Шах і мат: чому в Ірані знову хочуть повернути монархію та скандують ім'я принца Рези Кира Пахлаві

У ці дні вся увага світу прикута до Ірану, де люди вкотре повстали проти кривавої та нікчемної тиранії ісламських фанатиків. Несподіваним символом та неформальним лідером протестів січня 2026 року став іранський принц Реза Кир Пахлаві, син останнього шаха Ірану – Мохаммеда Рези Пахлаві. Останній втратив владу в 1979 році внаслідок революції, яку тепер називають Ісламською.

Нині народ повстав проти колишніх революціонерів і вимагає відкату до "попередніх налаштувань". Якими вони були, хто такий шах Пахлаві та як виникла ця династія – читайте в авторській рубриці 24 Каналу "Історія дня".

Як Іран перетворився з імперії на майже колонію?

Іран – держава з давньою та величною історією. Це ціла імперія та навіть цивілізація. Але ця велич здебільшого в минулому. Як і більшість азійських великих держав, Іран проспав час для модернізації та почав втрачати позиції.

Якщо у XVIII столітті це все ще була потужна регіональна держава, то в XIX від колишньої могутності лишилися тільки згадки, а сама колишня імперія перетворилася на напівколонію європейців та напівєвропейців.

У другій половині XIX століття Іран, який тоді був відомий як Персія, став одним із головних призів у так званій The Great Game – геополітичному змаганні великих держав за сфери впливу в Азії. Головними претендентами стали Велика Британія та Росія.

Вони й поділили Іран на сфери впливу. Каджари – правляча тюрко-перська династія шахів Ірану – стали маріонетками колонізаторів. Ганебний статус кво закріпили кабальні угоди 1907 року, а під час Першої світової Іран взагалі був окупований російськими та британськими військами.

Звідки взялася династія Пахлаві?

Після революції в Росії московитам тимчасово стало не до Ірану, й вони були змушені піти з країни, а британці проспали заколот військових. Його очолив офіцер шахської гвардії Реза-Хан Савадкухі. Сучасники казали, що він ледь умів писати й читати, грамоту вивчав уже в армії.

Цікаво, що він був справжнім козаком. І це не жарт, а наслідок російських впливів. Іранцям сподобалися кубанські козачі частини на службі росіян, легка кіннота з особливим статусом та особистою відданістю царю, і вони створили власний аналог – Перську козачу бригаду, якою керували офіцери з Російської імперії.

До речі, серед них було чимало вихідців з України (і з українськими прізвищами), що не дивно, адже це були кубанські козаки. Це була елітна частина, що виконувала роль гвардії шаха.

Перські козаки та Реза-Хан на фото 1910 року

Під час революції російські офіцери залишили Іран, а новими командирами стали місцеві. Одним із них був Реза Хан, нащадок переселенців із Кавказу, які тікали від влаштованого росіянами геноциду тюркських народів (росіяни тоді їх називали всіх разом – "татари"). Рідною мовою козака був один із діалектів сучасної азербайджанської.

У 1921 році Реза Хан очолив заколот військових. Молодий Ахмад-шах Каджар став маріонеткою своїх козаків. У 1925 році Реза Хан зрозумів, що Ахмад-шах зайвий у цій конструкції, прибрав його й оголосив шахом Ірану себе. Нового володаря країни стали називати Реза-шах Пахлаві.

Прізвище Пахлаві було обрано невипадково – це нагадування про доісламські часи та династію Аршакідів, яка мала парфянське походження. Пахлаві, власне, й перекладається як "парфянець". Але не треба плутати династію з усім відомим десертом пахлава – там інша етимологія.

У такий спосіб новий правитель хотів показати тяглість своїх претензій на владу. Проте жодного відношення до парфян козак азербайджанського походження, звісно, не мав.

Шах спробував провести модернізацію та вестернізацію країни, але колишні колонізатори були не надто цьому раді, адже їх влаштовував слабкий Іран. Тому режим змушений був зважати на постійну загрозу радянської інтервенції та миритися з тим, що британці викачують з Ірану нафту та забирають більшу частину прибутків собі.

У 1941 році хиткий баланс було зруйновано, коли Черчілль і Сталін домовились про спільну окупацію Ірану нібито для захисту від Німеччини та Гітлера. Підстави для цього були, адже іранці вели таємні переговори з нацистами (зійшлися на спільній любові до історії та давнього народу, щоправда, кожен вважав іншого нащадком себе), але дуже сумнівно, щоб у них стало сил на експедицію до Ірану.

Реза-шаху в новій конструкції влади не було місця, він зрікся престолу та поїхав доживати до Південної Африки.

Правління Мохаммеда Рези Пахлаві

Новим шахом став його син Мохаммед Реза Пахлаві. Після Другої світової та завершення радянсько-британської окупації (про неї в Ірані досі дуже добре пам’ятають) у країні почалася демократизація: шах мав владу, але потроху ставав номінальною фігурою. Натомість політичної ваги набули прем'єри.

У 1951 році новим прем'єром став Мохаммед Мосаддик. Він був прихильником націоналізації нафтових родовищ, які тоді належали Великій Британії та США, натомість Іран отримував копійки. Мосаддик почав проводити демократичні реформи та почав націоналізацію.

Це налякало західних "партнерів", які оголосили Мосаддика комуністом і влаштували таємну операцію "Аякс". Унаслідок державного перевороту, організованого ЦРУ та Мі-6 у 1953 році, Мосаддика було усунуто від влади (завдяки розкритим архівам спецслужб нині відомо, що кошторис операції становив лише 1 мільйон доларів).

Кому довірити владу в країні, американці та британці довго не думали – вони зробили ставку на шаха, який тепер із "конституційного монарха" перетворився на майже абсолютного. До того ж дуже заможного, адже західні нафтовики дали йому солідну ренту. Це було багато для династії Пахлаві, шах став одним із найбагатших людей світу (він точно був мільярдером, але скільки конкретно мав багатства, мабуть, не знав і сам).

Не забули й про країну: за новою угодою, Іран отримував 50% чистого прибутку від продажу нафти. З XXI століття це виглядає як грабунок, але на той час це була дійсно непогана угода. Вона дала змогу Ірану провести модернізацію, маючи за взірець приклад сусідньої Туреччини.

Життя в Ірані напередодні консервативної революції: фото Magnum Photos, New Dogs Media

Правління шаха вийшло неоднозначним. Він продовжив курс на оновлення країни за західним зразком і був другом США, Франції, Великої Британії. Завдяки цьому в країні були побудовані нові заводи та фабрики, прийшли технології та інвестиції. Шах навіть домовився про ядерний проєкт із французами та німцями.

Величезна країна відкрилася для світу, а іранці вперше за багато років вилізли з бідності та отримали те, що називається "стабільність".

Церемоніал при дворі шаха Мохаммеда Рези, по ліву руку від правителя сидить його син і спадкоємець Реза Кир Пахлаві / фото Getty Images

Але це була лише одна сторона медалі. Іншою були амбіції шаха. Він проголосив себе лідером унікальної перської цивілізації, постійно роблячи акцент на її доісламському спадку. Це призвело до конфлікту з дуже авторитетними на низовому рівні ісламськими богословами.

Революція в Ірані, повалення монархії та диктатура аятол

Іран сповідує іслам шиїтського толку, і роль священників-аятол у традиційному суспільстві була дуже високою. Ті виконували не лише культові дії, але й були суддями та були наділені адміністративними функціями. Світські реформи шаха аятоли справедливо розцінили як наступ на їхні права та привілеї.

Тимчасовими союзниками фундаменталістів стали представники робітничого класу, які вимагали політичної лібералізації. Шах їх не любив і на критику реагував нервово. Для цього в нього був особливий інструмент – таємна поліція САВАК, створена для нього фахівцями зі США та Ізраїлю. Недаремно вона співзвучна з ізраїльською посестрою ШАБАК.

САВАК була відповідальна за політичні репресії в Ірані та має чимало крові на руках. Нові репресії ще більше радикалізували протести. У 1970-х криза поглибилася. Нафтодолари створили сприятливе середовище для корупції, з якою влада не надто охоче боролася, вважаючи її платою за лояльність. Водночас шах викидав величезні гроші на історичні дійства та свята, фінансував закордонних союзників і поводився так, ніби вважав, що гроші не закінчаться ніколи. Але це було не так – нафтова криза 1973 року спричинила велику інфляцію, яка запустила тривалу економічну кризу.

У 1978-му в Ірані вибухнула нова революція – приводом для неї, як і в грудні 2025-го, стала (як тоді здавалось) небувала інфляція. Країною прокотилися масові протести та страйки. Страйкували навіть торговці на базарах – дуже важливих для іранців місцях, які відіграють фактично роль політичних інститутів.

Негатив, який накопичувався роками, вилився в народні протести – силовики спробували їх жорстоко придушити з показовою жорстокістю, але домоглися зворотного результату.

Аятола Хомейні бере владу у свої руки / фото dpa / AFP / G. Duval

Тривалою політичною кризою скористалися релігійні фундаменталісти, які очолили протести та поступово усунули інших лідерів – представників політичних рухів.

У підсумку вони монополізували протести й проголосили так звану Ісламську революцію, яка перемогла взимку 1979 року. Таємна поліція не врятувала шаха – 16 січня 1979 року він втік з Ірану та змушений був доживати за межами батьківщини.

Не допомогли шаху Пахлаві й західні союзники: президент США Картер не наважився на нову операцію "Аякс", злякавшись негативної реакції світових ЗМІ. Без підтримки США не наважився діяти й Ізраїль, хоча у Моссада були плани ліквідації аятоли Хомейні (той мирно собі жив у Франції).

Сьогодні це виглядає як велика помилка, що призвела до десятків тисяч смертей, але тоді ніхто на Заході не розумів, що зроблять аятоли, коли прийдуть до влади, тому передові газети писали про революцію в Ірані як позитив та оспівували майбутні демократичні зміни.

З 1979 року в Ірані встановилася жорстка консервативна диктатура релігійних фанатиків, яка нічого доброго країні не принесла. Уже незабаром напав сусідній Ірак, тамтешній диктатор Саддам Хусейн вважав ісламістів легкою здобиччю. Війна розтяглася на роки, зруйнувала економіку та призвела до страшних жертв.

Іран під владою аятол повів себе як терористична держава, взявши шефство над групами бойовиків по всьому світу, а правитель – аятола Хомейні фактично оголосив війну проти західного світу. Через це Іран потрапив під санкції, які у XXI столітті ще посилились через спробу аятол створити ядерну зброю.

Чому іранці хочуть повернення шаха Пахлаві?

Санкції, корупція (нікуди не зникла, тільки тепер на ній заробляє не оточення шаха, а бізнесмени з Корпусу вартових Ісламської революції – КВІР, які суттєво розширили повноваження та жорстокість САВАК) та провальна економічна політика перетворили Іран на бідну країну, що живе в постійній стагнації та під страхом репресій. А головне – без майбутнього, бо старець аятола Хаменеї тягне Іран у похмуре минуле.

Тож не дивно, що нині іранці з ностальгією згадують часи шаха, забувши про репресії, але пам’ятаючи, що тоді жінок не вбивали за коротку спідницю, чоловіки могли подорожувати світом і не боятися, що на них будуть дивитися як на злочинців і терористів. Їхня країна ні з ким не воювала, а світові лідери вважали за честь прибути з візитом до Ірану на черговий мегаломанський захід, видуманий дивакуватим правителем Ірану. Гроші чогось були варті, а машини були новими. Була вода й не вимикали світло.

Несподіваним бенефіціаром цієї вимушеної ностальгії став принц Реза Кир Пахлаві, син останнього шаха, що народився в Ірані, але більшу частину свого життя провів у вигнанні – на Заході, переважно в США. Родина має вілли та маєтки не лише в США, але й у Швейцарії, Мексиці, Великій Британії та інших країнах.

Вона досі багата (після революції аятоли подали позов, стверджуючи, що родина Пахлаві привласнила та вивезла з країни близько 20 мільярдів доларів), але це лише відлуння колишньої величі.

Спадкоємець іранського престолу дочекався свого часу / фото AP

Ще у 2025 році принц не вважався серйозною політичною фігурою. На його заяви не зважали, а на підтримку літньої атаки Ірану США та Ізраїлем навіть не звернули уваги.

Але на початку 2026-го саме він став фігурою, яка консолідувала протести та об'єднала людей. На старті протестів він звернувся до нації із закликом продовжувати боротьбу та виходити на вулиці. Люди дослухалися принца й вийшли на мітинги. Тепер із його портретами.

Інакше бути не могло, адже опозиція в Ірані або знищена, або перебуває в еміграції, або у в'язниці (як нобелівська лауреатка Наргес Мохаммаді). Натомість режим дістав буквально всіх (як і в 1978-му) – на вулиці вийшли представники різних переконань і соціальних шарів (до речі, знову дуже активні базари): єдине, що об'єднує цих людей, – ненависть до аятол.

Тепер вони кричать: "Хай живе шах!" і "Це остання битва! Пахлаві повернеться", бо інших кандидатів не залишилося. До того ж варто віддати спадкоємцю належне: він закликає земляків до боротьби, веде переговори з членами команди Трампа – зокрема, видання Axios підтверджує зустріч Пахлаві з головним переговорником Білого дому Стівом Віткоффом.

Наразі принц заявляє, що не буде правити, а лише хоче тимчасово очолили Іран протягом перехідного періоду, щоб завдяки своїй легітимності дати імпульс реформам. І це те, чого не зробили його батько й дід.

Якщо це станеться, Іран повернеться до стартових позицій початку 1950-х і в країни буде шанс почати все спочатку.