Гренландія – ключ до Арктики: чи готовий Трамп дійсно розколоти НАТО і воювати з Данією

Ідея контролю США над Гренландією знову стала центральною темою американської політики, але цього разу вже не у вигляді специфічної риторики Дональда Трампа, а як елемент ширшої боротьби за Арктику. Публічні заяви про посилення "національної безпеки", погрози і образи на адресу Копенгагена, нервова реакція Данії та союзників по НАТО, а також плани Росії та Китаю на регіон зійшлися в одній точці.

24 Канал проаналізував, чому Гренландія стала ключовим елементом арктичної безпеки США та всього Заходу, а також чи можливий у цій ситуації компроміс, що дозволить зупинити кризу без перекроювання кордонів. Допоміг нам розібратися в цій складній конфігурації публічних погроз і реального компромісу навколо Гренландії український політолог Ігор Рейтерович.

Чому Трамп погрожує Данії?

Відразу після того, як Дональд Трамп вдруге зайняв Овальний кабінет, він майже миттєво порушив питання анексії Гренландії. Однак те, що на початку 2025 року сприймалося як своєрідний "політичний тролінг", покликаний струсонути союзників і перевірити межі їхньої лояльності, у 2026-му обговорюється цілком серйозно на найвищому рівні.

Публічно Білий Дім наполягає на тому, що посилення американського контролю над Гренландією необхідне заради "національної безпеки" США та стримування активності Росії і Китаю в Арктиці. У Вашингтоні дедалі частіше говорять про острів як про критично важливий елемент північної оборонної архітектури, без якого США нібито не зможуть ефективно захищати власну територію та союзників.

Водночас така риторика аж ніяк не могла задовольнити Данію, під протекторатом якої наразі перебуває Гренландія. Активна медійна кампанія, розгорнута Вашингтоном, викликає серйозне роздратування в Копенгагені, а сама ідея перегляду кордонів власного союзника змушує нервувати й інших членів НАТО.

Зверніть увагу! Західні медіа повідомляють, що американські посадовці навіть розглядали ідею одноразових виплат жителям Гренландії, як стимулу для підтримки потенційного зближення зі США та відокремлення від Данії.

За попередніми оцінками, мовилося про суми від 10 до 100 тисяч доларів на людину. Попри те, що подібні пропозиції ніколи не були озвучені офіційно, сам факт таких витоків свідчить, що основну ставку у Вашингтоні роблять не на юридичну угоду з Копенгагеном, а на "підштовхування" та роботу з настроями всередині самої автономії.

Представники адміністрації Трампа прибувають до Гренландії для політичної агітації / Фото AFP

Паралельно адміністрація Білого дому намагається прив'язати тему Гренландії до питання посилення всього НАТО. У риториці Трампа та його оточення острів постає як вразлива точка Альянсу, яка нібито перебуває під постійною зовнішньою загрозою, а сама Данія, за твердженням американської сторони, не має достатніх ресурсів для захисту.

Президент США при цьому дозволяє собі зневажливі оцінки масштабів оборони острова – у дві собачі упряжки, що добре працює на очікування радикалізованої частини внутрішнього електорату, але виглядає надзвичайно токсично для європейських союзників.

Цікаво! У самому ж НАТО банально не передбачено механізму, за якого "посилення оборони" означало б фактичний перерозподіл територій між союзниками. Саме тому різкість американської риторики дедалі більше сприймається в Європі не як безпекова дискусія, а як політичний тиск.

На цьому тлі загострилася і реакція самих Данії та Гренландії. Прем'єр Гренландії, який навіть приїздив до США для переговорів з американською стороною, згодом публічно підкреслив, що нині віддає перевагу зв'язкам з Данією, а не зі Сполученими Штатами. Це стало чітким сигналом не лише для Вашингтона, а й для населення острова. Премʼєр послав чіткий сигнал, що автономія не збирається змінювати свою політичну орієнтацію під зовнішнім тиском з боку Білого дому.

Реакція Данії вийшла за межі суто дипломатичних заяв і перейшла у військово-політичну площину. На тлі американських погроз Копенгаген оголосив про розширення військової присутності та проведення оборонних маневрів на території Гренландії за участі підрозділів армії, флоту та авіації Данії, а також союзників по НАТО.

Союзники по НАТО надіслали військових до Гренландії, але в надзвичайно малій кількості / Фото AP

Формально ці кроки подаються як планові та спрямовані на посилення безпеки в Арктиці, однак їхній таймінг не залишає сумнівів у політичному сигналі, адресованому Вашингтону. Данія демонструє, що здатна забезпечувати військову присутність на острові самостійно та в координації з альянсом, не передаючи контроль над своєю територією під "зовнішнє управління".

Якщо ж відкласти публічні чвари та подивитися на прямий діалог між США та Данією, ситуація не виглядає безвихідною. Після напружених контактів сторони погодили створення формату арктичної робочої групи. Це дозволяє всім учасникам вийти з конфлікту без "втрати обличчя", коли Вашингтон отримує майданчик для діалогу про безпеку та посилення своєї присутності в регіоні, а Копенгаген і Нуук – запобіжник, який чітко відмежовує розширення співпраці зі США від будь-яких посягань на суверенітет Данії та Гренландії.

Зрештою, навіть для Дональда Трампа ідея анексії Гренландії виглядає надзвичайно складною, щоб "продати" це власному електорату. Підтримка силового сценарію щодо території союзника залишається надзвичайно низькою серед американців. Лише 17% підтримують зусилля президента "придбати чи отримати" Гренландію, тоді як 66% побоюються, що такі дії завдадуть шкоди всьому НАТО.

Імовірність силового сценарію залишається мінімальною, натомість дедалі очевиднішим стає те, що США свідомо створюють турбулентність навколо Гренландії, намагаючись підштовхнути Данію до більш "прагматичних" домовленостей – за авторством Білого дому. Мовиться не про анексію, а про суттєве посилення американської присутності на острові та, зрештою, про контроль над ключовими процесами в Арктиці.

Гренландія – ключ до безпеки в Арктиці: чому США хочуть посилення острова?

Якщо відкласти різку риторичну форму, у якій Дональд Трамп просуває тему Гренландії, і подивитися на її реальний безпековий зміст, аргументи Вашингтона виглядають не такими вже й екзотичними, а самі наміри – доволі раціональними.

Гренландія дійсно є одним із ключових елементів арктичної архітектури безпеки США та всього НАТО, і саме тому будь-яка напруга навколо острова автоматично виходить за межі двосторонньої суперечки між союзниками.

• Насамперед мовиться про системи раннього попередження та протиракетну оборону. Американська база Pituffik у північно-західній частині острова є критично важливим елементом системи виявлення балістичних ракет, що можуть летіти в напрямку Північної Америки через Арктику.

Саме цей маршрут традиційно вважається найкоротшим і найімовірнішим у сценаріях ядерного стримування. Офіційні матеріали Космічних сил США прямо вказують, що інфраструктура в Гренландії є незамінною для систем раннього попередження та контролю повітряно-космічного простору.

Кремль визначає Арктику як один з ключових стратегічних пріоритетів / Фото Міноборони Росії

• З іншого боку фіксується серйозна активізація Росії в Арктиці. За останні роки Москва суттєво наростила військову присутність уздовж Північного морського шляху. Росія відновлює радянські військові бази, розгортає системи протиповітряної оборони та модернізує свій Північний флот.

Аналітики наголошують, що Арктика для Кремля – не ситуативна забаганка, а стратегічне питання і канал доступу до Північної Атлантики. Саме цей маршрут традиційно вважається найкоротшим і найімовірнішим у сценаріях ядерного стримування.

• Окрему увагу у Вашингтоні приділяють і Китаю. Попри те, що він не має арктичних територій, у своїх офіційних документах Пекін прямо позиціонує себе як "near-Arctic state" та декларує інтерес до арктичних маршрутів, ресурсів і участі в управлінні регіоном.

Західні аналітики звертають увагу, що китайська присутність у Гренландії наразі обмежена і не має військового характеру. Водночас інфраструктурні та ресурсні проєкти традиційно розглядаються США як потенційна точка входу для довгострокового політичного впливу – саме цей сценарій і викликає занепокоєння у Вашингтоні.

Втім, твердження Білого дому про нібито повну неспроможність Данії забезпечити безпеку острова залишається грубим перебільшенням. Хоча військовий потенціал Копенгагена не можна порівнювати з можливостями США, ще восени 2025 року Данія оголосила про суттєве збільшення інвестицій в арктичну оборону – з акцентом на морське патрулювання, безпілотні системи та супутникове спостереження.

Це свідчить, що Данія реагує на ті самі загрози, але робить це в логіці координації з союзниками, а не одностороннього контролю над територією.

Посилення американських сил на території Гренландії дозволить США контролювати майже всі морські шляхи в Арктиці / Bloomberg

Варто розуміти, що Гренландія дійсно є критично важливою для безпеки США і НАТО, і цей факт не заперечують ані Данія, ані європейські союзники. Проблема ж полягає не в самих цілях американців, а в методах їх досягнення. Там де Вашингтон бачить швидкий спосіб "закрити прогалини" у своїй арктичній обороні, союзники бачать ризик небезпечного прецеденту, здатного підірвати довіру всередині альянсу.

Саме тому пошук компромісу щодо Гренландії стає неминучим, адже без стриманого і виваженого підходу спроби посилити безпеку США в Арктиці можуть ускладнити координацію всередині НАТО і зрештою підвищити ризики для безпеки як Європи, так і самих Сполучених Штатів.десятиліття систему безпеки в Європі, що зрештою може стати фатальним для безпеки не лише Європи, а й самих Сполучених Штатів.

Гренландія, як тест для НАТО: чи можливий компроміс між Данією та США?

Після тижнів риторичної ескалації стає зрозуміло, що сценарій прямої анексії Гренландії американцями практично не має шансів на реалізацію, але й повернення до статус-кво без поступок з боку союзників виглядає малоймовірним.

Для США Гренландія – це питання часу й вікна можливостей, яке, на думку Вашингтона, швидко закривається, адже ситуація в Арктиці стрімко змінюється. Натомість для Данії та Гренландії – питання меж допустимого, адже жодні безпекові аргументи не виправдовують перегляд суверенітету та кордонів союзника, навіть у межах Альянсу.

Протест жителів Гренландії проти американського втручання / Фото Getty Images

Саме тому західні аналітики сходяться на тому, що можливий компроміс стосується не кордонів, а форм і обсягу повноважень. Після серії напружених дискусій США, Данія та Гренландія погодили формат арктичної робочої групи – механізму, який дозволяє обговорювати посилення безпеки, інфраструктури й військової присутності без відкритої розмови про зміну статусу острова. Для Вашингтона це шанс закріпити свою провідну роль у регіоні, а для Данії – зафіксувати червоні лінії.

Інший елемент можливого компромісу полягає в розширенні фактичної американської присутності без формального "контролю" над територією. Західні дипломати очікують, що йтиметься про модернізацію інфраструктури на базі Pituffik, розширення морського та повітряного патрулювання, інтеграцію данських і союзницьких систем спостереження, а також більшу участь США в арктичних навчаннях.

Такий сценарій дозволяє Білому дому звітувати про посилення оборони на Півночі, не створюючи прецеденту силового або політичного тиску на союзника.

Водночас у самому Альянсі ця історія залишає по собі неприємний осад. Адже навіть якщо компроміс буде знайдено, методи, які використав Вашингтон, підірвали довіру всередині НАТО та посилили страхи європейців щодо агресивної зовнішньої політики США.

Це особливо відчутно на тлі інших різких кроків адміністрації Трампа – від нещодавнього арешту вже колишнього президента Венесуели Ніколаса Мадуро до посилення тиску на союзників у питаннях оборонних витрат. Компроміс навколо Гренландії майже напевно означатиме більше американських військових і технічних можливостей на острові – але без зміни прапора.

Історія з Гренландією стане тестом не стільки для безпеки в Арктиці, скільки для здатності Заходу утримувати єдність під тиском "оновленої" зовнішньої політики США. Якщо союзникам вдасться зафіксувати компроміс у межах правил і процедур, НАТО вийде з цієї кризи політично ослабленим, але натомість зміцненим у військовому сенсі.

Якщо ж ні – Гренландія ризикує стати прецедентом, який довго відлунюватиме далеко за межами Європи.