Вони вірять в українське майбутнє. Як іноземці проходять відбір у 25-й бригаді ДШВ

Поки на рівні держави механізм тільки розгортається, в окремих бригадах іноземці служать уже не перший рік. Одна з таких — 25-та окрема повітрянодесантна Січеславська бригада 7-го корпусу ДШВ. Тут кілька років працює власний курс адаптації. На піку в бригаді одночасно служили понад 140 іноземців

Десять днів окремого життя, тренувань і перевірок — після яких частина йде далі, а частина розвертається. Середній вік тих, хто приїжджає, — близько тридцяти. Найчастіше — зі США, Бразилії, країн Північної Європи.

У таборі адаптації день починається рано. Фізична підготовка, тактичні елементи, робота з дронами, тактична медицина англійською, щоденні уроки української. Хлопці з різних країн живуть разом, вчаться розуміти одне одного і — що важливіше — командирів, які часто говорять лише українською.

Сюди потрапляють не всі, хто захотів. І не всі, хто потрапив, залишаються. Але ті, хто проходить, уже зробили вибір: приїхати в країну, яка воює, і стати частиною її захисту.

Хто приїжджає і навіщо

Географія широка. Америка, Бразилія, Швеція, Данія, Норвегія. Рідше — Франція, Німеччина, Тайвань, Японія. Комусь під тридцять, комусь трохи за. Хтось уже служив у своїй армії, хтось — у поліції, хтось приїхав без жодного військового досвіду.

Мотиви теж різні: переконання, що війна несправедлива і треба допомагати, отримання громадянства, пошук нового досвіду. Бувають і ті, кого приваблює «військова романтика» — таких намагаються відсіяти якомога раніше.

Спочатку іноземців у бригаді було одиниці. Потім ті, хто вже служив, почали самі запрошувати співгромадян, бо побачили, що тут створені умови: окремий курс адаптації, супровід, можливість залишатися.

Арес, 29-річний чилієць, раніше служив артилеристом у своїй країні. Каже прямо:

«Я вважаю, що ця війна несправедлива. Хочу допомогти людям, які не можуть захистити себе самі. І бачу, що це красива країна. У мене тут є майбутнє. Я хочу залишитися в армії».

Бразилець з позивним Орел теж має армійський досвід — служив у зв’язку. Для нього служба тут — не робота, а щось природне:

«Я вірю, що можу стати „тихим солдатом“. Тут є нові навички — FPV, усе інше. Українська армія — найкраща у світі, бо тут усе постійно змінюється».

Інструктор з БПЛА Ігор Майзелев працює з іноземцями майже два роки. Бачив різних. Хорвата, чий батько колись воював разом з українцями за незалежність Хорватії — і син відчув, що тепер його черга допомагати. Американців, які не люблять свою владу і хочуть жити тут. Були й ті, кого надихають українські жінки. Але головне, каже він, — відсікати шукачів пригод. Бо «військової романтики тут немає».

Як потрапляють і що відбувається далі

Шлях зазвичай такий. У своїй країні людина знаходить рекрутера — через сайти, Reddit, сарафанне радіо. Декому навіть допомагають з квитком. Далі — співбесіда (онлайн або в Дніпрі), документи, військово-лікарська комісія. Перед укладенням контракту кандидат потрапляє на курс адаптації.

Керівник служби адаптації Євген (позивний Ворон) пояснює:

«Вони живуть окремо близько десяти днів. За цей час ми дивимося, чи відповідає людина фізичним і психічним вимогам. ДШВ завжди вважалися елітою — конкурс серйозніший».

Програма щільна:

• вогнева підготовка

• тактика — переміщення, окопи, бій у місті

• дрони: теорія і практика

• тактична медицина за алгоритмом MARCH (англійською)

• інженерна підготовка, топографія

• фізична підготовка за натівськими стандартами

• українська мова — щодня

Перший день — організаційний: приїзд, форма, спорядження, заселення, індивідуальні розмови. А далі — робота. Дехто вже на цьому етапі розуміє, що це не його, і йде. Ті, хто не пройшов, можуть обрати іншу бригаду — ніяких поміток їм не роблять, каже Ворон.

Контракт підписують після успішного проходження адаптації. З десяти людей зазвичай відсіюються двоє-троє. Конфліктних не беруть принципово: своїх вистачає.

За чим дивляться

Фізика — базовий фільтр. Але буває, що людина виглядає слабкою, а на силі волі витягує. Саме тому адаптація триває не один день — треба побачити людину в динаміці.

Психологія важлива не менше. Чи конфліктна. Чи виконує накази, навіть якщо командир молодший або здається «недостатньо досвідченим». Якщо людина некерована — краще відсіяти зараз, ніж потім на позиції, де від неї залежить життя групи.

Ворон згадує хлопця зі Словенії. Худий, високий, з каре — «виглядав як персонаж Шеґґі зі Скубі-Ду». Фізично не проходив. Але володів мовами і був дуже комунікабельним. Став зв’язковою ланкою між командирами і групою іноземців. Кандидатуру зберегли.

На курсі з кандидатами працює й 69-річний колишній офіцер Королівської морської піхоти Великої Британії з позивним Грім. Він волонтер-ментор: допомагає з організацією, підтримує морально і щодня веде базову українську — сам її вчить разом із хлопцями.

Про вимоги каже так:

«Потрібен рівень фітнесу вище середнього. Їх оцінюють на початку, дають фізичну підготовку протягом курсу і знову перевіряють в кінці. Дивляться не лише на покращення — а на волю дійти».

Мова і ментальність

Найбільша проблема — мова. Багато українських командирів погано знають англійську, і іноземець у підрозділі стає додатковим клопотом. Одна з практик — змішувати склад: іноземці разом з українцями в різних пропорціях. Ворон вважає, що офіцерам потрібні хоча б базові курси військової англійської.

У бригаді вже є WhatsApp-група тільки для іноземців, людина, яка з першого дня допомагає з побутовими і організаційними питаннями, і невеликий мовний посібник. Кандидати вже розуміють «ліво», «право», «назад», «привал», «до бою».

Ментальні різниці теж відчутні. Ігор Майзелев згадує двох японців: один пішов у туалет, другий через кілька хвилин теж попросив дозволу — бо «не запитав у інструктора». Американці з бойовим досвідом часто приїжджають із завищеними очікуваннями («де гелікоптери?»). Ті, хто без досвіду, адаптуються легше. Найближчі за менталітетом — європейці.

З латиноамериканцями простіше з мотивацією через гроші, але англійська у багатьох слабка. Тому Ігор уже вчить іспанську й португальську.

Міграційні питання

Окремий виклик для іноземця в ЗСУ — легальне перебування на території України. За законом без відповідного документу на тимчасове проживання іноземець може перебувати в Україні обмежений час. Після укладення контракту потрібна посвідка, отримання якої — процедура не з простих. Необхідно зібрати пакет документів: паспорт і його нотаріальний переклад, сплата адміністративного збору, військово-обліковий документ, сам контракт і зобов’язання частини повідомити міграційну службу, якщо контракт розірвуть. Документи подаються особисто. Для військового це означає вирватися з навчань чи завдань, зібрати папірці, знайти нотаріуса, дістатися до підрозділу ДМС і витратити на все купу часу. У 25-й бригаді це питання закривають системно та злагоджено.

Капітан Андрій Макаров, начальник центру рекрутингу 25-ї бригади, каже:

«Ми допомагаємо зібрати й підготувати весь пакет документів і організовуємо логістику — довозимо людей до міграційної служби. У результаті на всю процедуру йде не більше половини дня. Після прийняття документів посвідку готують до п’ятнадцяти робочих днів. Це дає людині можливість спокійно служити, не думаючи про бюрократію і ризик опинитися поза законом».

Після адаптації

Ті, хто пройшов, отримують внутрішній сертифікат і їдуть на базову загальновійськову підготовку до Житомира. Після повернення — ще десять-дванадцять днів злагодження в бригаді: полігон, планування, робота в групі. Потім — розподіл на посади.

Не завжди туди, куди людина хотіла. Хтось мріяв про снайпера, але непосидючий — краще в піхоту. Хто чотири роки працював на «швидкій» — логічніше на медицину. Зараз у групі, яка проходить курс, інструктори бачать потенційних пілотів, кулеметників і навідників бойових машин.

Навіщо іноземці — і чому не всім командирам це легко

Ігор Майзелев каже прямо: у ворога величезний людський ресурс. Без допомоги ззовні його важко компенсувати. Але він розуміє і командирів — людина з іншою мовою і іншим менталітетом у підрозділі це завжди додаткова робота.

Коли 69-річний колишній офіцер Королівської морської піхоти Великої Британії з позивним Грім каже, що Європі та Заходу час прокинутися, — це звучить не як гасло з політичних новин, а як висновок людини, яка долучилася до лав ЗСУ.

Він приїхав після виходу на пенсію, бо був обурений несправедливою та незаконною агресією.

«Європі зокрема та Заходу загалом час прокинутися. Ми наближаємося до однієї з переломних точок світової історії. Якщо не зупинити російську армію зараз — коли тоді? Я закликаю всіх, хто хоче щось зробити і вірить у свободу людей, приїжджати і допомагати».

Про українську армію каже коротко: «Вони на іншому рівні. У них нові навички, вони добре натреновані. Я дуже вражений».

Що залишається відкритим

У бригаді бачать кілька системних потреб: посада перекладача в штаті (англійська, іспанська, португальська), обов’язковий курс української під час базової підготовки, інтеграція іноземців у «Армія+», можливість виїздів за кордон для розповіді про службу, нормальна система супроводу поранених іноземців.

А поки в таборі адаптації щодня бігають кілометри, вчать MARCH і принципи роботи з FPV дронами. Хтось із цих людей після відбору вирушить на БЗВП і через кілька місяців буде на позиціях. Хтось — ні. Але всі, хто сюди дійшов, уже зробили свій вибір.

Арес підсумовує просто:

«Готуйте розум і тіло. Тут тренують багато. Навіть якщо мотивація висока — без фізичної форми буде важко».

Володимир Зеленський / © Володимир Зеленський Море / © Credits Безпілотник / © Pixabay Як позбутися запаху зі смітника / © Pexels