025 рік пригнічував високими ставками та сильним рублем. Проте обидва рецепти мають негативні наслідки і обов’язково посилять кризу у 2026 році.

• 3 •

3. Економічна криза у РФ ніяк не гарантує завершення війни, росіяни затягнуть пояси і будуть терпіти далі?

Напевно, це найбільш популярний міф про РФ (СРСР), породжений ще в КДБ. Проте російське суспільство не тільки встигло отримати ковток демократії, але вже більше 30 років відсутня залізна завіса, яка була в СРСР. Сучасні росіяни добре знають, як живуть в Європі, вони перебувають в іншому інформаційному просторі (недарма у РФ забороняють youtube, FB і т.д.). По суті, у РФ з 2000-х років не було жорсткої економічної кризи. Федеральний центр активно годував (і давав самостійно годуватися) регіональні еліти, а ті славили Путіна та його команду. Тобто згуртованість суспільства у РФ тривалою економічною кризою ще не тестувалась.

По суті, економічна депресія 2026 року стане першою зоною турбулентності для перевірки витримки російського населення. Я вважаю, що сучасний рівень терпимості російських регіонів до викрутасів федерального центру РФ значно нижчій, ніж це було в СРСР. А я нагадаю, що РФ розвалився саме з економічних причин, і зараз РФ повторює такий самий сценарій, тільки у прискореному режимі через несамовиті витрати на війну. Так невже команда Путіна тримає регіони РФ під жорстким контролем?

КДБ СРСР не вдалось утримати регіони силою, і тим більше це не вдасться Путіну. Корумпована вертикаль ФСБ/МВС, віддаленість окремих території РФ, оголеність військових гарнізонів в ДФО та на Забайкаллі взагалі роблять процес придушення невдоволення в регіонах малоефективним. Зростання ж економічної прірви між федеральним центром та регіонами тільки збільшує нервову реакцію регіонів на ініціативи Москви. За роки режиму Путіна він так і не зміг:

• поєднати Східний та Західний газовий полігон РФ;
• створити єдину енергосистему РФ з включенням до неї віддалених регіонів;
• обійти прив’язку до Балтики через будівництво нафто-газових терміналів в Мурманську;
• електрифікувати віддалені регіони, де до сих пір і без участі українських БПЛА подають електрику за розкладом;
• провести ряд великих інфраструктурних проєктів, наприклад, будівництво мосту через річку Лєна, через що столиця російських алмазів Якутськ до сих пір не має залізничного сполучення і т.д.

• 4 •

Економіка РФ ефективна, бо вона перейшла на військові рейки?

Насправді, військова економіка – це зло. Виробництво зброї не на експорт, а в арсенал або відразу для використання – це безоплатне розпорошення ресурсів російського суспільства. Подумайте над тим, як змінює війна процеси в економіці. Так, бюджетні витрати на ракети йдуть на зарплати працівникам ВПК, але в мирні часи в замкнутій системі продукція підприємств надходила на ринок у РФ або експортувалась за валюту.

Сьогодні ж ця продукція «улітає» в Україну, взамін в економіці РФ не залишається нічого, але отримані зарплати працівники ВПК тягнуть на ринок для споживання звичайного набору продуктів. Тому економічне піднесення від бюджетних витрат в країні, яка веде війну, має суто тимчасовий характер, і вже через роки 3-4 приховувати наслідки війни в системі державних фінансів стає неможливим, що ми зараз і спостерігаємо в РФ.

• 5 •

РФ за масштабами – це велика країна, Україна не може їй протистояти, бо нас просто «закидають шапками»?

Історія війн знає багато прикладів, коли великі країни програвали війни маленьким країнам: Афганістан, Корея, Фінляндія і т.д. Різниця в масштабах економік і кількості населення не настільки важливі, як організація процесу фінансування спротиву. Україна змогла створити «транзитну економіку», коли фронт по суті фінансується за рахунок донорів, а віднедавна – і за рахунок активів самої РФ. Натомість РФ веде свою війну за рахунок резервів та експорту ресурсів. Сподівання на те, що КНР допустить уряд РФ на ринок внутрішніх позик, рухнули у 2025 році. Наприклад, Мінфін РФ був вимушений позичати в юанях на внутрішньому ринку в Москві за ціною в 3,5 рази вищою, ніж це робить уряд КНР в Пекіні, що саме по собі було принизливим. У інших друзів Кремля (Іран, КНДР, Індія, ПАР і т.д.) коштів, щоб позичати Москві, просто немає. Тому економічні переваги РФ під тиском санкцій, ударів України і торговельних війн Трампа вже давно анульовані.

Щодо людського ресурсу, дійсно, є певні переваги у Москви, але і тут не все так райдужно для росіян. По-перше, розтягнутість території РФ і проблеми в регіонах не дозволяють залучити на війну в Україну всі 100% навіть набраних військових. По-друге, зерновий, енергетичний та харчовий індекси показують, що у РФ і близько немає такої кількості населення в 145 млн осіб, яка була намальована Росстатом. Приблизні оцінки – 100-110 млн осіб. По-третє, на фоні збіднення населення, влада РФ сильно боїться масової мобілізації і тому продовжує витрачатись на контракти і заманювати до армії солдат за гроші. І на останок, головне – більший масштаб економіки передбачає більшу зайнятість.

Ви не можете призвати на фронт 50% трудових ресурсів країни, бо цей фронт просто не буде кому забезпечувати. З огляду на рекордно низьке безробіття, мобілізаційний ресурс у РФ знаходиться на межі, тому його стрімке збільшення змусить економіку падати через нестачу робочої сили, і просто прискорить початок Великої депресії у РФ. Звісно, уряд РФ може завозити робочу силу з Індії, країн Середньої Азії і навіть з ПАР. Вони так і роблять, але здолати попит з боку виробників на мільйони осіб таким чином неможливо.

Підводячи підсумки написаного, передбачаю запитання від уважних читачів: «які прогнози щодо завершення війни?». Час продовження війни боку РФ залежить від:

1. Інтенсивності бойових дій, що безпосередньо впливають на російський військовий бюджет. Але ця інтенсивність залежить і від України з союзниками. Окремо виділю успішність українських ударів по ВПК РФ та нафто-газовій інфраструктурі, які також сильно впливають на бюджет війни та на здатність РФ фінансувати війну.
2. Якості антиросійських санкцій збоку України та її партнерів. Як відомо, на папері санкції можуть бути дуже красивими, але на практиці їх виконання може бути лише частковим.
3. Бажання адміністрації Білого дому далі проводити політику торговельних війн, яка сильно охолоджує світову економіку, збиває ціни на нафту і давить на торговельних партнерів РФ (насамперед, на Індію та КНР).