Олег Кожушко: Хочу цього року повернутися до УПЛ, але вже разом із Буковиною

Чернівецька Буковина – чи не головний претендент на підвищення у класі. Команда завершила осінню частину сезону у Першій лізі на першій сходинці, набравши 48 очок у 18 матчах.

Одним із архітекторів цього успіху є Олег Кожушко – 27-річний нападник зі значним досвідом виступів в УПЛ забив 6 м’ячів у 18 матчах. В ексклюзивному інтерв’ю Football.ua Олег поділився враженнями від поточного сезону, оцінив перспективи своєї команди в розіграші Кубку України та згадав про свої виступи в елітному дивізіоні українського футболу.

– Олеже, осінню частину сезону Буковина завершила на першому місці у Першій лізі. Наскільки ви задоволені цим періодом?

– Я дуже задоволений тим, як ми провели першу частину чемпіонату. Ми були справжньою командою, об’єднаною однією метою. Буковина не зазнала жодної поразки і нам вдалося здобути багато перемог поспіль. Паралельно із цим ми пройшли далі у Кубку України. Тому осінній період був для нас дуже гарним.

– У 18 матчах чемпіонату ви забили шість м'ячів і віддали шість асистів. Що приємніше: забивати самому чи допомагати відзначатися партнерам?

– Скажу так: приємно робити у матчах якусь гольову дію. Не так важливо, забив я м’яч чи віддав результативну передачу. Для мене це рівноцінно. 

– До Буковини ви прийшли після досить успішного періоду у Кривбасі. Наскільки гостро відчули контраст між УПЛ та Першою лігою?

– В першу чергу, контраст є від умов проведення матчів, від самих стадіонів. Звичайно, в УПЛ все набагато краще: і якість полів і самі стадіони. А в цілому, в Прем’єр-Лізі інші шидкості, все відбувається набагато швидше. У Першій лізі дуже тяжко. Якщо ви думаєте, що прийшовши з УПЛ в Першу лігу грати легше, то такого немає. Тут всі команди дають бій, тому тут важко здобувати результат.

– Ваша команда не лише лідирує у Першій лізі, а ще й продовжує боротьбу за Кубок України. Як оціните свої перспективи у цьому турнірі? Чи говорите ви вже в команді про амбіції виграти цей титул?

– Дуже приємно, що ми змогли пройти далі в Кубку України. Будемо грати в ¼ фіналу і буде цікаво себе випробувати на фоні такого суперника як ЛНЗ, який також зараз йде на першому місці в УПЛ. Я думаю, це буде дуже цікава гра не лише для усіх вболівальників, але й для нас, адже випадає нагода перевірити свої сили на фоні лідера Прем’єр-ліги. Звичайно, хотілося б пройти якомога далі.

– Загалом, формат Кубка України цьогоріч дещо змінився і це дозволило багатьом клубам з Першої і навіть Другої ліги дійти до високих стадій. На вашу думку, це плюс для розвитку футболу в Україні?

– Я думаю, це плюс і для команд Другої ліги, і для аматорів. Кожній команді приємно грати в Кубку України. Ви самі бачили, що аматори дійшли до ⅛ фіналу. І це круто, що аматорським командам вдалося дійти так високо і вибили серйозних суперників з Першої ліги. Тому це плюс як для всього українського футболу, так і для аматорських колективів, які отримують можливість спробувати свої сили на фоні професійних команд.

– Чи є у вас принциповий або найцікавіший суперник в Україні загалом? На якого суперника у вас особлива мотивація?

– Особисто у мене немає прям суперпринципових суперників. Мені хочеться перемагати у кожному матчі. А щоб когось виділити, то не можу сказати. Є приємні спогади, коли граєш проти команд, за які колись виступав. Але якщо говорити щодо максимальної принциповості, то у мене такого немає. 

– 10 років тому ви були одним з тих гравців, на кого покладали надії вболівальники Дніпра. Адже тоді команда пройшла крізь різке омолодження складу і ви отримали свій перший досвід у дорослому футболі. Та ситуація загартувала вас?

– В цілому, спогади про ФК Дніпро завжди гріють душу. Бо це клуб, до якого я приїхав ще у дитинстві і пройшов там усі команди: дитячі, юнацьку, U-19, молодіжний склад… Дебютував у Прем’єр-лізі! Ця команда, звісно ж, загартувала мене. Ми були молоді, було тяжко на той час. Тим паче, рівень УПЛ був серйозним. Дніпро навчив мене багатьом дорослим речам у футболі.

– Хто зі складу того Дніпра залишився у вашому житті, як близький друг? А з ким просто тримаєте контакт?

– З багатьма гравцями того Дніпра. Напевно, більше половини тієї команди. Не те, щоб мали регулярне спілкування, але при зустрічі вітаємося, поринаємо у теплі спогади про минуле. Якщо ж прям близьких друзів назвати, то з Максимом Луньовим спілкуємося. З Євгеном Чеберком, з Сашком Сватком. Словом, багато з ким підтримую гарні взаємини.

– Повертаючись до Кривбасу: у чому був секрет вашої результативності? У сезоні 2023/2024 ви посіли четверте місце у списку бомбардирів того чемпіонату, забивши 9 м’ячів…

– У першому відрізку мого перебування у Кривбасі секрет результативності був простим: це довіра Юрія Миколайовича Вернидуба. І в цілому, досить сильний склад команди, який допомагав створювати багато моментів у матчах, що дозволяло мені забивати м’ячі. 

– До речі, про Юрія Вернидуба. Які людські якості у нього ви б запозичили для себе?

– Мені найбільше подобалася така якість Юрія Миколайовича: у кожному матчі, незважаючи на обставини, головне – це результат. Бували ігри, які не виходили, десь щось не складалося. Але була головна мета – здобути результат і перемагати у кожному матчі. Навіть якщо іноді гра давалося тяжко, але ми вигравали, він був задоволений. тому імпонувала ось ця жага до перемоги та результату у головного тренера. 

– А хто з тренерів, із якими ви працювали, особливо жорстко навантажував вас на тренуваннях?

– От якраз найбільші навантаження були у Юрія Миколайовича Вернидуба. У Кривбасі були тяжкі збори, бо витискав з себе максимум, на який здатний.  

– У вашій біографії є легіонерська сторінка: у 2021 році ви трохи пограли за вірменський Пюнік. Це був успішний досвід?

– Був у мене такий період в Єревані. Це був гарний досвід, мене хотів бачити в тій команді Егіше Мелікян. Він запросив мене, а мені якраз була потрібна ігрова практика. Я поїхав і не шкодую. Теж теплі спогади про Мелікяна, як людину. Він дуже добре ставився до мене, я маю велику повагу до нього. 

– А загалом чи часто вас запрошували у закордонні клуби?

– Загалом ні, всі пропозиції надходили зазвичай з України. З-за кордону практично не було пропозицій. 

– Ви родом з Миколаєва. У місті чудова баскетбольна команда, а от професійний футбол, на жаль, поки переживає складні часи. Що говорять у футбольних колах міста, чи можливо відродження місцевого клубу? 

– Так, я дуже люблю це місто і хочу, щоб професійний футбол повернувся до нього. Та й загалом спорт у місті має жити, бо в Миколаєві люблять і футбол, і баскетбол. Дуже радий, що баскетбольна команда відродилася і знову грає у Суперлізі, я слідкую за ними. Хлопці молодці. 

Щодо футболу, то шкода, що зараз немає команди. Перед початком повномасштабної війни були непогані умови, стадіон зробили і база була непогана. Навіть тренувальне поле додаткове збудували. На превеликий жаль, команда припинила своє існування. Все стоїть, немає команди ні в першій, ні в другій лізі. У місті багато дітей займаються футболом і прикро, що у них немає можливості піти і подивитися на дорослий професійний футбол, взяти з когось приклад. Тому хотілося б, щоб в Миколаєві відродилася команда. Вболівальники завжди любили футбол і підтримували команду.

– Яку мету ви сформували для себе на 2026 рік?

– Основне завдання – вийти в Прем’єр-лігу, гарно провести другу половину чемпіонату. Дай Боже, щоб за місяць-півтора ми гарантували собі підвищення в класі. Мені хочеться цей рік провести на гарному футбольному рівні і повернутися в УПЛ. І там вже здобувати більш серйозні результати і грати на вищому рівні. Як би там не було, але УПЛ – це інший рівень, як самого футболу, так і з точки зору медіа. Впевнений, що ми з Буковиною виконаємо це завдання і будемо грати в УПЛ.