/https%3A%2F%2Fs3.eu-central-1.amazonaws.com%2Fmedia.my.ua%2Ffeed%2F52%2F76138873de713e0a519f219a25e7380f.jpg)
Чим українська оборонка краща за західну: інтерв'ю з Ліне Ріндвіг – данською волонтеркою і CEO Defence Builder
Український ринок оборонних технологій давно живе в темпі, який важко пояснити людям поза війною – рішення з’являються, тестуються, змінюються та потрапляють на поле бою швидше за всі бюрократичні схеми. І особливо цікаво на цьому ринку побачити людину з Європи, яка до того ж походить з музичної індустрії.
У розмові з 24 Каналом CEO оборонного акселератора Defence Builder Ліне Ріндвіг говорить про те, як із волонтерської підтримки військових перейшла до "оборонки". У матеріалі читайте про переваги та проблеми українських оборонних стартапів, сценарії подальшого розвитку галузі та очікування від Михайла Федорова.
Ліне Ріндвіг – данська менеджерка, яку у вересні 2025 року призначили виконавчою директоркою Defence Builder. Ріндвіг прийшла сюди через волонтерство і нині показує глибоку експертизу в оборонній галузі. Сама розмова багато в чому про баланс – як виносити українські рішення в Європу, не спрощуючи ризики безпеки; як будувати тестування для іноземних команд в Україні; і як не втратити темп – незалежно від того, чи триватиме війна, чи перейде в іншу фазу.
Що Ліне Ріндвіг пов'язує з Україною?
Перш за все Ріндвіг розповідає про свій шлях. Її контакт з Україною починався не з інвестицій чи технологічних програм, а з волонтерства.
За її словами, регулярні поїздки та робота з конкретними підрозділами змінили сприйняття війни: від загальної картини до розуміння того, як живуть і воюють люди, яких вона підтримує.
![]()
Ліне Ріндвіг / Фото 24 Каналу
Вона також підкреслює особисту мотивацію переходу – після кількох років допомоги з’явилося відчуття, що можна робити більше, а європейська підтримка часто існує на рівні симпатії, але не дій. У цьому ключі зміна кар’єри для неї виглядала як спроба зробити власну участь системною, а не ситуативною.
Ліне Ріндвіг
CEO Defence Builder
Я волонтерю тут із 2022 року. Приїжджаю з 2023-го, здебільшого привожу допомогу Збройним силам – вашим захисникам. І за багато поїздок я дедалі краще розуміла не лише загальну картину війни, її перебіг, ситуацію та зміни, а й дедалі більше прив’язувалася до людей, яких підтримувала. Багатьох із них я знаю ще з 2022-го або 2023-го, і досі продовжую підтримувати.
Шлях Ліне був таким – розмова з майором Повітряних сил України, якого вона підтримувала, питання "що я можу робити більше", а від нього – приклади людей з гуманітарної сфери, які перейшли в оборонний сектор. Після цього Ріндвіг зібрала рекомендації від командирів, з якими мала робочий контакт, сформувала пакет зі своїми навичками та подалася в рекрутингові агенції, що працюють з оборонними ролями.
Важлива деталь – Ріндвіг не подає цю зміну як "занулення" досвіду. Навпаки, говорить про перенесення управлінських навичок з попередньої карʼєри – музичної індустрії – у нову. Це вміння знаходити таланти, будувати навколо них основу, допомагати перетворюватися на бізнес і виходити на зовнішні ринки. Різниця, за її словами, у швидкості оборонного сектору та потребі в технічному розумінні й мережі контактів, без яких масштабування в цій сфері не працює.
Для чого потрібен оборонний акселератор і що це таке?
Говорячи про роль Defence Builder, який заснували Kyiv School of Economics, Buntar Aerospace і Sigma Software, Ріндвіг описує організацію як інструмент для "порятунку" ранніх рішень – тих, які можуть бути потрібні на фронті, але ризикують зупинитися через брак структури, грошей, партнерів або доступу до виробництва. За її словами, акселерація в "оборонці" – це не просто навчання команд, а доведення продуктів до стану, коли ними реально користуються.
Ліне Ріндвіг
CEO Defence Builder
Defence Builder – це український акселератор оборонних технологій. Тобто наше завдання – прискорювати ранні рішення, щоб вони ставали успішними. Тому ми намагаємося, щоб критично важливі ідеї не "розсипалися" й не лишилися лежати на полиці, а справді потрапили до наших захисників. Нас заснували.
Механіка "білдера" така: двічі на рік – зустрічі у форматі робочих груп із військовими, паралельно – регулярна щомісячна звірка потреб і компонентів, які треба замінювати або шукати.
Після цього, за її словами, команда робить відкритий набір у секторі оборонних технологій – не лише в Україні, а й у Європі – щоб знайти рішення під запит. Далі йде фільтрація, інтерв’ю, попередній відбір: оцінка команди, конкуренції, потенціалу для "довгого життя" продукту. У результаті обирають кілька команд і ведуть їх у чотиримісячній програмі.
Окремо співрозмовниця проговорює зміну фокуса після її приходу: не обмежуватися "акселерацією" як такою, а вчити команди виживати в сучасній оборонній індустрії – із темпом, масштабуванням, складною розмовою з іноземними інвесторами, дефіцитом компонентів і виробничих потужностей. Тут же є й теза про "повне коло" підтримки: експерти, підрозділи Збройних сил України як кінцеві користувачі, а також Державна служба експортного контролю України та інвестори з України, Європи й частково зі США.
- Ще один акцент – комунікація. Ріндвіг прямо говорить, що залежність від інвестицій змушує команди бути переконливими в презентаціях, а не лише сильними в інженерії. Тому в межах програми багато уваги йде на пітчі, офлайн-презентації та публічне позиціювання.
- Паралельно, за її словами, акселератор розширює співпрацю з Європою через спільні воркшопи, візити команд і обмін знаннями про сертифікацію Північноатлантичний альянс, аудити й грантові програми.
Які очікування від Федорова?
Ріндвіг каже, що особисто дуже рада, що ексглава Мінцифри взяв на себе цю роль.
Ліне Ріндвіг
CEO Defence Builder
Те, що зробило Міністерство цифрової трансформації, – на мій погляд, увійде в підручники з історії як приклад структур, що змінюють правила гри, і того, як Україні вдалося тримати оборону так довго. Я дуже оптимістично налаштована щодо його призначення. Думаю, це одне з найкращих рішень, які ухвалював Зеленський, і навіть останніми днями ми бачимо, як Федоров уже комунікує з Ілоном Маском, уже впроваджує "білий список" і блокує росіянам доступ до Starlink.
Також є ініціативи, наприклад, спроба знайти загальну систему протиповітряної оборони, яку можна застосувати на кордоні, щоб зупиняти дрони типу "Шахед" ще на підльоті, а не після того, як вони вже зайшли в Україну. З погляду оборони я вважаю це хорошою ініціативою.
І Brave1, який започаткувала Мінцифра за Федорова – це те, про що, на думку Ріндвіг, теж писатимуть у майбутніх підручниках з історії.
Ліне Ріндвіг
CEO Defence Builder
Концепція Brave1 – унікальна. В Європі є кластери та альянси, але не настільки глибокі, як ми бачимо в Україні. Звісно, ініціатив стає більше. У Данії, наприклад, є Defence Innovation Highway, які зараз створюють структуру в Україні й приймають багато делегацій оборонних бізнесів.
Але якщо чесно, найкраща тенденція, яку я бачу, – це те, що більшість оборонних і безпекових альянсів (скандинавські країни, Німеччина, Велика Британія, Франція) присутні тут і розуміють: важливо привозити свої бізнеси в Україну – якщо не для виробництва, то хоча б для потенційних спільних підприємств або для уроків, винесених із досвіду.
Ми не маємо таких самих кластерів. Є European Defence Hackathon – раз чи двічі на місяць вони проводять defence-хакатони по Європі. Торік восени вони робили один і в Києві, ми брали участь. Це чудові ініціативи, але "формат Brave1" ви не побачите до того часу, поки немає війни – або поки критична інфраструктура не буде уражена десь у Європі. Мені здається, ми занадто довго жили в мирі на Заході Європи. Змінювати реформи й структури, пришвидшувати темп ініціатив – це не станеться, доки наші власні кордони не опиняться під загрозою або доки їх не порушать тим чи іншим способом.
Експорт технологій, залежність від США та Китаю, а також прорив для ВВП у майбутньому
Неможливо не згадати тему експорту технологій та зброї. Ріндвіг називає її водночас очевидною і чутливою. Її позиція не зводиться до вимоги "відкрийте все": вона говорить про бажання інтеграції українських рішень у переозброєння Європи, але визнає, що не має всіх даних про ризики витоків і те, як саме противник може отримувати доступ до інформації за межами України.
Ліне Ріндвіг
CEO Defence Builder
У багатьох сенсах мені хочеться сказати "так" – варто більше відкривати експорт. Але як виконавча директорка акселератора оборонних технологій я не бачу повної картини ризиків і того, наскільки легко ворогу отримати доступ до інформації в Європі – щодо інтелектуальної власності, чутливих компонентів і рішень, які ми могли б експортувати. Тому я також поважаю та розумію логіку уряду: вони контролюють процес, щоб критично важливі рішення не опинилися "не в тих руках".
Далі Ріндвіг додає другий шар ризиків, уже не суто безпековий – можливість того, що великі компанії з Європи або Штатів можуть швидко відтворити ідеї та перенести масове виробництво до себе, а також "витягнути" з України людей і практичні уроки. У цьому контексті Ліне говорить і про прагматичну проблему залучення інвестицій – інвестори нервують, коли інтелектуальна власність і компанія юридично прив’язані до України, бо бачать додаткові ризики для виходу з інвестиції та для безпеки вкладень.
![]()
Ліне Ріндвіг / Фото 24 Каналу
Порівнюючи українські та європейські стартапи, Ліне різко окреслює різницю в джерелі знань. Адже в Україні продукти вибудовують у щільному контакті з реальним досвідом застосування, а в Європі часто – на основі відкритих даних і коротких зустрічей.
Звідси – її вимога до системи тестування: якщо європейські виробники хочуть бути релевантними, їхні рішення мають проходити перевірку в Україні.
Ліне Ріндвіг
CEO Defence Builder
Європейські стартапи на 100% слабші – з багатьох причин. Вони будують рішення на основі інформації з інтернету або епізодичних зустрічей із людьми. Тобто вони не створюють продукти на базі тісної комунікації й реального практичного досвіду застосування.
У Європі є потужний сплеск стартапів – і це добре. Але якщо повернутися до того, за що, на мою думку, Defence Builder має відповідальність: ми маємо зробити так, щоб рішення, у які інвестори вкладають гроші, щонайменше спиралися на знання українських захисників, а в ідеальному світі – були протестовані в Україні.
Наприклад, командувач Збройних сил Данії казав данській оборонній індустрії: "Ми хочемо купувати у вас, але лише якщо ваші рішення перевірені в Україні". Тож нам потрібен кращий, більш відпрацьований механізм тестування. Зараз Brave1 – єдине офіційне джерело тестування, і я хотіла б бачити більше ініціатив. І це також те, над чим ми працюємо в Defence Builder: допомогти масштабувати тестування європейських рішень, бо їм це потрібно, і нам потрібно, щоб їхні рішення були придатними до використання.
Критичною є й залежність як України, так і Європи від американських та китайських компонентів.
Ліне Ріндвіг
CEO Defence Builder
Ми можемо сподіватися й підтримувати звʼязки між Україною та Китаєм, між Україною та США. Але якщо дивитися на реальність – у нас, по суті, є лише ми – Європа. Так, ще є Канада, Японія, інші ключові гравці. Але зрештою саме сусіди реагують найшвидше – або мають реагувати. Тому нам варто більше зосереджуватися на співпраці.
Тут же Ріндвіг називає слабкі місця українського сектору, які вона бачить з позиції акселератора.
- Перше – дефіцит інженерних кадрів: частина фахівців працює ближче до фронту у військових лабораторіях, а частина людей виїхала або воює, і це обмежує можливість перетворювати розробки на бізнес.
- Друге – залежність від компонентів з Китаю та Сполучених Штатів Америки: у короткій перспективі це дозволяє "встигати", але в довгій робить сектор вразливим.
- Третє – наджорсткий контроль експорту й слабко вибудувана співпраця з європейськими союзниками "знизу догори", через сталі освітні й інженерні програми, а не разові події.
Україна точно заслуговує, щоб "оборонка" стала важливим елементом прориву ВВП у наступні роки, вважає Ріндвіг.
Ліне Ріндвіг
CEO Defence Builder
Водночас я думаю, що кожна країна врешті купуватиме у власних виробників, залишаючи фінанси у своїй економіці. Але я сподіваюся, що всі зрозуміють: рішення, таланти й виробництва, які є в Україні, у багатьох випадках – це і є відповідь на питання переозброєння Європи.
Я б хотіла, щоб на приватному й інституційному рівнях з’являлися ініціативи, які дозволять і далі інвестувати й купувати українські рішення. Але я також бачу: навіть коли ЄС робить спільні кроки, кожна окрема країна дуже по-різному підтримує Україну. Думаю, схожою буде й картина щодо закупівель або інвестицій в українські оборонні рішення.
На завершення Ріндвіг розкладає два сценарії на найближчі кілька років.
- Якщо війна закінчиться, її страх – у втраті темпу фінансування й у тому, що український досвід не інтегрують у виробництва інших країн так, як це потрібно. Як один із можливих кроків вона пропонує ідею влаштування ветеранів у європейські оборонні компанії – як джерела практичного знання й одночасно інструменту реінтеграції.
- Якщо ж війна триватиме, Ріндвіг очікує втоми союзників і зменшення фінансування, але водночас – більшої централізації в українському виробництві, коли замість десятків паралельних рішень обиратимуть кількох ключових постачальників і доводитимуть продукти до стабільної якості.
Не варто й забувати про відповідальність Європи за власну оборону й про те, що ставка на зовнішні гарантії більше не виглядає надійною в довгій перспективі.

