У битві за канал «Настоящее время» перемогли «хороші русскіє»

За що мене звільнили з телеканалу «Настоящее время». Поділюся власною думкою. Це будуть мої оціночні судження.

У 2014 році я прийшла працювати кореспонденткою в Києві на міжнародний канал «Настоящее время», який є частиною «Радіо Свобода», також до заснування дотичний «Голос Америки. Фінансування – з бюджету США.

Суть каналу: він працює російською мовою в країнах пострадянського простору. Розповідає про важливі події в цих країнах. У багатьох цих країнах був прям в тєлєку на кнопці. За роки десь нас забороняли (наприклад, в Росії і Білорусі), десь ми ставали навпаки супер популярними (наприклад, в Молдові чи Латвії).

У 2018 я переїхала в Прагу, працювала вже в центральному офісі «Радіо Свобода». Вела інформаційно-аналітичну програму «Вечер». Але поступово, за моїми відчуттями, змінювалася і редакційна політика каналу. З керівництва йшли люди різних національностей, натомість ставало все більше росіян. Відповідно фокус каналу ставав все більше російськоцентричним.

За моїми відчуттями, всередині редакції наростав конфлікт між так званими «хорошими руськими» і людьми з інших країн. Загострилося це все з початком повномасштабного вторгнення Росії в Україну. Ми з росіянами – різні. І по-різному переживаємо біль. Уточнюю: не всі росіяни – погані. Є адекватні. Але більшість так званих «хороших руських» – інші.

Останні роки в «Настоящем времени» все частіше нам казали, що треба менше війни в ефіри. Натомість просувалися теми, де страждають звичайні росіяни, подорожчали квитки на «Щєлкунчіка» в Пітері або впав ринок морозива в Москві, бо було холодне літо.

Найбільший керівник Андрій Шарий прямо говорив публічно – він не розуміє, що таке міжнародний канал. Плюс – на каналі між «хорошими руськими» квітло кумівство, цінувався не професіоналізм, а лояльність до керівництва, багато непрофесійності. Успішні проєкти, які багато говорили про війну скорочувалися (програм «Утро») або закривалися взагалі (програма «Вечер»).

І я не можу це пояснити якоюсь іншою логікою, бо саме у цих проєктів було завжди найбільше переглядів. Натомість в сітку ставали російські програми. Іноді в ефірі зʼявлялися сюжети, які цілком можна переплутати з російською пропагандою.

Я боролася. І багато чого досягла.

Конфлікт тривав роками. З купою моїх особистих трагедій, розслідувань щодо мене, іноді булінгу, діагнозами ПТСР і депресивний розлад. В результаті, на мою думку, керівництво скористалося можливістю офіційних скорочень – і мене скоротили.

Станом на зараз: все вище керівництво каналу – росіяни. Погляд редакції остаточно змінений. Вже після мого звільнення відбулися офіційні структурні зміни і канал обʼєднали з Російською службою. Тобто ні про який міжнародний канал вже не йдеться.

І тепер на загальних зборах керівник Андрій Шарий це називає «одной большой русской командой». Під час великої війни за право не бути «одной большой русской командой». І це говориться не лише при українцях. Також при людях з інших країн, частини яких досі окуповані росіянами. Або були окуповані в минулому.

На каналі залишається купа професіоналів, людей, які продовжують боротьбу за це медіа. Порядних людей. Моя їм повага і вдячність. І повага і вдячність цьому моєму досвіду. Бо разом з командою ми робили і багато крутих речей. Я вдячна насправді більшості колег, яких там зустріла. З різних країн. І з Росії в тому числі.

Мені шкода, що в цій битві «хороші руські» перемогли. І мені шкода, що канал стає таким, яким він стає, і системно втрачає аудиторію. І це все робиться за американські податки.