Солодке зачарування постправди

Гірко бачити розслідування щодо зловживань в оборонно-промисловому комплексі у країні, яка не лише прожила Революцію Гідності з драматичними поворотами, але і практично довела спроможність вистояти під ударом екзистенційного ворога. Українці можуть все: одночасно вести екзистенційну війну проти Росії та нівелювати цінності, за які воюють кращі з наших громадян. Нівелювати заради власної вигоди на фоні страшної війни.

Ми опинилися всередині національного парадокса: вистоявши у 2022 році, громадяни України надто швидко повернулися до самовбивчого з’ясування відносин у форматі мирного життя задовго до призупинення бойових дій. 

Часто ми самі, власними діями чи бездіяльністю, створюємо живильне середовище для кремлівської пропаганди. Вкрай поганим виправданням є те, що Трамп та MAGA діють у подібний "девелоперський" спосіб. 

Читайте також: Наше завдання — не дати світу втратити фокус

Впевнений, що мільйони українців не підозрюють, що "антикорупційний активізм", як і багато інших технологій соціального впливу, з’явився ще у пізньоєльцинській Росії, був вправно підхоплений та опанований російськими спецслужбами та використовується як таран проти України, Польщі, країн Балтії. Ніхто не винен, що "Велику шахівницю" Бжезінського у Москві читали набагато більш уважно, ніж у Вашингтоні чи Брюсселі, і роль України для європейської безпеки розуміють з особливим цинізмом. Чимало з нас пам’ятають фразу Леніна (можете мене критикувати за неспроможність декомунізувати свідомість до нуля) "Революція лише тоді чогось варта, коли вміє захищатися". Ви щось подібне про демократію чули? А про вищу освіту? Про суспільну стабільність в умовах війни?

В Україні склалася ситуація паралельного знищення публічної репутації та перетворення громадського активізму на істину в останній інстанції. Часом ці процеси зливаються у синергійному безсоромному екстазі. 

Якщо врахувати існування численних ліній поділу та великих суспільних сегментів, які випали з життя країни (зокрема, мільйони воєнних мігрантів), то виходить, що замість середнього класу у нас протягом понад 1500 днів інформаційний простір заповнюють боти та тролі. А ви ще ніколи не потрапляли в ситуацію, коли доводили щось у соцмережах акаунту, якого не існує в природі? Заздрю.

Невелика ілюстрація з особистих спорадичних спостережень ще довоєнних часів: практично у кожній постсоціалістичній країні, за винятком України та Білорусі (у Росії я, даруйте, не був ніколи), людина з дипломом інженера, магістра, лікаря чи "простого" PhD воліє відобразити цей факт на табличці поряд з вхідними дверима до помешкання. А у нас? Ви знаєте відповідь, чи не так? "Будь як всі", - якщо дуже коротко. 

Чи є у мене готовий, "бронебійний" рецепт для позитивних перетворень тут і зараз? Ні, я навіть студентам своїм кажу, щоб вони не сприймали мене як істину в останній інстанції. Але брати участь у формуванні національних інтересів, творити критичне мислення та його інструменти, зрештою, перепрошувати за помилки та розрізняти потребу у coup de grâce від спроможності бути людиною мені видається необхідним. Хоча б для виживання.

Джерело

Про автора. Євген Магда, політолог

Редакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів.