Членство в ЄС — не "приз" за стійкість у війні

Мадяр заявив, що не підтримує прискорений вступ України в ЄС. Мовляв, всі мають проходити однаковий шлях. Ну, а потім ще всю цю справу треба вирішити на референдумі. І ось багато українців кинулись обурюватись.  Мовляв, нам знову перешкоджають у вступі до Європейського союзу.

Водночас значно меншого резонансу набуло дослідження, опубліковане минулого тижня, яке доводило, що ми поки реально виконуємо план вимог вступу на 9 %. А це те, що, на моє переконання, мало б нас хвилювати значно більше.

Бо вступ  ЄС мав би сприйматись не як кінцева мета – а лише як інструмент, який мав би нас спонукати привести державу до тих стандартів, які очікуються від члена Євросоюзу. Бо насправді важливо – це справжнє верховенство права, незалежність судової та правоохоронної системи, системна боротьба з корупцією тощо. А не факт прийому в ЄС. 

ЄС – це мав би бути засіб, а не мета. Членство в ЄС мало б лише формально зафіксувати той прогрес, який ми тут в себе зробимо.

Натомість складається враження, що багато людей – і що ще сумніше – політиків і урядовців, сприймає членство в ЄС як якийсь "приз" за стійкість у війні. Мовляв, хіба ми не заслужили бути в ЄС?

Мені це місцями нагадує студента в університеті, який намагається якось "пропетляти", домовитись і таки скласти іспит. Замість того щоб справді просто вивчити, набути знань, якось вдосконалитись  і з чистою совістю отримати оцінку. Диплом – і не важливо, що там зі знаннями. 

Читайте також: Вибори в Угорщині. Нелібералізм не є неминучим

Ось і наша риторика часто мені нагадує бажання не стільки вдосконалити державу так, щоб вона справді відповідала європейським стандартам, скільки якось домовитись, "проскочити", десь "тиснути на жалість", десь протискатись агресивніше. Це, будьмо відвертими, справа притаманна нам як посткомуністичному суспільству загалом. Ось це: "вмій крутитись" і "давати собі раду". Але це геть поганий підхід – як в чисто людському вимірі, так і тим більше, коли йдеться про такі доленосні речі, як прямування нашої країни в ЄС.

Тому ще раз – важливо не стільки членство в ЄС як таке, важливо, щоб наша держава справді реформувалась відповідно до європейських стандартів. Бо ЄС – це не про ідеальний сервіс чи хороші манікюри – це передусім спільнота, яка прагне забезпечувати верховенство права, незалежність судів чи боротись з корупцією. Очевидно, що як і всюди – виходить не ідеально і не завжди. 

Але, здається, нам точно є чому повчитись і чого прагнути в цьому сенсі. Важливо будувати Євросоюз тут в себе. По справжньому. І тоді нас не так вже будуть цікавити заяви та вимоги тих чи інших політиків.

Джерело

Про автора. Радомир Мокрик, український історик, культуролог, науковий працівник Інституту східноєвропейських студій на філософському факультеті Карлового університету в Празі

Редакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів.